Рішення

від 24.07.2023 по справі 336/1551/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 336/1551/22

Провадження № 2/258/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2023 року м.Запоріжжя

Шевченківський районнийсудм.Запоріжжявскладі:головуючогосудді КарабакЛ.Г.,заучастюсекретаря судовихзасіданьНечая О.В.,розглянувшиувідкритому судовомузасіданнівзалі судувм.Запоріжжіцивільнусправуза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький тепло - енерго проект» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 05.02.2019 року він був прийнятий на роботу у будівельно монтажне управління ТОВ «Запорізький тепло - енерго проект» монтажником, згідно наказу 23к від 04.02.2019 року. 01.04.2019 року позивач був призваний на строкову військову службу Сокірнянським районним військовим комісаріатом Чернівецької області, зарахований у команду № НОМЕР_1 і у зв`язку із цим 28.03.2019 року ІНФОРМАЦІЯ_1 йому було надано записку на звільнення. 09.04.2019 року позивач написав заяву про звільнення у зв`язку з призовом на військову службу. У вересні 2019 року на його адресу надійшла трудова книжка, яка була отримана його батьками, які повідомили, що позивача звільнено за власним бажанням. Позивач стверджує, що не писав заяву про звільнення за власним бажанням і його незаконно було звільнено на підставі 38 КЗпП України.

Ухвалою від 30.05.2022 року було відкрите провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

22.06.2022 року відповідачем було направлено відзив на позов у якому він заперечує проти задоволення позову та просить відмовити у його задоволенні.

Ухвалою від 05.07.2022 року у справі було завершене підготовче провадження та призначено судовий розглядів.

Сторони у судове засідання не з`явилися, просили розглядати справу на їх відсутність.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства, розглянувши справу на засадах змагальності сторін, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

У відповідності до частини 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 вказаної статті Кодексу).

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України визначено випадки, у яких сторона звільняється від доказування обставин, на які посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом з копій листа трудової книжки встановлено, що 05.02.2019 року ОСОБА_1 було прийнято у будівельно монтажне управління ТОВ «Запорізький тепло - енерго проект» монтажником, згідно наказу 23к від 04.02.2019; 01.04.2019 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, наказ №53к.

У вересні 2019 року за заявою позивача Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області було проведено захід державного контролю за додержанням законодавства про працю. Згідно перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 працював у відповідача в період з 04.02.2019 року по 01.04.2019 року, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 29.03.2019 року його було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України, про що видано відповідний наказ. Порушенням трудового законодавства визнано, що на момент звільнення із ОСОБА_1 не проведено остаточного розрахунку. За результатами перевірки Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області було видано припис №ЗП2289/1150/АВ/П від 18.09.2019 року. На виконання припису відповідачем, платіжним дорученням №1173 від 26.09.2019 року ОСОБА_1 було виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 5633,52 грн.

Надана позивачем фотокопія заяви про звільнення у зв`язку із призовом на військову службу від 07.04.2019 року не містить відміток про її отримання відповідачем, суду не надано документів які б підтверджували, що така заява надсилалася відповідачу (поштових повідомлень, розписок про отримання поштової кореспонденції, квитанцій про відправлення).

Тобто, працедавець не був належним чином сповіщений про намір позивача звільнитися у зв`язку з призовом на військову службу.

Підстава звільнення (ст. 38 КЗпПУ) була відображена у записі у трудовій книжці.

Крім того, згідно копій військового квітка, ОСОБА_1 був призначений на строкову військову службу 06.06.2019 року, а присягу прийняв 07.07.2019 року, за спливом значного строку після звільнення.

Системно аналізуючи усі обставини справи, надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що вимоги позивач ним не доведені та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 36, 40, 41, 44, 49-2, 116, 117, 232-233, 235, 240-1, 265 КЗпП України; статтями 15, 16 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Л.Г.Карабак