Рішення

від 24.07.2023 по справі 380/3135/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3135/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Леонтьєв Олег Валентинович, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом №786 від 28.01.2023 про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову на підставі частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ як військовозобов`язаному з числа осіб, зайнятих постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- зобов`язати відповідача надати позивачу відстрочку від призову по мобілізації на підставі частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ як військовозобов`язаному, зайнятому постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірним рішенням відповідач відмовив в отриманні відстрочки від призову за мобілізацією на підставі частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ. Вважає відмову протиправною, такою, що підлягає скасуванню, не відповідає положенням статті 23 Закону №3543-ХІІ, а тому підлягає скасуванню з огляду на те, що позивач з 2010 року здійснює постійний догляд за бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2., яка відповідно до довідки лікарсько-консультативної комісії від 12.12.2022 №12 самостійно не пересувається, потребує постійного стороннього догляду. Інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, відсутні, оскільки обидві доньки ОСОБА_2 : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5., та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4., є непрацездатними, перша часто хворіє низкою хронічних захворювань, проживає за межами м. Добромиль, у якому проживає позивач з бабусею, а друга є особою з інвалідністю та проживає у Стрийському районі.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що позивач перебуває на військовому обліку офіцерів запасу в ІНФОРМАЦІЯ_1, після закінчення військової кафедри при НУ «Львівська політехніка». 28.07.2001 прийняв присягу на вірність народу України та має військове звання «молодший лейтенант». Вказує, що позивач, маючи статус військовозобов`язаного, не виконує передбачених законодавством обов`язків, а саме відмовився від проходження військово-лікарської комісії. Вказує на наявність у ОСОБА_2 дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на яких покладено обов`язок по догляду за нею. Окрім того, згідно з біографією позивача в особовій справі №638, позивач має рідного брата ОСОБА_5 , онука ОСОБА_2 , котрий на військову служу не призваний, відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією не отримував. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 22.02.2022 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

Вимоги ухвали позивачем виконано.

Ухвалою від 28.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідачем 28.03.2023 (вх. №20663) подано відзив на позовну заяву.

Позивачем 27.03.2023 (вх. №6003ел та вх. №20302) подано однакового змісту два примірники відповідей на відзив із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідачем 07.04.2023 (вх. №24362) подано заперечення на відповідь.

Позивачем 10.04.2023 (вх. №24632) подано письмові пояснення на заперечення відповідача.

Ухвалою суду від 10.04.2023 призначено судове засідання з викликом сторін.

Відповідачем 24.04.2023 (вх. №28601) подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 25.04.2023, відкладено до 16.05.2023 у зв`язку із задоволенням клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції та відсутністю технічної можливості провести таке 25.04.2023.

Ухвалою суду від 25.04.2023 вирішено проводити судове засідання в режимі відеоконференції та доручено забезпечити проведення відеоконференції судового засідання Самбірському міськрайонному суду Львівської області.

Представником позивача 09.05.2023 (вх. №33062) подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

В судовому засіданні 16.05.2023 суд заслухав вступні промови сторін, дослідив докази та перейшов до письмового провадження.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, наказом МО України №388 від 17.07.2002 йому присвоєно військове звання «молодший лейтенант» та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , свідоцтвом про одруження НОМЕР_4 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 19.04.2005, ОСОБА_2 є ветераном війни.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 07.02.2023 №118.

Відповідно до довідки №12 від 12.12.2022 лікарсько-консультативною комісією Добромильської районної лікарні та довідки - заключення невролога №6 від 06.02.2023 хвора ОСОБА_2 , у якої виявлені такі захворювання: ІХС, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., ЦВХ з артеріальною гіпертензією, миготлива аритмія, судинна (атеросклеротична) деменція, не пересувається та потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до довідки Комунального підприємства міське виробниче управління житлово-комунального господарства м. Добромиль від 23.01.2023 №74 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неодружений, здійснює догляд за бабусею ОСОБА_2 .

Факт догляду ОСОБА_1 за пристарілою ОСОБА_2 підтверджується відповідним актом від 16.01.2023, складеним за наслідками обстеження депутатами Добромильської міської ради та начальником відділу соцзахисту.

Відповідно до довідок Самбірського управління соціального захисту від 14.02.2023 №281 та від 27.04.2023 № 934 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту отримує компенсаційну виплату як працездатна особа, яка не працює, не вчиться і здійснює догляд за особою похилого віку, яка досягла 80-річного віку, щомісячний розмір якої становить 47,79 грн. Допомога призначена з 24.02.2010 по 31.12.2023.

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_7 з 2008 року є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_6 , та інвалідом третьої групи (довідка №013385 серії 2-18А3).

ОСОБА_3 з 2012 року є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_7 .

Позивачем 18.01.2023 подано до Самбірського РТЦК та СП заяву про відстрочку від призову за мобілізацією відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідач листом від 28.01.2023 №786 відмовив у надані відстрочки за цією підставою.

Відмова вмотивована наявністю у ОСОБА_2 двох доньок, які зобов`язані утримувати свої непрацездатних і потребуючих матеріальної допомоги батьків. Тому позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є інші особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Вказана відмова є предметом оскарження з підстав протиправності такої.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і діє на час розгляду справи.

За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об`єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджують та здійснюють передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено про проведення загальної мобілізації, в тому числі і на території Львівської області.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною другою статті 4 Закону 3543-ХІІ встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Водночас, статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено коло осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу за мобілізацією.

Так, частина перша статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, у разі якщо вони є: опікунами особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особами, зайнятими постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особами, зайнятими постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац одинадцятий).

Саме на абзац одинадцятий частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ вказує позивач як на підставу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, стверджуючи про те, що він зайнятий постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно до статті 266 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Судом на підставі наявних у справі належних доказів встановлено, що позивач, будучи неодруженим, як онук здійснює догляд за ОСОБА_2 , якій на час виникнення спірних правовідносин виповнилося 93 роки, та яка має низку захворювань, самостійно не пересувається та потребує постійного стороннього догляду, проживаючи разом з нею в буд. АДРЕСА_1 .

Такий догляд ОСОБА_1 здійснює з 2010 року, у зв`язку з чим перебуває на обліку в територіальному управлінні соціального захисту та отримуючи компенсаційну виплату як не працююча особа, котра здійснює догляд за особою похилого віку, щомісячний розмір якої становить 47,79 грн.

Доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4. та ОСОБА_3 , 1956 р. н. досягли пенсійного віку, тобто є непрацездатними особами. Окрім цього, ОСОБА_4 є особою з інвалідністю, а ОСОБА_3 часто хворіє. Обидві проживають поза межами м. Добромиль.

Вказані обставини дають підстави стверджувати, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є непрацездатними особами похилого віку та не можуть здійснювати догляд за своєю пристарілою матір`ю.

Саме наявність у ОСОБА_2 двох доньок стала підставою відмови в наданні відстрочки позивачу.

З огляду на встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що лише ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , тобто входить до переліку визначених абзацом одинадцятим статті 23 Закону №3543-ХІІ осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу за мобілізацією.

Доводи відповідача про наявність у позивача рідного брата, місце проживання/перебування якого невідомо і з яким позивач, за його словами, давно втратив зв`язок, не спростовують встановленого судом факту догляду ОСОБА_1 впродовж останніх 13 років за пристарілою бабусею ОСОБА_2 .

Відповідачем не надано, а судом не здобуто доказів на підтвердження можливості здійснювати такий догляд рідним братом позивача - ОСОБА_5 .

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач вказаного обов`язку не виконав.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача про відмову у надані відстрочки від призову, оформлену листом від 28.01.2023 №786, суд дійшов висновку, що таке не відповідає положенням статті 23 Закону №3543-ХІІ та критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання протиправною та скасування такої відмови.

Друга позовна вимога є похідною від першої та підлягає до часткового задоволення шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 18.01.2023 про надання відстрочки від призову по мобілізації на підставі абзацу одинадцятого статті 23 Закону № 3543-XII як військовозобов`язаному, зайнятому постійним доглядом за особою, яка потребує постійного догляду, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При цьому суд керувався таким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідачу не було відомо про те, що ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_2 впродовж 13 років, оскільки позивачем доказів цього до заяви від 18.01.2023 не було надано.

Окрім цього, праву позивача як військовозобов`язаного на відстрочку від мобілізації в умовах воєнного стану кореспондуються певні обов`язки, передбачені Законом №3543-ХІІ, повноваження по контролю за виконанням яких належать відповідачу.

Вказане унеможливлює задоволення другої позовної вимоги в обраний позивачем спосіб.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.

При вирішенні цього питання, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Леонтьєвим О.В. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 05.04.2014 серія ЛВ №00086) на підставі ордеру від 16.02.2023 (серія ВС №1187735), наявного у матеріалах справи.

До позовної заяви не долучено доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, лише надано розрахунок вартості за вчинення адвокатом окремих дій (вивчення матеріалів, опрацювання правової позиції, представництво інтересів у судовому засіданні тощо) та підготовки документів до суду та процесуальних заяв (позовної заяви, відповіді на відзив, апеляційна/касаційна скарга тощо) загальний розмір яких становить 32 000 грн.

Суд, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахована судом при вирішення питання розподілу судових витрат.

Також суд враховує доводи відповідача, викладенні у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвокату від 06.05.2023 №4009 (вх.№33062), який просить визнати достатніми і співмірними витрати у розмірі 6000 грн.

Дана справа відповідно до частини шостої статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, який в подальшому було вирішено розглядати з участю сторін, що не змінює ступеню складності справи.

Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є явно завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зауважує, що адвокат при підготовці документів для написання позовної заяви був обізнаний із доходами позивача, єдиним джерелом яких є компенсаційні виплати по догляду за пристарілою особою, розмір яких свідчить про скрутне матеріальне становище позивача і фінансову неспроможність сплати витрати на правничу допомогу у заявленому орієнтовному розмірі у 32 000 грн.

Вказане в сукупності, а також часткове задоволення позовних вимог, зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 073 грн 60 к., сплаченого за квитанцією від 17.02.2023 № Р24А850098193D73378.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_9) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_9) про відмову в наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) відстрочки від призову по мобілізації на підставі абзацу одинадцятого статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, оформлене листом від 28.01.2023 №786.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_9) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) від 18.01.2023 про надання відстрочки від призову по мобілізації на підставі абзацу одинадцятого статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII як військовозобов`язаному, зайнятому постійним доглядом за особою, яка потребує постійного догляду, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.П. Хома