Рішення

від 18.07.2023 по справі 904/2352/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2023м. ДніпроСправа № 904/2352/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" (м. Дніпро)

до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" (Дніпропетровська обл., м. Павлоград)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразія-Маріуполь" (Донецька обл., м. Маріуполь)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: Кириченко Є.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" звернулось з позовною заявою до Державного підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" про стягнення заборгованості в розмірі 13179308,90грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №2 від 11.02.2020 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар. Позивач посилаючись на договір про відступлення права вимоги №20/01/22 від 20.01.2022 зазначає, що в нього виникло право вимагати від відповідача сплати боргу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" залишено без руху на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 164, ч. 2 ст. 164, ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.05.2023 позивач подав до канцелярії суду заяву від 18.05.2023, відповідно до змісту якої ним надано докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення, та усунуто недоліки.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Залучено як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразія-Маріуполь" (код ЄДРПОУ 43903886). Підготовче засідання призначено на 15.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

25.05.2023 позивач подав до канцелярії суду клопотання від 22.05.2023 в якому зазначено, що у позовній заяві допущено технічну описку у найменуванні відповідача. Вірним повним найменуванням відповідача є Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів". Отже, позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2023 продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.06.2023.

29.05.2023 позивач подав до канцелярії суду клопотання від 26.05.2023 на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2023. В зазначеному клопотанні надано уточнену позовну заяву, яка містить вірне повне найменування відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2023 відкладено підготовче засідання на 04.07.2023.

У судове засідання 04.07.2023 відповідач та третя особа не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідач не надав відзив на позовну заяву. Третя особа не надала письмові пояснення щодо позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 18.07.2023.

14.07.2023 представник відповідача подав до канцелярії суду заяву, відповідно до змісту якої відповідач підтверджує викладені в позові обставини. Зазначає, що дійсно 11.02.2020 між ТОВ "Євразія-Маріуполь" та ДП ДАК "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" укладено договір №2. 20.01.2022 було підписано акт звіряння щодо взаємних розрахунків на підтвердження наявності заборгованості у розмірі 13179308,90грн. Також зазначає, що 20.01.2022 року між ТОВ "Євразія-Маріуполь", ТОВ "Укрспецтехімпорт" і ДП ДАК "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" було укладено договір про відступлення прав вимоги №20/01/22. Відповідач вважає, що борг виник через незалежні обставини, а саме внаслідок відсутності бюджетного фінансування, тому ДП ДАК "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" не мало змоги вчасно оплатити поставлене обладнання.

У судове засідання 18.07.2023 відповідач та третя особа не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідач не надав відзив на позовну заяву, третя особа не надала письмові пояснення щодо позовних вимог.

Господарський суд зазначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Доказом обізнаності відповідача та третьої особи про розгляд справи є поштові повідомлення про вручення і довідки про доставку електронного листа, які підтверджують направлення ухвал суду на офіційну адресу третьої особи (а.с. 32, 41, 46, 53, 59, 60, 65 том 1).

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача та третьої особи про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 18.07.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

11.02.2020 між Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" (далі замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євразія-Маріуполь" (далі постачальник, третя особа) укладено договір №2 (далі договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов`язується у 2020 році поставити замовнику товари, зазначенні в підпункті 1.2 даного договору, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2 договору поставки найменування товарів, які постачальник передає у власність замовника, згідно цього договору - Код ДК 021:2015:42210000-1 Машини для обробки продуктів харчування, виробництва напоїв та обробки тютюну (Хлібопекарське обладнання: Пробовідбірник ДК 016:2010:28.93.13-00.00, Зерносушарка поточна ДК 021:2015:77110000-4, Машина для формування Код ДК 021:2015:42210000-1, Ротаційна піч ДК 021:2015 42340000-1, Тістоміс спіральний з посиленим мотором ДК 021:2015 42210000-1, Мобільний конвеєр стрічковий ДК 021:2015 42410000-3, Борошнопросіювач ДК 021-2015: 39310000-8, Пакувальна машина ДК 021:2015 код 42920000-1). Кількість товару зазначена у Специфікації (Додаток 1), що є невід`ємною частиною договору.

Ціна цього договору становить 20779308,90грн (п. 3.1 договору поставки).

Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.2 договору поставки).

Валютою договору є національна валюта України (п. 3.3 договору поставки).

Розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 банківських днів з дня фактичного постачання товару на адресу покупця за умови своєчасного надходження коштів на розрахунковий рахунок покупця. У випадку відсутності в зазначеному періоді коштів на розрахунковому рахунку покупця, оплата здійснюється в міру надходження коштів, виділених під оплату даного зобов`язання (п. 4.1 договору поставки).

Пунктом 5.1 договору поставки постачальник зобов`язаний передати замовнику товар, номенклатура, асортимент, кількість і якість якої відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства України.

Місце поставки товарів: ДП ДАК «Хліб України» «Павлоградський комбінат хлібопродуктів», Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, 1А (п. 5.2 договору поставки).

Термін поставки - до 31.04.2020 (п. 5.3 договору поставки).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2020, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.1 договору поставки).

Усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в країні законодавства (п. 11.3 договору поставки).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №2 від 11.02.2020 був чинним протягом спірного періоду.

11.02.2020 сторони договору поставки підписали специфікацію, в якій визначили відповідний перелік найменування товару, його кількість та вартість. Згідно зі специфікацією загальна вартість визначеного нею товару складає 20779308,90грн (а.с. 13 том 1).

З матеріалів справи вбачається, що протягом строку дії договору №2 від 11.02.2020 постачальник поставив замовнику товар на загальну суму 20779308,90грн, що підтверджується підписаними, між замовником та постачальником, видатковими накладними:

- №10 від 10.03.2020 на суму в розмірі 7788460,00грн;

- №16 від 18.03.2020 - 7232208,00грн;

- №28 від 01.04.2020 - 5758640,90грн (а.с. 14-16 том 1).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, а саме актом звірки взаємних розрахунків станом на 20.01.2022 (а.с. 17 том 1), відповідач розрахувався частково, у зв`язку з чим, не оплаченою залишилась сума 13179308,90грн.

Таким чином, на момент звернення до суду з позовом сума боргу відповідача за договором №2 від 11.02.2020 за переліченими вище видатковими накладними дорівнювала 13179308,90грн.

Відповідно до п. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, 20.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євразія-Маріуполь" (далі первісний кредитор, постачальник, третя особа), Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" (далі новий кредитор, позивач) та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" (далі боржник, замовник, відповідач) було укладено договір про відступлення права вимоги №20/01/22 (далі договір відступлення).

Відповідно до п. 1.1 договору відступлення первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, у розмірі 13179308,90грн (тринадцять мільйонів сто сімдесят дев`ять тисяч триста вісім гривень 90 копійок) і стає кредитором за договором про закупівлю товару №2 від 08.02.2021 року (далі основний договір), укладеним між первісним кредитором та боржником.

Пунктом 1.2 договору відступлення сторонами узгоджено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором у розмірі 13179308,90грн (тринадцять мільйонів сто сімдесят дев`ять тисяч триста вісім гривень 90 копійок).

Право вимоги первісного кредитора до боржника на 13179308,90грн (тринадцять мільйонів сто сімдесят дев`ять тисяч триста вісім гривень 90 копійок) за основним договором підтверджується первинними документами, які є невід`ємною частиною цього договору і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами цього договору (п. 1.3 договору відступлення).

Підписанням цього договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором (п. 2.1 договору відступлення).

Боржник не заперечує проти заміни первісного кредитора новим кредитором в основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою письмову згоду на відповідне відступлення права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 2.2 договору відступлення).

Згідно з пунктом 5.1 договору відступлення, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що наведений договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість у сумі 13179308,90грн, що і є причиною виникнення спору.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, обставини укладання договору відступлення права вимоги.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Доказів оплати за поставлений товар у встановлений договором строк відповідач не надав.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає про необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Разом з цим, відповідач у поданій заяві (а.с. 66 том 1) не заперечував щодо наявної в нього заборгованості за договором поставки. Також, не заперечував щодо укладання між сторонами договору про відступлення прав вимоги за спірною заборгованістю. Зазначав лише про неможливість сплатити заборгованість у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Оцінюючи долучені позивачем до матеріалів справи докази, господарський суд доходить висновку, що постачальник виконав свої зобов`язання за договором.

Враховуючи визначений контрагентами у пункті 4.1 договору поставки порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття покупцем за наведеними видатковими накладними, враховуючи дату отримання товару за видатковими накладними, суд вважає, що строк оплати є таким, що настав.

Крім того, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором розподілу природного газу перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 №910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Протягом судового розгляду справи відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань на суму 13179308,90грн.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 13179308,90грн слід визнати обґрунтованими.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 13179308,90грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 197689,63грн.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" про стягнення заборгованості в розмірі 13179308,90грн задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 1-А, ідентифікаційний код: 00953757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехімпорт" (49038, м. Дніпро, вул. Ольги Княгині, буд. 22, прим. 248, ідентифікаційний код: 41254564) заборгованість в розмірі 13179308,90грн та судовий збір в розмірі 197689,63грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 26.07.2023.

Суддя В.О. Татарчук