Ухвала
від 11.07.2023 по справі 910/1809/18
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/1809/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України і ОСОБА_1 ,

а також касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 910/1809/18

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Київської обласної державної адміністрації, 2) Макарівської районної державної адміністрації, 3) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 4) Національного банку України і 5) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Державне підприємство "Макарівське лісове господарство",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_2 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) Товариство з обмеженою відповідальністю "АВА-ГРУП", 8) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрікалче Груп", 9) ОСОБА_7 , 10) ОСОБА_8 , 11) ОСОБА_9 , 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 , 16) ОСОБА_14 і 17) ОСОБА_1 ,

про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів іпотеки та витребування майна,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Підяш О. С., представник відповідачів-3, -5 - Сидоренко Ю. А., відповідача-4 - ОСОБА_16, третя особа-3 - ОСОБА_3 (особисто), третя особа-4 - ОСОБА_2 (особисто), представник третіх осіб-3, -4 - Стельникович С. А., представник третьої особи-17 - Маковей О.Г.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (далі - позивач, КМУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Київська ОДА), Макарівської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2, Макарівська РДА), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-3, ФГВФО), Національного банку України (далі - відповідач-4, НБУ), в якому просив суд:

1) визнати недійсними розпорядження Київської ОДА від 26.09.2007 №№ 879-894, 897-906, від 28.09.2007 № 912, від 12.10.2007 №№ 1033-1034, 1036-1039, 1041-1045, 1049, 1051-1052, 1056, 1058-1060 та від 24.10.2007 № 1102 "Про припинення права постійного користування та зміну цільового призначення земельної ділянки";

2) визнати недійсними розпорядження Макарівської РДА: від 25.10.2007 № 4159, № 4160, від 09.11.2007 №№ 4291-4294 "Про відведення земельних ділянок у власність громадянам України в межах Колонщинської сільської ради", на підставі яких передано у власність громадян вилучені з постійного користування державного підприємства "Макарівське лісове господарство", (квартал 81) земельні ділянки загальною площею 35,9347 га для ведення особистого селянського господарства; від 12.02.2008 №№ 648, 650, 654-657, "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд громадянам України на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області";

3) визнати недійсними договори іпотеки, укладені між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та НБУ від 18.01.2011 № 80 та від 24.01.2011 № 312;

4) витребувати на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ПАТ "Дельта Банк" земельні ділянки загальною площею 35,9347 га, що розташовані на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, загальна ринкова вартість яких складає 1 148 837,75 грн, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами:

3222782600:05:023:0053, 3222782600:05:023:0054, 3222782600:05:023:0056,

3222782600:05:023:0055, 3222782600:05:023:0048, 3222782600:05:023:0049,

3222782600:05:023:0050, 3222782600:05:024:0059, 3222782600:05:024:0060,

3222782600:05:023:0051, 3222782600:05:023:0052, 3222782600:05:024:0061,

3222782600:05:024:0062, 3222782600:05:024:0063, 3222782600:05:023:0057,

3222782600:05:023:0058, 3222782600:05:023:0059, 3222782600:05:023:0060,

3222782600:05:024:0064, 3222782600:05:023:0061, 3222782600:05:023:0052,

3222782600:05:023:0063, 3222782600:05:023:0064, 3222782600:05:024:0065,

3222782600:05:023:0018, 3222782600:05:023:0019, 3222782600:05:023:0020,

3222782600:05:023:0021, 3222782600:05:024:0053, 3222782600:05:023:0022,

3222782600:05:023:0023, 3222782600:05:023:0024, 3222782600:05:023:0025,

3222782600:05:024:0054, 3222782600:05:023:0008, 3222782600:05:023:0009,

3222782600:05:023:0010, 3222782600:05:023:0011, 3222782600:05:023:0012,

3222782600:05:023:0013, 3222782600:05:023:0014, 3222782600:05:023:0015,

3222782600:05:023:0016, 3222782600:05:023:0017, 3222782600:05:023:0007,

3222782600:05:023:0039, 3222782600:05:024:0055, 3222782600:05:023:0008,

3222782600:05:024:0056, 3222782600:05:024:0057, 3222782600:05:023:0058.

2. Позов мотивовано тим, що оскаржувані розпорядження Київської ОДА прийнято з порушенням положень статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 57, 116, 118, 122, 149, 207 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 21, 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки ліси площею понад 1 га має право вилучати лише КМУ; повноваженнями щодо вилучення таких ділянок обласні державні адміністрації чинним законодавством не наділені; розпорядження Макарівської РДА суперечать статтям 19 Конституції України, статті 20 ЗК України, що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до статей 21, 152, 155 ЗК України, статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 залучено до участі у справі в якості відповідача ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-5).

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА та Макарівської РДА, оскільки спір у цій частині має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 у цій справі. Матеріали оскарження у справі повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

6. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 скасовано постанову апеляційного суду від 28.02.2019 в частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень Макарівської РДА від 25.10.2007 № 4159, № 4160, від 09.11.2007 № 4291, № № 4292-4294 "Про відведення земельних ділянок у власність громадянам України в межах Колонщинської сільської ради", від 12.02.2008 № 648, 650, 654-657 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд громадянам України на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області". Ухвалу суду першої інстанції від 11.04.2018 в цій частині змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову апеляційного суду від 28.02.2019 у цій справі змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- оскільки розпорядження Київської ОДА від 26.09.2007 №№ 879-894, №№ 897-906, від 28.09.2007 № 912, від 12.10.2007 №№ 1033-1034, 1036-1039, 1041-1045, 1049, 1051-1052, 1056, 1058-1060 та від 24.10.2007 № 1102 "Про припинення права постійного користування та зміну цільового призначення земельної ділянки" та розпорядження Макарівської РДА від 25.10.2007 №№ 4159-4160, від 09.11.2007 № 4291, №№ 4292-4294 "Про відведення земельних ділянок у власність громадянам України в межах Колонщинської сільської ради", на підставі яких передано у власність громадян вилучені з постійного користування Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (далі - ДП "Макарівське лісове господарство"), є чинними та не визнані недійсними, тому в суду відсутні підстави для задоволення позову в частині витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ПАТ "Дельта Банк" земельних ділянок;

- станом на момент укладення договорів іпотеки ПАТ "Дельта Банк" було власником земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01.11.2010, що були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк";

- договори купівлі-продажу земельних ділянок від 01.11.2010 не визнавалися недійними у судовому порядку, доказів протилежного матеріали справи не містять;

- ПАТ "Дельта Банк" діяв правомірно укладаючи договори з НБУ;

- прокуратурою не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним, а тому позовні вимоги є необґрунтовані, документально не доведені та не підлягають задоволенню;

- в зв`язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог прокурора в інтересах держави в особі КМУ, тому позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено.

10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорювані у цій справі розпорядження Київської ОДА не відповідають вимогам статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 57, 116, 118, 207, 122, 149 ЗК України, статей 27, 31, 57 ЛК України, статей 3, 21, 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки внаслідок їх прийняття було вилучено з постійного користування ДП "Макарівське лісове господарство" земельні ділянки єдиним лісовим масивом площею 45,26 га, і в подальшому відведено ці земельні ділянки фізичним особам зі зміною цільового призначення згідно з розпорядженнями Макарівської РДА, незаконність яких не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані.

11. З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незаконне вибуття спірних земельних ділянок лісового фонду у приватну власність на підставі незаконних рішень місцевих державних адміністрацій, що діяли не у спосіб, встановлений законом, та з перевищенням компетенції, наданої законом, не може свідчити про наявність волі дійсного власника, та достатньої правової підстави у розумінні статті 388 ЦК України на розпорядження спірними земельними ділянками.

12. Мотивуючи постанову в частині наявності підстав для визнання недійсними укладених між ПАТ "Дельта Банк" та НБУ договорів іпотеки від 18.01.2011 № 80 та від 24.01.2011 № 312, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на момент укладення договорів іпотеки ПАТ "Дельта Банк" не набуло в розумінні вимог закону прав власника спірних земельних ділянок, оскільки воля держави в особі уповноваженого органу (КМУ) на вилучення спірних земельних ділянок, зміну їх цільового призначення та передання у власність фізичним особам на підставі оспорюваних розпоряджень - не виражалась у встановленому законом порядку, належних доказів такого волевиявлення матеріали справи не містять, а отже незаконність вказаних розпоряджень не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані, зокрема і не тягне такий наслідок як дійсність оспорюваного правочину, який суперечить статті 5 Закону України "Про іпотеку", і відповідно підлягає визнанню недійсним в силу приписів статті 203, 215 ЦК України.

13. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку також про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ПАТ "Дельта Банк" спірних земельних ділянок загальною площею 35,9347 га, які згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебувають у власності останнього та передані в заставу НБУ на підставі договорів іпотеки від 18.01.2011 № 80 та від 24.01.2011 № 312.

14. При цьому відхиляючи доводи ПАТ "Дельта Банк" про те, що на підставі укладених ним договорів купівлі-продажу у 2018 році право власності на спірні земельні ділянки відчужено на користь третіх осіб у справі, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у матеріалах справи доказів здійснення державної реєстрації переходу права власності на відповідні земельні ділянки.

15. Водночас, надавши оцінку обставинам поважності причин пропуску прокурором позовної давності, застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачами у цій справі, апеляційний суд, зокрема, визнав такі причини обґрунтованими та такими, що були доведені прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-79 ГПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

16. НБУ і ОСОБА_1 подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 16.02.2023, а рішення суду першої інстанції від 09.06.2020 залишити в силі.

17. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також подали спільну касаційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 16.02.2023 в частині позовних вимог, що стосуються визнання незаконними та скасування розпоряджень Київської ОДА щодо трьох земельних ділянок площею 0,74 га (кадастрові номери 3222782600:05:023:0054, 3222782600:05:023:0056, 3222782600:05:023:0055) та витребування цих земельних ділянок, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи НБУ, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

18. НБУ у касаційній скарзі не погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зазначає про ухвалення оскаржуваної постанови з порушенням статей 30, 45, 173, 236, 237 ГПК України, неправильним застосуванням статей 203, 215, 257, 261, 387, 388 ЦК України, статей 27, 31 ЛК України, статті 20 ЗК України, та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.10.2020 у справі №752/11904/17, від 19.01.2021 у справі № 227/5540/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 12.08.2020 у справі № 761/42332/17, від 30.09.2020 у справі №815/6347/17, від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі №908/420/20, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, а також висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16.

19. Скаржник наголошує, що ПАТ "Дельта Банк" не є належним відповідачем у справі щодо позовних вимог про витребування майна, оскільки спірні земельні ділянки ще у 2018 році вибули із власності останнього та належать на праві власності іншим особам, що, на думку скаржника, є самостійною підставою для відмови в позові.

20. Також зазначає, що спір у цій справі в частині визнання недійсними низки розпоряджень Київської ОДА не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, оскільки це є спір держави із самою собою.

21. Вказує на те, що вимоги про витребування спірних земельних ділянок та "додаткові" вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки від 18.01.2011 № 80 і від 24.01.2011 № 312 не можуть бути об`єднані в одне провадження.

22. При цьому на переконання скаржника, приймаючи оскаржувані розпорядження, Київська ОДА не допустила порушення норм відповідного законодавства, а ПАТ "Дельта Банк", укладаючи договори іпотеки з НБУ, діяло правомірно, що також свідчить про відсутність підстав для визнання їх недійсними.

23. Окрім цього, скаржник зазначає про неправильне застосування апеляційним судом положень законодавства щодо позовної давності за заявленими у справі позовними вимогами, оскільки КМУ міг дізнатися про прийняття оспорюваних розпоряджень ще у 2007 або у 2008 роках,

24. Скаржник також вказує на відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували обізнаність прокурора лише у 2015-2017 роках про обставини щодо порушення прав держави, що стали підставою для звернення із позовом у цій справі, а відтак і помилковість висновку апеляційного суду щодо моменту початку відліку позовної давності.

Доводи ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення апеляційним судом статті 79 ГПК України в частині відсутності мотивів відхилення заперечень учасників справи щодо здійснення вилучення Київською ОДА спірних земельних ділянок в межах своєї компетенції, оскільки таке вилучення земельних ділянок відбувалося в розмірі до 1 га, тобто межах компетенції останньої, визначеної статтею 31 ЛК України.

26. На думку скаржника, наведене суперечить правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц щодо обов`язку суду надати оцінку доказам з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів".

27. Також скаржник наголошує на порушенні апеляційним судом положень статей 256, 261 ЦК України в частині безпідставного незастосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладеним у постановах від 25.05.2021 у справі № 918/569/20, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19.

28. Окрім цього, зазначає, що застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України як підставу для витребування майна, апеляційний господарський суд безпідставно не з`ясував обставини набуття вказаного майна учасниками справи, і, зокрема, третіми особами.

29. На переконання скаржника, наведене суперечить статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання у мирне володіння майном та висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 12.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, та постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 щодо застосування вказаних норм права.

Доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , викладені у спільній касаційній скарзі (узагальнено)

30. Обґрунтовуючи доводи спільної касаційної скарги, скаржники зазначають про невирішення апеляційним судом питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, про застосування наслідків спливу якої скаржниками заявлялося у відзивах на апеляційну скаргу.

31. Наведене, на думку скаржників, є порушенням положень статей 256, 257, 261 ЦК України та не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.04.2020 у справі № 359/9626/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

32. Також скаржники наголошують на тому, що в порушення вимог статті 44 ГПК України у прокурора була відсутня процесуальна правоздатність і процесуальна дієздатність щодо звернення до суду із даним позовом, а тому провадження у даній справі підлягало закриттю в зв`язку зі зверненням до суду неуповноваженої особи. У підтвердження зазначених доводів скаржники посилаються на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.06.2022 у справі № 372/1141/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 07.11.2019 у справі № 912/2385/18, від 03.12.2019 у справі №810/3164/18, від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, та викладені в ухвалі від 19.07.2020 у справі № 822/1169/17.

33. При цьому скаржники в касаційній скарзі посилаються також на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц у спорах щодо прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави.

34. Окрім цього, скаржники звертають увагу на те, що на час розгляду справи та постановлення відповідного судового рішення ПАТ "Дельта Банк" не було належним відповідачем, оскільки не було власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222782600:05:023:0054, 3222782600:05:023:0056, 3222782600:05:023:0055.

Позиція інших учасників справи

35. ФГВФО подав відзив на касаційні скарги НБУ, ОСОБА_1 , а також касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з пропуском строку, встановленого в ухвалах Верховного Суду від 02.06.2023 та без клопотання про його продовження, а тому з урахуванням приписів частини другої статті 118 ГПК України, відзив залишається без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

36. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

37. Постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржується НБУ і ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

38. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

39. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

40. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

41. Так, предметом розгляду цієї справи є вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА, на підставі яких вилучено з постійного користування ДП "Макарівське лісове господарство" спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, визнання недійсними укладених між ПАТ "Дельта Банк" і НБУ договорів іпотеки, та витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ПАТ "Дельта Банк" земельних ділянок загальною площею 35,9347 га.

Щодо касаційної скарги НБУ

42. Оцінюючи правовідносини на предмет подібності зі справою, яка переглядається (№910/1809/18) та у справах, про неврахування правових висновків у яких посилається НБУ, шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у зазначених постановах відсутні з огляду на таке.

43. Так, одним із доводів касаційної скарги скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду щодо належності відповідача у цій справі - ПАТ "Дельта Банк" в частині позовних вимог про витребування майна, оскільки спірні земельні ділянки ще у 2018 році вибули з власності останнього та належать на праві власності третім особам, які залучені під час апеляційного перегляду справи. У зв`язку з цим, на думку скаржника, позовні вимоги у цій справі про витребування майна з чужого незаконного володіння спрямовані до особи, яка не володіє зазначеним майном.

44. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України за наведеним вище доводами, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.08.2018 у справі №906/420/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.10.2020 у справі №752/11904/17, від 19.01.2021 у справі №227/5540/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 12.08.2020 у справі №761/42332/17.

45. У справі №906/420/17 розглядався спір за позовом прокурора до міської ради, комунального підприємства та двох товариств про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним укладеного між міською радою та першим товариством договору купівлі-продажу, та зобов`язання другого товариства повернути міській раді майно. Позовні вимоги у цій справі були обґрунтовані тим, що рішення міської ради про надання дозволу на відчуження комунального майна прийнято у порушення законодавчо встановленої заборони відчуження об`єктів інженерної інфраструктури населеного пункту, до яких належить спірна частина тепломережі та мережі гарячого водопостачання, а укладений між міською радою та першим товариством на виконання незаконного рішення органу місцевого самоврядування договір купівлі-продажу є недійсним як такий, що суперечить вимогам закону. Порушення чинного законодавства при відчуженні спірного майна свідчить про його вибуття з комунальної власності незаконно, всупереч волі власника, що відповідно до статті 388 ЦК України є підставою для витребування цього майна з незаконного володіння другого товариства, яке придбало його за відплатним договором у першого товариства. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову прокурора у справі № 906/420/17, Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 виснував про те, що якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

46. У справі №653/1096/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду у від 04.07.2018) предметом розгляду були позовні вимоги міської ради до фізичних осіб про визнання останніх такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку. Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що службова квартира є об`єктом комунальної власності. Виконавчий комітет міської ради ухвалив рішення, яким вказана квартира була визнана службовою та передана на баланс комунального підприємства. Зазначена службова квартира була надана відповідачу та члену його сім`ї (дружині) для проживання. Оскільки шлюб між відповідачами розірвано, а відповідач у вказаній справі припинив трудові відносини, з огляду на що відповідачі втратили право на проживання у службовій квартирі, наданій для проживання працівників підприємства. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі № 653/1096/16-ц та направляючи справу на новий розгляд, зазначила про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Отже, спір у справі № 653/1096/16-ц виник із житлових відносин, носить цивільно-правовий характер, що пов`язаний з набуттям службового житла.

47. У справі № 914/3224/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019) за позовом міської ради до товариства, предметом позову було витребування земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові (пункт 7.3) навела правовий висновок, відповідно до якого право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння; стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, і однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Разом з тим, зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін судові рішення, якими в позові відмовлено саме в зв`язку з пропуском позовної давності.

48. У справі № 752/11904/17 (постанова Верховного Суду від 22.10.2020) предметом розгляду були позовні вимоги прокурора про витребування у фізичної особи користь територіальної громади в особі міської ради групи нежитлових приміщень, а також скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності на спірне нерухоме майно. У цій справі Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування статей 387 і 388 ЦК України, відповідно до якого власник з дотриманням вимог зазначених правових норм може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Суд вказав, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Оскільки суди попередніх інстанцій у справі № 752/11904/17 встановили, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного нерухомого майна міська рада не проводила, вказане майно вибуло з її володіння поза її волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом витребування спірних нежитлових приміщень від останнього набувача на користь міської ради як власника та розпорядника майна територіальної громади та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

49. У справі № 227/5540/18 (постанова Верховного Суду від 19.01.2021) розглядався спір фізичної особи до державної нотаріальної контори про скасування заборони на відчуження всього належного їй майна. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову (яка мотивована тим, що позовні вимоги пред`явлено до державної нотаріальної контори, яка є неналежним відповідачем у справі), Верховний Суд у цій справі сформулював висновок про те, що "нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних цій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення".

50. У справі № 523/9076/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018) за позовом фізичної особи про визнання дій засновників товариства незаконними, відміну редакції статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, вирішувалося питання щодо відкриття провадження за позовом фізичної особи та юрисдикційності спору. Погоджуючись з аргументами позивача про те, що ця справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, який є загальний у випадках пред`явлення позову до неналежного відповідача, та відповідно до якого "пред`явлення позову не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

51. У справі № 761/42332/17 (постанова Верховного Суду від 12.08.2020) розглядався спір фізичної особи до міської ради про визнання права власності на спадкове майно. Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з підстав того, що міська рада у цьому спорі не є належним відповідачем у справі, Верховний Суд у цій справі виклав висновок, відповідно до якого пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

52. Отже, посилаючись на висновки у наведених вище справах, скаржник зазначає про наявність самостійної підстави для відмови у позові до ПАТ "Дельта Банк" в частині витребування спірних земельних ділянок, оскільки останнє не є володільцем та власником цих земельних ділянок, а отже не є належним відповідачем у цьому спорі щодо таких позовних вимог.

53. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок, які перебувають у власності саме ПАТ "Дельта Банк" та передані в заставу НБУ на підставі договорів іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з обставин недоведеності матеріалами справи переходу права власності на відповідні земельні ділянки до залучених у цій справі на стадії апеляційного перегляду справи третіх осіб. Так, в оскаржуваній постанові прямо зазначено про відсутність у матеріалах справи доказів саме державної реєстрації переходу права власності на відповідні земельні ділянки.

54. Доводи про зворотне (без їх належних обґрунтувань у відповідності до вимог частини другої статті 287 ГПК України) направлені на переоцінку встановлених фактичних обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

55. Окрім цього, колегія суддів також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) та в пункті 10.28 постанови від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19) (на зазначену постанову прокурор посилався під час касаційного розгляду справи; висновки апеляційного господарського суду у будь-якому разі концептуально узгоджуються із викладеними у цій постанові висновками).

56. З урахуванням наведених у пунктах 53-55 цієї ухвали мотивів, довід скаржника про незалучення апеляційним судом до участі у справі одного з "нових" власників спірних земельних ділянок - ОСОБА_15 , не підтверджує виключний випадок касаційного оскарження, який став підставою для відкриття касаційного провадження у справі. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до прохальних частин клопотань ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_6 , на підставі яких ухвалами апеляційного суду від 18.02.2021 і 04.03.2021 до участі у цій справі залучалися треті особи, прохання про залучення до участі в справі ОСОБА_15 відсутнє.

57. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідні висновки суду апеляційної інстанції в цій частині доводів скаржника зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №906/420/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.10.2020 у справі №752/11904/17, від 19.01.2021 у справі №227/5540/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 12.08.2020 у справі № 761/42332/17, оскільки правові висновки у вказаних справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у наведених справах.

58. Також, зазначаючи про те, що спір про визнання недійсними у цій справі розпоряджень Київської ОДА за позовом прокурора в інтересах КМУ не може бути вирішений в судах жодної юрисдикції, оскільки це є спір держави із самою собою, скаржник в цій частині доводів посилається на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17.

59. Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17 ухвалена у адміністративній справі за позовом прокурора до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перевірки та нескасування декларації про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані; визнання протиправною та скасування реєстрації вказаної декларації про початок виконання будівельних робіт; зобов`язання розглянути питання щодо притягнення третьої особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підставою позову у наведеній справі було те, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України, виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, відповідачем не вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства. Одеський окружний адміністративний суд, за наслідками розгляду вказаної справи ухвалив рішення, яким позов прокурора задовольнив. При цьому, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та закрив провадження у справі, мотивувавши своє рішення тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що правовідносини виникли в рамках кримінального провадження, тому перевірка скарг на дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж порядку й тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки та оцінки доказів у кримінальному провадженні. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення у справі № 815/6347/17 у касаційному порядку, змінила мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції зазначивши, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову. Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

60. З огляду на викладене вище, Верховний Суд зазначає про відмінність правовідносин у вказаній скаржником справі у порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з підстав того, що висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17 стосувались юрисдикції відповідного спору, з урахуванням заявлених прокурором позовних вимог та обраного ним кола учасників спору.

61. Окремо колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що справа № 910/1809/18, яка переглядається Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, вже була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, та за наслідком розгляду якої у постанові від 22.01.2020 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовні вимоги в частині визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА у цій справі підлягають вирішенню за правилами господарського судочинства. Отже, довід скаржника про те, що спір у цій справі в частині визнання недійсними оспорюваних розпоряджень Київської ОДА не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, не підтверджує виключний випадок касаційного оскарження, який став підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

62. За наведених у пункті 61 цієї ухвали підстав також визнаються необґрунтованими застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 911/2762/19.

63. Також, зазначаючи про те, що заявлені у цій справі позовні вимоги про витребування на користь держави з незаконного володіння ПАТ "Дельта Банк" низки земельних ділянок (віндикаційний позов) та інші вимоги про визнання недійсними укладених між НБУ та АТ "Дельта Банк" договорів іпотеки (негаторний позов), не є однорідними та не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом частини першої статті 173 ГПК України, та без урахування висновку щодо застосування цієї норми, вкладеного в постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20. Окрім цього, скаржник зазначає, що для спорів з приводу нерухомого майна процесуальним законом визначена виключна підсудність спору, вирішення якого у даному випадку відноситься до Господарського суду Київської області.

64. Так, у справі № 911/414/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019) предметом розгляду були позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсними рішень Виконавчого комітету селищної ради, на підставі яких відбулося безоплатне виділення спірних земельних ділянок, та витребування земельної ділянки в останнього власника - юридичної особи. Залишаючи без змін у вказаній справі постанову апеляційного суду, якою позовні матеріали передано на розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що позовні вимоги у цій справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна - спірної земельної ділянки, що має наслідком повернення цього майна законному власнику у разі задоволення позову, і відповідно до статей 20, 24, 30 і 173 ГПК України ці позовні вимоги необхідно розглядати в межах однієї справи, одного провадження в порядку господарського судочинства.

65. Посилання скаржника про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, не свідчить про подібність правовідносин зі справою, що переглядається, оскільки спірним питанням, яке вирішувалося Великою Палатою Верховного Суду у наведеній справі, була наявність або ж відсутність підстав для об`єднання прокурором у позовній заяві вимог, та, як наслідок наявність/відсутність підстав для розгляду цих вимог в порядку різного судочинства. При цьому з урахуванням положень частини п`ятої статті 30 ГПК України (щодо виключної підсудності справ за участі НБУ як відповідача), доводи скаржника щодо порушення апеляційним судом правил юрисдикції з розгляду цього спору, також не підтверджують виключний випадок для касаційного оскарження, який став підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

66. Окрім цього, Судом не береться до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18 (позов про стягнення заборгованості за кредитними договорами), від 29.10.2019 у справі № 902/434/19 (позов про скасування рішень державних реєстраторів), від 02.12.2020 у справі № 908/420/20 (позов про стягнення заборгованості за договорами транспортно-експедиційних послуг) щодо правил об`єднання позовних вимог, оскільки у цих справах інші предмети позовів, інші підстави позовів, докази та відповідно інші встановлені судами обставини за яких Верховний Суд дійшов висновку саме про відсутність порушення правил об`єднання позовних вимог.

67. Також, в обґрунтування доводів про відсутність підстав для визнання недійсними укладених між НБУ та ПАТ "Дельта Банк" договорів іпотеки, скаржник зазначає про правомірність дій ПАТ "Дельта Банк" з укладення цих договорів, оскільки останнє було власником спірних земельних ділянок на їх час укладення, право власності якого зареєстровано на підставі укладених з ТОВ "Український промисловий банк" договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01.11.2010, які в свою чергу, недійсними не визнавались. В цій частині доводів скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 203, 215 ЦК України, та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 та від 14.11.2018 № 2-1383/2010.

68. Так, у справі № 911/1902/19 (щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння) спірним було питання щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади на будівлі та споруди закладу охорони здоров`я, у зв`язку з безпідставною реєстрацією такого права, за наявності права власності іншої територіальної громади на спірне майно. У постанові від 20.05.2020 у цій справі Верховний Суд, змінюючи мотивувальні частини судових рішень, якими відмовлено в позові про скасування державної реєстрації права власності вказав про те, що скасування державної реєстрації права власності не вирішує наявний між сторонами спір про право.

69. У справі № 2-1383/2010, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором та за договором поруки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі в порушення умов кредитного договору та договору поруки не виконали взятих зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

70. Зазначене у попередніх пунктах цієї ухвали свідчить про неподібність правовідносин, в яких виник спір у цій справі і справах, на які посилається скаржник, а отже такі посилання не свідчать про незастосування чи неправильне застосування апеляційним судом цих правових позицій.

71. Окрім цього, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, а також висновки Верховного Суду України, викладених у постанові від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, скаржник наголошує на неправильному застосуванні апеляційним судом положень статті 257, частини першої статті 261 ЦК України в частині підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

72. Так, у справі № 914/3224/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019) розглядався позов міської ради про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість позову, відмовили в позові на підставі статей 256, 261 ЦК України. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 31/89, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у зазначеній справі. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

73. У справі № 362/44/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018) прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі сільської ради з позовом, в якому просив витребувати на користь територіальної громади спірні земельні ділянки. В зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.01.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц). При цьому частині висновків щодо позовної давності у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позовна давність до правовідносин, пов`язаних з витребування майна, не застосовується. Суд касаційної інстанції врахував висновки місцевого суду про те, що про порушення права власності територіальної громади прокуратура дізналася ще у червні 2009 року, а отже прокурор у 2017 році звернувся з позовом після спливу позовної давності і залишила в силі рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

74. При цьому у справах № 369/6892/15-ц, №469/1203/15-ц Велика Палата Верховного Суду скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи ці справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, зазначила, що: (1) відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону; (2) суди не з`ясували юридичної природи і змісту позовних вимог, не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, а відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

75. Також Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, ухвалена за позовом прокурора в інтересах держави в особі Держземагентства, державного підприємства про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок. У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, відповідно до якого якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

76. Колегія судів зазначає, що у всіх перелічених скаржником справах Верховного Суду і Верховного Суду України, на висновки у яких останній посилається в обґрунтування доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом правових норм в частині позовної давності у цій справі, висновки стосовно застосування позовної давності в контексті визначення критеріїв поважності причин пропуску строків позовної давності, не викладалися.

77. Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, прокурор, не заперечуючи обставини пропуску позовної давності, заявив у суді першої інстанції клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом за захистом порушеного права.

78. Надавши у цій справі оцінку обставинам щодо поважності причин пропуску позовної давності стосовно вимог прокурора, суд апеляційної інстанції визнав ці причини обґрунтованими та такими, що були доведені прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-79 ГПК України.

79. При цьому відхиляючи доводи Київської ОДА, зокрема про те, що про оспорювані розпорядження КМУ мало можливість дізнатися зі звіту за відповідний рік, який мав би подаватися до 1 березня наступного року у відповідності до постанови КМУ від 22.02.2000 № 388 "Про щорічні звіти голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій", чинної на момент ухвалення таких розпоряджень, суд апеляційної інстанції наголосив на відсутності доказів подання відповідного звіту.

80. Верховний Суд зауважує, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

81. У справі, що переглядається, висновки за яких апеляційний суд визнав поважними причини пропуску прокурором та КМУ позовної давності, не суперечать усім висновкам суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, позаяк вирішення питання про поважність причин пропуску позовної давності є дискрецією суду, яка реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів за правилами статті 86 ГПК України.

82. Також, колегія суддів відзначає, що скаржником у касаційній скарзі не наведено протилежної практики Верховного Суду (як, зокрема, і практики щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними), висновки в якій свідчили б про інший підхід у вирішенні питання щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності.

83. За таких обставин, проаналізувавши зміст перелічених скаржником постанов Верховного Суду та Верховного Суду України у наведених вище судових справах за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання та фактичні обставини справ, які встановлені судами та доказами на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками у справі, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права (щодо позовної давності) за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду і Верховного Суду України - релевантним до обставин цієї справи.

84. У іншій справі № 904/5726/19 у постанові від 15.06.2021 Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, також не враховано судами попередніх інстанцій, та відповідно до якого у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia", який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

85. Колегія суддів зазначає, що наведена скаржником справа № 904/5726/19, з урахуванням її суб`єктного та об`єктного критеріїв, змісту спірних правовідносин, а саме - стягнення з відповідача заборгованості за договором фінансового лізингу, очевидно є неподібною до правовідносин, що склалися у справі № 910/1809/18, а доводи скаржника в цій частині не можуть бути взяті до уваги, оскільки скаржник не зазначив, яким чином висновки, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають висновкам, викладеним у цій постанові,

86. Усі інші доводи скаржника, зокрема, щодо (1) відсутності доказів наявності права вимоги до відповідачів щодо витребування майна, (2) відповідності оспорюваних розпоряджень законодавству, чинному на час їх прийняття Київською ОДА, (3) прийняття Макарівською РДА частини розпоряджень на виконання рішення суду, (4) порушення апеляційним судом принципу правової певності (визначеності), не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому в силі приписів статей 287 і 300 ГПК України не дають правових підстав для касаційного перегляду.

87. Також 10.07.2023 від НБУ надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, які судом касаційної інстанції не описуються і не аналізуються, адже такі пояснення по суті є доповненнями до касаційної скарги, які могли бути подані лише протягом строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1

88. Оцінюючи правовідносини на предмет подібності зі справою, яка переглядається (№ 910/1809/18) та у справах, про неврахування правових висновків у яких посилається ОСОБА_1 шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у зазначених постановах відсутні з огляду на таке.

89. Так, одним із доводів скаржника є посилання на відсутність мотивів відхилення апеляційним судом заперечень учасників справи з приводу того, що вилучення Київською ОДА земельних ділянок відбувалося в розмірі до 1 га в межах компетенції, визначеної статтею 31 ЛК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

90. На переконання скаржника, такий підхід суперечить правовим позиціям Верховного Суду в частині стандарту доказування та оцінки доказів судом, викладеним у постановах від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, та спростовує висновок апеляційного суду про вилучення оспорюваними розпорядженнями Київської ОДА земельних ділянок лісогосподарського призначення, які складають єдиний масив загальною площею 45,26 га.

91. Посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, всупереч висновкам Верховного Суду у справах № 923/875/19, № 910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, № 917/2101/17, №129/1033/13-ц (категорії стандартів доказування), скаржник не врахував, що всі ці постанови суду касаційної інстанції прийняті за різних встановлених фактичних обставин, з різними предметами спору та у різних правовідносинах.

92. Так, (1) у справі № 923/875/19 спір стосувався переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав; (2) у справі № 910/18036/17 предметом спору було зобов`язання відповідача (банківську установу) звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання припиненим договору банківського рахунку; (3) у справі № 917/1307/18 спір стосувався поставки товару та стягнення неустойки за договором поставки; (4) у справі № 902/761/18 предметом спору було стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів; (5) у справі № 917/2101/17 розглядався спір про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за банком та витребування майна з чужого незаконного володіння; (6) у справі № 129/1033/13-ц предметом позову є визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства.

93. Зацитовані скаржником у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування є загальними вимогами процесуального законодавства та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядалися Верховним Судом, ці процесуальні норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

94. Верховний Суд відзначає, що скаржник не наводить мотивів того, яким чином неврахування згаданих висновків касаційного суду призвело до прийняття незаконного судового рішення у даній справі. По суті доводів касаційної скарги у частині застосування норм процесуального права скаржник ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

95. Іншим доводом касаційної скарги є посилання на безпідставне незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень статей 256, 261 ЦК України про позовну давність, з огляду на необґрунтоване відхилення доводів Київської ОДА щодо обізнаності прокурора ще у 2005 році з оспорюваними розпорядженнями Київської ОДА.

96. Наведене, на думку скаржника, суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладеним у постановах від 25.05.2021 у справі №918/569/20, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 29.12.2020 у справі №909/1165/19.

97. Так, у справі № 918/569/20 (постанова Верховного Суду від 25.05.2021) предметом розгляду був позов прокурора в інтересах держави в особі міської ради та управління економіки до фізичної особи про визнання незаконним та скасування рішення міської, визнання недійсним договору, повернення майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

98. Разом з тим, викладені Верховним Судом висновки у справі № 918/569/20 не є релевантними до правовідносин у справі № 910/1809/18, оскільки у зазначеній справі висновки Верховного Суду в частині застосування позовної давності стосувалися виключно нерозглянутої апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора. Наведене і стало підставою скасування постанов апеляційної інстанції з направленням справи на повторний апеляційний розгляд для з`ясування.

99. Натомість, у справі, що переглядається, апеляційним судом було розглянуто по суті як заяви сторін про застосування позовної давності, так і клопотання прокурора щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, що є ключовою відмінністю у цих двох справах.

100. Отже, колегія суддів відмічає, що судові рішення Верховного Суду у вищезазначених справах, на які посилається скаржник в обґрунтування доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом положень закону про позовну давність, та викладена у них правова позиція, були прийняті хоча і за подібного правового регулювання, однак за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у наведених справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто вищевказані справи і справа, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

101. Також, одним із доводів касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 12.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, та у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.

102. Посилаючись на висновки з перелічених у пункті 101 цієї ухвали справ, скаржник обґрунтовує свої доводи порушенням апеляційним судом статті 388 ЦК України як підстави для витребування спірного майна у добросовісного набувача, без з`ясування обставин набуття вказаного майна учасниками справи, зокрема, і третіми особами у справі.

103. Проте, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, колегією суддів не приймаються з огляду на таке.

104. Так, у справі № 907/50/16 прокурором в інтересах держави в особі міністерства був поданий позов до товариства про витребування майна з незаконного володіння, з підстав того, що спірне майно (цілісний майновий комплекс) державного підприємства безоплатно та у протиправний спосіб вибуло з власності держави, без згоди міністерства та поза процедурою, визначеною Законом України "Про приватизацію державного майна". Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, набуття права власності товариством на спірний майновий комплекс відбулося поза процедурою, визначеною Законом України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень) та за відсутності визначеної процедури продажу орендованого майна положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, за результатами розгляду справи № 907/50/16 суди попередніх інстанцій установили, що правовою підставою набуття права власності на спірне майно у відповідача є мирова угода, укладена між двома товариствами та затверджена ухвалою суду.

105. Верховний Суд звертає увагу, що подібними є відносини, які мають відповідні спільні риси між собою за суб`єктним, об`єктним чи змістовим критеріями, а також ті, які є аналогічними (тотожними). Водночас, основний критерій, без якого неможливо встановити подібність порівнюваних відносин - змістовий, що характеризує права та обов`язки суб`єктів цих відносин.

106. Отже, суб`єктний склад, обставини зміни власника майна, правовідносини і правове регулювання таких відносин щодо набуття права власності майна у справі №907/50/16 є відмінним від наявних у цій справі.

107. У іншій справі № 488/6211/14-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018) за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації та державного підприємства до міської ради, фізичної особи про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки з незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судове рішення у цій справі про задоволення позову прокурора, відзначила, що повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Велика Палата Верховного Суду у цій справі наголосила, що важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). При цьому в цій конкретній справі (№ 488/6211/14-ц) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес фізичної особи (відповідача) у збереженні земельної ділянки у власності.

108. Разом з тим, аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 488/6211/14-ц щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

109. У справі № 461/12525/15-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022) розглядався спір за позовом міської ради до фізичних осіб та державної нотаріальної контори про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. У зазначеній справі спір виник з приводу вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, вчиненого після рішення суду, ухваленого щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання за продавцем права на спадщину, що не свідчить про подібність правовідносин зі справою, що переглядається з огляду на відмінність обставин, змісту та правового регулювання спірних правовідносин у зазначених справах.

110. При цьому колегія суддів окремо відмічає, що на відміну встановлених у справі № 910/1809/18 судом апеляційної інстанції обставин відсутності волі держави як власника в особі уповноваженого органу (КМУ) на вилучення спірних земельних ділянок, у справі № 488/6211/14-ц суд першої інстанції, з висновками якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо витребування майна на користь позивача як неволодіючого власника або користувача, виходив з того, що позивач не був власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, що є ключовою відмінністю у цих двох справах.

111. Також, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 6.53 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, відповідно до якого "Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар".

112. Однак, Верховний Суд зауважує, що справа № 925/1351/19, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосувалася інших обставин, а саме наявності або ж відсутності підстав для витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, набутого за наслідком продажу на прилюдних у межах здійснення виконавчого провадження.

113. Отже, процитовані скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 6.53 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, не можна вважати релевантними щодо правовідносин, які виникли у справі № 910/1809/18.

114. Скаржник у касаційній скарзі також посилається на порушення апеляційним судом норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) без урахування висновків щодо застосування Конвенції у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц та постанові Верховного Суд України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.

115. Проте, Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц та постанову Верховного Суд України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16, в яких міститься висновок щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції у подібних правовідносинах, не може бути виключною правовою підставою касаційного оскарження судового рішення з огляду на таке.

116. Так, спір у справі № 521/8368/15-ц виник зі спадкових правовідносин, пов`язаних із вибуттям спірного майна з володіння власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, та визнанням квартири відумерлою спадщиною, що очевидно не є подібними зі спірними господарськими правовідносинами.

117. У іншій же справі № 6-2776цс16 розглядався позов прокурор в інтересах міської ради до фізичної особи про витребування нежилого приміщення комунальної власності з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне приміщення було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень, відповідачка набула права власності на нежиле приміщення з дотриманням визначених статтею 657 ЦК України вимог, за оплатним договором, а тому вона є добросовісним набувачем і спірне нежиле приміщення не може бути витребуване у неї. Разом з тим, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та скеровуючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України у постанові від 18.01.2017 вказав на недослідження судом обставин та відсутність оцінки відповідних доказів, що можуть свідчити про добросовісність відповідачки як набувача спірного нежилого приміщення.

118. Таким чином, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в справах № 521/8368/15-ц і № 6-2776цс16 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій під час вирішення цього спору.

119. Безвідносно до викладеного вище детального аналізу неподібності правовідносин у цій справі і справах, на які посилається скаржник, колегія суддів відзначає, що посилання скаржника на доводи щодо його добросовісності в контексті статті 388 ЦК України, а також статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо втручання у мирне володіння майном), не мають принципового значення для вирішення спору у цій справі, оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду, якою витребувано спірні земельні ділянки саме у ПАТ "Дельта Банк", стосується виключно цієї особи, щодо якої ухвалено рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб, у тому числі і скаржника. Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, про яку зазначалося в пункті 55 цієї ухвали. Наведене свідчить про непідтвердження передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України виключного випадку для касаційного перегляду.

120. Інші доводи ОСОБА_1 не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

121. Оцінюючи правовідносини на предмет подібності зі справою, яка переглядається (№ 910/1809/18) та у справах, про неврахування правових висновків у яких посилаються ОСОБА_2 і ОСОБА_3 шляхом визначення, які правовідносини є спірними, застосовуючи змістовий критерій порівняння, а також суб`єктний і об`єктний критерії, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у зазначених постановах відсутні з огляду на таке.

122. Аргументуючи доводи касаційної скарги, скаржники, зокрема, наголошують на тому, що на час постановлення оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про застосування позовної давності до вимог прокурора за заявами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що, на переконання останніх, не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.04.2020 у справі №359/9626/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

123. Так, колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеної в пунктах 73, 76-83 цієї ухвали аргументації в частині неподібності правовідносин у справі, яка переглядається, зі справою № 362/44/17, на висновки Верховного Суду у якій посилаються скаржники, повторна оцінка доводів щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справі № 362/44/17 колегією суддів не здійснюється.

124. У іншій справі № 359/9626/16-ц (постанова Верховного Суду від 08.04.2020) предметом розгляду був позов прокурора до сільської ради та фізичної особи про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку. Залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в позові у цій справі з підстав пропуску строку позовної давності, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів щодо обізнаності прокурора зі спірним рішенням органу місцевого самоврядування ще з 10.07.2009, що підтверджується протоколом засідання сільської ради від 16.07.2009. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справі, на постанову Верховного Суду в якій передчасно посилаються скаржники на обґрунтування підстав відмови в позові

125. У справі № 372/1036/15-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у якій посилаються скаржники, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі селищної ради із позовом про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок. Підставою позову визначено, зокрема, (1) відсутність у райдержадміністрації повноважень на розпорядження землями, які знаходяться у межах селищної ради та належать до земель водного фонду; (2) непроведення державної експертизи землевпорядної документації при виділенні земельних ділянок; (3) невідповідність подальшої приватизації земельних ділянок громадянами встановленому законом порядку приватизації. Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди виходили з підстав пропуску позовної давності, перебіг строку якої, за висновками судів, починається з часу, коли райдержадміністрація здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено та в інтересах якої подано позов, дізналася про таке порушення. Визнавши такі висновки помилковими, Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення та передала справу на новий розгляд. Зазначила, що суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/1036/15-ц не погодилася з висновками щодо спливу позовної давності за заявленими вимогами (для порівняння - у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив пропуск прокурором і КМУ позовної давності, проте, оцінивши наведені прокурором причини пропуску такого строку, визнав їх поважними).

126. У справі № 183/1617/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018) було розглянуто спір про скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки державного лісового фонду для будівництва та обслуговування житлового будинку. Підставою позову визначено те, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, яка знаходяться у постійному користуванні державного підприємства; сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень; відбулося незаконне відчуження земель державної власності на користь фізичної особи. При цьому за наслідком перегляду цієї справи в касаційному порядку Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанції в частині наявності підстав для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння фізичної особи.

127. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 137-148) викладено висновки щодо застосування норм права стосовно позовної давності, витребування майна із чужого незаконного володіння, пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

128. Скаржники посилаються, зокрема, на висновок, наведений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 140 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, відповідно до якого для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

129. Наведений довід скаржників не підтверджується виключним випадком для касаційного перегляду, оскільки: по-перше - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, процесуального статусу якої скаржники у цій справі не набули; по-друге - позовні вимоги в цій справі в частині витребування спірних земельних ділянок заявлені прокурором до ПАТ "Дельта Банк", а судове рішення про задоволення позову в цій частині стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб; по-третє - залучивши, зокрема, скаржників на стадії апеляційного розгляду справи до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, апеляційний суд втім виходив з обставин відсутності у матеріалах справи доказів здійснення державної реєстрації переходу права власності на відповідні земельні ділянки від ПАТ "Дельта Банк" до третіх осіб (у т.ч. і до скаржників).

130. Також колегія суддів зазначає, що доводи скаржників про застосування апеляційним судом в оскаржуваній постанові норми права (щодо позовної давності) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у інших перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 (спір про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки) і Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц (спір, в якому задоволено позов прокурора про визнання незаконним рішення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння) колегією суддів бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 910/1809/18 висновків, викладених саме у цих постановах. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 287 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу. Суд відзначає, що скаржники не наводять мотивів, яким чином неврахування висновків, викладених у Верховним Судом у справі №916/2828/18 і Великою Палатою Верховного Суду у справі № 372/2180/15-ц призвело до прийняття незаконної постанови у цій справі.

131. Окрім цього, посилаючись у касаційній скарзі в частині доводів щодо відсутності повноважень у прокурора на здійснення представництва інтересів держави в цій справі в особі КМУ, скаржники зазначають про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 07.11.2019 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від 15.06.2022 у справі №372/1141/19, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18, від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, і ухвалі Верховного Суду від 19.07.2020 у справі № 822/1169/17.

132. Так, у зазначених скаржниками справах №372/1141/19, № 911/2169/20, №359/3373/16-ц судом касаційної інстанції сформульовано висновки щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

133. Проте, оскільки відповідно до статті 113 Конституції України і частини першої статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМУ є вищим органом у системі органів державної (виконавчої) влади України, наведені скаржниками висновки зі справ № 372/1141/19, № 911/2169/20, № 359/3373/16-ц, в обґрунтування підстав щодо відсутності у прокурора у цій справі процесуальної правоздатності та дієздатності на звернення із позовом в інтересах держави в особі КМУ, не є релевантними до спірних правовідносин.

134. Посилання ж скаржників на інші висновки Верховного Суду і Великої палати Верховного Суду, наведені у справах № 922/614/19, № 912/2385/18, № 363/4656/16-ц, № 810/3164/18, № 804/4585/18, зміст яких зводиться до необхідності обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, колегією суддів визнається необґрунтованим, оскільки відповідні доводи під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачами не заявлялися. Водночас, скаржники, яких залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стадії апеляційного перегляду справи, з урахуванням загальних засад господарського судочинства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, не спростували в межах касаційного оскарження з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі в особі КМУ.

135. Окрім цього, аргументуючи інші доводи касаційної скарги, скаржники, цитуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що "У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України)", посилаються на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду України від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц), в яких такий висновок наведено. Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що скаржники жодним чином не наводить мотивів того, яким чином неврахування згаданого висновку Великої Палати Верховного Суду призвело до прийняття незаконного судового рішення у даній справі, що виключає касаційний перегляд за відсутності виключних випадків для такого перегляду.

136. При цьому посилання скаржників на ухвалу Верховного Суду від 19.07.2020 у справі № 822/1169/17 в контексті обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження також не беруться Судом до уваги, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як ухвала Верховного Суду не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

137. Інші доводи скаржників, зокрема, про те, що ПАТ "Дельта Банк" не є належним відповідачем у справі, оскільки не було власником вказаних у позовній заяві земельних ділянок (зокрема з кадастровими номерами 3222782600:05:023:0054, 3222782600:05:023:0056, 3222782600:05:023:0055) на момент розгляду справи та постановлення відповідного судового рішення, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку. При цьому з урахуванням викладеного в пунктах 55, 129 цієї ухвали, такі доводи скаржників самі по собі є необґрунтованими.

138. Разом з тим, положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, чого скаржниками, з урахуванням викладеного в пунктах 38-40 цієї ухвали, зроблено не було.

139. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду у зазначених вище справах не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

140. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

141. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржники не зазначили і не обґрунтовували у поданих касаційних скаргах, Суд на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами НБУ і ОСОБА_1, а також за касаційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 910/1809/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Національного банку України і ОСОБА_1 , а також за касаційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі №910/1809/18.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

Г. М. Мачульський

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення11.07.2023
Оприлюднено25.07.2023
Номер документу112369886
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/1809/18

Ухвала від 04.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 04.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 04.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 11.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 11.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 22.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 02.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 02.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 02.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

Ухвала від 01.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Случ О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні