Ухвала

від 21.07.2023 по справі 296/6877/23

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/6877/23

2/296/2345/23

УХВАЛА

Іменем України

"21" липня 2023 р. м.Житомир

Суддя Корольовського районного суду м. Житомира Адамович О.Й., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Майфорс" про стягнення коштів за продаж частки у статутному капіталі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість проданої 100% частки в статутному капіталі ТОВ "Майфорс" у розмірі 3000000 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу 100% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Майфорс" від 01.07.2020 року ОСОБА_1 (продавець) продав ОСОБА_3 (покупець -1) та ОСОБА_2 (покупець - 2) в рівних частках по 50% кожному належну йому частку у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Майфорс", що еквівалентно 3000000 грн. (п.1.1. договору).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., 2.3. договору ціна частки, яку продавець передає покупцям, що складає 100% статутного капіталу ТОВ "Майфорс", становить 3000000 грн. Сторони домовились про наступний порядок розрахунків, а саме: ціна продажу 100% частки в статутному капіталі товариства сплачується в повному обсязі покупцями протягом двох місяців з дня підписання даного договору. Зобов`язання між сторонами по даному договору вважаються виконаними в повному обсязі, коли продавець отримає кошти (чистий прибуток) в розмірі визначеному в пунктах 2.1. та 2.2. даного договору.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Зокрема ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 3,4 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, при цьому, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура, так як, процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»). Розгляд справ у «неправильній» юрисдикції порушуватиме принцип правової визначеності та впевненість осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду. Помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.

Правова визначеність у демократичному суспільстві визнається однією з основоположних цінностей. Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов`язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Так, статтею 167 ГК України визначено поняття корпоративних прав та корпоративних відносин, зокрема корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Статтею 50 Закону України «Про господарські товариства» (в ред. чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Відповідно до ст.51 вказаного Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статтею 53 вказаного Закону визначено, зокрема, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Тобто, позивач просить стягнути з відповідачів грошові кошти, які підлягають сплаті на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративні права) між учасниками товариства.

Разом з тим позивач має обрати ефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів, з метою чого процесуальне законодавство наділяє позивача правом змінити підставу або предмет позову в ході розгляду справи. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним із способів захисту є право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, що прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК України), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення (п.58 Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі №925/1382/19). Повернення частки як товару може здійснюватися також шляхом заявлення вимоги про витребування частки у покупця (п.56 Постанови Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №925/1382/19).

Враховуючи, що сторонами основного зобов`язання в даному випадку є учасники (колишній учасник) товариства та спір пов`язаний із набуттям (припиненням) корпоративних прав, слід дійти висновку, що заявлені вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як передбачено п.1 ч.1ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За вказаних обставину суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Постановлення даної ухвали не є обмеженням у доступі позивача до правосуддя, оскільки позивач не обмежений у можливості вирішення спору в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст.ст.186, 258-261,353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Майфорс" про стягнення коштів за продаж частки у статутному капіталі.

Роз`яснити позивачу його право на звернення з даними вимогами в порядку господарського судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О. Й. Адамович