Ухвала

від 26.07.2023 по справі 156/532/23

ІВАНИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 156/532/23

Провадження № 2/156/118/23

Рядок статзвіту 15

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

26 липня 2023 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження в смт. Іваничі цивільну справу № 156/532/23 за позовом

ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Борщ Назарій Миколайович,

до Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області

про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

17.05.2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення Павлівської сільської ради від 12.11.2021 року №12/33 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,60 га для городництва; визнання незаконним та скасування рішення Павлівської сільської ради від 24.12.2021 року №14/28 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів Павлівської (колишньої Луковичівської) сільської ради; зобов`язати Павлівську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель комунальної власності, яка розташована за межами населених пунктів Павлівської (колишньої Луковичівської) сільської ради.

Ухвалою від 25.05.2023 року дану заяву залишено без руху та з метою визначення суддею підвідомчості даної справи запропоновано позивачу надати інформацію щодо наявності існуючого речового права на спірну земельну ділянку у позивача або інших осіб (перебування спірної земельної ділянки у користуванні (оренді) чи власності будь-яких осіб) та докази сплати судового збору у розмірі 2147,20 гривень або документи, що підтверджують підстави його звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

13.06.2023 року надано квитанцію про сплату позивачем судового збору у розмірі 2147,20 гривень, а у заяві щодо виконання ухвали Іваничівського районного суду Волинської області від 25.05.2023 року представником позивача ОСОБА_2 стверджується, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді громадянина ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 14.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 19.07.2023 року, яке відкладено на 26.07.2023 року з метою витребування у відповідача інформації стосовно спірної земельної ділянки.

У підготовче судове засідання 26.07.2023 року учасники справи не з`явилися.

У матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_2 від 17.07.2023 року про здійснення підготовчого судового засідання та розгляду справи по суті без участі позивача та його представника, підтримання позовних вимог в повному обсязі (а.с.34).

Від представника відповідача Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області Бадивського Р.А. надійшла заява про здійснення розгляду справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відправлення правосуддя, зокрема, ухвалення судових рішень, є завданням судів та їх основною функцією, якщо особа вважає судове рішення необґрунтованим та незаконним передбачено можливість оскаржити відповідне рішення. В свою чергу, чинне законодавство закріплює можливість особі реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як вбачається з позовної заяви, предметом оскарження є рішення Павлівської сільської ради від 12.11.2021 року №12/33 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,60 га для городництва та рішення Павлівської сільської ради від 24.12.2021 року №14/28 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів Павлівської (колишньої Луковичівської) сільської ради. Саме такі рішення позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права та інтереси, а тому, просить визнати вказані рішення Павлівської сільської ради незаконними та скасувати такі, а також зобов`язати Павлівську сільську раду надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,75 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель комунальної власності, яка розташована за межами населених пунктів Павлівської (колишньої Луковичівської) сільської ради.

19.07.2023 року з метою встановлення підвідомчості даної справи судом здійснено запит до відповідача Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області щодо надання інформації про перебування спірної земельної ділянки у користуванні (оренді) чи власності будь-яких осіб на даний час; про всі прийняті Павлівською сільською радою Володимирського району Волинської області рішення стосовно надання особам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки або відмови у наданні такого; про всі прийняті Павлівською сільською радою Володимирського району Волинської області рішення стосовно спірної земельної ділянки після 24 грудня 2021 року по даний час.

26.07.2023 року через канцелярію суду надійшла відповідь голови Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області Сапожника А. від 24.07.2023 року № 1070/02.1-05/2-23 про те, що земельна ділянка, яка є предметом розгляду у суді за позовом ОСОБА_1 , не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам і на теперішній день перебуває у запасі. Кадастровий номер земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, за рахунок якої позивач ОСОБА_1 зацікавлений отримати ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,72 га, 0721182800:07:000:0192, площа 1,5108 га. Дата державної реєстрації права комунальної власності Павлівської сільської ради (в державному реєстрі прав) 24.05.2021. Номер запису про право (в державному реєстрі прав) 42156230.

За рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 182800:07:000:0192, площею 1,5108 га, сільською радою прийняті рішення:

- від 12 листопада 2021 року №12/33 «Про надання гр. ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва»;

- від 12 листопада 2021 року №12/34 «Про надання гр. ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»;

- 24 грудня 2021 року №14/28 «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства».

Павлівською сільською радою рішення стосовно спірної земельної ділянки після 24 грудня 2021року по даний час не приймалися.

Рішення на земельну ділянку площею 0,41087 га, яка залишиться після можливого поділу земельної ділянки з кадастровим номером 182800:07:000:0192, площею 1,5108 га, відповідно до розробленої документації із землеустрою на підставі прийнятих вище вказаних рішень, не приймалися.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону № 280/97-ВР наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема у сферах бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Так, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке могло належати особі як до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 19 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (даліЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. При цьому частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на етапі надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем, як уповноваженим органом місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №320/1177/19 вказано про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта.

У постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи не визначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Викладене узгоджується з правовим висновком, викладеними у Постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а (провадження № 11-1179апп18).

Оскільки,даний спірвипливає з приводу реалізації Павлівською сільською радою Володимирського району Волинської області дискреційних владно-управлінських повноважень (надання чи відмова у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування) та має ознаки публічно-правового, а в результаті прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування особа не набуває речового права на земельну ділянку, то такий спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки не стосується приватноправових відносин. Отже, розгляд та вирішення даної справи належить до юрисдикції адміністративних судів, а доводи позивача про перебування спірної земельної ділянки в оренді ОСОБА_3 не підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи предмет та підставу позову ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що такий не може бути розглянутий в межах цивільного судочинства, а тому в цій справі необхідно закрити провадження через непідвідомчість Іваничівському районному суду Волинської області з роз`ясненням права на звернення до Волинського окружного адміністративного суду.

Згідно ч.1 п.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У зв`язку із вищевикладеним, провадження у справі підлягає закриттю.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 255-261, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради Володимирського району Волинської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення за захистом своїх інтересів до Волинського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів до Волинського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи та їх місцезнаходження:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Борщ Назарій Миколайович, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця здійснення адвокатської діяльності: вул. Шопена, буд. 22, м. Луцьк, 43005;

Відповідач: Павлівська сільська рада Володимирського району Волинської області, код ЄДРПОУ 04333342, місцезнаходження: вул. Незалежності, 12, с.Павлівка Володимирський р-н, Волинська обл., 45342.

Суддя М. О. Федечко