Ухвала

від 19.07.2023 по справі 757/28486/23-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28486/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

за участю:

власника майна - ОСОБА_3

адвоката - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, у кримінальному провадженні №12022000000000679 від 21.07.2022,-

ВСТАНОВИВ:

07.07.2023 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, у кримінальному провадженні №12022000000000679 від 21.07.2022.

Так, в обґрунтування скарги адвокат зазначає, що 23.06.2023 було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_3 , під час якого було вилученого ряд речей та документів, дозвіл на вилучення яких не було надано та які не мають стосунку до кримінального провадження.

Адвокат та власник майна підтримали скаргу та просили його задовольнити.

Слідчий/прокурор у судове засідання не з`явились, про розгляд скарги повідомлені належним чином.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022000000000679 від 21.07.2022 за ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 110-2, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 України.

Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2023 у справі №757/24039/23-к було надано дозвіл на обшук у житловому будинку та прибудинкових спорудах розташованих за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_3 з метою відшукання і вилучення: документів, що підтверджують фінансово-господарські операції СФГ «Світанок» (код ЄДРПОУ 30951401), ТОВ «Оржицький молокозавод» (код за ЄДРПОУ 39418096), ТОВ «Компанія «Гранд-Агро» (код ЄДРПОУ 36770300) з іншими суб`єктами господарської діяльності, фінансово-господарську документацію, а саме: цивільно правові угоди, акти виконаних робіт, «чорнова» бухгалтерія і записи, інші документи господарської діяльності суб`єктів господарювання, які фактично не знаходяться та не зареєстровані за вказаною адресою, у тому числі збережені в електронному вигляді на ПЕОМ, жорстких магнітних дисках та магнітних носіях інформації, тощо, які містять відомості про вчинення кримінального правопорушення, що мають значення для встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Так, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя прийшов до висновку, що вона є не достатньо обґрунтованою, оскільки на думку суду, адвокатом не надано доказів того, що сторона в якої вилучено майно зверталась до суду з запитами про те чи було накладено арешт на вилучене майно, з метою доведення обставин, що орган досудового розслідування не вчинив дії, які можуть свідчити про безпідставність утриманого майна.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, у кримінальному провадженні №12022000000000679 від 21.07.2022 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1