Рішення

від 25.07.2023 по справі 910/6459/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2023Справа № 910/6459/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Медлайф"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест-Безпека 9"

про стягнення 333 189,84 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Медлайф" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест-Безпека 9" (далі - відповідач) збитків у розмірі 333 189,84 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що 01.08.2019 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Венбест-Охорона" (правонаступником якого є відповідач) був укладений договір № 11604-ВООП (далі - Договір), за умовами якого позивач передав, а виконавець прийняв під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об`єкт, а саме: аптеку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Виборзька, будинок 40/16. 09.03.2022 року о 21:36 год та 10.03.2022 року о 01:00 год до охоронюваного відповідачем об`єкта проникли невідомі особи та скоїли крадіжку належного позивачу майна на суму 333 189,84 грн. Оскільки виконавець всупереч умовами Договору не виконав покладених на нього обов`язків з охорони об`єкта та не вжив заходів із затримання сторонніх осіб, що скоїли крадіжку, Приватне підприємство "Медлайф" просило суд стягнути з відповідача збитки, що становлять суму викраденого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.05.2023 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено Приватному підприємству "Медлайф" строк для усунення її недоліків.

15.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "Медлайф" від 10.05.2023 року № 10.05 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2023 року відкрито провадження у справі № 910/6459/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

14.06.2023 року через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест-Безпека 9" на позовну заяву (направлений на адресу суду засобами поштового зв`язку 12.06.2023 року), в якому відповідач заперечив проти пред`явлених до нього вимог з огляду на відсутність у його діях складу цивільного правопорушення.

Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 року між Приватним підприємством "Медлайф" (далі - Підприємство, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Венбест-Охорона" (виконавець) укладено договір № 11604-ВООП (далі - Договір), за умовами якого позивач передав, а виконавець прийняв під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об`єкт, а саме: аптеку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Виборзька, будинок 40/16.

Означений правочин, а також додатки № 1, № 2, № 3 та додаткова угода від 01.07.2022 року, підписані уповноваженими представниками їх сторін та скріплені відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 2.2 Договору охорона об`єкта здійснюється шляхом спостереження за станом засобів сигналізації на об`єкті та виїзду ГМР (групи мобільного реагування) при їх спрацюванні (у середньому 7 хвилин) з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на об`єкт, в період охорони.

За умовами пункту 2.3 цієї угоди початком надання послуг виконавцем вважається дата, що вказана в акті вводу в експлуатацію охоронної сигналізації (додаток № 1). Періодом охорони вважається час з моменту взяття об`єкта під охорону до його зняття з охорони. Цей час фіксується автоматично ПЦС.

Пунктом 4.2.2 Договору на виконавця покладено обов`язок при виявленні ГМР ознак проникнення сторонніх осіб на об`єкт, вживати заходи щодо їх затримання, здійснювати охорону місця пригоди, сповіщати про це замовника, при необхідності сповістити чергову частину РУ ГУ МВС України в м. Києві, організувати пошук "по гарячих слідах" зловмисників та майна.

Відповідно до пунктів 9.1-9.3 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту, визначеного у пункті 9.1 цього Договору, та діє протягом календарного року. Якщо за 15 днів до закінчення дії Договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, Договір вважається продовженим на той же термін, без обмеження кількості разів продовження дії Договору.

Слід зазначити, що згідно з додатковою угодою від 01.07.2022 року до Договору, укладеною між Підприємством, Товариством з обмеженою відповідальністю "Венбест-Охорона" та відповідачем (яка вступила в дію 01.07.2022 року), починаючи з 01.07.2022 року права і обов`язки за Договором переходять від Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест-Охорона" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест-Безпека 9" (далі - Товариство).

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Підприємство посилалося на те, що 09.03.2022 року о 21:36 год та 10.03.2022 року о 01:00 год до охоронюваного відповідачем об`єкта - аптеки за адресою: місто Київ, вулиця Виборзька, будинок 40/16, проникли та скоїли крадіжку належного позивачу майна на суму 333 189,84 грн. невідомі особи, яких зафіксували камери відеонагляду, встановлені у цьому приміщенні. У подальшому приміщення аптеки було відключене від живлення електроенергією; останній запис із камер до відключення живлення зафіксовано о 01:00 год (ночі) 10.03.2022 року. Позивач вказував, що з 24.02.2022 року по 18.03.2022 року аптека не працювала, тоді як факт крадіжки був виявлений працівником аптеки 18.03.2022 року, після чого Підприємство звернулося до Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Оскільки виконавець за Договором всупереч умовами цієї угоди не виконав покладених на нього обов`язків з охорони об`єкта та не вжив заходів із затримання сторонніх осіб, що скоїли крадіжку, а також у добровільному порядку не задовольнив адресовану йому замовником претензію від 06.03.2023 року № 06.03.23 про сплату збитків у розмірі 333 189,84 грн., Підприємство просило суд стягнути з відповідача означені збитки, що становлять суму вартості викраденого майна.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

За умовами статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про охоронну діяльність" у договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 5.2.1 Договору виконавець несе перед замовником повну майнову відповідальність за збитки, що завдані замовнику третіми особами внаслідок невиконання Охороною своїх договірних зобов`язань, але не більше, ніж суми, зазначеної в додатку № 1, за умов крадіжки, знищення, псування майна замовника на об`єкті у період його охорони, сторонніми особами, які проникли на об`єкт після його здавання під охорону.

Факти скоєння протиправних дій щодо майна замовника зловмисниками, які проникли на об`єкти в період охорони, вина виконавця встановлюються в термін та встановленому законами України порядку.

Розмір збитків, нанесених замовнику через неналежне здійснення договірних зобов`язань виконавцем, встановлюється уповноваженими працівниками сторін, і повинен підтверджуватися відповідними документами та розрахунками вартості викраденого, пошкодженого чи знищеного майна, і звірятися з даними бухгалтерської звітності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з приписами частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 3 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, у відповідності до статті 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

На підтвердження понесених позивачем збитків у розмірі 333 189,84 грн. останнім до позовної заяви долучено копію акту від 18.03.2022 року про проведення інвентаризації та приймання результатів, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженераліст Груп", за змістом якого сумарна роздрібна вартість нестачі товару за адресою: місто Київ, вулиця Виборзька, будинок 40/16, становить 333 189,84 грн. Крім того, на підтвердження розміру збитків Підприємство надало суду зведені реєстри видаткових накладних на покупку товару, який у подальшому був викрадений у позивача.

Проте вищенаведені документи не можуть бути прийняті судом до уваги в якості належних доказів на підтвердження дійсного розміру завданих Підприємству збитків з огляду на те, що надана позивачем копія акту від 18.03.2022 року про проведення інвентаризації та приймання результатів, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженераліст Груп", не містить жодних відомостей про характеристики та ідентифікуючі ознаки викраденого у позивача майна, а також не містить й підписів уповноваженої особи замовника інвентаризації - Підприємства. У той же час у матеріалах справи відсутні жодні докази, які свідчать про викрадення у позивача майна, придбаного останнім саме за видатковими накладними, зазначеними у наданому Підприємством реєстрі видаткових накладних.

Судом враховано посилання Підприємства у позовній заяві на те, що копії та/або оригінали видаткових накладних на товар, який викрадено, будуть надані суду пізніше, оскільки пошук та підготовка копій накладних вимагає певного тривалого часу. Проте на час розгляду по суті спору в справі № 910/6459/23 позивач таких первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку та містить відомості про господарські операції, суду не надав. Водночас за змістом частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зведені облікові документи можуть складатися лише для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, якими є відповідні видаткові накладні.

Більше того, за умовами пункту 5.2.1 Договору розмір збитків, нанесених замовнику через неналежне здійснення договірних зобов`язань виконавцем, встановлюється уповноваженими працівниками сторін, і повинен підтверджуватися відповідними документами та розрахунками вартості викраденого, пошкодженого чи знищеного майна, і звірятися з даними бухгалтерської звітності.

Проте позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження дотримання вищенаведених положень Договору та спільного складення уповноваженими працівниками сторін (з метою встановлення дійсного розміру завданих позивачу збитків) відповідних актів і документів з розрахунками вартості викраденого, пошкодженого чи знищеного майна, а також і доказів звірки відповідних відомостей з даними бухгалтерської звітності. Матеріали справи не містять й доказів, що свідчать про повідомлення позивачем виконавця про дату, час і місце складення відповідних актів та запрошення останнього до їх спільного складання.

За частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Отже, Підприємством у встановленому законом порядку не було доведено суду дійсного розміру завданих збитків, що є одним з обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення.

Крім того, з матеріалів справи, зокрема відзиву Товариства на позовну заяву вбачається, що сигнал "Тривога" з приміщення аптеки у місті Києві по вулиці Виборзька, будинок 40/16, надійшов на ПЦС виконавця 09.03.2022 року після 21:00 год та 10.03.2022 року о 01:00 год. Означене повідомлення було прийняте та опрацьоване оператором виконавця, про що свідчить наявна у матеріалах справи нотаріально засвідчена заява свідка ОСОБА_1 , який у період з 05.10.2021 року по 29.07.2022 року працював на посаді оператора диспетчерської служби виконавця. Зі змісту цієї заяви також вбачається, що 09.03.2022 року о 21:10:27 год на Центр Моніторингу в м. Києві одночасно надійшло 2 спрацювання: "Вхідні двері на відкриття" (шлейф № 1) та "Об`єм зала" (шлейф № 2), які відразу о 21:10:44 стали в НОРМА. Також о 21:12:00 год на Центр Моніторингу в м. Києві надійшло спрацювання шлейфу № 1 "Вхідні двері на відкриття", яке відразу о 21:12:14 стало в НОРМА. Після прийняття на опрацювання сповіщень оператор виконавця, зважаючи на введення у місті Києві з 20:00 год 09.03.2022 року до 07:00 год 10.03.2022 року комендантської години, під час якої заборонено будь-яке пересування по місту транспортними засобами, о 21:13:42 год зателефонував на спецлінію "102" та передав інформацію про спрацювання сигналізації на об`єкті замовника та необхідність направлення на об`єкт наряду поліції.

Судом враховано, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 (із змінами та доповненнями), затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на всій території України був введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.

Пунктом 4 наведеного Указу Кабінету Міністрів України доручено невідкладно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 181-р "Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні" затверджено План запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні, яким, зокрема, передбачено запровадження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантської години (заборони перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлення спеціального режиму світломаскування.

Суд зазначає, що комендантська година (заборонений час) - це заборона військовим комендантом в певний час доби й на певний час перебувати на вулицях та в громадських місцях мешканцям певного населеного пункту, де встановлено Президентом України воєнний/надзвичайний стан.

Механізм здійснення заходів під час запровадження комендантської години передбачено Порядком здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 року № 573.

За змістом пунктів 7, 11 цього Порядку на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів. Контроль за дотриманням особами комендантської години та спеціального режиму світломаскування здійснюється патрулями.

Судом встановлено, що на території Київської області була запроваджена комендантська година з 20:00 до 7:00, яка діяла, зокрема, з 9 по 10 березня 2022 року на всій території Київської області (в тому числі у місті Києві). Під час комендантської години було заборонено перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи. Означені обставини є загальновідомими, а відповідне повідомлення про запровадження вищенаведених заходів розміщене на офіційних вебпорталах КОВА та КМДА.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, а також зважаючи на пояснення відповідача щодо відсутності у його працівників спеціально виданих перепусток на перебування на вулицях та в інших громадських місцях протягом комендантської години 9-10 березня 2022 року (у тому числі з 21:00 год вечора 09.03.2022 року до 07:00 год ранку 10.03.2022 року), що позивачем не спростовано, а також враховуючи вчинення виконавцем усіх залежних від нього дій, направлених на затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на об`єкт у період охорони (зокрема, сповіщення органів правопорядку та передачу інформації про спрацювання сигналізації на об`єкті замовника та необхідність направлення на об`єкт наряду поліції), суд дійшов висновку про відсутність у діях виконавця ознак протиправної поведінки, що полягає у порушенні умов Договору в частині вжиття заходів щодо затримання сторонніх осіб, які проникли на об`єкт, здійснення охорони місця пригоди та організації пошуку "по гарячих слідах" зловмисників та майна. Відтак, позивачем не доведено й причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою виконавця та заподіяними Підприємству збитками.

Слід окремо зазначити, що за умовами пункту 4 Акту вводу в експлуатацію охоронної та тривожної сигналізації та обстеження технічного стану об`єкта від 01.08.2019 року (Додаток № 1 до Договору) замовник відмовився від встановлення на об`єкті засобів технічного укріплення та захисту, а також блокування засобами ОС наступних місць можливого проникнення, а саме: від встановлення на вікнах та вхідних дверях із внутрішнього боку металевих грат; від встановлення електромеханічних сповіщувачів на відкриття віконних рам.

Водночас підпунктом 4 пункту 5.3 наведеного правочину встановлено, що виконавець звільняється від відповідальності за збитки, завдані замовнику крадіжкою, умисним знищенням або пошкодженням майна, що здійснені внаслідок проникнення на об`єкт через місця, від обладнання яких технічними засобами охорони і технічної укріпленості замовник відмовився (додаток № 1).

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів та не обґрунтував наявності всіх елементів складу правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення збитків, у тому числі протиправної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та збитками, а також дійсного розміру самих збитків Підприємства.

Відтак, у задоволенні позову Підприємства слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 25.07.2023 року.

Суддя В.С. Ломака