Ухвала

від 21.07.2023 по справі 320/21641/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 липня 2023 року 320/21641/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши в м. Києві позовну заяву Державного підприємства "Бориспільське" до Бориспільської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Бориспільське" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської міської ради, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Бориспільської міської ради Київської області IV скликання від 14.07.2005 №2005-XXVIII-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Нові торгові технології" під будівництво торгово-розважального комплексу на трасі Київ-Бориспіль (зліва на в`їзді) в межах міста Борисполя за рахунок земель військового радгоспу "Бориспільській";

- зобов`язати Бориспільську міську раду Київської області повернути позивачу в натурі земельну ділянку площею 2,280 га, кадастровий номер 3210500000:05:001:0055.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом, суд виходить з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір у розумінні пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Статтею 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 396 ЦК України передбачено порядок захисту речових прав на чуже майно, а саме: особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 393 ЦК України визначений такий спосіб захисту прав особи, як визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Вказаною статтею передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не погоджується з рішенням Бориспільської міської ради Київської області IV скликання від 14.07.2005 №2005-XXVIII-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Нові торгові технології" під будівництво торгово-розважального комплексу на трасі Київ-Бориспіль (зліва на в`їзді) в межах міста Борисполя за рахунок земель військового радгоспу "Бориспільській".

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб, а також органів, яким законом надане право на представництво інтересів інших осіб, з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб`єктами приватних правовідносин, так і суб`єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Статтею 80 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом ст. 2 та 5 ЗК України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

У відносинах, які склалися між учасниками справи, міська рада як власник землі вільна у виборі суб`єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність або в оренду у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №363/2449/14-а, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц.

Суд звертає увагу, що в постанові від 21.05.2020 у справі №826/16196/18 Верховний Суд зазначив, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, аналізуючи вищевказане, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної особи виникло (припинилось) право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 19 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування землею ділянкою третіми особами та вчинення цими особами будь-яких дій щодо вказаної земельної ділянки, яка належить на праві власності - в тому числі і подання документів щодо зміни цільового призначення земельної ділянки), що виникло (припинилось) в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення фізична особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, в тому числі і зміна цільового призначення земельної ділянки, яка належить на праві власності, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду, мав на меті захистити у визначеному законом порядку право щодо користування земельною ділянкою, у здійсненні якого, на переконання позивача, відповідачем протиправно прийнято оскаржуване рішення.

Таким чином, позивач, звертаючись до суду, мав намір вирішити питання про захист цивільного права постійного користування на земельну ділянку, отже спір у цій справі не має ознак публічно-правового і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, враховуючи зміст спірних відносин між сторонами щодо права користування земельною ділянкою, виник спір про право цивільне, і подальше оспорювання права оренди на спірну земельну ділянку не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах, зокрема, від 04.09.2019 у справі №812/1184/17 (84573537), від 24.07.2019 у справі №816/4599/15 (83220825), від 10.04.2019 у справі №816/2137/18 (81691821).

Таким чином, заявлений до вирішення адміністративного суду спір має приватноправовий характер, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз`яснивши при цьому позивачу, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ГПК України.

Керуючись ст.ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/21641/23 за позовом Державного підприємства "Бориспільське" до Бориспільської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Балаклицький А. І.