Рішення

від 24.07.2023 по справі 755/4442/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/4442/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

у с т а н о в и в :

04.04.2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з березня 2022 року по 31.05.2022 року в сумі 15689,67 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2022 року по 01.12.2022 року в сумі 66771,21 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 15.11.2021 року позивача було прийнято на роботу на посаду охоронця до ТОВ «ЛЮМ» з мінімальним окладом у розмірі 6500,00 грн. Проте, починаючи з березня 2022 року позивачу припинено виплату заробітної плати без повідомлення причин затримки. У зв`язку з наведеним позивач подав відповідачу заяву про звільнення з 31.05.2022 року і у цей день позивача було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Разом з тим, розрахунок по заробітній платі здійснено не було, керівництво товариства пояснило, що грошей немає, а печатку загублено. Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з проханням сплатити заборгованість по заробітній платі за період березень-травень 2022 року, адже навіть після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, позивач протягом березня-травня 2022 року був постійно на робочому місці, але заборгованість відповідачем погашено не було. 13.07.2022 року позивача разом з іншими працівниками було запрошено для проведення розрахунку, однак замість повної заробітної плати, було запропоновано лише суму в розмірі 2600,00 грн. Позивач відмовився отримувати гроші та поставив питання про сплату заборгованості по заробітній платі в повному обсязі, але відповідач від свого обов`язку по нарахуванню та виплаті заробітної плати ухиляється. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідачем позивачу нарахований дохід у розмірі 8666,66 грн. за квітень 2022 року та 7023,01 грн. за травень 2022 року, проте вказані кошти позивач від відповідача не отримував. При цьому, саме на відповідача покладений обов`язок доведення факту сплати заборгованості по заробітній платі на момент звільнення працівника. За розрахунками позивача, його середньоденна заробітна плата складає 364,87 грн., відповідно сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні складає 66771,21 грн.

Ухвалою суду від 06.04.2023 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 11.07.2023 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі з підстав не сплати позивачем судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 19.07.2023 року продовжено розгляд справи, оскільки позивач виконав вимоги ухвали суду про залишення позову без руху.

06.06.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що з 24.02.2022 року через військову агресію рф проти України введено воєнний стан і у зв`язку з цим Торгово-промислова палата України повідомила, що вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної дії) - військову агресію рф проти України. ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору (в тому числі трудовому), у зв`язку з чим виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Будь-яка з сторін звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків, якщо це невиконання сталося внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), що виникли після укладання договору, які неможливо було ні передбачити, ні запобігти. З 24 лютого до 24 березня 2022 року на території Київщини велися активні бойові дії і тільки 02.04.2023 року МОУ повідомило про звільнення Київської області. Відповідач посилається на положення ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та зазначає, що військова агресія вплинула майже на всі сфери життєдіяльності людини в Україні, в тому числі на можливість виконання трудових обов`язків. Відповідач вказує, що наказом товариства №1-П/03 від 01.03.2022 року було оголошено простій на підприємстві з 01.03.2022 року до особливого розпорядження, дозволено працівникам не перебувати на їх робочих місцях та зміст наказу доведено до відома працівників в телефонному режимі. Згідно вказаного наказу та ст. 113 КЗпП України встановлено оплату простою у розмірі 2/3 посадового окладу. При цьому, доплата до мінімальної заробітної плати при повному місяці простою не здійснюється згідно роз`яснень Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідач господарську діяльність не здійснює, тому будь-яких обігових коштів не має, що підтверджується звітом про фінансові результати товариства за 2022 рік. Фінансування заробітної плати здійснюється за рахунок статутного капіталу, що формується за рахунок особистих внесків засновників і виплата заробітної плати здійснюється готівкою у касі підприємства. Починаючи з березня 2022 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 2/3 тарифної ставки (посадового окладу) що становить 4333,33 грн. від 6500,00 грн. В березні 2022 року заробітна плата виплачена не була у зв`язку із веденням бойових дій на території Київщини, а тому у квітні позивачу нарахована заробітна плата в сумі 8666,66 грн. Оскільки працівники у визначені дні на роботі були відсутні, відповідна заробітна плата була депонована. У травні 2022 року позивач з`явився на роботі і йому було запропоновано отримати в касі заробітну плату за період простою, але він відмовився мотивуючи вимогою про отримання повного окладу в сумі 6500,00 грн., після чого виявив бажання припинити трудові відносини з відповідачем за угодою сторін, про що було видано наказ про звільнення на підставі ст. 36 КЗпП України. В останній день роботи позивачу була нарахована заробітна плата за період простою, а також компенсація за невикористану відпустку. Однак позивач відмовився отримувати гроші у касі підприємства, про що було складено відповідний акт. Після цього позивач з вимогами про виплату заробітної плати до підприємства не звертався. 13.07.2022 року позивача разом з іншими працівниками було запрошено для здійснення розрахунку по заробітній платі, однак позивач від отримання грошових коштів відмовився і в усному порядку наполягав на отриманні всієї суми - по 6500,00 грн. за 3 місяці. Заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку нараховані позивачу в сумі 12258,00 грн., які будуть виплачені коли позивач звернеться до товариства за їх отриманням у касі. Позивач стверджує, що з березня 2022 року йому припинено виплату заробітної плати, однак сам у своєму позові підтверджує, що відмовився отримувати заробітну плату. Таким чином, на момент звернення до суду у позивача відсутні порушені відповідачем права.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За змістом наявних у матеріалах справи відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 26.12.2022 року, позивачу відповідачем заробітна плата за березень 2022 року не нараховувалась, у квітні 2022 року позивачу нараховано заробітну плату в сумі 8666,66 грн., а у травні 2022 року відповідачем нараховану позивачу дохід в розмірі 7023,01 грн. (а.с. 11).

Згідно наказу директора ТОВ «ЛЮМ» №1-П/03 від 01.03.2022 року «Про оголошення простою»: «У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», існуючої загрози для життя і здоров`я працівників та відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності товариства в повному обсязі керуючись ст. 113 КЗпП України, наказую: 1. Оголосити простій не з вини працівників з 01.03.2022 року тимчасово до особливого розпорядження; 2. Працівникам дозволити не перебувати на робочих місцях до закінчення простою; 3. Оплачувати простій з розрахунку у розмірі 2/3 тарифної ставки (посадового окладу) встановленого працівнику; 3. Під час простою працівники звільняються від обов`язку бути присутніми на робочих місцях; 5. Наказ довести до відома працівників у телефонному режимі». (а.с. 34).

Відповідно до розрахункової відомості ТОВ «ЛЮМ» від 30.04.2022 року, позивачу нараховано 4333,33 грн. та за березень - 4333,33 грн., а всього 8666,66 грн. (а.с. 35).

Відповідно до розрахункової відомості ТОВ «ЛЮМ» від 31.05.2022 року, позивачу нараховано 4333,33 грн. та оплату відпустки - 2228,52 грн., а всього 6561,85 грн. (а.с. 36).

Згідно реєстру депонованих сум ТОВ «ЛЮМ» від 19.04.2022 року, депоновано аванс позивача за квітень 2022 року в сумі 1740,00 грн. (а.с. 37).

Згідно реєстру депонованих сум ТОВ «ЛЮМ» від 09.05.2022 року, депоновано заробітну плату позивача за квітень та березень 2022 року в сумі 5236,00 грн. (а.с. 38).

Згідно реєстру депонованих сум ТОВ «ЛЮМ» від 18.05.2022 року, депоновано аванс позивача за травень 2022 року в сумі 1740,00 грн. (а.с. 39).

Згідно реєстру депонованих сум ТОВ «ЛЮМ» від 02.06.2022 року, депоновано заробітну плату позивача за березень, квітень, травень та компенсацію за відпустку 2022 року в сумі 12258,00 грн. (а.с. 40).

Згідно реєстру депонованих сум ТОВ «ЛЮМ» від 15.07.2022 року, депоновано заробітну плату позивача за березень, квітень, травень та компенсацію за відпустку 2022 року в сумі 12258,00 грн. (а.с. 41).

За змістом Відомості на виплату готівки №8 (березень, квітень, травень, компенсація за відпустку 2022 р.) від 31.05.2022 року, жодна виплата із переданих до каси сум не відбулась, кошти в сумі 52504,00 грн. депоновані, у тому числі кошти для виплати позивачу в розмірі 12258,00 грн. (а.с. 42).

За змістом Відомості на виплату готівки №9 (березень, квітень, травень, компенсація за відпустку 2022 р.) від 13.07.2022 року, жодна виплата із переданих до каси сум не відбулась, кошти в сумі 52504,00 грн. депоновані, у тому числі кошти для виплати позивачу в розмірі 12258,00 грн. (а.с. 43).

Як вбачається зі звіту про фінансові результати ТОВ «ЛЮМ» у 2022 році Форми №2-мс, за звітний період чистий дохід товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відсутній та наявний збиток підприємства (а.с. 44).

Відповідно до Акту від 31.05.2022 року за підписами засновників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та директора ОСОБА_4 «Про відмову ОСОБА_1 »: «Нами, засновниками товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також директором товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ», ОСОБА_4 , складено цей акт про те, що 31.05.2022, працівнику ОСОБА_1 було запропоновано отримати нараховану заробітну плату за період простою з березня по травень 2022 року та компенсацію за відпустку, всього в сумі 12258,00 грн., але ОСОБА_1 відмовився її отримувати у касі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ»» (а.с. 45).

Відповідно до Акту від 13.07.2022 року за підписами засновників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та директора ОСОБА_4 «Про відмову ОСОБА_1 »: «Нами, засновниками товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також директором товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ», ОСОБА_4 , складено цей акт про те, що 13.07.2022, працівнику ОСОБА_1 було запропоновано отримати нараховану заробітну плату за період простою з березня по травень 2022 року та компенсацію за відпустку, всього в сумі 12258,00 грн., але ОСОБА_1 відмовився її отримувати у касі товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ»» (а.с. 46).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд приймає як дійсно існуючі факти про те, що позивач був працівником ТОВ «ЛЮМ», його тарифна ставка/посадовий оклад становив 6500,00 грн. і він був звільнений з підприємства відповідача 31.05.2022 року.

Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП України).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці (ст. 95 КЗпП України).

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Пунктом 2 Глави ХІХ «Прикінцеві та перехідні положення» КЗпП України встановлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

За змістом ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ст. 34 КЗпП України).

Тобто, законодавець вкладає в цю категорію дві складові: 1) причина, яка може бути різноманітною (вичерпний перелік законодавством не встановлений); 2) наслідок у вигляді зупинення роботи.

Простій може бути оголошений по всьому підприємству, окремому підрозділу або для конкретних працівників.

Час, на який може вводитися простій, законодавство не обмежує.

Статтею 113 КЗпП України, яка регулює порядок оплати під час простою, передбачено два види простою: «з вини працівника» (причиною в такому випадку можуть бути порушення трудової дисципліни, техніки безпеки, навмисне пошкодження виробничого обладнання тощо); «не з вини працівника» (причинами можуть бути стихійне лихо, техногенна катастрофа, карантин, військові дії тощо).

Законодавством не встановлено чітких умов (підстав) оголошення простою на конкретному підприємстві. Так само не встановлено жодних обмежень, тому вирішення питання щодо оголошення простою повною мірою залежить від об`єктивних обставин, які склалися на підприємстві, та бажання роботодавця.

Згідно ст. 113 КЗпП України, 1. Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). 3. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Статтею 12 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Такі виплати належать до фонду додаткової заробітної плати як оплата за невідпрацьований час (п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати). Таким чином, простій слід оплачувати двічі на місяць (аванс та решту в кінці місяці) з дотриманням загальних правил щодо строків здійснення таких виплат.

Отже, виплата 2/3 окладу є мінімальною державною гарантією, нижче якої роботодавець не має право встановлювати оплату часу простою, який виник не з вини працівника. Також слід зазначити, що збереження середнього заробітку за час простою стосується саме небезпечної ситуації пов`язаної з виробництвом.

При простої не відбувається зміна діючих умов оплати праці в бік погіршення, оскільки розмір окладу залишається незмінним.

Застосування попередження роботодавцем працівника при впровадженні простою про оплату часу простою не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) законодавством не встановлено.

Як роз`яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема, за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Згідно роз`яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", час простою не з вини працівника оплачується згідно з нормами статті 113 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) без проведення доплати до рівня мінімальної заробітної плати.

Отже, у зв`язку із запровадженням простою працівники продовжують перебувати в трудових відносинах із роботодавцем, їм можна оплачувати заробіток у меншому розмірі без доплати до мінімальної заробітної плати. Крім того, запровадження простою на підприємстві не потребує отримання згоди представників трудового колективу.

Слід визнати, що простій сьогодні виступає засобом, який дозволяє мінімізувати економічні втрати суб`єкта господарювання, зберігши при цьому необхідні фінансові, кадрові та інші ресурси.

Простій видається більш стабільним та взаємовигідним як для працівників, так і для власника з поміж усіх можливих варіантів дій роботодавця під час кризових ситуацій на підприємстві, адже за певних умов роботодавець не позбавлений і можливості призупинення дії трудового договору відповідно до положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем був виданий наказ про оголошення простою на всьому підприємстві, для всіх працівників не з їх вини з 01.03.2022 року тимчасово до особливого розпорядження, зі звільненням працівників від обов`язку бути присутніми на робочих місцях та оплатою простою з розрахунку 2/3 тарифної ставки (посадового окладу) встановленого працівнику.

Зміст наведеного наказу свідчить про те, що причинами (підставами) запровадження простою на підприємстві були: запровадження воєнного стану і існуюча загроза життю та здоров`ю працівників; відсутність організаційних і технічних умов для господарської діяльності товариства в повному обсязі.

Безумовно самої по собі дії правового режиму воєнного стану в Україні недостатньо для оголошення простою, якщо підприємство може продовжувати нормально функціонувати.

Поряд із цим, не можна не визнати того факту, що станом на 01.03.2022 року територія міста Києва потерпала від безпосередніх воєнних дій, знаходячись під постійними обстрілами, комендантська година тривала 11 годин на добу, що дійсно спричиняло непереборні перешкоди роботі підприємств та ведення ними господарської діяльності.

Відсутність організаційних і технічних умов для господарської діяльності товариства-відповідача в повному обсязі, як друга підстава для оголошення простою, підтверджується звітом про фінансові результати ТОВ «ЛЮМ» у 2022 році Форми №2-мс, згідно якого за звітний період чистий дохід товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відсутній та наявний збиток підприємства.

Отже, з 01.03.2022 року та по день звільнення позивача (31.05.2022 року) підприємство відповідача перебувало в оголошеному простої, відповідно оплата часу простою мала оплачуватись з розрахунку 2/3 від окладу працівника.

Виходячи із того, що оклад позивача становив 6500,00 грн. на місяць, за три місяці відповідна оплата часу простою з урахування обов`язкових податків та зборів становить 12999,99 грн. (6500,00 : 3 х 2 = 4333,33 грн.; 4333,33 грн. х 3 = 12999,99).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Згідно ст. 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача), роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на час звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції станом на час звільнення позивача), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач нарахував позивачу оплату часу простою у квітні 2022 року за березень та квітень 2022 року в загальному розмірі 8666,66 грн., що відповідає помісячній оплаті в сумі 4333,33 грн. За травень 2022 року відповідач нарахував позивачу оплату часу простою в сумі 4333,33 грн. та компенсацію невикористаної відпустки при звільненні в сумі 2228,52 грн.

Якщо із вказаних сум виокремити обов`язкові податки та збори сума чистої виплати позивачу дорівнює 12258,00 грн.

У своєму позові позивач ставить питання про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вбачається, що на підприємстві відповідача у зв`язку з відсутністю доходів товариства, організація виплат працівникам побудована шляхом видачі готівки в касі підприємства, що підтверджується наявністю в матеріалах справи відомостей на виплату готівки та реєстрів депонованих сум.

Отже, для отримання виплат працівник має звернутись до каси підприємства, отримати належні йому готівкові кошти та поставити свій підпис у відомості на виплату готівки про отримані кошти.

Із матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача 31.05.2022 року йому було запропоновано отримати розрахунок по сумі оплати часу простою та компенсацію невикористаної відпустки в загальній сумі 12258,00 грн., однак від отримання цих коштів позивач відмовився, що підтверджується актом від 31.05.2022 року «Про відмову ОСОБА_1 ».

Пізніше, а саме 13.07.2022 року, відповідач повторно пропонував позивачу отримати розрахунок по сумі оплати часу простою та компенсацію невикористаної відпустки в загальній сумі 12258,00 грн., однак від отримання цих коштів позивач відмовився, що підтверджується актом від 13.07.2022 року «Про відмову ОСОБА_1 ».

Жодних доказів пред`явлення самим позивачем вимоги про розрахунок матеріали справи не містять.

За наявними в матеріалах справи доказами, належні позивачу до виплати кошти в сумі 12258,00 грн. депоновані, що підтверджується реєстрами депонованих сум від 02.06.2022 року та від 15.07.2022 року, і як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не має жодних заперечень й готовий виплати нараховані позивачу кошти в сумі 12258,00 грн., як тільки позивач звернеться за їх отриманням до каси товариства.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку в разі звільнення є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку під час звільнення та вину власника.

Отже, у даній ситуації заборгованість підприємства перед позивачем виникла із власної волі позивача, який відмовився отримати розрахунок при звільненні, а товариство не має можливості здійснити безготівкове перерахування, оскільки виплата належних працівникам сум здійснюється у готівковій формі, і для цього позивач має здійснити власні вольові дії для отримання розрахунку.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність вини роботодавця у нездійсненні з позивачем розрахунку при звільненні у день звільнення, що виключає можливість покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За встановлених судом обставин, позивачу була надана можливість у день звільнення отримати кошти в сумі 12258,00 грн., розмір яких відповідає дійсній сумі належних позивачу до виплати коштів як оплата часу простою та компенсація невикористаної відпустки, однак саме позивач відмовився від отримання нарахованих йому сум у день звільнення та в подальшому.

Порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Натомість, суд встановив, що відповідач не порушував прав позивача на отримання розрахунку при звільненні й останній має можливість отримати нараховані йому кошти в касі підприємства. У даній ситуації порушення прав позивача матиме місце, якщо за його зверненням до товариства за отриманням готівкових коштів сумі 12258,00 грн. відповідач відмовить у цій виплаті і в залежності від причин відмови. Однак допоки позивач не скористався своїм правом на отримання коштів з власної волі, відсутні підстави для висновку про порушення підприємством його прав на отримання розрахунку, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 2, 21, 34, 36, 47, 94, 95, 113, 115, 116, 117 КЗпП України, Законами України Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», «Про оплату праці», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст рішення складений24.07.2023 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮМ» (м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 14, код ЄДРПОУ 30056073).

Суддя -