Постанова
від 12.07.2023 по справі 757/61314/18-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 757/61314/18-ц

провадження № 61-17763св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент»:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент»,

відповідачі: Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРІТІКО»,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 .

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 :

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 ,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Акціонерного товариства «Альфа-Банк»:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент»

У грудні 2018 року ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (далі - ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент») звернулося до суду з позовом до Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що відповідачі є майновими поручителями за належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «БРІТІКО» (далі - ТОВ «БРІТІКО») своїх зобов`язань за договором поворотної процентної позики від 03 квітня 2017 року № 30/17, укладеного між ТОВ «БРІТІКО» та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент».

Згідно з договором іпотеки від 10 липня 2018 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» виступає іпотекодержателем такого майна: земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:82:130:0060) площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:130:0060), площею 0,0410 га, за цією ж адресою, які належать на праві власності ОСОБА_1

ТОВ «БРІТІКО» належним чином не виконало свої зобов`язання, внаслідок чого розмір заборгованості за договором поворотної процентної позики з урахуванням нарахованих відсотків та штрафу становить 4 376 914,22 грн.

Просило звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10 липня 2018 року на вказані земельні ділянки з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 3 731 336,82 грн шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки.

Далі ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» звернулося до суду із заявою про уточнення позовних вимог, а саме способу виконання з продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя на реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з ціною предмета іпотеки, що буде визначена при примусовому виконанні рішення суду на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Компанії «Аджіндо Лімітед», ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Позов ОСОБА_2 обґрунтований тим, що йому на підставі договору дарування житлого будинку від 29 квітня 2003 року на праві власності належать житловий будинок і земельна ділянка площею 0,0820 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0010) на АДРЕСА_1 .

На забезпечення своїх кредитних зобов`язань він передав зазначені житловий будинок та земельну ділянку в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за іпотечним договором від 18 жовтня 2008 року № 02-10/3541.

25 вересня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк», набувши право власності на підставі рішення суду на предмет іпотеки, відчужив земельну ділянку ТОВ «БРІТІКО» за договором купівлі-продажу від 10 квітня 2017 року.

Відчуження нерухомого майна відбулося в період дії ухвали суду касаційної інстанції від 03 квітня 2017 року, якою зупинено виконання заочного рішення Печерського районного суду від 31 липня 2013 року про звернення стягнення на спірне нерухоме майно шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на таке майно.

Далі постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року заочне рішення від 31 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру нерухомого майна йому стало відомо, що 19 липня 2018 року приватний нотаріус посвідчив договір про поділ майна в натурі, згідно з яким між ОСОБА_1 та Компанією «Аджіндо Лімітед» поділено земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010 на АДРЕСА_1 . Тобто спірна земельна ділянка перебуває у спільній власності по 1/2 частці у Компанії «Аджіндо Лімітед» та ОСОБА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки від 19 вересня 2018 року ця земельна ділянка перебуває у користуванні (для забудови) у ОСОБА_3 та в іпотеці у ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», а право власності на будинок в реєстрі вже не обліковується.

Оскільки майно з його власності вибуло на підставі судового рішення, яке далі було скасовано, то таке майно вибуло з його володіння всупереч його волі. У зв`язку з наведеним втрачають юридичну силу і наступні правочини, тому майно повинно бути повернене власнику та звільнено від обтяжень.

Просив витребувати у Компанії «Аджіндо» та ОСОБА_1 у його власність земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010 на АДРЕСА_1 , яка була поділена на дві земельні ділянки по 0,0410 га з присвоєнням кадастрових номерів: 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0060; відновити становище, яке існувало до порушення щодо цієї земельної ділянки, шляхом визнання недійсним договору про поділ майна в натурі від 19 липня 2018 року та скасування державної реєстрації прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2018 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0060.

Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

У червні 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося до суду з позовом до Компанії «Аджіндо Лімітед», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права, скасування рішення, відновлення записів та звернення на предмет іпотеки.

Позов АТ «Альфа-Банк» обґрунтований тим, що у справі № 757/14247/13-ц Верховний Суд скасував судові рішення виключно з підстав неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання права власності на нього, а обставини справи, встановлені судами, не оспорювалися. Внаслідок ухвалення остаточного судового рішення, предмет іпотеки повернувся у власність позичальника, а за банком залишився статус іпотекодержателя, оскільки іпотека, згідно з іпотечним договором, залишається чинною. Разом з тим, право власності на земельну ділянку, яка залишилася в іпотеці, так як будинок був знищений, зареєстровано за відповідачами у виді рівних часток та виділених у натурі окремими ділянками з самостійними кадастровими номерами.

З урахуванням уточнених позовних вимог просило визнати за АТ «Укрсоцбанк» право іпотекодержателя за іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року № 02-10/3541; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію зміни (вилучення) обтяжень - заборони на нерухоме майно та рішення реєстратора про державну реєстрацію зміни (вилучення обтяження) іпотеки; відновити записи шляхом перенесення до спеціальних розділів новоствореного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: про обтяження земельної ділянки, площею 0,0820 га, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження: 5863821, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстровано 18 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Кравченко І. В.) та про іпотеку нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0820 га, за цією ж адресою (реєстраційний номер обтяження: 6089262, тип обтяження: іпотека, зареєстровано 23 листопада 2007 року приватним нотаріусом Кравченко І. В.); у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Альфа-Банк» у загальній сумі 329 324,88 євро звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року № 02-10/3541, а саме: земельну ділянку площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, на АДРЕСА_1 , яка була поділена на дві земельні ділянки по 0,0410 га з присвоєнням кадастрових номерів: 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0060 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року

ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент».

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року залучено ПАТ «Укрсоцбанк» до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року замінено АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року позов ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ТОВ «БРІТІКО» звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10 липня 2018 року із змінами і доповненнями від 12 липня 2018 року та від 04 грудня 2018 року на підставі статті 39 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), а саме: на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0060), площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить компанії «Аджіндо Лімітед» на підставі договору про поділ майна у натурі від 19 липня 2018 року за реєстровим № 1367, та на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0061), площею 0,0410 га, за цією ж адресою, що належать ОСОБА_1 на підставі договору про поділ майна у натурі від 19 липня 2018 року за реєстровим № 1367, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною, що буде визначена при примусовому виконанні рішення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У позовах третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , АТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», суд першої інстанції виходив з того, що невиконання Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 , ТОВ «БРІТІКО» своїх зобов`язань, є порушенням умов договору процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 pоку № 30/17, договору поруки № 12/07-18 від 12 липня 2018 року та договору іпотеки від 10 липня 2018 року зі змінами та доповненнями від 12 липня 2018 року та від 04 грудня 2018 pоку, відповідно, та встановлених законодавством правил належного виконання зобов`язання (тобто є невиконанням зобов`язань), і є порушенням прав та законних інтересів позивача. ТОВ «БРІТІКО» не повернуло суму поворотної процентної позики, не сплатило штраф та не сплатило нараховані на позику відсотки у загальному розмірі 4 376 914,22 грн, а майнові поручителі не виконали свого обов`язку за ТОВ «Брітіко», тому ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» набуває право на звернення стягнення на майно, що знаходиться в іпотеці для задоволення своїх вимог.

Відмовивши у позові ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що витребування земельної ділянки на його користь може становити втручання в мирне володіння добросовісними набувачами таким майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а наслідком задоволення позову буде порушення справедливого балансу та покладення на відповідачів надмірного індивідуального тягара. Оскільки інші вимоги ОСОБА_2 є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

Відмовивши у позові АТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, АТ «Альфа-Банк» після звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності на нього за собою здійснив продаж майна третій особі, після чого це майно було відчужено, а нові власники передали його в іпотеку ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», то з огляду на реалізацію предмета іпотеки, зазначена іпотека припинилася згідно зі статтею 17 Закону і може бути відновлена лише за умови відновлення права власності ОСОБА_2 , проте у його позові відмовлено, тому позов АТ «Альфа-Банк» також не підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від20 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у частині позовних вимог ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент»скасовано, провадження у цій частині закрито. Повідомлено ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в скасованих частинах втратили законну силу та виконанню не підлягають.

Закривши провадження в частині позову ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Верховний Суд виходив з того, що спір виник щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання і сторонами основного зобов`язання є юридичні особи, тому цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Передавши справу в частині позову ОСОБА_2 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові ОСОБА_2 із двох взаємовиключних підстав (позивач не заявляв вимог про визнання недійсними правочинів, на підставі яких земельну ділянку було відчужено, і, що витребування земельної ділянки становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном дійсним власником такого майна); не врахував, що при витребуванні майна оспорювання правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника; залишив поза увагою те, що відповідно до статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; не досліджував питання добросовісності набувачів майна та не визначив статус Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) та ОСОБА_1 як набувачів спірного майна і не встановив, чи є вони добросовісними/недобросовісними набувачами, тому дійшов передчасного висновку, залишивши без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_2 .

Крім того, під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права взагалі не розглянув вимог ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушування права, шляхом визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, не перевірив чи є підстави для відмови чи задоволення вказаних вимог і не зробив жодних висновків по суті цих позовних вимог.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва 05 березня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Витребувано у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0010, за адресою: АДРЕСА_1 та була поділена на дві земельні ділянки площею по 0,041 га кожна з присвоєнням кадастрових номерів: 8000000000:82:130:0061 та 8000000000:82:130:0060.

Відновлено становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, загальною площею 0,0820 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, що мала кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , та була поділена на дві земельні ділянки площею по 0,041 га кожна з присвоєнням кадастрових номерів: 8000000000:82:130:0061 та 8000000000:82:130:0060, шляхом визнання недійсним договіру про поділ майна в натурі серія та номер: 1367, виданий 19 липня 2018 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сохнич K. M., щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,0820 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, на АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності: 29158609 від 28 листопада 2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:130:0061, та за номером запису про право власності: 29161048 від 28 листопада 2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:130:0060, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Сохнич К. М.

Суд апеляційної інстанції переглянув справу в межах позовних вимог ОСОБА_2 до Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, що існувало до порушення права, які передані на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, просило її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_2 .

У листопаді 2021 року Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовах ОСОБА_2 , АТ «Альфа-Банк».

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, просив її скасувати в частині невизнання в мотивувальній частині ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ТОВ «БРІТІКО» та ОСОБА_1 недобросовісними набувачами, визнавши їх такими; скасувати її в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та увалити нове рішення про їх відшкодування.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, неправильно застосував статті 387, 388 ЦК України, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки в межах віндикаційного позову витребуванню підлягає лише індивідуально визначена річ, яка фізично існує на момент її витребування, а земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, припинила своє існування в результаті її поділу на дві земельні ділянки, вимогу про витребування яких ОСОБА_2 не заявляв.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частини першу-третю статті 13, частину третю статті 16 ЦК України, оскільки поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною і такою, що спрямована на унеможливлення звернення стягнення на спірне майно та порушення права АТ «Альфа-Банк» на задоволення своїх вимог кредитора.

Витребувавши земельну ділянку у власність ОСОБА_2 та відновивши становище, яке існувало до порушення його прав щодо земельної ділянки, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що станом на 31 липня 2013 року ця земельна ділянка була у власності ОСОБА_2 та була обтяжена іпотекою та забороною на її відчуження за іпотечним договором від 18 жовтня 2007 року, та не зазначив щодо визнання також права АТ «Альфа-Банк» щодо обтяження цього майна іпотекою.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання банку про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду.

Позов ОСОБА_2 підлягав залишенню без розгляду, оскільки він 26 лютого 2019 року звернувся до суду з позовом у цій справі, який ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року прийнято до спільного розгляду з позовом ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент».

Разом з тим, 22 листопада 2018 року у справі № 757/58068/18-ц ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 , ТОВ «БРІТІКО», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сохнич К. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нацина М. О., про витребування майна з чужого незаконного володіння.

28 лютого 2019 року у справі № 757/58068/18-ц представник ОСОБА_2 відкликав позовну заяву, яку ухвалою від 11 березня 2019 року повернено ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_2 надав неправдиву інформацію щодо неподання ним іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, провадження № 61-2858св18, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, провадження № 61-128св19.

Касаційна скарга Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому чи є ОСОБА_1 та Компанія «Аджіндо Лімітед» добросовісними набувачами, тому висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 є передчасним.

ОСОБА_2 добровільно передав майно в іпотеку з метою забезпечення повернення кредиту, кредит не був повернений, та банк звернув стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, у зв`язку з чим погашено заборгованість ОСОБА_2 перед банком.

Далі предмет іпотеки банк продав ТОВ «БРІТІКО», яке в свою чергу продало земельну ділянку відповідачам ОСОБА_1 та Компанії «Аджіндо Лімітед», а будинок знесено та виключено з реєстру нерухомого майна.

Тому, ОСОБА_2 фактично намагається витребувати земельну ділянку у добросовісних набувачів, які придбали за відплатним договором без повернення такого майна в попередній статус як іпотечного майна.

Суд апеляційної інстанції не встановив, чи знало ТОВ «БРІТІКО» або могло знати про зупинення виконання згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року у справі № 757/14247/13-ц заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року.

Суд апеляційної інстанції в результаті неправильного застосування частини першої статті 388 ЦК України фактично повернув ОСОБА_2 предмет іпотеки.

Вчинення ОСОБА_2 дій щодо невиконання кредитного зобов`язання забезпеченого іпотекою із одночасним перешкоджанням зверненню стягнення на предмет іпотеки шляхом судового оскарження реалізації прав іпотекодержателя винятково з формальних підстав суд апеляційної інстанції мав оцінити як зловживання правом власності, оскільки особа використовує правомочність на шкоду майновим інтересам кредитора, тому і з цих підстав також позов ОСОБА_2 не підлягав задоволенню.

Суд апеляційної інстанції порушив принцип правової визначеності, оскільки оскаржуваною постановоюне враховано таких елементів як однозначність і передбачуваність правозастосування в частині ухвалення рішення про відновлення становища, що існувало до порушення прав ОСОБА_2 , а саме залишив поза увагою питання щодо відновлення іпотеки за AT «Альфа-Банк».

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 388 ЦК України за обставин, які встановлені саме у цій справі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та невизнання ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ТОВ «БРІТІКО» та ОСОБА_1 недобросовісними набувачамиє незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені представником ОСОБА_2 пояснення та докази щодо недобросовісності інших учасників справи, не надав їм належної правової оцінки в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, чим порушив норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що в акті наданих послуг та клопотанні немає детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У матеріалах справи є клопотання ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до якого додано копія акта наданих послуг від 01 жовтня 2021 року, у якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), які виконані адвокатом.

З урахуванням тривалого розгляду справи, її складністю, ціною позову, який вираховується з вартості земельної ділянки, гонорар адвоката є розумним та співмірним.

Крім того, ця справа має важливе значення для ОСОБА_2 , оскільки з 1947 року його родина володіє цією земельною ділянкою та будинком, які він намагається зберегти.

Разом з тим, сторони у справі не надали заперечень щодо розміру витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: статті 133, 134, 141 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 826/6821/13-а, адміністративне провадження №К/9901/19540/18, Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення в частині, яку оскаржує ОСОБА_2 , є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність ознак недобросовісності ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ТОВ «БРІТІКО» та ОСОБА_1 .

Недобросовісність цих осіб не є наслідком дій ПАТ «Укрсоцбанк», який відчужив предмет іпотеки всупереч ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року у справі № 757/14247/13-ц, згідно з якою зупинено виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року, оскільки таке зупинення стосувалося лише переходу права власності від ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», яке на той час вже було виконане в повному обсязі і право власності було зареєстроване за ПАТ «Укрсоцбанк» ще 12 березня 2014 року, отже, жодних правових наслідків ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року не мала.

Будь-яких арештів та заборон щодо майна на його відчуження станом на дату укладення договору купівлі-продажу між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «БРІТІКО» не існувало, а дія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року, саме на укладення договору купівлі-продажу не розповсюджувалася, оскільки не є в розумінні вимог ЦПК України накладенням арешту чи заборони щодо нерухомого майна.

Доводи ОСОБА_2 щодо недобросовісності ТОВ «БРІТІКО» під час укладення договору купівлі-продажу від 10 квітня 2017 року, у зв`язку з тим, що вказаний договір було укладено на підставі рішення суду, яке не набрало законної сили, не відповідають дійсності, оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Тобто станом на 10 квітня 2017 року судове рішення набрало законної сили. Крім того, воно було виконане у повному обсязі ще 12 березня 2014 року і лише 31 липня 2017 року, вже після його виконання та укладення договору-купівлі продажу, його дію було припинено, шляхом скасування. Разом з тим, ТОВ «БРІТІКО» не було стороною у тій справі, отже, твердження ОСОБА_2 про обізнаність та усвідомлення можливих ризиків ТОВ «БРІТІКО», як стороною договору, є припущенням, що не підтверджується належними та допустимими доказами.

Також добросовісними є Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) та ОСОБА_1 як набувачі спірного майна, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу між банком та ТОВ «БРІТІКО» і на час укладення договору купівлі- продажу між ТОВ «БРІТІКО» та Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) і ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме марно було зареєстроване право власності саме за відчужувачем, у цьому реєстрі не було жодного запису про судовий спір щодо цього майна і не існувало жодних обтяжень щодо спірного майна, а договори укладені сторонами договору відповідають усім ознакам дійсності правочину.

Посилання ОСОБА_2 на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 826/6821/13-а, адміністративне провадження №К/9901/19540/18, є безпідставними, оскільки вони ухвалені у неподібних правовідносинах, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв їх до уваги.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ОСОБА_2 в порушення вимог статті 137 ЦПК України не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, сума послуг за професійну правничу допомогу є завищеною і не є співмірною зі складністю справи.

Відзив ТОВ «БРІТІКО» на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення в частині, яку оскаржує ОСОБА_2 , є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_2 не обґрунтував суттєве завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не обґрунтував розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення в частині, яку оскаржує ОСОБА_2 , є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Твердження, викладені у відзиві Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) є аналогічними відзиву ТОВ «БРІТІКО».

Відзив ОСОБА_2 , поданий через адвоката Цвєткова Г. О., на касаційну скаргу Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) мотивований тим, що касаційна скарга Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_2 поза його волею на підставі судового рішення, яке потім було скасовано, суд апеляційної інстанцій правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок з володіння Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) та ОСОБА_1 відповідно до статті 388 ЦК України.

Відмова в позові ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння призвела б до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки в такому випадку саме на ОСОБА_2 покладено індивідуальний та надмірний тягар.

ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ТОВ «БРІТІКО», ОСОБА_1 є афільованими, пов`язаними особами.

Всі ці особи пов`язані через громадянина ОСОБА_4 , його партнера ОСОБА_5 , Компанію «ІНТЕРГАЛ-БУД».

Не відповідає дійсності посилання Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) на укладений ОСОБА_2 з банком договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439 року та передання в іпотеку за цим договором житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , право власності на які були визнані за банком на підставі заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року за процедурою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком, як на підставу добросовісного набуття банком вказаного майна за згодою сторін.

Таке твердження не відповідає встановленим Верховним Судом обставинам у постанові від 13 червня 2018 року у справі 757/14247/13-ц.

Верховний Суд постановою від 13 червня 2018 року у справі 757/14247/13-ц скасував заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 757/14247/13-ц та ухвалив нове рішення про відмову в позові банку до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком.

Отже, ОСОБА_2 залишився власником спірного майна.

Проте Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) ввела суд в оману, стверджуючи, що банк був добросовісним набувачем вказаного майна за волею власника, підміняючи порядок договірних відносин процедури кредитування порядком договірних відносин, передбачених статтями 36, 37 Закону, при проведенні за згодою сторін без звернення до суду процедури звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) всупереч презумпції невинуватості, принципів добросовісності, справедливості та розумності, віндикаційних вимог ОСОБА_2 , який є власником спірного майна та звернувся до суду з метою захисту свого права власності, кваліфікує як «зловживання права власника майна шляхом перешкоджанням стягнення предмета іпотеки виключно з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок оспорюваного майна», та безпідставно звинувачує ОСОБА_2 у використанні правомочності на шкоду майновим інтересам кредитора.

Твердження Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) щодо зловживання ОСОБА_2 своїми правами є надуманими та безпідставними.

Розподіл земельної ділянки на дві окремі був спрямований на унеможливлення її витребування фактичним власником ОСОБА_2 .

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 658/2798/16-ц, щодо віндикаційного позову щодо розподіленої земельної ділянки, вказано що, позивач обгрунтувала позов тим, що спірна земельна ділянка вибула з її володіння поза її волею, що відповідно до статті 388 ЦК України є підставою для витребування майна у добросовісного набувача, тобто вимога містила віндикаційний характер. Отже, позивач обрала належний спосіб захисту порушених прав та законних інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, дійшла висновку, що згідно зі статтями 387, 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Отже, твердження щодо неможливості витребування майна із чужого незаконного володіння з підстав, що спірна земельна ділянка була поділена вказує лише на умисні цілеспрямовані дії із незаконного позбавлення ОСОБА_2 власності.

Відповідь ОСОБА_2 , подана через адвоката Цвєткова Г. О., на відзиви ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ТОВ «БРІТІКО» на касаційні скарги мотивована тим, що у наданих відзивах не спростовано твердження ОСОБА_2 щодо недобросовісності, отже ,їх недобросовісність є доведеною.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 826/6821/13-а, адміністративне провадження № К/9901/19540/18, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосуються поведінки особи при укладенні будь-якого правочину.

Не погоджуючись з розміром витрат на професійну правничу допомогу, сторони іншого розрахунку не надали та обмежились лише твердженнями щодо незгоди з її відшкодуванням.

У доповненнях до відповіді на відзиви ОСОБА_2 додав, що належними та допустимими доказами не доведено оплатності договору з відчуження земельної ділянки від АТ «Альфа- Банк» до ТОВ «БРІТІКО».

З урахуванням того, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу існував судовий спір між ОСОБА_2 та АТ «Альфа-Банк» щодо відчужуваної земельної ділянки, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про зупинення виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року (на підставі якого АТ «Альфа-Банк» набуло право власності), договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено за один день до оприлюднення ухвали про зупинення виконання заочного рішення Печерського районного суду, тому немає підстав вважати, що ТОВ «БРІТІКО» є добросовісним набувачем. З огляду на пов`язаність (афілійованість) ТОВ «БРІТІКО», ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) та ОСОБА_1 немає підстав вважати їх добросовісними набувачами.

У додаткових поясненнях ОСОБА_2 зазначає, що він не заявляв вимоги про визнання недійсним договору про поділ земельної ділянки та про скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо новоутворених земельних ділянок.

Разом з тим, він просив відновити становище, що існувало до порушення права, шляхом (механізм) визнання недійсним договору про поділ земельної ділянки та про скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо новоутворених земельних ділянок.

Тобто, вимога про відновлення становища шляхом визнання недійсним договору про поділ земельної ділянки та про скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо новоутворених земельних ділянок, є механізмом та інструментом для відновлення становища.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, дійшла висновку, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Проте в цій постанові не визначено механізм такого захисту права власності.

Суд апеляційної інстанції обрав саме такий механізм захисту права власності як визнання недійсним договору про поділ земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо новоутворених земельних ділянок.

Інших механізмів та інструментів для відновлення порушеного права власності не встановлено, судова практика щодо таких також відсутня.

Обраний судом апеляційної інстанції механізм та інструментарій не порушує загальні засади цивільного судочинства та не обмежує права сторін у справі.

Отже, захист права власності шляхом визнання недійсним договору про поділ земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо новоутворених земельних ділянох є належним способом захисту порушеного права власності.

Ця справа містить виключну правову проблему і для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики її необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене необґрунтованими є твердження AT «Альфа-Банк» щодо неможливості витребування земельної ділянки у зв`язку з її поділом.

Посилання AT «Альфа-Банк» у касаційній скарзі щодо недобросовісності ОСОБА_2 , який нібито звернувся з двома позовами до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав є безпідставними з огляду на те, що позов у справі № 757/58068/18-ц не розглядався по суті, а після прийняття його позову у цій справі був відкликаний, що підтверджує його спроби захистити свої інтереси у різні способи, тобто використовуючи різні процесуальні можливості (як позивач за своїм позовом і як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в іншій справі). Крім того, обидва позови не є тотожними відповідно до норм ЦПК України, оскільки мають відмінний склад сторін та вимог.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги АТ «Альфа- Банк» щодо невиконання ним кредитних зобов`язань, посилаючись на рішення у справі № 757/30497/15-ц, оскільки остаточного рішення не ухвалено, тому твердження про наявність заборгованості перед AT «Альфа-Банк» є передчасним.

Повідомив, що відповідно до статей 134, 141 ЦПК України планує понести витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, орієнтовний розмір витрат становить 811 164,00 грн, що відповідає 10 % від загальної ціни позову, що є обґрунтованим з урахуванням критерію розумності та пропорційності.

Відповідні висновки щодо 10 % викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», де суди визнають таку суму (10 % від суми позову) співмірною/пропорційною та обґрунтованою для відшкодування витрат.

Просить врахувати таку практику.

Докази на підтвердження фактичних понесених витрат будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» та витребувано матеріали справи. У клопотанні АТ «Альфа-Банк» про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited). У задоволенні клопотання Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, що існувало до порушення права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиви на них, відповіді на відзиви, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ «Альфа-Банк», залишення касаційних скарг Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_2 без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 29 квітня 2003 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок на АДРЕСА_1 .

05 березня 2004 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0820 га за цією ж адресою на підставі рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 24/898.

18 жовтня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/4439, згідно з яким йому надано кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредит надано окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 624 000,00 євро зі сплатою 11,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 17 жовтня 2022 року включно.

18 жовтня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 02-10/3541, згідно з яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме:

1) житловий будинок з надвірними спорудами, що складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною площею 75,30 кв. м, житловою площею 33,00 кв. м, сараю-гаражу, що позначена на плані літерою «Б», сараю, що позначена на плані літерою «В», вбиральні, що позначена на плані літерою «Г», вбиральні, що позначена на плані літерою «Д», споруджень, що позначені на плані № 1-5, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 квітня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 5-2274, реєстраційний напис від 07 травня 2003 року за реєстровим номером 12044;

2) земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за цією ж адресою, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії КВ № 149923, виданого Київським міським головою 05 березня 2014 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-7-00292.

08 грудня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 18 жовтня 2007 року

№ 10-29/4439, згідно з якою зменшено максимальний ліміт заборгованості до

578 929,00 євро з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості, починаючи з 10 липня 2009 року кожного 10 числа місяця ліміт заборгованості зменшується на 3 618,00 євро.

29 травня 2009 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору кредиту від 18 жовтня 2007 року

№ 10-29/4439, згідно з яким змінено порядок погашення процентів, а саме: сплата процентів, що були нараховані та прострочені за користування кредитними коштами в період з 01 жовтня 2008 року до 31 травня 2009 року у розмірі 46 306,69 євро, здійснюється в термін до 10 серпня 2009 року включно.

22 червня 2009 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439, згідно з якою скасовано дію попередньої додаткової угоди від 29 травня 2009 року.

24 червня 2009 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 3 про внесення змін до кредитного договору від 18 жовтня

2007 року № 10-29/4439, згідно з якою збільшено кредитний ліміт до 631 568,27 євро, встановлено кінцевий термін погашення заборгованості до 17 жовтня 2027 року та змінено графік погашення кредитної заборгованості.

24 червня 2009 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 18. жовтня 2007 року

№ 02-10/3541 за реєстровим № 4889, яким встановлено кредитний ліміт у розмірі 631 568,27 євро, встановлено кінцевий термін погашення кредитної заборгованості до 17 жовтня 2027 та змінено графік її погашення.

04 квітня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБ СР «Укрсоцбанк», направило вимогу ОСОБА_2 , в якій зазначило про необхідність не пізніше 30 днів з дня отримання цього повідомлення виконати порушене зобов`язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року № 10-29/4439 щодо сплати грошових коштів у сумі 968 949,25 євро або передати у власність ПАТ «Укрсоцбанк» предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

04 квітня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» направило вимогу

ОСОБА_2 , в якій вимагало не пізніше 30 днів з дня отримання цього повідомлення виконати порушене зобов`язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 серпня 2007 року № 10-29/4028 щодо сплати грошових коштів у сумі 2 466 814,00 дол. США або передати у власність ПАТ «Укрсоцбанк» предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 березня 2014 року, індексний номер 18876075, земельна ділянка площею 0,082 за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, належить ПАТ «Укрсоцбанк» на праві приватної власності на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року у справі № 757/14247/13-ц.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 липня

2013 року у справі № 757/14247/13-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 18 жовтня 2007 року у розмірі

9 617 000,00 грн звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що складається з: житлового будинку, позначеного на плані літ. «А», загальною площею 75,3 кв. м, житловою площею 33 кв. м, сараю-гаражу, що позначений на плані літ. «Б», сараю, що позначений на плані літ. «В», вбиральні, що позначені на плані літ. «Г», вбиральні, що позначені на плані літ. «Д», споруджень, що позначені на плані № 1-5, та земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовані на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13-ц заяву ОСОБА_2 , який діє через представника ОСОБА_7 , задоволено. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

03 квітня 2017 року між ТОВ «БРІТІКО» та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» укладено договір процентної поворотної позики № 30/17, згідно з яким ТОВ «БРІТІКО» отримало процентну поворотну позику у розмірі 16 968 000,00 грн зі строком повернення до 03 квітня 2018 року.

10 квітня 2017 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «БРІТІКО» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 674, та підписано акт прийому-передачі, згідно з яким ТОВ «БРІТІКО» придбало земельну ділянку, площею 0,082 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.4 цього договору відчужувана земельна ділянка належала ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року у справі № 757/14247/13-ц. Державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Сохнич К. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34713476, яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на земельну ділянку з реєстраційним номером 311457080000, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за ТОВ «БРІТІКО».

Відповідно до договору № 16/02-18/2 про надання земельної ділянки в користування для забудови (суперфіцій) від 16 лютого 2018 року та акта приймання-передачі ТОВ «БРІТІКО» передало ОСОБА_3 в суперфіцій земельну ділянку площею 0,0820 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 31 грудня 2019 року.

27 лютого 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Нацина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39901136, згідно з яким проведено державну реєстрацію іншого речового права, права забудови земельної ділянки (суперфіцій) на земельну ділянку з реєстраційним номером 311457080000, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010 за ОСОБА_3 .

Додатковим договором від 02 квітня 2018 року до договору процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 року № 30/17 внесено зміни, зокрема строк повернення продовжено до 01 серпня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 року № 30/17 між ТОВ «БРІТІКО» та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 10 липня 2018 року укладено договір іпотеки, згідно з яким ТОВ «БРІТІКО» передало в іпотеку земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, з оцінкою в 7 462 673,63 грн.

12 липня 2018 року ТОВ «БРІТІКО» продало зазначену земельну ділянку в рівних частках по 1/2 Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та фізичній особі ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу.

12 липня 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Сохнич К. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42034995, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки 1/2 на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за ОСОБА_1

12 липня 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Сохнич К. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42035209, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки 1/2 на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED).

Відповідно до договору поруки від 12 липня 2018 року № 12/07-18, укладеного між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» і Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 останні субсидіарно поручилися за виконання ТОВ «БРІТІКО» зобов`язань за договором процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 року № 30/17.

12 липня 2018 року Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавці) передали в іпотеку ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» (далі - іпотекодержатель) належну їм на праві спільної часткової власності земельну ділянку площею 0,0820 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:130:0010 за договором про внесення змін до договору іпотеки від 10 липня 2018 року.

Заявою від 19 липня 2018 року, зареєстрованою у реєстрі за № 1365 ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» надало згоду Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 , як іпотекодавцям, на поділ у натурі предмету іпотеки.

Відповідно до договору про поділ майна в натурі від 19 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED), останні розподілили належну їм на праві власності по 1/2 частці кожному земельну ділянку площею 0,082 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, по 0,410 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_1 та Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED), згідно з планом поділу земельної ділянки.

Згідно з договором від 04 грудня 2018 року про внесення змін до договору іпотеки

від 10 липня 2018 року іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю належні їм на праві власності земельні ділянки по 0,410 га із оцінкою в 7 462 673,63 грн (по 3 731 336,82 грн кожна).

06 серпня 2018 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» звернулося до ТОВ «БРІТІКО» з вимогою про усунення порушень № 06/08-18 щодо виконання зобов`язань за договором процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 року

№ 30/17.

Відповідно до акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01 квітня

2017 року до 06 серпня 2018 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ТОВ «БРІТІКО» за договором від 03 квітня 2017 року № 30/17 заборгованість ТОВ «БРІТІКО» становила 9 490 883,42 грн та відсотки у розмірі 122 883,22 грн.

02 листопада 2018 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» звернулося до ОСОБА_1 та Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED), як майнових поручителів, з вимогою про усунення порушень № 02/11-18/1 та № 02/11-18/2 щодо виконання зобов`язань за договором процентної поворотної позики від 03 квітня 2017 року № 30/17, вказавши що ТОВ «БРІТІКО» сплатило грошові кошти в сумі 7 462 000,00 грн; вимагало повернути 1 906 000,00 грн та нараховані відсотки у сумі 122 883,42 грн, а також штраф у розмірі

2 342 000,000 грн.

Листом від 19 листопада 2018 року Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) повідомила про неможливість сплатити боргу ТОВ «БРІТІКО», але водночас визнала зобов`язання за договором поруки від 12 липня 2018 року

№ 12/07-18 та право ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» звернути стягнення на майно за договором іпотеки від 10 липня 2018 року зі змінами від 12 липня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо витребування земельної ділянки

Предметом спору за позовом ОСОБА_2 (в частині якого Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення) є витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення становища, що існувало до порушення права.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку порушеному праву чи інтересу позивача на момент звернення до суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин другої-третьої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 206/6702/17 зазначено, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Аналізуючи вказане, можна дійти висновку, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача відповідно до частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-251цс15, який був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18, та № 522/2201/15-ц, провадження № 14-179цс18 відповідно).

Стаття 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

У пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відповідно, суди в оцінці обставин справи зобов`язані керуватися тим, що для визначення факту вибуття майна необхідно застосовувати наведений правовий висновок. З урахуванням цього, позивач має розглядатися такою особою, яка втратила володіння своїм майном з моменту державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за відповідачами у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. провадження № 14-208цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, провадження № 12-303гс18.

У пунктах 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня

2018 року у справі № 522/2201/15-ц, провадження № 14-179цс18, вказано, що право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але далі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 645/747/16-ц, провадження № 61-5240св19, дійшов висновку, що набувач майна визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння. За змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач уважається добросовісним, поки не буде доведено протилежного. У статті 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем. Законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому, вимога про визнання добросовісним набувачем та залишення майна у власності не підлягає задоволенню, оскільки не може вважатися ефективним способом захисту та не має наслідком відновлення порушеного права. Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК України має право надати заперечення проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Відмовивши у позові ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що витребування земельної ділянки на його користь може становити втручання в мирне володіння добросовісними набувачами таким майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а задоволення позову матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладення на Компанію «Аджіндо Лімітед» (AGINDOLIMITED) та ОСОБА_1 надмірного індивідуального тягара.

Суд першої інстанції при вирішенні позову ОСОБА_2 не врахував наведених вище норм права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо неможливості витребування спірного майна за встановлених обставин.

Крім того, суд першої інстанції не зазначив, в чому саме полягає порушення справедливого балансу між сторонами та який надмірний тягар виникне у відповідачів, не досліджував цих питань, тому дійшов передчасного висновку про відмову в позові з цих підстав.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених норм права дійшов правильного висновку про витребування у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,0820 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , яка була поділена на дві земельні ділянки площею по 0,041 га кожна, з присвоєнням кадастрових номерів: 8000000000:82:130:0061 та 8000000000:82:130:0060, оскільки відповідно до статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але далі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Щодо пропорційності втручання у право мирного володіння майном

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Суд апеляційної інстанції щодо пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном, виклавши відповідні мотиви у судовому рішенні, виходив з такого.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine,

заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову (стаття 338 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності непропорційного втручання у право на мирне володіння майном Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 , та в разі відмови у віндикаційному позові ОСОБА_2 негативних для нього наслідків, дійшов обґрунтованого висновку, що витребування земельної ділянки у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки приватний інтерес ОСОБА_2 у поверненні свого майна, яке вибуло з його власності поза його волею переважає приватний інтерес кінцевих набувачів у збереженні за ними права на спірні земельні ділянки і менш обтяжливого засобу забезпечення захисту та поновлення прав ОСОБА_2 у цій справі немає, так як Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDOLIMITED) та ОСОБА_1 як кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків, проте ОСОБА_2 такого права позбавлений.

Суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі обставини справи та не дав доводам сторін належної правової оцінки, тому безпідставно відмовив в позові ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, який є обгрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

Щодо відновлення становища

Крім вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ОСОБА_2 , також просив відновити становище, яке існувало до порушення щодо земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору про поділ майна в натурі від 19 липня 2018 року та скасування державної реєстрації прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2018 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0061.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 квітня 2003 року на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0820 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, на АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16-ц зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, що належала позивачу, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, була розподілена відповідачами на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0061, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права щодо земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору про поділ майна в натурі від 19 липня 2018 року та скасування державної реєстрації прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2018 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0061 є належним способом захисту, оскільки на сьогодні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такий об`єкт як земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:130:0010 відсутній і саме внаслідок задоволення цих вимог можливо відновити становище сторони, а також існування як майнового об`єкту земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, отже, забезпечити введення ОСОБА_2 , як власника у володіння майном, яке йому належало.

Заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою питання щодо відновлення іпотеки за AT «Альфа-Банк», тобто не виклав відповідних висновків.

Відповідно до норм статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Положення статей 526, 599 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, будь-які охоронні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, які забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось невиконаним (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного від 11 листопада 2019 року, справа № 756/15538/15-ц, провадження № 61-18736сво18).

Верховний Суд зазначає, що наслідком витребування земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та відновлення становища, яке існувало до порушення його прав щодо земельної ділянки, є обтяження цього майна відповідно до іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа -Банк») та ОСОБА_2 .

Отже, оскільки земельна ділянка, яка була обтяжена іпотекою, витребувана у власність ОСОБА_2 , тому іпотечний договір від 18 жовтня 2007 року залишається чинним.

Суд апеляційної інстанції відповідних висновків не виклав, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні, шляхом доповнення її мотивами, викладеними в цій частині у цій постанові.

Доводи касаційної скарги АТ «Альфа-Банк», що суд апеляційної інстанції, неправильно застосував статті 387, 388 ЦК України, витребувавши земельну ділянку, яка як об`єкт цивільних прав, припинила своє існування в результаті її поділу на дві земельні ділянки, є безпідставними з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 912/1711/20 дійшов висновку, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Суд апеляційної інстанції із врахуванням правових висновків Верховного Суду дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки земельна ділянка була поділена між Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 на дві окремі ділянки з присвоєнням їм нових кадастрових номерів, внаслідок чого земельна ділянка, що належала позивачу втратила свої індивідуальні ознаки, тому відновлення становища, яке існувало до порушення права щодо земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору про поділ майна в натурі від 19 липня 2018 року та скасування державної реєстрації прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2018 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:82:130:0060 та 8000000000:82:130:0061 є правильно обраним способом захисту, що дозволить ОСОБА_2 відновити існування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:130:0010 як майнового об`єкта.

Доводи касаційної скаргиАТ «Альфа-Банк», що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання банку про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду з підстав подання ним іншого позову, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав правову оцінку.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 388 ЦК України за обставин, які встановлені саме у цій справі, не заслуговують на увагу з огляду на застосовану усталену практику Верховного Суду у цій постанові щодо застосування статті 388 ЦК України.

Доводи касаційної скаргиОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені представником ОСОБА_2 пояснення та докази щодо недобросовісності інших учасників справи, не надав їм належної правової оцінки в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, чим порушив норми процесуального права, є безпідставними з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 набули спірне майно за відплатним договором купівлі-продажу укладеним 12 липня 2018 року між ними та ТОВ «БРІТІКО», проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження недобросовісності відповідачів, як набувачів спірного майна у матеріалах справи немає.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, провадження № 61-12309св19, відповідно до яких набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Отже, з`ясувавши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо добросовісності відповідачів компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) та ОСОБА_1 як набувачів спірного майна, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу між банком та ТОВ «БРІТІКО» і договору купівл і- продажу між ТОВ «БРІТІКО» та Компанією «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited) і ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності саме за відчужувачем, у цьому реєстрі не було жодного запису про судовий спір щодо цього майна і не існувало жодних обтяжень щодо спірного майна, а договори укладені сторонами договору відповідають усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що вони вчинені за відсутності у продавця права на відчуження, яка, як обставина, з`ясувалася вже після їх укладення, внаслідок скасування судового рішення.

З цих підстав безпідставними є доводи касаційної скарги Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому чи є ОСОБА_1 та Компанія «Аджіндо Лімітед» добросовісними набувачами.

Висновок суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 у касаційній скарзі не спростував.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не обґрунтував суттєве завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не обґрунтував розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з чим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: статті 133, 134, 141 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження АТ «Альфа-Банк»посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, провадження № 61-2858св18, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, провадження № 61-128св19.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 826/6821/13-а, адміністративне провадження №К/9901/19540/18, Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання в касаційних скаргах АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у наведених ними постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду є безпідставними, оскільки узагальнені висновки, викладені у цих постановах щодо витребування майна, добросовісної поведінки особи при укладенні будь-якого правочину та відшкодування витрат на правничу допомогу, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається. Крім того, у вказаних справах встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини.

Щодо колопотання ОСОБА_2 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Проте в цій постанові не визначено механізм та інструментарій такого захисту права власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав від відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18, вже виклала висновки щодо належного способу захисту у справах про відновлення становище, що існувало до порушення права, а саме в результаті поділу спірної земельної ділянки.

З огляду на судову практику, викладену у цій постанові, ОСОБА_2 переконливо не обґрунтував виключну правову проблему у цій справі.

Відповідно до статті 263 ЦПК України Верховний Суд у цій справі врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ «Альфа-Банк», залишення касаційних скарг Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_2 без задоволення, зміну постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, шляхом доповнення її мотивами, викладеними в цій постанові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, шляхомдоповнення її мотивами, викладеними в цій постанові не призвела до іншого результату вирішення справи, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Касаційні скарги Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO Limited), ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року змінити, доповнивши мотивами, викладеними в цій постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	12.07.2023
Оприлюднено	26.07.2023
Номер документу	112405968
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Судовий реєстр по справі —757/61314/18-ц

Ухвала від 08.11.2024

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Хайнацький Є. С.

Постанова від 02.10.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Сакара Наталія Юріївна

Ухвала від 20.03.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Русинчук Микола Миколайович

Ухвала від 20.03.2024

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Литвинова І. В.

Постанова від 14.02.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 29.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 10.10.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 26.09.2023

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Литвинова І. В.

Ухвала від 26.09.2023

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Литвинова І. В.

Постанова від 12.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 12.07.2023 по справі 757/61314/18-цКАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —757/61314/18-ц

Постанова від 12.07.2023

Постанова
від 12.07.2023 по справі 757/61314/18-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ