Рішення

від 18.07.2023 по справі 922/1641/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2023м. ХарківСправа № 922/1641/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61022, м. Харків, вул. Клочківська, 98-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливна компанія "Леодр" (62302, Харківська обл., м. Дергачі, вул. Сумський Шлях, 163-Г) про стягнення 896652,61 грн. за участю представників:

позивача - Пустовалова І.С.;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливна компанія "Леодр" про стягнення 896652,61 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 678424,40 грн., 3 % річних у розмірі 24813,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 193414,61 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів №24 від 20.11.2017 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.05.2023 об 11:00.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2023 відкладено підготовче засідання на 13.06.2023 о 12:15.

12.06.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про долучення доказів (вх. №14872), яку досліджено та долучено судом разом із доданими до неї документами до матеріалів справи.

13.06.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №15085).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 13.06.2023 відкладено підготовче засідання на 27.06.2023 о 12:50.

22.06.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано письмові пояснення (вх. №16185), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.07.2023 о 12:30.

Позивач у призначене судове засідання з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився. Процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Втім, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином в порядку статті 120-121 ГПК України шляхом направлення судових повідомлень на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку, в якій значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" унормовано, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали господарського суду Харківської області по справі №922/1641/23 з дотриманням вимог статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що учасники справи також не були позбавлені права ознайомитися із змістом ухвал господарського суду Харківської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

20.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливна компанія "Леодр" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарі №24 (надалі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов`язується передати нафтопродукти, масла (мастила) та автохімію (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується його прийняти та повністю оплатити вартість.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що загальна кількість товару, що передається за договором у власність покупця, сторонами не обмежується та визначається на підставі фактичного обсягу поставленого товару.

Умовами пункту 2.2. договору погоджено, що товар передається покупцю окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки.

Відповідно до пункту 2.3. договору передача кожної партії товару здійснюється лише за умови надходження авансового платежу (передплати) усієї вартості партії товару на поточний рахунок продавця у визначені договором строки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до договору.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що кількість товару у кожній партії зазначається сторонами у відповідній накладній або відповідному акті приймання-передачі товару.

Згідно з пунктом 2.5. договору факт поставки кожної партії товару в рамках договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки покупцю відповідно до умов цього пункту та п. 2.1. договору.

Пунктом 2.6. договору сторони погодили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт її передачі у власність, а також остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 2.7 договору право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його поставки та оформлення видаткової накладної (акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому договором.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна вартість договору не обмежується та складається з вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за договором.

Умовами пункту 3.4. договору між сторонами передбачено та погоджено, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару на умовах 100% авансового платежу не пізніше дня, в якому отримано товар відповідно до видаткової накладної, якщо інше не передбачено в додатках (додаткових угодах) до договору. Невиконання цього обов`язку покупцем надає продавцю право відмовитися від виконання своїх обов`язків за договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність товару). Партія товару, що була поставлена продавцем покупцю без часткової або повної передплати, підлягає повній та остаточній оплаті в термін, що не перевищує 2-х банківських днів від дати поставки, вказаній у видатковій накладній.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що датою оплати (отримання грошей продавцем) вважається дата надходження грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця.

Згідно з пунктом 4.1. договору продавець має право отримувати кошти за переданий у власність товар в порядку та на умовах, визначених у договорі. (п.п. 4.1.1.).

Пунктом 4.4. договору передбачено, що покупець зобов`язаний повністю здійснювати оплату товару відповідно до умов договору (додатків (додаткових угод) до нього, а також належним чином виконувати усі інші свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар. Повністю розрахуватися (провести оплату) з продавцем за переданий товар, у тому числі й за той, який був переданий у власність покупця понад суму здійсненої ним оплати (авансу). Нести відповідальність за невиконання та/або несвоєчасне виконання своїх грошових зобов`язань відповідно до умов договору (п.п. 4.4.1, 4.4.3., 4.4.4.).

Умовами пункту 7.1. договору погоджено, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за ним.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє жодну із сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до видаткових накладних позивач передав відповідачу товар: №117 від 06.01.2022 на суму 472290,00 грн.; №409 від 14.01.2022 на суму 499537,50 грн., від 21.01.2022 на суму 523152,00 грн., №859 від 27.01.2022 на суму 263822,00 грн., №1097 від 31.01.2022 на суму 535867,50 грн.

Матеріали справи також свідчать, що позивачем в процесі реалізації своєї господарської діяльності на виконання умов договору та на підтвердження здійснених господарських операцій оформлено та зареєстровано податкові та акцизні накладні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем у позовній заяві, а також у судових засіданнях зазначено про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів №24 від 20.11.2017 та передано відповідачу у власність товар вартістю 2294669,00 грн.

Водночас позивачем зауважено, що відповідачем порушено свої зобов`язання за договором купівлі-продажу товарів №24 від 20.11.2017 та здійснено на користь позивача лише часткову оплату вартості товару. Відтак, позивач стверджує, що у відповідача перед позивачем з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару виникла заборгованість у розмірі 678424,40 грн., яка залишається з боку відповідача не сплаченою.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з статтею 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріалами справи свідчать, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу товарів №24 від 20.11.2017 та передано відповідачу товар вартістю 2294669,00 грн., про що також було зазначено представником позивача у судових засіданнях та надано відповіді на поставлені судом питання щодо порядку та умов проведення господарських операцій за спірним договором та оформлення на їх підтвердження відповідних документів.

Положеннями частини 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Як зазначено судом вище та погоджено між сторонами, відповідно до умов пункту 3.4. договору покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару на умовах 100% авансового платежу не пізніше дня, в якому отримано товар відповідно до видаткової накладної, якщо інше не передбачено в додатках (додаткових угодах) до договору. Невиконання цього обов`язку покупцем надає продавцю право відмовитися від виконання своїх обов`язків за договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність товару). Партія товару, що була поставлена продавцем покупцю без часткової або повної передплати, підлягає повній та остаточній оплаті в термін, що не перевищує 2-х банківських днів від дати поставки, вказаній у видатковій накладній.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що датою оплати (отримання грошей продавцем) вважається дата надходження грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця.

Умовами пункту 4.1. договору передбачено право продавця отримувати кошти за переданий у власність товар в порядку та на умовах, визначених у договорі (п.п. 4.1.1.).

Крім того, умовами пункту 4.4. договору сторони між собою погодили, що покупець зобов`язаний повністю здійснювати оплату товару відповідно до умов договору (додатків (додаткових угод) до нього, а також належним чином виконувати усі інші свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар. Повністю розрахуватися (провести оплату) з продавцем за переданий товар, у тому числі й за той, який був переданий у власність покупця понад суму здійсненої ним оплати (авансу). Нести відповідальність за невиконання та/або несвоєчасне виконання своїх грошових зобов`язань відповідно до умов договору (п.п. 4.4.1, 4.4.3., 4.4.4.).

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено зазначені вище та погоджені з позивачем умови договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, що мало наслідком виникнення заборгованості у розмірі 678424,40 грн.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного та повного розрахунку за товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 678424,40 грн. є обґрунтованою, правомірною, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 24813,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 193414,61 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правомірність та правильність проведеного розрахунку 3% річних у розмірі 24813,60 грн., суд зазначає, що такий розрахунок виконано без врахування зазначених вище законодавчих вимог, погоджених умов договору та встановлених судом обставин справи, що мало наслідком виникнення помилки у розрахунку.

Отже, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 24813,60 грн., враховуючи вимоги законодавства, погоджені умови договору та обставини справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є розмір 3% річних, який складає 24534,80 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову в обґрунтованій судом частині 3% річних та відмови у задоволенні вимог про стягнення решти 3% річних.

Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат у розмірі 193414,61 грн., суд зазначає, що проведене нарахування у повній мірі відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 193414,61 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу, що господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. позивачем подано до суду засвідчені копії наступних документів: 1) договір про надання правової допомоги №13/03/23-7 від 13.03.2023; 2) ордер серія АХ №1123239 від 25.03.2023; 3) посвідчення адвоката №1258 від 17.03.2020; 4) звіт про надання правової допомоги від 25.03.2023; 5) акт приймання наданих послуг від 25.03.2023.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Між тим, положення статті 16 ГПК України передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката Пустовалової Інни Сергіївни з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів клієнта, про що укладено договір про надання правової допомоги №13/03/23-7 від 13.03.2023.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Умовами пункту 1.1. договору передбачено, що клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених договором та за домовленістю сторін.

Пунктом 3.1. договору передбачено перелік повноважень, що надаються адвокату для виконання представницьких повноважень та захисту прав і законних інтересів клієнта.

Відповідно до пункту 4.2. договору погоджено та визначено, що вартість послуг адвоката Пустовалової Інни Сергіївни за договором складає 50000,00 грн. До послуг з надання правничої допомоги по даному договору входить: консультаційні послуги; аналіз нормативного матеріалу; пошук судової практики; написання та подання позовної заяви про стягнення коштів; підготовка інших процесуальних документів у разі необхідності; представництво інтересів клієнта під час судових засідань в суді першої інстанції по справі про стягнення коштів.

Згідно з пунктом 4.5. договору сторони домовились, що вартість отриманих послуг за договором буде сплачена клієнтом в місячний термін після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції по справі про стягнення коштів.

З наявного в матеріалах справи Звіту про надання правової допомоги від 25.03.2023 за договором №13/03/23-7 від 13.03.2023 вбачається, виконавець надав замовнику наступні послуги: 1) консультаційні послуги - 1 год., вартістю 5000,00 грн.; 2) ознайомлення з матеріалами справи, аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції по справі - 4 год., вартістю 20000,00 грн.; 3) підготовка позовної заяви та доказів, якими вона обґрунтовується, його складання та подання - 4 год., вартістю 20000,00 грн.; 4) подача позову та представництво інтересів клієнта у господарському суді Харківської області - вартістю 5000,00 грн. Розрахунок вартості послуг 1 год. - 5000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 50000,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається Акт приймання наданих послуг від 25.03.2023 за договором №13/03/23-7 від 13.03.2023, відповідно до якого сторони підтверджують, що виконавець надав замовнику наступні послуги: консультаційні послуги; аналіз нормативного матеріалу; пошук судової практики; написання та подання позовної заяви про стягнення коштів; підготовка інших процесуальних документів у разі необхідності; представництво інтересів клієнта під час судових засідань в суді першої інстанції по справі про стягнення коштів. Вартість послуг становить 50000,00 грн. При цьому у вказаному акті зазначено, що замовник не має претензій до наданих юридичних послуг.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Водночас суд зазначає, що у відповідності до норм чинного процесуального законодавства під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України.

Тобто критерії, що визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та у постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відтак, вирішуючи питання про компенсацію понесених стороною судового процесу витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. При цьому, оцінка обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, характер спору, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи обставини даної справи, суд враховує наступне.

Як зазначено судом вище та вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного між адвокатом та клієнтом Звіту про надання правової допомоги від 25.03.2023 за договором №13/03/23-7 від 13.03.2023 вбачається, виконавець надав замовнику наступні послуги: 1) консультаційні послуги - 1 год., вартістю 5000,00 грн.; 2) ознайомлення з матеріалами справи, аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції по справі - 4 год., вартістю 20000,00 грн.; 3) підготовка позовної заяви та доказів, якими вона обґрунтовується, його складання та подання - 4 год., вартістю 20000,00 грн.; 4) подача позову та представництво інтересів клієнта у господарському суді Харківської області - вартістю 5000,00 грн. Розрахунок вартості послуг 1 год. - 5000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 50000,00 грн.

Натомість у даному разі матеріали справи свідчать, що позовна заява та додані до неї документи не є значними за обсягом. Додані до позовної заяви копії документів складаються з одного чи декількох аркушів та не потребують значної за обсягом роботи із їх вивчення, аналізу та засвідчення. Тобто, матеріали позовної заяви не містять великої кількості документів на дослідження яких була б об`єктивна необхідність витрачати значний час. Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексу України, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в межах розгляду даної справи за участі представника позивача було проведено чотири судові засідання: 23.05.2023, 13.06.2023, 27.06.2023, 18.07.2023. З протоколів судових засідань слідує, що наведені судові засідання за своєю тривалістю обмежувалися розумним та необхідним для належного розгляду справи та з`ясування усіх обставин справи проміжком часу з огляду на характер спору, кількість учасників процесу, наявний в матеріалах справи для дослідження обсяг доказів, що виключало необхідність тривалої у часі реалізації адвокатом своїх повноважень з метою представництва інтересів позивача у судових засіданнях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, враховуючи обставини справи та наведені законодавчі приписи суд вважає, що визначена та заявлена до стягнення вартість послуг на професійну правничу допомогу позивачу в суді у розмірі 50000,00 грн. є завищеною. Такий розмір судових витрат не має характеру необхідних, неспівмірний зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, а також не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 5 статті 129 ГПК України, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Змістовне наповнення вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

У системному зв`язку із наведеними вище правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" послуг професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді під час розгляду справи, керуючись принципами верховенства права, пропорційності та справедливості, а також беручи до уваги критерій реальності, обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, а також висновки суду про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано вважає, що стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. суперечитиме наведеним принципам та критеріям розподілу судових витрат, зазначена сума витрат виходить за розумні межі визначення гонорару у даній справі, є неспівмірною із характером спору, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг.

Відтак, суд дійшов до переконливого висновку, що справедливим, розумним, реальним, обґрунтованим та співмірним слід вважати зменшений розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 25000,00 грн. В іншій частині витрат на професійну правничу допомогу суд вважає за необхідне відмовити та покласти їх на позивача.

Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 та частини 8 статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, та пунктів 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливна компанія "Леодр" (62302, Харківська обл., м. Дергачі, вул. Сумський Шлях, 163-Г, код ЄДРПОУ 39544704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61022, м. Харків, вул. Клочківська, 98-А, код ЄДРПОУ 34392042) основну заборгованість у розмірі 678424,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 193414,61 грн., 3 % річних у розмірі 24534,80 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 13445,61 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "24" липня 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова