Рішення

від 04.07.2023 по справі 910/14443/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2023Справа № 910/14443/22

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" (відповідач 1);

Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-М" (відповідач 2);

Фізичної особи-підприємця Кантишева Едуарда Савватєєвич (відповідач 3);

Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Мехатронікс" (відповідач 4);

про стягнення 36 080,36 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Невідомий О. М., довіреність № 02/01-23_Н від 02.01.2023;

Від відповідача 1: Журавель Р. О., адвокат, довіреність від 03.01.2023;

Від відповідача 2: Журавель Р. О., адвокат, довіреність № 01/03-23С від 15.03.2023;

Від відповідача 3: не з`явилися;

Від відповідача 4: Лисяний В. В., довіреність від 01.03.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ"</a> звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-М", ФОП Кантишева Едуарда та Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Мехатронікс" 36 080,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 13062 від 22.12.2018 виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Suzuki New SX4", державний номерний знак " НОМЕР_1 " у розмірі 36 080,36 грн, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1166 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ"</a> залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків.

До господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2022.

Так, у поданому клопотанні про долучення доказів та зміну предмету і підстав позову позивач зазначає, що не підтримує заявлені позовні вимоги до ФОП Кантишева Едуарда, а тому просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-М" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Мехатронікс" на користь позивача 36 080,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/14443/22 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

20.02.2023 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

23.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-М" до господарського суду надійшло клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву та долучає вказаний відзив до матеріалів справи.

24.02.2023 від Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ"</a> надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 28.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14443/22 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 04.07.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 04.07.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 04.07.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні 04.07.2023 представник відповідача 4 надав усні пояснення щодо суті спору.

Приймаючи до уваги, що відповідач 4 у строк, встановлений ухвалою суду від 30.01.2023, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

04.07.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.12.2018 між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" (далі також - позивач) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 13062 (далі - договір страхування).

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Suzuki New SX4, реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - застрахований ТЗ).

06.12.2019 на АДРЕСА_1 трапилася пожежа. За фактом цієї події було розпочато кримінальне провадження № 12019100080008492.

Згідно з актом про пожежу від 06.12.2019, причина пожежі - порушення правил пожежної безпеки при проведенні газорізальних робіт.

Позивач вказує, що внаслідок вказаної пожежі було пошкоджено застрахований ТЗ.

Згідно з рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДІ ГРАНД", яке є офіційним дилером автомобілів марки "Suzuki" в Україні, № ГДрС-0000263 від 13.01.2020 та № ГДрС-0005768 від 23.06.2020 вартість усунення пошкоджень, що їх отримав застрахований ТЗ, в наслідок події від 06.12.2109, склала 36 080,36 грн.

Позивач зазначає, що за заявою ОСОБА_1 ним було вказану подію визнано страховим випадком та здійснене страхове відшкодування у загальному розмірі 36 080,36 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДІ ГРАНД".

А відтак позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993, 1166 Цивільного кодексу України.

Позивач також вказує, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.04.2020 у справі № 759/3841/20 встановлено, що власником цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" (далі також - відповідач 1), яке передало вказане майно в управління Товариству з обмеженою відповідальністю "СІБ-М" (далі також - відповідач 2).

Позивач зазначає, що оскільки зазначене майно було передано в управління відповідачу 2 та фактично використовувалося Товариством з обмеженою відповідальністю "КС-Мехатронікс" (далі також - відповідач 4), то вказані особи мають нести солідарну відповідальність за завдану шкоду разом з власником майна, Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс".

За таких обставин, на думку позивача, у діях (бездіяльності) відповідача 1, як власника майна, відповідача 2, як управителя цього майна, відповідача 4, як особи, що безпосередньо користується цим майном, наявні усі елементів складу цивільного правопорушення, а тому останні зобов`язані виплатити на користь позивача збитки у розмірі 36 080,36 грн.

Відповідач 1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" фактично ніколи не було власником вказаного нерухомого майна, так як набував право власності на нього на підставі іпотечного договору, який було визнано недійсним у справі № 910/22198/17, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 22.04.2020 у справі № 759/3841/20 не є доказом права власності на цілісний майновий комплекс за адресою АДРЕСА_1.

Також відповідач 1 зазначає, що позивачем не доведено наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відповідач 1 звертає увагу суду, що у страхових актах № 5280 від 04.02.2020 та № 6353 від 24.06.2020, на підставі яких позивач здійснював страхове відшкодування, винною особою в настанні страхового випадку вказано БЦ "Каштан".

Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що у кримінальному провадженні № 12019100080008492 встановлено, що 06.12.2019 за адресою АДРЕСА_1 під час пожежі було знищено майно, яке належить фізичній особі Кантишеву Е. С .

Також відповідач 2 звертає увагу на те, що у страхових актах № 5280 від 04.02.2020 та № 6353 від 24.06.2020, на підставі яких позивач здійснював страхове відшкодування, винною особою в настанні страхового випадку вказано БЦ "Каштан".

Відповідач 2 вказує, що з наявних у справі № 910/14443/22 матеріалів вбачається, що точну причину станом на 06.12.2019 встановлено не було, особа, винна у настанні страхового випадку, яка зазначена в страхових актах, до участі у справі позивачем як співвідповідач не залучена та взагалі винних осіб, у порядку встановленому законодавством, не встановлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБ-М" також зазначає про сплив строку позовної давності та просить суд застосувати наслідки спливу такого строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

За змістом ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони.

Суб`єктом цивільного правопорушення є боржник, а об`єктом правопорушення зобов`язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб`єктивну сторону становить вина боржника, а об`єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов`язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Так позивач, в обґрунтування свої вимог про солідарне стягнення збитків з відповідачів 1, 2, 4 вказує, що власником майна, яке було осередком пожежі, є відповідач 1, яке зобов`язано була забезпечити безпечну експлуатацію цього майна, в тому числі, дотримання правил пожежної безпеки при проведенні газорізальних робіт, а відтак передавши своє майно в управління та оренду, останній не звільняється від зобов`язань щодо безпечного використання цього майна відповідно до вимог статей 317, 319 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що оскільки зазначене майно було передано в управління відповідачу 2 та фактично використовувалося відповідачем 4, тому вказані особи також мають нести відповідальність за завдану шкоду нарівні із власником.

Проте, як вказувалося судом, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Суд вказує, що позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував, що відповідачі вчинили протиправні дії чи бездіяльність та які стали причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Суд звертає увагу позивача, що Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі № 395/1360/15 зробив висновок, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України). Водночас, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказів того, що саме відповідачі у справі заподіяли йому шкоди та завдали збитків.

Також суд вказує, що Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі № 522/22726/15-ц зробив висновок про те, що встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність с причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Тобто, позивач звертаючись із позовними вимогами, мав довести належними доказами факт завдання шкоди відповідачами, встановити прямий причинний зв?язок між протиправною поведінкою відповідачів та збитками, тобто що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів, власне як і факту самої протиправної поведінки та збитками, що завдані власнику застрахованого ТЗ в результаті пожежі, що сталася 06.12.2019.

Позивач також вказує на те, що за фактом пожежі було розпочато кримінальне провадження № 12019100080008492, однак, як вбачається з матеріалів справи, вказане кримінальне провадження закрито постановою від 29.06.2021, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

Також суд звертає увагу, що у вказаному кримінальному провадженні було встановлено, що під час пожежі за адресою: АДРЕСА_1 було знищено майно фізичної особи-підприємця Кантишева Є. С., станом на 29.06.2021 по вказаному кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, а відтак не встановлено вини жодної особи.

Судове рішення про визнання когось з відповідачів у даній справі винними у пожежі та заподіянні шкоди сторонами у справі не надавалися.

А відтак суд вказує, що з матеріалів справи не вбачається, що у діях відповідачів є наявні ознаки протиправної поведінки.

Суд вказує, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. (постанови Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 200/12000/15-ц, від 27.06.2019 у справі № 154/2094/16-ц).

Також суд зазначає, що позивач, в якості доказу того, що відповідач 1 є власником майна, посилається на ухвалу Святошинського суду м. Києва від 22.04.2020 у справі № 759/3841/20, однак, як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/22198/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 та постановою Верховного Суду від 02.10.2019, визнано недійсним іпотечний договір від 08.08.2017, укладений між ТОВ "ВТК Каштан" і ТОВ "Регіонбудсервіс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В. та зареєстровний в реєстрі за № 1456. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37166866 від 20.09.2017, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В.

Тобто відповідач 1 станом на дату пожежі, 06.12.2019, не був власником майна за адресою АДРЕСА_1.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що в страхових актах № 5280 від 04.02.2020 та № 6353 від 24.06.2020, на підставі яких останній здійснював страхове відшкодування, винною особою в настанні страхового випадку вказано БЦ "Каштан", однак вказана особа позивачем до участі у справі в якості відповідача не залучалася, позовних вимог до неї не висувалося.

А відтак суд вказує, що позивач не довів суду наявності у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів збитків у розмірі 36 080,36 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зробила висновок, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними та вказала, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду та чи обґрунтовано і доведено позовні вимоги. У разі коли такі право чи інтерес не порушені чи позивачем не обґрунтовано і не доведено позовні вимоги, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість і недоведеність, заява відповідача 2 про застосування строку позовної давності судом по суті не розглядалася.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.07.2023.

Суддя О.В. Мандриченко