Рішення

від 21.07.2023 по справі 288/823/23

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/823/23

Провадження № 2/288/207/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 року. смт.Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня, Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в якому вказує, що рішенням Андрушівського районного народного суду Житомирської області від 10 вересня 1990 року між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_5 було здійснено поділ їх спільного житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалою народного суду Попільнянського району Житомирської області від 09 лютого 1993 року затверджено мирову угоду, якою визначено сторонам для землекористування земельні ділянки за вказаною адресою.

Після поділу будинку, ОСОБА_5 в будинку не проживала, а 08 квітня 1993 року продала свою частку житлового будинку Відповідачу, яка в подальшому оформила право власності на вказану частину, як на квартиру АДРЕСА_2 .

В порушення рішення Андрушівського районного народного суду Житомирської області від 10 вересня 1990 року про поділ будинку, Відповідач здійснила добудову до виділеної їй частини житлового будинку та облаштувала вхід до будинку біля приміщення 1-2, а не 1-5, як це визначено рішенням суду.

Позивач вказує, що добудова була здійснена частково на виділеній для обслуговування житлового будинку земельній ділянці (1 метр від стіни будинку), а частково на земельній ділянці, яка виділена для загального користування, зокрема і заїзду на територію домогосподарства та господарських приміщень, при виділенні якої враховувались пожежні та санітарні норми. Таким чином, самовільна добудова до приміщення 1-2 житлового будинку, звузила ширину земельної ділянки виділеної для загального користування, чим порушуються пожежні норми.

Також, Відповідач самовільно захопила частину земельної ділянки, яка була виділена у спільне користування, біля кута житлового будинку, де розташоване приміщення 1-3, в порушення вимог рішення народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 10 грудня 1992 року, ухвали народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 09 лютого 1993 року та доданого до нього плану розподілу земельної ділянки згідно варіанту № 3 додаткового висновку експерта.

На підставі вищевикладеного, Позивач просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 та виділена рішенням народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 10 грудня 1992 року та ухвалою народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 09 лютого 1993 року для спільного користування співвласникам житлового будинку, шляхом демонтажу паркану, встановленого на межі земельної ділянки відведеної для обслуговування квартири АДРЕСА_3 , із спільною ділянкою співвласників житлового будинку АДРЕСА_4 та приведення його у стан, який існував до порушення, а саме встановлення відповідно до меж визначених рішенням народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 10 грудня 1992 року та ухвалою народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 09 лютого 1993 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення.

05 травня 2023 року надала до суду відзив на позовну заяву в якому вказала, що з позовними вимогами не погоджується та вважає їх безпідставними, Відповідачем дотримано порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою та вона не здійснювала самовільного захоплення земельної ділянки і невірного користування нею, що є підставою для відмови в задоволенні позову. /а.с.34-39/

Суд, вислухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали справи № 288/251/22, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Рішенням Андрушівського районного народного суду Житомирської області від 10 вересня 1990 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розподіл майна задоволено частково. Розділено домоволодіння в АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 виділивши в ньому ОСОБА_5 кухню 1-2, ванну 1-3, вбиральню 1-4, житлову кімнату 1-5, житлову кімнату 1-6, сарай, гараж або 49/100 ідеальних частин, визнавши за нею право власності на цю частину домоволодіння. ОСОБА_1 в житловому будинку виділити коридор 1-1, житлову кімнату 1-7, житлову кімнату 1-8, літню кухню з погребом або 51/100 ідеальних частин, визнавши за ним право власності на цю частину домоволодіння. Для створення ізольованих квартир закласти дверні отвори із приміщень 1-1 в 1-2, із приміщень 1-8 в 1-5 і 1-6. Пробити дверні отвори із приміщення 1-5 в 1-2 і 1-6, з приміщення 1-5 облаштувати вихід назовні. Приміщення 1-1 перелаштувати в кухню, прибудувавши до неї тамбур або облаштувати подвійні двері. Зазначені роботи сторонам провести до 01 грудня 1990 року. /а.с.4-5/

Відповідно до реєстраційного посвідчення від травня 1994 року, Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що жилий будинок /домоволодіння/, розташований в АДРЕСА_1 , в розмірі 51/100 частки зареєстрований за ОСОБА_1 . /а.с.6/

Згідно рішення Народного суду Попільнянського району, Житомирської області від 10 грудня 1992 року, задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визначення порядку і розміру землекористування, земельну ділянку біля будинку АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 розділити згідно другого варіанту висновку технічної експертизи, проведеної відділом земельних ресурсів Попільнянського району: ОСОБА_5 визначити для використання і розпорядження земельну ділянку № 1-1, зобов`язавши зробити вхід в сарай біля земельної ділянки № 1-2 з протилежної сторони. ОСОБА_1 визначити для використання і розпорядження земельну ділянку № 1-2. Для сумісного землекористування визначити земельну ділянку № 1-3. /а.с.7/

Ухвалою Народного суду Попільнянського району Житомирської області від 09 лютого 1993 року, затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_1 визначається для землекористування земельна ділянка 1-2 розміром 426 м2. ОСОБА_5 визначається для землекористування земельна ділянка І-І розміром 406 м2: згідно представленого додаткового висновку експерта /ІІІ варіант/ розподілу присадибної ділянки по АДРЕСА_1 . Для сумісного землекористування визначається земельна ділянка 1-3 розміром 113 м2. /а.с.8/

В додатковому висновку по ІІІ варіанту запропоновано розподіл присадибної ділянки між АДРЕСА_1 . /а.с.9, 50/

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 23 травня 2017 року, на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 1993 року, зареєстровано за ОСОБА_3 право спільної часткової власності в розмірі 49/100 на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.44/

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 31 січня 2022 року, на підставі рішення Попільнянського районного суду № 288/66/18 від 31 січня 2018 року, зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 57.9 кв.м., житловою площею 35 кв.м., до складу домоволодіння входять: - веранда, а-1; - сарай, Б-1, 1/2 частина; - гараж, Д-1; - погріб, Є-1. /а.с.45/

Станом на 13 серпня 2018 року на замовлення ОСОБА_3 , КП «Бердичівське МБТІ» було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , згідно характеристики будинку, господарських будівель та споруд, домоволодіння складається з: - квартира АДРЕСА_6 , під літерою А-1; - веранда, під літерою а-1; - сарай, під літерою Б-1, 1/2 частина; - гараж, під літерою Д-1; - погріб, під літерою Є-1. /а.с.46-48/

Згідно довідки КП «Бердичівське МБТІ», виданої 11 грудня 2017 року за № 1746, власнику ОСОБА_3 про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 1993 року 49/100 ідеальних частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , об`єкт може бути поділений. /а.с.49/

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2018 року в справі № 288/66/18, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на квартиру з господарськими будівлями, припинено за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_7 . /а.с.51-53/

Відповідно до паспорту земельної ділянки в АДРЕСА_1 : - рішенням виконавчого комітету Попільнянської селищної ради № 14 від 07 лютого 1991 року, надано дозвіл на будівництво гаража, веранди ОСОБА_1 біля будинку АДРЕСА_4 ; - рішенням виконавчого комітету Попільнянської селищної ради № 34 від 23 березня 1993 року, надано дозвіл на побудову сараю на присадибній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ; - надано дозвіл ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт для будівництва індивідуального житлового будинку з надвірними побудовами на індивідуальній ділянці АДРЕСА_4 ; - затверджено ОСОБА_1 план забудови садиби за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.72-75/

23 червня 2023 року ФОП ОСОБА_6 повідомлено, що він входив в члени земельної комісії при Попільнянській селищній раді про вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , обстеження відбулось 05 квітня 2017 року. Були виготовлені кадастрові плани земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також кадастровий план земельної ділянки, яка перебувала у спільній сумісній власності, матеріали були передані до селищної ради. На даний час, оригіналів чи копій матеріалів топографо-геодезичного вишукування земельної ділянки не збереглися. /а.с.82/

Під час розгляду цивільної справи № 288/251/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2022 року на підставі заяви ОСОБА_1 була залишена без розгляду, за клопотанням ОСОБА_1 було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу та згідно висновку експерта № 478/10-2022 від 06 жовтня 2022 року, встановлено:

1.2 Розташування веранди (літ. «а-1») та огорожі із металопрофілю в металевому каркасі на бетонній основі, яка примикає до веранди (літ. «а-1»), які влаштовані ОСОБА_3 порушують межу ділянки сумісного (спільного) користування № 1-3, площею 113 кв.м., яка визначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки додаткового висновку та ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 лютого 1993 року. Встановити факт порушення межі двору спільного користування площею 113.0 кв.м., яка визначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки та ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області розташуванням веранди (літ. «а-1») та огорожі із металопрофілю в металевому каркасі на бетонній основі, яка примикає до веранди (літ. «а-1»), які влаштовані ОСОБА_3 виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів не вбачається за можливе, оскільки на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки відсутні проміри меж та прив`язки меж до існуючих будівель, а в наданих на дослідження матеріалах відсутні значення координат поворотних точок на ділянку площею 113.0 кв.м., яка зазначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки та ухвалі Попільнянського районного суду Житомирської області.

3. Фактичне розташування веранди (літ. «а-1») та огорожі із металопрофілю в металевому каркасі на бетонній основі який примикає до веранди (літ. «а-1») за адресою: АДРЕСА_1 , що перебувають у власності та користуванні ОСОБА_3 не порушують межі земельних ділянок з кадастровим номером: - 1824755100:01:008:0053, площею 0.0270 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; - 1824755100:01:008:0055, площею 0.0156 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що перебувають у власності ОСОБА_1 .

4. Розташування прибудови коридору № І (площею 5.1 кв.м.), яка влаштована ОСОБА_1 порушує межу ділянки сумісного (спільного) користування № 1-3, площею 113 кв.м., яка визначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки додаткового висновку та ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 лютого 1993 року.

Встановити факт порушення межі двору спільного користування площею 113.0 кв.м., яка визначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки та ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 лютого 1993 року, розташуванням прибудови коридору № І (площею 5.1 кв.м.), яка влаштована ОСОБА_1 виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів не вбачається за можливе, оскільки на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки відсутні проміри меж та прив`язки меж до будівель, а в наданих на дослідження матеріалах відсутні значення координат на ділянку площею 113.0 кв.м., яка зазначена на схемі 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки та ухвалі Попільнянського районного суду Житомирської області.

Також, варто зауважити, що фактичне розташування металевої огорожі та огорожі з азбестоцементних хвилястих листів, яка розташована за тильним фасадом сараю (літ. «Б») та гаража (літ. «Д-1»), за конфігурацією не відповідають межі ділянки сумісного (спільного) користування № 1-3 площею 113 кв.м., яка визначена на схемах 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки додаткового висновку та ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 09 лютого 1993 року.

5.6. Розташування: - прибудови, яка примикає до приміщення № 1-1 (площею 10.2) квартири АДРЕСА_8 ; - коридору № І (площею 5.7 кв.м.) - веранда (літ. «а-12) із зовнішніми габаритними розмірами 1.34 х 4.83 м, що примикає до приміщення № 2-1 (площею 12.0 кв.м.) квартири АДРЕСА_6 , яке зазначено на об`ємно-планувальному рішення житлового будинку станом на 22 листопада 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , в частині розташування будівель і споруд не порушує вимоги нормативних документів в галузі будівництва, які чинні на дату проведення дослідження та були чинні станом на 22 лютого 2017 року.

Відповідно до обсягу наданих на дослідження матеріалів:

- конфігурація фактичного розташування огорожі, яка розмежовує землекористування ОСОБА_3 та ділянки, що перебуває у спільному землекористуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відповідає конфігурації межі земельної ділянки площею 0.0113 га (113.0 кв.м), згідно схеми 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки додаткового висновку;

- конфігурація фактичного розташування огорожі, яка розмежовує землекористування ОСОБА_3 та ділянки, що перебуває у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , частково не відповідає конфігурації межі земельної ділянки площею 0.0113 га (113.0 кв.м.) згідно схеми 3-го варіанту розподілу присадибної ділянки додаткового висновку.

Фактичне розташування огорожі, що розмежовує землекористування ОСОБА_3 та ділянки, яка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не порушує вимоги нормативних документів у галузі будівництва. /а.с.84-112/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, виділеною для спільного користування співвласникам житлового будинку, шляхом демонтажу паркану та приведення його у стан, який існував до порушення, а саме встановлення відповідно до визначених меж, з тих підстав, що Відповідач здійснила добудову до виділеної їй частини житлового будинку та облаштувала вхід до будинку біля приміщення 1-2, а не 1-5, як це визначено рішенням суду, крім того, добудову було здійснено частково на виділеній їй для обслуговування житлового будинку земельній ділянці, а частково на земельній ділянці, яка виділена для загального користування, зокрема і заїзду на територію домогосподарства та господарських приміщень, при виділенні якої враховувались пожежні та санітарні норми, таким чином, самовільна добудова до приміщення 1-2 житлового будинку, звузила ширину земельної ділянки виділеної для загального користування, чим порушуються пожежні норми.

Статтею 41 Конституції визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. (статті 316, 317 ЦК України)

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини першої, другої статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 368 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Частиною першою, другою статті 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони після поділу на підставі рішення суду житлового будинку та земельної ділянки, окрім виділених їм у власність на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , земельних ділянок, мають у спільному (сумісному) користуванні земельну ділянку 1-3, площею 113.0 кв.м., яка також розташована на території вказаного домогосподарства та на порушення користування якою Відповідачем вказує Позивач.

Відповідно до статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проєкту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 404/8750/15 (провадження № 61-19614св18), від 03 липня 2019 року у справі № 493/1156/15-ц (провадження № 61-28461св18), від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (провадження № 61-18648св20), Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, викладено правовий висновок, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України, є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Сherkezov v. Bulgaria) (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Частинами першою, другою статті 86 ЗК України визначено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.

Згідно частини першої-третьої статті 89 ЗК України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені частиною третьою статті 152 ЗК України, за приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Як визначено в пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року (справа № 6-658цс15), яка враховується судом, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність зі сторони Відповідача дій, які порушують право власності чи законного володіння Позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що Відповідач на підставі договору купівлі -продажу від 08 квітня 1993 року придбала 49/100 ідеальних часток домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , в свою чергу Позивач є власником 51/100 ідеальних частин вказаного домоволодіння.

Відповідно до встановлених у рішенні Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 січня 2018 року обставин, Відповідач у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_1 на виділ в натурі їй вказаного житлового будинку, звернулася до суду з позовом про припинення права спільної часткової власності та визнання за нею права власності на квартиру з господарськими будівлями, поданий позов було задоволено та визнано зокрема за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , при цьому Відповідач - ОСОБА_1 не заперечував проти задоволення позовних вимог.

До складу квартири АДРЕСА_6 , право власності на яку просила визнати ОСОБА_3 входить також приміщення «а-1» - веранда та на час ухвалення рішення суду - 31 січня 2018 року, співвласник домоволодіння ОСОБА_1 жодних заперечень щодо наявності вказаної прибудови та розташування входу не мав.

Разом з тим, з доданого до матеріалів справи Висновку експерта, вбачається, що фактичне розташування прибудови «а-1» - веранди та огорожі з металопрофілю, влаштованої Відповідачем та прибудови - коридор № І, влаштованої Позивачем, порушують межу земельної ділянки сумісного (спільного) користування № 1-3, площею 113.0 кв.м, проте встановити факт порушення межі двору спільного користування не вбачається за можливе, так як на схемі розподілу присадибної ділянки відсутні проміри меж та прив`язки меж до будівель.

При цьому, розташовані Відповідачем веранда та огорожа із металопрофілю не порушують межі земельної ділянки, яка перебуває в особистій власності Позивача.

Вказуючи в поданому позові на невідповідність розташування прибудови веранди «а-1», Позивач при цьому просить усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, виділеною для спільного користування шляхом демонтажу паркану, оскільки його розташовано з порушенням межі встановленої між земельною ділянкою, яка належить Відповідачу та земельною ділянкою, виділеною для спільного користування, що порушує пожежні та санітарні норми, при цьому в пункті 4 Висновку експерта зазначено, що фактичне розташування огорожі (паркану) не відповідає межі ділянки для сумісного (спільного) користування

Спірна огорожа з металопрофілю здійснена по межі прибудови «а-1» - веранди, влаштованої Відповідачем та прибудови - коридор № І, влаштованої Позивачем, проте незважаючи на встановлені у Висновку експерта порушення, спричинені розташуванням вказаних прибудов, які здійснені як Позивачем так і Відповідачем, меж земельної ділянки для сумісного (спільного) користування, розташування будівель - прибудови «а-1» - веранди, прибудови - коридору № І та огорожі із металопрофілю не порушують вимоги нормативних документів в галузі будівництва.

Також, експертом при проведенні експертизи зауважено, що земельна ділянка під № 1-3, надана для сумісного (спільного) користування не сформована та на момент проведення візуально - інструментального обстеження її площа не змінилась і становить 113.0 кв.м.

Враховуючи вищенаведене, встановлені під розгляду справи обставини та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що доводи Позивача про те, що встановлення Відповідачем паркану, з вимогою щодо демонтаж якого він звернувся до суду, посилаючись на порушення Відповідачем при його встановленні будівельних, пожежних та санітарних норм не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, так як Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на протиправність розташування будівель та наявність для нього перешкод у користуванні власністю внаслідок встановлення вказаного майна, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою, другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені Позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 41, 47 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»; статтями 78, 86, 89, 152 ЗК України; статтями 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 368, 369, 376, 391 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник