Рішення

від 19.07.2023 по справі 369/6278/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6278/22

Провадження № 2/369/1629/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Світлак Ю. Ю.,

за участю:

представника позивача Сидоренко Д. О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/6278/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_2 про зобов`язання про вчинення певної дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання про вчинення певної дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на балансі Товариства перебуває магістральний газопровід «Курськ-Київ», який проходить по адміністративній території с. Чабани, умовним діаметром 1200 мм, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа (далі - Газопровід). Охоронна зона по обидва боки газопроводу - по 300 метрів.

Позивачем було встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, належній на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , було розміщено будівлю, частина якої перебуває в охоронній зоні Газопроводу.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам закону, оскільки порушують право позивача на належну експлуатацію Газопроводу та не дозволяють позивачу забезпечити в повній мірі безпечну експлуатацію Газопроводу без шкоди для населення.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить:

1.суд зобов`язати усунути загрозу магістральному газопроводу «Курськ-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа шляхом невідкладного демонтажу частини будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, що побудована в охоронній зоні магістрального газопроводу «Курськ-Київ» ДУ 1200 мм Ру 5,5 МПа;

2.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 20 липня 2022 року відкрив загальне провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи представника позивача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у позивача ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» перебуває на балансі магістральний газопровід 2211.2, ділянка ЛЧ км 483,236 - км 506,559 ДУ 1200 МГ «Курськ-Київ», інвентарний номер МГ К-К км 472-483 103000051593, що підтверджуються актом приймання-передачі від 01 січня 2020 року та Відомостями про державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарської організації станом на 01 січня 2020 року.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України «Боярське ЛВУМГ повідомило Чабанівську селищну раду листом від 10 грудня 2019 року про те, що по території Чабанівської селищної ради прокладено підземний газопровід «Курськ-Київ» Ду 1200 Ру 55кгс/см2.

Оголошення про наявність магістральних газопроводів на територіях Київської та Житомирської областей неодноразово розміщувалася в засобах друкованої масової інформації, зокрема, у газеті «Час Київщини» від 30 березня 2018 року, а також в газеті «Урядовий кур`єр» від 24 квітня 2019 року № 79 та від 07 березня 2020 року № 45, в яких повідомлялися органи виконавчої влади про обмеження, пов`язані з експлуатацією Газопроводу.

В межах охоронної зони вказаного Газопроводу знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

На вказаній земельній ділянці знаходиться об`єкт будівництва, частина якого знаходиться в охоронній зоні на відстані 296,6 м від осі Газопроводу, що підтверджується топографічним зніманням порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200 та МГ ШДК Ду 1200 на території Чабанівської селищної ради.

За змістом акту від 09 червня 2021 року інженером групи з ОЗ МГ ЛЕС Боярського ЛВУМГ Бондарчуком Р. Г. та старшим інспектором з благоустрою Савчуком В. В. було обстежено траси магістральних газопроводів «Курськ-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа та «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 Ру 5,5МПа, що проходять на території Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області. Вказаними службовими особами за результатами обстеження було встановлено: «В охоронній зоні вказаного газпроводу(ів) на земельній ділянці з кад. № 3222457400:03:003:5010, власником чи користувачем якої згідно інформації з Публічної кадастрової карти України є ОСОБА_2 , на відстані близько 270 метрів від осі газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ», що являється порушенням Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», а також Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою КМУ № 1747 від 16 листопада 2002 року».

Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області листом від 09 червня 2021 року повідомила Боярському ЛВУМГ про вжиття заходів з обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , актування результатів обстеження, а також те, що Відділом містобудування та архітектури Чабанівської селищної ради не видавався паспорт забудови вказаної земельної ділянки.

Листом від 02 липня 2021 року Фастівська районна державна адміністрація Київської області повідомила Боярському лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів (далі - Боярське ЛВУМГ) про здійснення обстеження з виїздом на місцевість, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, яка належить на праві власності ОСОБА_2 . За результатами обстеження було складено акт та встановлено, що власником земельної ділянки при спорудженні будівлі не було дотримано відстані від охоронної зони Газопроводу. Також Фастівська районна державна адміністрація Київської області зауважила, що Відділом містобудування та архітектури Чабанівської селищної ради не видавався паспорт забудови вказаної земельної ділянки.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 942 «Про деякі питання управління майном, що перебуває в державній власності та використовується для забезпечення транспортування природного газу магістральними газопроводами» затверджено порядок передачі на праві господарського відання об`єктів права державної власності, що використовуються у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами та умови договору про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Згідно з приписами статей 20, 22 Закону України «Про ринок природного газу» оператор ГТС на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані ГТС та зобов`язаний, зокрема, вживати необхідних заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, у тому числі безаварійної та безперебійної роботи ГТС.

Положеннями глави 3 розділу I та глави 1 розділу V Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493 (далі - Кодекс ГТС), визначено, що оператор ГТС забезпечує, зокрема, стале й надійне функціонування ГТС, ремонти мереж, установок та пристроїв ГТС, її безаварійну експлуатацію шляхом проведення технічного обслуговування, поточного або капітального ремонтів.

Спеціальним Законом який визначає організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх безперебійного функціонування, раціонального використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об`єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій) є Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» (далі - також Закон).

Дія цього Закону поширюється на правовідносини, пов`язані з використанням земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів, незалежно від форми власності на землю і об`єкти магістральних трубопроводів (стаття 4 Закону).

Даним Законом покладається обов`язок на власників та користувачів земельних ділянок дотримуватися правового режиму охоронних зон.

Частиною першою статті 8 Закону передбачено, на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом.

За змістом частини третьої статті 9 Закону власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства магістральних трубопроводів вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 2 статті 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів» для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: газопровід I класу, прирівняний до нього етиленопровід (кваліфікований відповідно до будівельних норм і правил для магістральних газопроводів), умовним діаметром від 1000 міліметрів до 1200 міліметрів включно - 300 метрів.

Відповідно до статей 13, 55 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, при цьому слід виходити з положень статті 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків, де в частині третій зазначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При їх здійсненні особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини шостої статті 13 ЦК України, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав, вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою статті. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживати своїми правами, а також застосовувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вищевказані норми національного законодавства в повній мірі кореспондуються зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», де зазначено таке:

Стаття 1 Першого протоколу: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах встановлених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити інші закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, штрафів.»

Аналогічна правова позиція висловлена Європейським судом з прав людини в справі «Пічкур проти України» (Заява №10441/06), рішення від 07 листопада 2013 (остаточне від 07 лютого 2014 року).

Зміст зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до статті 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Відповідно до статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються зокрема, уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про трубопровідний транспорт» основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є зокрема забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Абзацом 7 статті 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів» встановлено, що охоронна зона об`єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

Приписами пункту 3 статті 5 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістрального трубопровідного транспорту» вказано, що до складу об`єктів магістральних газопроводів, розташованих у межах охоронної зони, належать лінійна частина магістральних газопроводів з відгалуженнями.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів», статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та пункту 8 «Правил охорони магістральних трубопроводів», земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України власники та користувачі земельних ділянок зобов`язані дотримуватися обмежень, пов`язаних з встановленням охоронних зон.

Водночас, законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок (частина 2 статті 91 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту 12 «Правил охорони магістральних трубопроводів» будівельні, ремонтні, земляні (інші) роботи на земельних ділянках розташованих у межах охоронних зон проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту.

За змістом частини другої статті 8 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію.

Абзацом 3 статті 9 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» визначено, що власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства магістральних трубопроводів вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Тобто, законодавець поклав обов`язок дотримання вимог охоронних зон магістральних газопроводів та обмежень у використанні також і на власників земельних ділянок.

Передбачений частиною першою статті 16 Закону України «Про трубопровідний транспорт» статус Позивача як підприємства трубопровідного транспорту надає йому право контролювати виконання робіт, визначених Правилами охорони магістральних трубопроводів, порушувати питання про притягнення проектних організацій до відповідальності за помилкові проектні рішення в порядку, встановленому законодавством України, тощо; частиною 2 зазначеної статті визначено обов`язки Позивача, як підприємства трубопровідного транспорту, в тому числі передбачено забезпечення таким підприємством дотримання діючих норм та правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища; діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики; охорону об`єктів трубопровідного транспорту, тобто, вказані вимоги стосуються саме діяльності Позивача, як підприємства трубопровідного транспорту.

Наведені обставини є порушенням вимог Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», оскільки земляні та будівельні роботи проведені з порушенням діючого законодавства, а саме в охоронній зоні магістральних газопроводів та без отримання дозволу в експлуатуючого магістральних газопровід підприємства.

Відповідно до статті 1163 ЦК України, юридична особа, майну якої загрожує небезпека, має право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Згідно зі статтею 1164 ЦК України, у разі не усунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

1)вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2)відшкодування завданої шкоди;

3)заборони діяльності, яка створює загрозу.

Позовні вимоги Позивача ґрунтуються на приписах статті 1163 ЦК України, відповідно до якої юридична особа, майну якої загрожує небезпека, має право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Вчинення дій направлених на уникнення виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з забезпеченням безпечної експлуатації майна Позивача і стало однією із підстав для звернення останнім до суду.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 розділу 1 глави ІV Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 27 січня 2010 № 11, Газопровід «Курськ-Київ» Ду - 1200 мм Ру-5.5 МПа ідентифікований, як об`єкт підвищеної небезпеки.

Згідно з пунктом 1.11 розділу 1 глави V цих Правил, до потенційно небезпечних відносяться в тому числі і ділянки з порушенням охоронної зони, що загрожують безпечній життєдіяльності населення.

Статтею 1 Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» передбачено, що небезпечний об`єкт - об`єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об`єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства суду слід встановити на підставі доказів факт порушення охоронної зони відповідачем шляхом часткового розташування останнім об`єкта будівництва в межах охоронної зони, а у разі підтвердження вказаного факту - зобов`язати останнього усунути вказані порушення.

Так позивачем надано до суду акт про порушення, за змістом якого було встановлено: «В охоронній зоні вказаного газпроводу(ів) на земельній ділянці з кад. № 3222457400:03:003:5010, власником чи користувачем якої згідно інформації з Публічної кадастрової карти України є ОСОБА_2 , на відстані близько 270 метрів від осі газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ», що являється порушенням Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», а також Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою КМУ № 1747 від 16 листопада 2002 року».

Вказаний акт не містить інформації про те, яким чином на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010 порушено охоронну зону магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ».

Водночас, з топографічного знімання порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200 та МГ ШДК Ду 1200 на території Чабанівської селищної ради вбачається, що на належній відповідачу ОСОБА_2 земельній ділянці знаходиться об`єкт будівництва, частина якого знаходиться в охоронній зоні на відстані 296,6 м від осі магістрального газопроводу «Курськ-Київ». Натомість, порушень охоронної зони магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5010, належній відповідачу, з вказаного доказу не вбачається.

Відповідно до вимог частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На переконання суду позивачем не надано достатніх доказів фіксації порушення охоронної зони газопроводу «Курськ-Київ», оскільки поданим до суду актом таке порушення відносно вказаного газопроводу не зафіксовано.

Щодо топографічного знімання порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200 та МГ ШДК Ду 1200 на території Чабанівської селищної ради суд звертає увагу на таке.

За змістом статті 5 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» суб`єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності є, зокрема, юридичні та фізичні особи, які володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

З доданих до позову матеріалів вбачається, що виконавцем топографічного знімання порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200 та МГ ШДК Ду 1200 на території Чабанівської селищної ради є інженер-геодезист ОСОБА_3 , кваліфікація якого підтверджується поданими копіями кваліфікаційного сертифіката № 010463 та свідоцтва про підвищення кваліфікації серії ПК № 38639433/000556-20.

Топографічне знімання порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200 та МГ ШДК Ду 1200 на території Чабанівської селищної ради підписане ОСОБА_3 та перевірений Калугіною, що підтверджується підписами цих осіб на документі.

Водночас для суду такий доказ не є достатнім з огляду на те, що відсутні інші докази на підтвердження фіксування порушення охоронної зони МГ «Курськ-Київ» ДУ 1200, наприклад відповідний акт фіксації порушення тощо.

Враховуючи те, що відповідач як фізична особа є менш захищеним порівняно з юридичною особою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», то всі сумніви щодо порушення ОСОБА_2 режиму охоронної зони магістрального газопровода «Курськ-Київ» в контексті вимог статті 62 Конституції України слід тлумачити на користь відповідача.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_2 про зобов`язання про вчинення певної дії - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва