Постанова

від 19.07.2023 по справі 530/301/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/301/22 Номер провадження 22-ц/814/2669/23Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Диканської окружної прокуратури

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року у складі судді Должка С. Р.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 28.03.2017 № 3257-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ставківської сільської ради Зінківського району Полтавської області за межами населених пунктів.

На виконання вказаного рішення ним замовлено проект землеустрою, який розроблений ПП «Лада Інформ». За наслідками виготовленого проекту 18.06.2021 відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 5321386000:00:028:0039 внесені до Державного земельного кадастру.

07.09.2021 він звернувся до Зіньківської міської ради як до розпорядника земельною ділянкою із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, проте довгий час жодних відомостей про результати розгляду його заяви він не отримував.

На його запит від 17.02.2022 листом від 14.03.2022 № 08-24/577 «Про надання роз`яснення щодо неприйняття рішення» йому повідомлено, що рішення «Про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » не було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідної кількості голосів.

Вважає дії відповідача такими, що порушують його право власності, так як земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою у відповідності до вимог земельного законодавства.

Посилаючись на викладене, просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:028:0039, площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:028:0039 площею 2,00 га, яка знаходиться на території на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Рішення суду мотивовано тим, що вказана земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою у відповідності до вимог земельного законодавства, а визнання за позивачем права на земельну ділянку не порушить прав, свобод та інтересів інших осіб.

Апеляційну скаргу на вказане рішення суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Зіньківської міської ради Полтавської області подав керівник Диканської окружної прокуратури Полтавської області, який посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що районний суд втрутився у дискреційній повноваження Зіньківської міської ради, оскільки підмінив волю власника землі та протиправно позбавив територіальну громаду майна у вигляді спірної земельної ділянки.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення у особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд повинен установити з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Натомість, суд за відсутності належних доказів, що підтверджують виникнення у позивача на законних підставах права на спірну земельну ділянку, визнав таке право, що не відповідає характеру порушення та ефективному способу захисту прав позивача.

Підстави представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор обґрунтував невиконанням органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави, що в контексті правовідносин у даній справі полягають у захисті майнових інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками комунальної власності, які належать територіальній громаді, що реалізуються у визначеному законом порядку та спосіб, а тому прокурор набув право звернутись до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області залишити без задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що наказом Головного управління Держгеоказастру у Полтавській області від 28.03.2017 № 3257-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ставківської сільської ради Зінківського району Полтавської області за межами населених пунктів (а. с. 8).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 замовив проект землеустрою, який був розроблений ПП «Лада Інформ» (а. с. 9- 14).

18.06.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 01.07.2020 ПП «Лада Інформ», відомості про земельну ділянку кадастровий номер 5321386000:00:028:0039 внесені до Державного земельного кадастру та Відділом у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5318379822021 від 18.06.2021 (а. с. 12).

07.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Зіньківської міської ради, як до розпорядника земельною ділянкою, із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність.

Оскільки відповіді на дане звернення ОСОБА_1 не отримав, 17.02.2022 він подав до Зіньківської міської ради заяву, в якій просив надати роз`яснення по суті його звернення (а. с. 15).

Листом виконавчого комітету Зіньківської міської ради від 14.03.2022 року № 08-24/577 «Про надання роз`яснення щодо неприйняття рішення» повідомлено ОСОБА_1 про те, що його заява «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у приватну власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Ставківської сільської ради (за межами населених пунктів) Зіньківського району Полтавської області та передачу у власність земельної ділянки розглядалося 11.02.2022 на засіданні дванадцятої сесії восьмого скликання Зіньківської міської ради, але рішення не прийнято за відсутності необхідної кількості голосів (а. с. 16).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація державним кадастровим реєстратором спірної земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації, тому зважаючи на відповідність проекту землеустрою вимогам нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації, що підтверджується поданими разом з цим позовом доказами, Зіньківська міська рада не мала права не приймати рішення про затвердження проектної документації та передачу земельної ділянки у власність, чим порушила права позивача, які можуть бути поновлені шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку. Також суд вказав, що із врахуванням визнання відповідачем позову, визнання за позивачем права на земельну ділянку не порушить прав, свобод та інтересів інших осіб.

Проте, такі висновки суду не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, нормах матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян із земель державної або комунальної власності, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, передбачає реалізацію таких послідовних етапів: 1) звернення зацікавлених громадян з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; 3) розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 4) затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином,оскарження всудовому порядкувідмови узатвердженні проектуземлеустрою щодовідведення земельноїділянки танадання їїу власністьабо залишеннябез розглядувідповідного клопотаннязацікавленої особиє окремимспособом судовогозахисту майновогоінтересу громадянщодо безоплатногоодержання увласність земельноїділянки ізземель державноїабо комунальноївласності,який неє тотожнимзахисту прававласності.

Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Визнання права власності, що передбачене статтею 392 ЦК України, а також пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України, як спосіб захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, на підставі рішення суду не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи,що відповіднодо статті328ЦК Українинабуття прававласності -це певнийюридичний механізм,з якимзакон пов`язуєвиникнення вособи суб`єктивногоправа власностіна окреміоб`єкти,суд призастосуванні цієїнорми повиненустановити,з якихсаме передбаченихзаконом підстав,у якийпередбачений закономспосіб позивачнабув правовласності наспірний об`єктта чипідлягає цеправо захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:028:0039 площею 2,0000 га на території Ставківської сільської ради Зінківського району Полтавської області за межами населених пунктів, не встановив фактичних обставин набуття позивачем на законних підставах права власності на спірну земельну ділянку, що підлягає захисту у спосіб його визнання, та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Висновки суду, що формування земельної ділянки та її реєстрація у Державному земельному кадастрі з присвоєнням індивідуального кадастрового номеру є достатньою підставою для виникнення у позивача суб`єктивного майнового права на спірну земельну ділянку, є хибними та не ґрунтуються на законі.

Обов`язковість формування земельної ділянки, що полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, встановлена статтею 79-1 ЗК України, Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частини дев`ята, десята статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 3613-VI Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону № 3613-VI кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

Таким чином, формування земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою, розробка якого має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав, входить до процедури передачі земельних ділянок у власність чи користування громадян, встановленої статтею 118 ЗК України, та за відсутності позитивного рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність у межах повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, не породжує суб`єктивних цивільних прав заінтересованої особи на таку земельну ділянку.

Визнавши право власності позивача на спірну земельну ділянку всупереч встановленого законом порядку, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого віднесено вирішення питання передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності відповідної територіальної громади. Суд таким чином підмінив компетентний орган, прийнявши замість нього рішення, що суперечить нормам як матеріального так і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту майнового інтересу позивача в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства відповідає оскарження відмови місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність без розгляду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За наведених обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню з постановленням по справі нового судового рішення про відмову у позові ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за безпідставністю.

Аналізуючи підстави представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 1 частини третьої, абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції Зіньківську міську раду, як орган місцевого самоврядування, що уповноважений на передачу земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності Зіньківської територіальної громади, представляв начальник юридичного відділу виконавчого комітету Зіньківської міської ради Полтавської області Білан А. А., повноваження якого на самопредставництво юридичної особи відповідача, не були належним чином підтвердженні.

Дана особа особисто отримував в суді повістки про виклики до суду на ім`я Зіньківської міської ради в усі судові засідання, проте, участі у підготовчому засіданні 27.05.2022 та в судовому засіданні при розгляді справи по суті 16.06.2022 він не брав, подавши до Зіньківського районного суду Полтавської області заяви про розгляд справи без його участі, як представника відповідача за дорученням (а. с. 32, 35, 44, 45).

Частинами третьою, четвертою статті 58 ЦПК України в редакції Закону № 390-IX від 18.12.2019 встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника, яким згідно частини першої статті 60 ЦПК України може бути адвокат.

Таким чином, можливість участі юридичної особи у справі через її працівника за правилами самопредставництва можлива лише за наявності підтвердження, що цей працівник уповноважений діяти від імені юридичної особи або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом).

На підтвердження своїх повноважень до заяв про розгляд справи без його участі ОСОБА_2 надав суду копію довіреності від 03.12.2021 № 4 строком дії до 03.12.2022, у якій визначено обсяг дій, які він може вчиняти від імені Зіньківської міської ради, підписану міським головою Максименко С. М. (а. с. 36, 46). Проте ніяких підтверджень того, що коло його трудових (посадових) обов`язків охоплювало можливість діяти від імені відповідача у цивільному процесі за правилами самопредставництва, заявник суду не подав, в матеріалах справи також відсутні докази того, що ОСОБА_2 є адвокатом.

Таким чином, ОСОБА_2 не міг на підставі довіреності, у якій є перелік повноважень представника, здійснювати згідно з частиною третьою статті 58 ЦПК України самопредставництво юридичної особи - відповідача, підписуючи від імені Зіньківської міської ради Полтавської області розписки про отримання судових повісток про виклик до суду, заяви про розгляд справи за його відсутності та отримувати судові рішення (а. с. 32, 35, 44, 45, 57).

За таких обставин слід дійти висновку, що інтереси держави в особі Зіньківської міської ради Полтавської області не були належним чином захищені в суді першої інстанції, звернення заступника керівника Диканської окружної прокуратури до Зіньківського міського голови щодо апеляційного оскарження рішення Зіньківського районного суду у справі № 530/301/22 від 16.06.2022 залишилось без належного реагування (а. с. 81-82), тому вступ у справу прокурора на стадії апеляційного оскарження з повідомленням про це компетентного органу, який протягом розумного строку не подав апеляційну скаргу, відповідає вимогам статей 4, 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та права територіальної громади Зіньківської міської ради на спірну земельну ділянку комунальної власності мають бути захищені шляхом скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення по справі, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Диканськоїокружної прокуратури - задовольнити.

Рішення Зіньківського районногосуду Полтавськоїобласті від16червня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури 1 488,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна