Постанова

від 13.07.2023 по справі 300/6474/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/6474/21 пров. № А/857/8380/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання: Хабазні Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Шумеєм М.В. в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Івано-Франківську, повний текст судового рішення складено 25 липня 2022 року) у справі за адміністративним позовом Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (за участі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Кабінету Міністрів України, Національної академії аграрних наук України, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Івано-Франківської міської ради) про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі - Прикарпатська ДСДС, позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру, відповідач) (за участі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України), третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Івано-Франківської міської ради), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ №55-ІЗ від 17.05.2021.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що після ліквідації Інституту хрестоцвітих культур як юридичної особи на його базі було створено Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва. Державні акти на право постійного користування землею створеному Івано-Франківському інституту агропромислового виробництва не видавались та у подальшому Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва було перейменовано у Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту сільського господарства Карпатського регіону. Зазначає, що права та обов`язки Інституту хрестоцвітих культур могли перейти до нововиниклої юридичної особи у разі його реорганізації (злитті, поділу або приєднання) після підписання передаточного балансу, однак Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва було створено не шляхом його реорганізації, а як новоутворену установу на базі Інституту хрестоцвітих культур. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, що земельна ділянка площею 301 га, на території Микитинецької сільської ради передавалася позивачу у порядку правонаступництва від одного підприємства до іншого та не доведено факт проведення реєстрації права постійного користування земельними ділянками юридичними особами, правонаступником яких є позивач та у якому році. Звертає увагу, що долучені до клопотання документи жодним чином не підтверджують наявність права постійного користування земельною ділянкою за позивачем, оскільки копія державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000255 не є підтверджуючим документом, що позивач є землекористувачем земельної ділянки на території Микитинецької сільської ради. Таким чином, відповідачем правомірно було видано оспорюваний наказ та відмовлено у проведенні державної інвентаризації земель у зв`язку з відсутністю технічної документації та інформації про реєстрацію у Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 та відсутністю вихідних даних для проведення інвентаризації державних земель. При цьому, Прикарпатська ДСДС не зверталася в установленому порядку до Івано-Франківської міської ради щодо оформлення правовстановлюючих документів на землю, такі землі відносяться до земель комунальної форми власності і позивачем не наведено достатніх обґрунтувань та доказів, які б підтверджували належне йому право користування вказаними землями, а тому відсутні правові підстави для зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на проведення інвентаризації земель орієнтовною площею 301 га, що розташовані на території Микитинецької сільської ради.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представницю скаржника Медицьку С.В. (поза межами приміщення суду), яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що згідно дозволу Ради Міністрів СРСР від 11.02.1983, постановою Ради Міністрів Української РСР №112 від 10.03.1983 було створено Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства УРСР на базі відділу селекції, насінництва і технологій вирощування ріпака Науково-дослідного інституту сільського господарства Нечерноземної зони Української РСР і радгоспу Перемога Міністерства плодоовочевих господарств УРСР. Наказом Міністерства сільського господарства УРСР №76 від 23.03.1983 організовано Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітих культур, прийнято землі радгоспу Перемога і створено дослідне господарство Перемога, підпорядковане дослідній станції.

Відповідно до рішення Президії Української академії аграрних наук №8 від 29.05.1991 Про створення інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук на базі Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур, погодженого з Кабінетом Міністрів України №25113/87 від 16.01.1992, затверджено Статут Інституту хрестоцвітих культур УААН. Наказом УААН №29 від 25.02.1999 було створено Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва УААН з правами юридичної особи на базі земель та майна Інституту хрестоцвітих культур УААН, Івано-Франківської ДСДС та Прикарпатського відділення Інституту агроекології і біотехнологій. Закріплено за Івано-Франківським інститутом АПВ землі, усі будівлі, лабораторії, обладнання, виробничі приміщення ліквідованих установ станом на 01.01.1999. Визначено, що Івано-Франківський інститут АПВ є правонаступником наукових установ, що ліквідуються.

Згідно наказу УААН №18 від 21.02.2003, відповідно до наказом УААН №95 від 29.11.2002 Про зміни в організації наукової та виробничої діяльності в системі УААН, затверджено назву дослідного господарства, що входило до складу Івано-Франківського інституту АПВ УААН, надавши йому (дослідному господарству) статус юридичної особи та назву : Державне дослідне господарство Перемога Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва УААН, підпорядкувавши його безпосередньо інституту.

Таким чином, від моменту створення у 1983 році Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур і до 2004 року дослідне господарство Перемога входило в склад станції без права юридичної особи як структурний підрозділ.

Українській академії аграрних наук відповідно до Указу Президента України №8/2010 від 06.01.2010 було надано статус національної та встановлено нову назву НААН. Відповідно до наказу НААН №10 від 25.01.2012 було здійснено перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України у Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, передавши її разом з мережею підприємств у безпосереднє підпорядкування Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України. Прикарпатська ДСДС є правонаступником прав та обов`язків Івано-Франківського інституту АПВ. Цим же наказом затверджено найменування : Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станцію Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України. Наказом НААН №10 від 25.01.2012 підпорядковано Прикарпатській ДСДС дослідні станції із збереження юридичної особи та встановивши нові їх назви, в тому числі : Державне підприємство Дослідне господарство Перемога Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України.

Отже, Прикарпатська ДСДС є правонаступником таких установ : - Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур Міністерства сільського господарства Української РСР; - Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук; - Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. Таким чином, Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН є правонаступником всіх наукових та дослідних установ, включаючи радгоспи та колгоспи що пройшли свою реорганізацію у ці науково-дослідні установи, за весь період діяльності на території Івано-Франківської області.

Прикарпатська ДСДС звернулася до ГУ Держгеокадастру з клопотанням №01/8-73 від 20.04.2021 про надання дозволу на проведення інвентаризації державних земель орієнтовною площею 301 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255.

Наказом ГУ Держгеокадастру №55-ІЗ від 17.05.2021 позивачу було відмовлено у проведенні державної інвентаризації земель відповідно до обґрунтування згідно з додатком.

Вважаючи оспорюваний наказ протиправним, Прикарпатська ДСДС звернулася до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що визначені оспорюваним наказом підстави для відмови позивачу в проведенні інвентаризації є необґрунтованими та не передбачені жодним нормативно-правовим актом, який регулює вирішення спірного питання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст.80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є : громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

За змістом статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади, відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. е ч.4 ст.84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності НААН України, державних галузевих академій наук.

Відповідно до ч.1 ст.791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною другою статті 791 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, серед іншого, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом.

Згідно ч.3, 4, 5 ст.791 ЗК України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначає Закон України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 (далі - Закон №858 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону №858, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 35 Закону №858 передбачено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

За змістом ч.4 ст.35 Закону №858, інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення проводиться з такими особливостями:

а) підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є:

для земель державної власності - рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою;

в інших випадках - рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив;

б) при проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи щодо:

внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовані земельні ділянки, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру;

формування невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;

формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під польовими дорогами;

формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, які обмежують масив та земельні ділянки, розташовані уздовж масиву.

За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі), вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок (ч.5 ст.35 Закону №858).

Згідно ч.3ст.35 цього Законупорядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так,постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05.06.2019 було затверджено Порядок проведення інвентаризації земель (далі - Порядок №476), який визначає вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).

За змістом п.2 Порядку №476, який аналогічний наведеним вище положенням Закону, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Пунктом 3 Порядку №476 передбачено, що державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.8, 9 Порядку №476, підставою для проведення інвентаризації земель є рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками технічної документації (далі - виконавці), судові рішення.

Підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є: для земель державної власності - рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою; в інших випадках - рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої розташований масив.

Замовниками технічної документації можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Відповідно до п.26 Порядку №476, за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону №858.

Згідно ч.1 ст.21 Закону України Про Державний земельний кадастр №3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон №3613), відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що технічна документація із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок - це сукупність технічних завдань, пояснювальних записок, текстових та графічних матеріалів, погоджених та затверджених в установленому законом порядку, на підставі яких органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування реалізують власну компетенцію, приймаючи рішення про віднесення земель до відповідної категорії у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державноїта комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії.

Відповідно до абз.5 п.8 Порядку №476, проведення державної інвентаризації земель забезпечує Держгеокадастр або його територіальний орган шляхом прийняття наказу про проведення державної інвентаризації земель.

З матеріалів справи видно, що Прикарпатська ДСДС звернулась до ГУ Держгеокадастру з клопотанням №01/8-73 від 20.04.2021 про надання дозволу на проведення державної інвентаризації державних земель НААН України, що перебувають у постійному користуванні структурного підрозділу НААН України - Прикарпатської ДСДС, орієнтовною площею 301 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255, та розташованої на території Угорницької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, оспорюваним наказом позивачу було відмовлено у проведенні державної інвентаризації земель у зв`язку з відсутністю технічної документації та інформації про реєстрацію у Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 та відсутністю вихідних даних для проведення інвентаризації державних земель.

Відповідно до п.1.1 Інструкціїпро порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 (чинної у період з 15.04.1993 по 04.05.1999) (далі - Інструкція №28), право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державними актами : на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.

Згідно п.1.2 Інструкції №28, державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до 3.2 Інструкції №28, державні акти на право постійного користування землею реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком №4.

Другіпримірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію (п.4.2Інструкції №28).

Пунктом 1.9 Інструкції №28 передбачено, що розробку технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Відповідно до п.1.10 Інструкції №28, технічна документація при складанні державних актів включає, зокрема, при складанні державних актів на право постійного користування землею, що видаються підприємствам, установам і організаціям на земельні ділянки, якими вони користуються: виписку з рішеннявідповідногоорганупронаданняземельноїділянки; журнали і абриси геодезичних вимірювань; каталог координат окружної межі землекористування; план земельної ділянки; відомість обчислення площ; експлікацію земельних угідь; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.

Технічна документація по складанню державних актів зберігається у відділах земельних ресурсів районних державних адміністрацій, міських (міст обласного підпорядкування) відділах земельних ресурсів, управліннях земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, проаналізувавши норми приведеної вище Інструкції, державний акт на право постійного користування землею підлягав реєстрації в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, а другий примірник такого акту та сама книга реєстрації підлягали зберіганню у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію. Також зазначеною Інструкцією передбачалося зберігання технічної документації по складанню державних актів у відділах земельних ресурсів районних державних адміністрацій,міських(міст обласного підпорядкування) відділах земельних ресурсів, управліннях земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Тобто, Інструкцією передбачалося покладення на відповідні органи обов`язку щодо належного ведення та збереження технічної документації при складанні державного акта, реєстрації державного акта на право постійного користування землею у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, а також збереження другого примірника державного акта та самої книги реєстрації у вогнетривких шафах.

Як видно з матеріалів справи, у спірних правовідносинах однією з підстав для відмови у наданні дозволу на проведення інвентаризації державних земель за ініціативою позивача, була відсутність у місцевому фонді документації із землеустрою технічної документації, а також відсутність реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, на зазначеному акті зроблено наступні відмітки :Цей державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачу, другий зберігається у обласному управлінні земельних ресурсів Івано-Франківської області;Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2, що підтверджується копією державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255.

Таким чином, до Книги записів державних актів на право постійного користування землею було зроблено запис №1 про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею серії серії І-ІФ №000255.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у місцевому фонді документації із землеустрою на момент розгляду відповідачем клопотання Прикарпатської ДСДС технічної документації, а також відсутність реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, які проводилися у 1994 році, можуть свідчити про неналежне зберігання чи передачу Книги записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування від одного органу до іншого при їх реорганізації, однак не може достовірно підтвердити відсутність такої технічної документації чи невнесення відповідного акту у книгу записів.

Крім того, на акті серії І-ІФ №000255 наявна відмітки про його реєстрацію у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 та про зберігання в обласному управлінні земельних ресурсів Івано-Франківської області другого примірника акта.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про відсутність правових підстав для надання дозволу на проведення державної інвентаризації державних земель, що перебувають на території Микитинецької сільської рад у зв`язку з відсутністю у місцевому фонді документації із землеустрою технічної документації, а також відсутністю реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, оскільки неналежне ведення уповноваженим органом документації із земельних питань не може позбавляти землекористувача права постійного користування земельного ділянкою, набутого відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення такого права, а тому користувач, якому виданий державний акт на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255 - Інститут хрестоцвітних культур Української академії аграрних наук чи його правонаступники, зокрема, Прикарпатська ДСДС, не наділені жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на належне виконання обласним управлінням земельних ресурсів Івано-Франківської області чи землевпорядною організацією обов`язку щодо належного ведення та збереження документації із земельних питань.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, оцінка змісту державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ №000255, його дійсність, правомірність дій посадової особи щодо його заповнення та видачі тощо не є предметом цього спору і, як встановлено судом на момент розгляду цієї справи, право постійного користування землею позивача на підставі вказаного Акту не оскаржується в судовому порядку, а тому доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що предметом цього спору є виключно оцінка оспорюваного наказу на відповідність вимогам законів України, разом з тим, визнання чи невизнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками не було підставою для його прийняття, а тому наявність у позивача права користування земельними ділянками на території Микитинецької сільської рад не підлягає встановленню у межах спірних правовідносинах.

З приводу покликання скаржника на п.24 РозділуХПерехідних положень ЗК України, що з 27.05.2021 землі не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом, колегія суддів зазначає наступне.

Так,Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-IX від 28.04.2021 (далі - Закон №1423), Розділ X Перехідних положень ЗК України було доповнено пунктом 24 (вказані зміни набрали чинності 27.05.2021).

Згідно п.24, з дня набрання чинності цим пунктом, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, НААН України, національних галузевих академій наук).

Проаналізувавши вищевказану норму, колегія суддів дійшла висновку, що землі національних галузевих академій наук, в тому числі НААН України та її підрозділів, не можуть автоматично переходити в комунальну власність, оскільки п. 24 РозділуХПерехідних положень ЗК України передбачено обмеження в частині можливості переходу у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом земельних ділянок та земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах територіальних громад, що перебувають у постійному користуванні Національної академії наук України, національних галузевих академій наук.

Враховуючи вищенаведене, покликання скаржника на п.24 Розділу Х Перехідних положень ЗК Україниє безпідставним.

З приводу визначення відповідачем як підстави для прийняття оспорюваного наказу відсутність даних для проведення інвентаризації земель, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7 Порядку №476, вихідними даними для проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок є : матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; електронних документів, що містять відомості про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (ПроектВидача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003, ратифікованої Законом України №1776-IV від 15.06.2004.

Під час проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок можуть використовуватися матеріали дистанційного зонування землі, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно п.12 цього Порядку, роботи з інвентаризації земель включають обстежувальні, топографо-геодезичні та проектно-вишукувальні роботи, складення і оформлення технічної документації в паперовій та електронній (цифровій) формі.

Обстежувальні роботи включають збір та аналіз виконавцем вихідних даних для проведення інвентаризації земель, складення робочого інвентаризаційного плану (пункт 13 Порядку).

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, відмова відповідача у проведенні інвентаризації земель у зв`язку з відсутністю вихідних даних, необхідність надання яких для вирішення питання щодо надання дозволу на проведення інвентаризації не передбачена, а наявність таких вихідних даних аналізується виконавцем безпосередньо під час виконання робіт з інвентаризації земель, є безпідставною та необґрунтованою.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що Проектно-вишукувальним відділом Івано-Франківського філіалу Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню Укрземпроект складалися Технічний звіт №І-6-999/1ДСП від 12.06.1985 по землевпорядних вишукуваннях для розробки проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування дослідного господарства Перемога Тисменицького району Івано-Франківської області, на території якого знаходилося п`ять населених пунктів, в тому числі у селі Микитинці, Технічний звіт №І-6-1001/1ДСП від 12.06.1985 по перенесенню в натуру проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування дослідного господарства Перемога Тисменицького району Івано-Франківської області. Також Івано-Франківським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1995 році складено технічних звіт по зніманню меж масивів земель з Підпечарської, Підлузької, Угорницької та Микитинецької сільських рад для видачі Державного акту на право постійного користування землею Інституту хрестоцвітних культур Української академії аграрних наук.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність графічних та розрахункових матеріалів, які можуть слугувати вихідними даними при проведенні виконавцем робіт з державної інвентаризації земель та розробленні технічної документації щодо земель, які перебувають у користуванні Прикарпатська ДСДС на території Микитинецької сільської ради.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році Державним підприємством Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Державного агентства земельних ресурсів розроблялась Технічна документація із землеустрою щодо проведення робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту с. Микитинці Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради, де було проінвентаризовано дев`ять земельних ділянок. Відповідно до пояснювальної записки до зазначеної технічної документації, під час складання технічної документації використовувалися наступні матеріали (вихідні дані): 1) планово-картографічний матеріал із нанесенням орієнтовних контурів земельної ділянки, що підлягає інвентаризації; 2) проекти формування та встановлення меж сільських рад Тисменицького району, які прилягають до Микитинецької сільської ради; 3) ухвалу Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 30.10.1990 Про земельну реформу в Івано-Франківській області; 4) дані державного земельного кадастру в тому числі дані державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (І та ІІ розділи форма 6-зем); 4) генеральний план забудови с. Микитинці Івано-Франківської міської ради; 5) зображення поверхні землі за допомогою Google Eathh.

Разом з тим, значна частина земель державної власності на території Микитинецької сільської ради, які перебувають у постійному користуванні Прикарпатської ДСДС залишаються не проінвентаризовані, що перешкоджає їх ефективному використанню та може призвести до незаконного відчуження.

Колегія суддів зазначає, що завдяки інвентаризації землі можливе узгодження даних, наведених у документах, які посвідчують право на земельні ділянки із даними Державного земельного кадастру, що відповідає визначеній у пункті 2 Порядку меті інвентаризації земель - встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо неможливості проведення інвентаризації, оскільки не вбачається можливості встановити що буде об`єктом землеустрою та у зв`язку з відсутністю вихідних даних.

Оскільки, суд дійшов висновку, що спірний наказ підлягає скасуванню, тому позовна вимога про зобов`язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути клопотання Прикарпатської ДСДС про надання дозволу на проведення державної інвентаризації державних земель НААН України такожпідлягає задоволенню, як така, що є похідною від вимоги про скасування наведеного наказу.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року по справі №300/6474/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 24.07.2023