Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/1146/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/1146/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання

від позивача: Телющенко П.П. (в залі суду);

від відповідача: Пінчук Ю.В. (в залі суду);

Петренко І.Л. (в залі суду);

вільний слухач: Пінчук О.Ф. (в залі суду);

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023

у справі № 910/1146/23 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Приватного підприємства "ТД "Євросервіс-Україна"

до Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни

про стягнення 633 695,91 грн,-

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Приватне підприємство "ТД "Євросервіс-Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни про стягнення 633 695,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу (поставки) № ЄС/11012022 від 11.01.2022 щодо несвоєчасної оплати отриманого відповідачем товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня в сумі 42461,38 грн, інфляційні втрати 542 667,08 грн та 3% річних - 48567,45 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни на користь Приватного підприємства "ТД "Євросервіс-Україна" пеню в сумі 42 461 грн 38 коп., 3% річних - 48 358 грн 11 коп., інфляційні втрати - 542 667 грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 9 502 грн 30 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23, ФОП Пінчук Юлія Валентинівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на подання доказу - листа АБ "Укргазбанк" № 124/6515/2023 від 24.02.2023, поновити пропущений процесуальний строк на його подання та приєднати його до матеріалів справи № 910/1146/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "ТД Євросервіс-Україна" до ФОП Пінчук Юлії Валентинівни про стягнення 633 695,91 грн в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що при вирішенні питання щодо стягнення пені, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вини відповідача у простроченні оплати за договором не було, оскільки таке прострочення було обумовлене обставинами, які від нього не залежали - введення воєнного стану в Україні у зв`язку із військовою агресією рф, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи. Також не було надано правової оцінки обставині, що позивачу було відомо про те, що для остаточного розрахунку за придбаний товар відповідач планував укласти кредитний договір, однак, саме повномасштабна війна та введення в Україні воєнного стану унеможливили отримання відповідачем кредитних коштів у строки, на які він розраховував.

Скаржник зазначає про те, що щодо можливості отримання грошових коштів, відповідач звертався до АБ "Укргазбанк" з відповідною заявою, однак в наданні кредитних коштів було відмовлено.

На думку скаржника, введення воєнного стану призвело до того, що відповідачу було відмовлено у наданні кредитних коштів, що свідчить про відсутність в діях відповідача вини, як підстави для відповідальності.

Скаржник вважає, що оскільки період прострочення виконання зобов`язання не значний, причини прострочення обумовлено форс-мажорними обставинами, причини прострочення не залежали від відповідача, що суд мав би взяти до уваги. Судом не враховано тієї обставини, що інфляційні втрати в розмірі 542 667,08 грн є наслідком того, що Україна перебуває у стані війни.

Скаржник посилається на лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), відтак, на думку скаржника, існують законні та обґрунтовані підстави для звільнення від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Скаржник вважає, що перехідні положення ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності, можуть бути застосовані до відповідача за аналогією закону.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду, вказує на те, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів, які б підтверджували, що ним було дотримано положення договору поставки, в частині повідомлення позивача про обставини форс-мажору, а відсутність повідомлення або несвоєчасне повідомлення - унеможливлює посилання на такі обставини, як підставу уникнення відповідальності. Зміст апеляційної скарги вказує на те, що в період дії воєнного стану відповідач здійснював підприємницьку діяльність, тому посилання на воєнний стан, як не підставу невиконання зобов`язань за договором поставки є безпідставним. Позивач звертає увагу на те, що відповідач не був позбавлений можливості звернутись до позивача з ініціативою про зміну умов договору поставки в частині зміни строків оплати за поставлений товар, в частині відповідальності за невиконання умов договору, також відповідачем не наведено жодних відомостей про те, що позивач перебуває у кращому становищі, порівняно з відповідачем з огляду на запровадження в країні воєнного стану.

Позивач вказує на те, що прострочення зобов`язання становило більш ніж 7 місяців, протягом яких відповідачем не надіслано позивачу жодних пропозицій стосовно зміни умов договору в частині зміни строку оплати за поставлений товар. Вартість дробарки становить 4 246 137,60 грн, а розмір пені, який позивач просить стягнути з відповідача становить 42 461,38 грн, що складає 1% від вартості поставленого товару.

Позивач зазначає, що правовідносини у даній справі та справі № 902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, а тому позивач не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованої пені та 3% річних, крім того, розмір інфляційних втрат не перевищує ні розмір вартості товару, ні розмір несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов`язання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/1146/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

11.04.2023 було складено акт № 910/1146/23/09.1-26/252/23 згідно з яким, не було виявлено вказаних в додатках документів, а саме доказів направлення апеляційної скарги позивачу.

11.04.2023 від представника відповідача надійшов лист з доказами направлення апеляційної скарги позивачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 в засіданні 31.05.2023.

На підставі ст.ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні 31.05.2023 оголошено перерву до 27.06.2023.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/1146/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2023 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.06.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "ТД Євросервіс-Україна" до ФОП Пінчук Юлії Валентинівни про стягнення 633 695,91 грн в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.01.2022 між позивачем та відповідачем укладено договір №ЄС/11012022 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач, за договором постачальник, зобов`язується поставити та передати у власність відповідача, за договором покупця, товар, а відповідач у порядку і на умовах, визначених договором, зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Під товаром у договорі розуміється: бувша у використанні дробарка Теrех Pegson Metrotrak, 2008 р.в., заводський № НОМЕР_1 -1 (одна) одиниця (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, загальна вартість товару на момент укладання договору становить - 4 246 137,60 грн, у тому числі ПДВ 20% - 707 689,60 грн.

Умови оплати товару, визначені у п. 2.5. договору, а саме: відповідач сплачує 40% передплати за Товар в розмірі 1 699 137,60 гривень протягом 25 робочих днів після підписання даного договору на підставі виставленого позивачем рахунку. Решту вартості товару в розмірі 60%, що становить 2 547 000,00 гривень після поставки товару на склад позивача, за умови відповідності товару заявленим у Специфікації технічним характеристикам та відсутності несправностей в його основних вузлах, з урахуванням відсотку зносу. Термін перерахування грошових коштів, визначених пунктом 2.5.2 цього договору, складає 10 (десять) робочих днів, та розраховується з моменту отримання відповідачем Товару на склад.

Як вбачається з наданої позивачем до позову виписки по рахунку за період з 01.01.2022 по 25.11.2022, на виконання умов договору відповідачем в якості передоплати було сплачено наступні кошти: 410 000,00 грн - 14.01.2022; 400 000,00 грн - 20.01.2022; 150 000,00 грн - 28.01.2022; 150 000,00 грн - 01.02.2022; 150 000,00 грн - 08.02.2022; 144 137,60 грн - 14.02.2022; 295 000,00 грн 14.02.2022. Всього в якості передоплати було перераховано кошти в розмірі 1 699 137,60 грн.

Також, на виконання умов договору після отримання передоплати, позивач передав, а відповідач прийняв товар, що підтверджується Актом приймання-передачі від 14 лютого 2022 року та видатковою накладною № 13 від 14.02.2022, підписаною сторонами, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до Акту приймання-передачі позивач передав, а відповідач прийняв у власність Товар "бувшу у використанні дробарку Terex Pegson Metropark, 2008 р.в., заводський № № 960546FJHA-1 (одна) одиниця.". відповідач провів огляд товару, та виявив, що корпус, прилади та інше обладнання перебувають в належному стані. Відповідач своїм підписом підтвердив, що товар є комплектним, належної якості, та відсутність будь-яких претензій до позивача з приводу товару.

Таким чином, починаючи з 14.02.2022, відповідно до умов пп.2.5.3. п.2.5. договору, розпочався перебіг 10 (десяти) робочих днів на повну оплату товару, який закінчився 01.03.2022.

Натомість, в порушення умов договору повну оплату за переданий товар відповідач здійснив тільки 19.10.2022, перерахувавши на рахунок позивача кошти в сумі 2 547 000,00 грн.

Оскільки відповідачем порушено умови договору, оскільки здійснено несвоєчасний розрахунок за поставлений позивачем товар, останній за період прострочки платежу нарахував пеню в сумі 42 461,38 грн, інфляційні втрати за період з березня по жовтень 2022 року в сумі 542 667,08 грн, 3% річних за період з 02.03.2022 по 19.10.2022 - 48 567,45 грн та звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками господарського суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем поставлено відповідачу товар, обумовлений Договором купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022, що підтверджується Актом приймання-передачі від 14 лютого 2022 року та видатковою накладною № 13 від 14.02.2022, підписаних сторонами та копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пп. 2.5.3. п. 2.5. договору, термін перерахування грошових коштів складає 10 (десять) робочих днів, та розраховується з моменту отримання покупцем товару на склад.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару, настав 01.03.2022.

Натомість, відповідачем свої обов`язки в частині оплати поставленого товару у строк, який визначено умовами зазначеного правочину, виконав не належним чином, сплативши повну вартість товару тільки 19.10.2022, що підтверджуються випискою з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2022 по 25.11.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що у разі прострочення відповідачем платежу, передбаченого пп. 2.5.1. або 2.5.2. договору, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої в строк суми, визначеної в євро за кожен день прострочення, але не більше 1% вартості товару.

Здійснивши перерахунок, враховуючи положення п. 4.3 договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що пеня у розмірі 42 461,38 грн, тобто у розмірі 1% товару, оскільки розмір пені з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 02.03.2022 по 02.09.2022 значно перевищує 1% вартості товару, нарахована арифметично правильно та є такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивачем нараховано відповідачу за прострочення оплати інфляційні втрати за період з березня по жовтень 2022 року в сумі 542 667,08 грн та 3% річних за період з 02.03.2022 по 19.10.2022 у сумі 48 567,45 грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок, колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи те, що день сплати не включається до періоду нарахування 3% річних, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача є суми інфляційних витрат та 3% річних у розмірах 542 667,08 грн та 48 358,11 грн відповідно.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність такого посилання, та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, згідно із чинним законодавством, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань. Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Крім того, умови договору купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022 містять положення які регулюють порядок дії сторін при настанні форс-мажорних обставин, а саме: п. 5.2. договору передбачено, що настання обставин непереборної сили має бути засвідчене компетентним органом, що визначений чинним законодавством; п. 5.3 договору передбачено, що сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно (але не пізніше, ніж протягом 7 (семи) календарних днів з моменту настання зазначених обставин), з урахуванням можливостей технічних засобів зв`язку і характеру існуючих перешкод, повідомити іншій стороні про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору; п. 5.4. договору передбачено, що якщо зацікавлена сторона вчасно не сповістить іншу сторону про початок або закінчення форс-мажорних обставин і не підтвердить це відповідними документами, вона втрачає право посилатися на такі обставини як на форс-мажор.

Відповідачем не додано до відзиву жодних доказів які б підтверджували, що ним було дотримано зазначені положення договору в частині повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, як і не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України чи регіональної торгово-промислової палати, який би підтверджував факт неможливості виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.

Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Так, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України, натомість, лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання (у цьому випадку - за договором купівлі-продажу (поставки) №ЄС/11012022 від 11.01.2022.

На переконання колегії суддів, введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами, більш того, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

Натомість, оскільки відповідачем не було дотримано умов, передбачених договором, наданих йому для повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором, то відповідачем втрачено право на посилання на форс-мажорні обставини, як на підставу, що звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Щодо відсутності вини, то за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, інфляційних втрат як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Разом з тим суд зазначає, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру неустойки, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Натомість відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення, крім того, до клопотання про зменшення розміру суми штрафних санкцій відповідачем взагалі не зазначено та не додано жодних доказів, а наявність чи відсутність збитків, обставини відсутності умислу відповідача щодо невиконання зобов`язання у погоджений строк, а також подальша сплата заборгованості не можуть слугувати підставою для зменшення нарахувань штрафних санкцій, оскільки вимога сплати штрафних санкцій є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Крім того, як вже зазначалось, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/471/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у справі № 910/1146/23 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Відтак, правовідносини у справі № 902/417/18 та № 910/1146/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про те, що клопотання відповідача про зменшення розміру суми штрафних санкцій не підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача 42 461,38 грн пені, 48 358,11 грн 3% річних та 542 667,08 грн інфляційних втрат, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2022 у справі № 910/1146/23 відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).

Однак, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 910/4527/22, відсутні.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Пінчук Юлії Валентинівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 у справі № 910/1146/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/1146/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 24.07.2023, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко