Постанова

від 19.07.2023 по справі 522/22837/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 522/22837/17

провадження № 61-1883св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2019 року у складі судді Шенцової О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко» (далі - ПАТ АБ «Порто-Франко») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна та визнання права власності.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 189,6 кв. м, який складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 60,1 кв. м, І - мостіння, розташованого на земельній ділянці, площею 603 кв. м; земельну ділянку, площею 0,0543 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0010; земельну ділянку, площею 0,0060 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0011.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у встановленому законом порядку зареєстрували право власності на вказані об`єкти нерухомого майна та надалі відчужили його.

Останнім набувачем спірного майна є ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 травня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ПАТ АБ «Порто-Франко» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 5 283 000,00 грн.

12 жовтня 2015 року Апеляційний суд Одеської області скасував ухвалу Приморського районного суду м. Одеси про поворот виконання рішення суду та в задоволенні заяви ПАТ АБ « Порто-Франко» про поворот виконання рішення суду відмовив.

Просило:

витребувати у ОСОБА_2 : житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 189,6 кв. м, який складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 60,1 кв. м, І - мостіння, розташованого на земельній ділянці, площею 603 кв. м; земельну ділянку, площею 0,0543 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0010; земельну ділянку, площею 0,0060 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0011;

визнати за позивачем право власності на вищевказане майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2019 року у позові ПАТ АБ «Порто-Франко» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що майно, яке вибуло з його володіння у 2014 році та є предметом спору, існує саме в тому вигляді, в якому воно належало позивачеві, чи було воно змінено. Також не доведено, чи існує і може бути фактично витребуваний житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 189,6 кв. м, який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею - 60,1 кв. м, І - мостіння, розташованого на земельній ділянці площею 603 кв. м.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника ПАТ АБ «Порто-Франко».

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі правонаступника ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 24 січня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що майно вибуло з володіння позивача на підставі рішення суду, яке надалі було скасовано. Однак, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати оцінку пропорційності витребування майна, яке неможливе через незалучення до участі у справі ТОВ «Будстрой», який у встановленому порядку повідомив про початок виконання будівельних робіт на спірних земельних ділянках.

Суд апеляційної інстанції відмовив у позові через незалучення ТОВ «Будстрой» до участі у справі як відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статті 330, 388 ЦК України.

Витребування у відповідача спірного нерухомого майна не порушує інтереси інших осіб. ОСОБА_2 є останнім набувачем спірного майна, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Висновок апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі ТОВ «Будстрой» як співвласника об`єкта незавершеного будівництва не ґрунтується на нормах статті 331 ЦК України.

Суд апреляційної інстанції порушив вимоги статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час прийняття від відповідача нових доказів та відхилення клопотання позивача про зауваження до нових доказів.

Відповідач в особі представника - адвоката Гладишевої О. О. міг реалізувати свої процесуальні права, у тому числі щодо подання доказів до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції порушив таємницю нарадчої кімнати. Повернення до з`ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів можливо лише на стадії судових дебатів.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не містить належного обґрунтування відмови у позові.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц; постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15; постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-251цс15, від 11 червня 2014 року, провадження № 6-52цс14, від 24 червня 2015 року, провадження № 6-535цс15, від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14. Суд необгрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, встановив обставини на підставі недопустимих доказів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у справі № 522/15998/14-ц визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 189,6 кв. м, який складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 60,1 кв. м, І - мостіння, розташованого на земельній ділянці, площею 603 кв. м; земельну ділянку, площею 0,0543 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0010; земельну ділянку, площею 0,0060 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0011.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували право власності на вказані об`єкти нерухомого майна та надалі відчужили його.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельних ділянок від 25 травня 2015 року новим власником земельної ділянки, площею 0,0543 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0010, та земельної ділянки, площею 0,0060 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0011, є ОСОБА_5 . Цільове призначення земельних ділянок - для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом.

Станом на момент звернення до суду з позовом про витребування майна та визнання права власності відповідач ОСОБА_2 став останнім набувачем спірного майна.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 травня 2015 року у справі № 522/15998/14-ц рішення Приморського районного суду від 08 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з АБ «Порто-Франко» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 5 283 000,00 грн.

26 травня 2015 року ПАТ АБ «Порто-Франко» звернулося до суду із заявою про поворот виконання рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2015 року заява ПАТ АБ «Порто-Франко» про поворот рішення суду задоволена частково.

Поновлено за ПАТ АБ «Порто-Франко» реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,006 га, цільове призначення: для будівництва жилого будинку з підземним паркінгом, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційним судом Одеської області від 12 жовтня 2015 року було скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2015 року про поворот виконання рішення суду. У задоволенні заяви ПАТ АБ «Порто-Франко» про поворот виконання рішення суду відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

ПАТ АБ «Порто-Франко» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна та визнання права власності.

Згідно із позовною заявою майном, що витребовується на користь позивача є:

- житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 189,6 кв. м, який в цілому складається з житлового будинку під літ. «А», житловою площею - 60,1 кв.м., І - мостіння, розташованого на земельній ділянці площею 603 кв. м;

- земельна ділянка площею 0,0543 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0010;

- земельна ділянка площею 0,0060 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0011.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з неналежного суб`єктного складу учасників справи.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно зі статтею 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 19 вересня 2016 року в Департаменті ДАБІ в Одеській області зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт ТОВ «Будстрой» та ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку з підземним паркінгом зі знесенням житлових будинків, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пукнту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва (далі - замовник) - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт. У разі виконання підготовчих/будівельних робіт щодо багатоквартирного будинку замовником будівництва може бути об`єднання співвласників багатоквартирного будинку або управитель багатоквартирного будинку чи житлово-будівельний (житловий) кооператив, який здійснюватиме утримання такого будинку на підставі рішення (договору) співвласників багатоквартирного будинку;

Згідно з указаною вище декларацією про початок виконання будівельних робіт ТОВ «Будстрой» та ОСОБА_2 є замовниками будівництва на належних їм земельних ділянках на АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки від 24 листопада 2017 року, від 08 липня 2019 року, від 20 вересня 2019 року) цільове призначення земельних ділянок, площею 0,0543 га, кадастровий номер 5110137500:36:008:0010, та площею 0,0060 га, кадастровий номер 5110137500:36:008:0011, за адресою: АДРЕСА_1 , - будівництво жилого будинку з підземним паркінгом (т. 1, а. с. 15-17, 209, 232, 237).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

З огляду на цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням встановлення судом апеляційної інстанції використання земельних ділянок, які позивач просив витребувати, для будівництва жилого будинку (багатоквартирного) з підземним паркінгом та недоведення позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанцї існування спірного майна у тому стані, яке йому належало до вибуття з його власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вирішення спору зобов`язує суд надати оцінку пропорційності витребування майна, що є неможливим через незалучення до участі у справі ТОВ «Будстрой», який у встановленому порядку повідомив про початок виконання будівельних робіт на спірних земельних ділянках і є замовником будівництва.

Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції статті 367 ЦПК України як підставу для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України дає підстави вважати, що суд апеляційної інстанції можевстановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у праві, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача - адвокат Тищенко В. В. подала копію декларації про початок виконання будівельних робіт ТОВ «Будстрой» та ОСОБА_2 як доказ у справі разом із відзивом на апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Вергелеса Ю. О. (т. 3, а. с. 1-19).

Представник відповідача - адвокат Тищенко В. В. обґрунтувала поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, тим, що вона є новим представником відповідача у справі на підставі договору про надання правової допомоги від 02 липня 2019 року. Вказала, що копії декларації про початок виконання будівельних робіт та довідки про ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості» від 01 березня 2017 року про знесення будинку позивача помилково не долучені до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що справу розглянуто за відсутності її учасників, без належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце її розгляду, що надає останньому право надавати докази на стадії апеляційного розгляду та зобов`язує суд апеляційної інстанції відповідно до статті 367 ЦПК України брати їх до уваги.

Разом з тим, за фактичних обставин цієї справи неповнота мотивів суду апеляційної інстанції щодо прийняття нових доказів у справі на стадії апеляційного перегляду справи не спростовує висновку про неналежний суб`єктний склад її учасників.

Як зазначено вище, обставини, встановлені на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт ТОВ «Будстрой» та ОСОБА_2 на спірних земельних ділянках зі знесенням спірного житлового будинку, загальною площею 189,6 кв. м, могли бути встановлені й на підставі інших доказів, які подані до суду першої інстанції.

Таким чином, прийняття нових доказів у справі: копій декларації про початок виконання будівельних робіт та довідки ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості», які не були подані до суду першої інстанції, а також неповнота викладення мотивів щодо підстав прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи у оскарженій постанові не є підставою для її скасування.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції порушив таємницю нарадчої кімнати, не підтверджені доказами та спростовуються матеріалами справи.

Посилання заявника на необхідність застосування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц; постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15; постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-251цс15, від 11 червня 2014 року, провадження № 6-52цс14, від 24 червня 2015 року, провадження № 6-535цс15, від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, є необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) вирішувалось питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися справа в частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації та Макарівської районної державної адміністрації, як рішень суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухвалених на користь фізичних осіб, яким ці ділянки більше не належать.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вирішено по суті спір за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) питання направлення на новий розгляд справи за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Приморського району міста Одеси, про визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договору дарування й акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до суду першої інстанції стосувалося розгляду спору по суті позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) питання направлення на новий розгляд справи за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в частині витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-Груп» допоміжного приміщення на користь Одеської міської ради, зобов`язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосувалося розгляду спору по суті позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц питання направлення на новий розгляд справи за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Приморського району м. Одеси, про визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання договору купівлі-продажу, акта прийому-передачі нерухомого майна недійсними, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав, стосувалося розгляду спору по суті позову.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18) питання направлення на новий розгляд справи за позовом власника майна про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договору дарування недійсним та скасування його державної реєстрації стосувалося розгляду спору по суті позову.

У постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17 (провадження № 61-9629св19) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про витребування з чужого незаконного володіння майна, яке вибуло з власності позивача не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за відповідачкою на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на витребування квартири з чужого незаконного володіння відповідачки.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 277» про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати. Суди виходили з того, що спірна земельна ділянка в період, за який позивачем заявлена до стягнення орендна плата, не була сформована як об`єкт права, оскільки не мала ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру. Позивач не надав суду витяг з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому, зважаючи на неможливість визначення площі земельної ділянки, яку використовував відповідач, а також на відсутність доказів щодо нормативно-грошової оцінки землі, необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дантел» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Карамелія», про усунення перешкод у користуванні майном. Суди виходили з того, що відповідач самовільно, без відповідної правової підстави, не надає позивачу доступу до орендованих приміщень, які є об`єктом оренди за договором оренди нежитлового приміщення.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові Одеської митниці Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСК - ІВТ - Термінал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Іллічівськзовніштранс» про стягнення збитків, які становлять вартість втраченого майна за договорами відповідального зберігання, а також витрати на оплату послуг з незалежної оцінки вартості майна. Суди виходили з того, що позивач не довів втрату або пошкодження з вини відповідача майна, переданого на зберігання за спірними договорами, а отже, не довів наявність в діях останнього усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для застосування заходу відповідальності за невиконання зобов`язання у вигляді відшкодування збитків.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства молоді і спорту України до Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецька, Публічного акціонерного товариства «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, про визнання недійсними рішення та договору іпотеки. Суди виходили з того, що, враховуючи статті 26, 60, 70 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1, 5, 14 Закону України «Про іпотеку», статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 74, 76, 77, 80 Господарського процесуального кодексу України, прокурором не доведено, що Льодовий палац спорту (предмет іпотеки) є об`єктом, що належить до об`єктів загальнодержавного значення. Крім того, керуючись статтями 1, 6, 17, 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», статей 6, 48 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», пунктів 1, 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 220, суди дійшли висновку, що чинним законодавством не передбачено повноважень Міністерства молоді і спорту України щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності, тому останнє не є органом, уповноваженим державою на захист його інтересів у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження

№ 6-251цс15, викладено правову таку позицію: «Згідно зі статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.».

У постанові Верховного Суду України від 11 червня 2014 року, провадження

№ 6-52цс14, викладено правову таку позицію: «За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.».

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження

№ 6-535цс15, викладено правову таку позицію: «Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банківських установах (далі - Порядок). Відповідно до пункту 13 Порядку сума пенсії, що належала одержувачу і не була зарахована на поточний рахунок у зв`язку з його смертю, виплачується згідно зі статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача стали її власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу. При цьому перерахування (видача) вкладу можливе лише в порядок та спосіб, визначений законодавством, шляхом отримання спадщини спадкоємцями померлого вкладника.».

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження

№ 6-140цс14 викладено правову таку позицію: «За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті?216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке пізніше набувач відчужив третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захистити порушені права особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливо шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.».

Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-535цс15, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є нерелевантними з урахуванням предмета та підстав позову у справі, яка перегладається.

Правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц; постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17, постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, провадження № 6-251цс15, від 11 червня 2014 року, провадження № 6-52цс14, від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, на необхідності врахування яких зазначає заявник, стосуються розгляду справи по суті, проте у справі, яка переглядається у касаційному порядку, у позові відмовлено у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників.

Тому доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко