Рішення

від 18.07.2023 по справі 910/3747/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2023Справа № 910/3747/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТА»

до Київської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Рослик А.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТА» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (надалі-відповідач) про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 за №1282 укладеною, в редакції викладеній в позові.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.651, 652 Цивільного кодексу України, ст.187, 188 Господарського кодексу України, ст.13, 21, 30 Закону України «Про оренду землі», обґрунтовані тим, що рішенням Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 "Про внесення змін до рішення Київради №3704/3745 від 09.12.2021 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" установлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в розмірі 0 відсотків у період з 01.03.2022 по 31.05.2022. Проте, відповідач відмовляється внести відповідні зміни до укладеного із позивачем договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати у вказаний період.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

22.03.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3747/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 25.04.2023.

06.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та просить слухати справу за відсутності його представника.

14.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та просить слухати справу за відсутності його представника.

Засідання призначене на 25.04.2023 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відряджені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено 30.05.2023.

У підготовче засідання 30.05.2023 сторони не з`явились, про дату, час та місце засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 підготовче засідання відкладено на 21.06.2023.

14.06.2023 від відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

У підготовче засідання 21.06.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача в засідання не з`явився про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.04.2023.

У судовому засіданні 18.07.2023 представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник позивача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, у відповіді на відзив просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.07.2023 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.11.2018 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, яким поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2007 за №63-6-00467 та викладено договір оренди новій редакції (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007 за №118/779 та від 06.07.2007 за №676/2838 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (надалі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором для реконструкції, експлуатації і обслуговування автозаправної станції з обслуговуючим комплексом та для будівництва, експлуатації і обслуговування павільйону з продажу вітчизняних автомобілів з відкритою автостоянкою.

Згідно з п.2.1. договору об`єктом оренди відповідно рішень Київської міської ради від 08.02.2007 за №118/779 та від 06.07.2007 за №676/2838 до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:90:076:0019; місце розташування - Дніпровська Набережна, 17 в Дарницькому районі міста Києва; розмір - 0,1979; цільове призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; вид використання - для реконструкції, експлуатації і обслуговування автозаправної станції з обслуговуючим комплексом та для будівництва, експлуатації і обслуговування павільйону з продажу вітчизняних автомобілів з відкритою автостоянкою.

Договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років (п.3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 8 (восьми) відсотків від її нормативної грошової оцінки. У разі передачі в оренду будівель та споруд. Що розташовані на земельній ділянці, розмір річної орендної плати збільшується в 1,2 рази. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п. 4.2. договору).

Згідно з п. 4.3. договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою про внесення змін до договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього договору з урахуванням п.п.4.4. даного договору.

Якщо орендна ставка, визначена у п. 4.2. договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки (п. 4.4. договору).

За положеннями п.11.1. договору всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. 16.11.2018 за №1282.

13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490, яким внесено зміни до п. 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 №Про бюджет міста Києва на 2022 рік», зокрема, пунктом 1.3 рішення від 13.09.2022 № 5449/5490 установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

10.02.2023 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№10/2, у якому просив укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 №1282, зокрема, в частині внесення змін щодо розміру орендної плати на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 за земельну ділянку в розмірі 0 відсотка від її нормативної грошової оцінки. До вказаного листа позивачем додано проект додаткової угоди, підписаної зі сторони позивача.

У відповідь на вказаний лист позивача Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначено, що вказані вище рішення Київської міської ради не містять обов`язку вносити відповідні зміни до договору оренди. Крім того, вказано на необхідність нотаріального посвідчення вказаного договору. У зв`язку з чим, пропозиція про підписання додаткової угоди не може бути задоволена (лист № 05716-2690 від 01.03.2023).

Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям відповідачем рішення про зміну плати за оренду земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва та відмовою Київської міської ради вносити відповідні зміни до договору шляхом підписання додаткової угоди, з огляду на що позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Відповідно до ст.13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як визначено ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Крім того, суд зазначає, що спеціальним законодавчим актом для регулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» (далі - Закон), відповідно до якого оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.2 Закону, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як визначено ч.1 ст.5 Закону, орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Як установлено ч.5 ст.6 вказаного Закону, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Як визначено статею 15 Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Як встановлено в ст.21 Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

При цьому, як визначено ч.3 ст.24 Закону, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний податковий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно зі ст.30 Закону, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Як визначено ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Як установлено ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, як встановлено п.14.1.136. ст.14 Податкового кодексу України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з п.14.1.147 вказаної статті, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Як визначено п.288.4 вказаної статті, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому, згідно із ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449-5490 не містить обов`язку внесення змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок.

Проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки Київською міською радою як орендодавцем, зокрема, за договором оренди земельної ділянки від 16.11.2018, прийнято нормативний акт, яким, серед іншого, встановлено нову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що застосовується за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, при цьому таке рішення прийнято відповідачем 13.09.2022, тобто, після погодження сторонами в договорі розміру орендної плати.

Суд зазначає, що згідно з наведеними вище нормами законодавства України підставою для сплати орендної плати, зокрема, за земельні ділянки комунальної власності є саме договір, а не рішення органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, саме таке рішення органу місцевого самоврядування є підставою для внесення змін до умов договору.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Також рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 за №5449/5490 внесено зміни до рішення Київської міської ради від №3704/3745, яким, у свою чергу, встановлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.

За вказаних обставин, суд вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, необґрунтованими, оскільки позивачем доведено факт його звернення до відповідача з пропозицією щодо внесення змін до умов договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 та наявність визначених законодавчо підстав для внесення змін до умов договору про зменшення розміру орендної плати на підставі прийнятого відповідачем рішення від 13.09.2022 за № 5449/5490.

Крім цього, суд зазначає, що рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 за №6311/6352 «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва», з метою приведення у відповідність істотних умов договорів оренди земельних ділянок, зокрема, вирішено: враховуючи, що підпунктом 19.13 пункту 19 рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» встановлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, орендарям земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечити укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва (пункт 1 рішення).

Вказане рішення відповідача від 20.04.2023 за №6311/6352 підтверджує факт необхідності укладення додаткових угод до договорів оренди, однак доказів укладення такої додаткової угоди з позивачем до договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 матеріали справи не містять, хоча рішення відповідачем прийняте майже три місяці тому.

Щодо заперечень відповідача, викладених у листі №05716-2690 від 01.03.2023, адресованому позивачу, стосовно недодержання нотаріальної форми укладення договору про внесення змін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Відповідачем не доведено, що він погоджувався на внесення змін до умов договору в цілому, крім того, наявні в матеріалах справи докази, а також заперечення, викладені у відзиві на позов, спростовують факт погодження відповідача на внесення змін до умов договору.

Крім того, відповідачем не вказано дату та час, в які він погоджується з`явитись до нотаріуса для нотаріального засвідчення договору про внесення змін, при цьому сам договір посвідчено нотаріально та, як убачається з п.14.2, витрати, пов`язані з його нотаріальним посвідченням, сплачує орендар (позивач).

Як зазначено вище, відповідачем не вказано про його згоду на внесення змін до умов договору та погодження з позивачем дати та часу його нотаріального посвідчення, витрат, які будуть понесені на посвідчення такої додаткової угоди, оскільки у випадку його нотаріального посвідчення має перевірятись також дієздатність осіб, які підписують відповідні зміни, справжність їх підпису тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими підстави для внесення змін до умов договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018, адже саме договором регулюється питання розміру орендної плати.

Також відповідачем не надано суду доказів того, що органом місцевого самоврядування подано до відповідного податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки інформацію про зміну розміру сплати орендної плати за земельну ділянку згідно з договором оренди земельної ділянки від 13.09.2016 за період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

З викладеного вбачається порушення права позивача як орендаря вказаної земельної ділянки, оскільки розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди та її розмір встановлюється саме в договорі.

Позивач просить суд визнати укладеним додаткову угоду до договору в запропонованій ним редакції, яка й надсилалась відповідачу листом за вих.№10/02 від 10.02.2023.

Водночас, суд зазначає, що така редакція була розроблена стосовно змін в договорі на підставі згоди сторін, поряд з цим, спір у даній справі вирішується в судовому порядку, що унеможливлює визнання укладеної додаткової угоди в редакції, запропонованій позивачем, яка містить посилання на те, що: сторони дійшли взаємної згоди; додаткова угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін; додаткова угода складена в трьох оригінальних примірниках, враховуючи таке.

Відповідно до статей 188 Господарського кодексу України та 653 Цивільного кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Редакція такого договору не складається, а затверджується в резолютивній частині рішення суду.

Враховуючи викладене вище, суд вважає позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди обґрунтованими в частині необхідності внесення змін до договору щодо розміру орендної плати, проте не в запропонованій позивачем редакції, яка передбачає внесення змін за взаємною згодою сторін.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру, яка судом задовольняється частково, суд прийшов до висновку, що судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 1 342,00 грн (50% від 2 684,00 грн).

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати укладеною додаткову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТА» (02081, місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 17, ідентифікаційний код 24727342) та Київською міською радою (01044, місто Київ, вул. Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) до Договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1282, загальною площею 0,1979 га, яка розташована в Дарницькому районі міста Києва по вулиці Дніпровська Набережна, 17 (кадастровий номер 8000000000:90:176:0019) в наступній редакції:

Додаткова угода

до Договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 за №1282

м. Київ

Київська міська рада, код платника податків: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36 в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, який діє на підставі ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТА», код платника податків: 39645254, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 17 в особі директора Стульнікова В`ячеслава Васильовича, код платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який діє на підставі Статуту - з другої сторони, надалі разом іменуються Сторони, а кожний окремо - Сторона, керуючись рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», уклали цю додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 16.11.2018 №1282 (надалі - Договір) про наступне:

1) Доповнити пункт 4.2 розділу 4 Договору "Орендна плата" новим підпунктом 4.2.1 наступного змісту:

"4.2.1. З 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за Земельну ділянку в розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки".

2) Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту набрання рішенням суду законної сили та є невід`ємною частиною Договору.

3) Усі інші умови Договору, не змінені та не доповнені умовами цієї Додаткової угоди, залишаються чинними та обов`язковими до виконання.

ПІДПИСИ СТОРІН:

ОРЕНДОДАВЕЦЬ: ОРЕНДАР:

Київська міська рада ТОВ «СЛАВУТА»

---

В.В. Кличко

---

В.В.Стульніков

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВУТА» (02081, місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 17, ідентифікаційний код 24727342) 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.07.2023.

Суддя Я.А.Карабань