Рішення

від 24.07.2023 по справі 336/4583/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 липня 2023 року Справа № 336/4583/21 ЗП/280/3/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя

про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (далі-відповідач) про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, в якій позивач просить суд:

- визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 площею 30,1 кв.м. та зобов`язати КЕВ м. Запоріжжя подати до Запорізької міської ради клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 площею 30,1 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовослужбовцем у відставці, на теперішній час перебуває на пенсії за вислугою років. Загальна вислуга складає 29 років 11 місяців. За період проходження служби поставлений на облік як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. 21.11.2008 позивачу, як військовослужбовцю видано ордер № 109 С на службове приміщення, а саме квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він на теперішній час проживає. Звернувшись до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, з заявою про направлення клопотання до Запорізької міської ради про виключення вищезазначеної, займаної ним квартири з числа службових приміщень для можливості її приватизації, отримав відмову, яка мотивована тим, що 22.03.2004 року ОСОБА_1 отримав за рахунок Міністерства оборони України квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що не отримував житла за рахунок Міністерства оборони України. Під час проходження військової служби у м. Кривий Ріг, за рахунок Міністерства оборони України у 2004 році йому надавалось у тимчасове користування службове житлове приміщення для його проживання та членів його сім`ї. У 2006 році його було переведено до іншого місця служби, а саме до м. Запоріжжя, у зв`язку з чим, він вибув зі службового житлового приміщення в м. Кривий Ріг. З бездіяльністю КЕВ м. Запоріжжя, щодо не направлення клопотання до Запорізької міської ради про виключення займаної ним квартири, з числа службового житла, не погоджується, вважає її такою, що порушує його право на приватизацію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21.06.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року у цій справі залишено без змін.

Постановою Верховний Суду від 09.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом закрито. Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвалою Верховного суду від 08.02.2023 заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу № 336/4583/21 за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом передано для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 адміністративний позов залишено без руху.

03.04.2023 позивачем усунено недоліки.

Ухвалою судді від 17.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 02.05.2023 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - відмовлено.

Відповідачем 03.05.2023 подано відзив, за змістом якого він заперечує проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у прокуратурі Криворізького гарнізону з 22.03.2002 по 16.02.2007 року на склад родини три особи забезпечувався постійним житлом від Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_3 . Під час проходження військової служби у прокуратурі Запорізького гарнізону позивач на склад родини 2 особи (він та син) отримав двокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордера № 109 від 21.11.2008 р. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривому Розі ради № 65 від 18.02.2015 року «Про надання дозволу на зміну договорів найму жилих приміщень» наймачем трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 визнано іншого члена сім`ї ОСОБА_1 сина ОСОБА_2 . Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що сам позивач внаслідок зміни умов договор найму втратив право користування житлом, яке буле постійного або його позбавили такого права примусово. Отже, квартира АДРЕСА_4 , що була надана позивачу Міністерством оборони України для постійного користування його та членів сім`ї, залишилась як об`єкт його реалізованого права на житло як військовослужбовця в рамках Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 5ст. 262 КАС Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із ч. 1 та 2ст. 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни, учасником бойових дій, що підтверджується безтерміновим посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.03.2008.

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 виданого 22.11.2012 перебуває на пенсії за вислугою років.

Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України від 10.07.2012 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я»). Загальна вислуга років складає 29 років 11 місяців. Трудова діяльність позивача підтверджується довідкою виданою 12.04.2012 Військової прокуратури Південного регіону України.

Основні засади державної політки у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичних сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 122 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у прокуратурі Криворізького гарнізону в період з 22.03.2002 по 16.02.2007 на склад сім`ї: 3 особи (він, дружина, син) забезпечувався постійним житлом від Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 , трикімнатна, житловою площею 41,5 кв.м.

Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 21.11.2008 року на сім`ю із 2 осіб, а саме ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_3 , видано ордер на службове приміщення № 109 серія «С» на право зайняття службового житлового приміщення площею 30,1 кв.м., яке складається з 2 кімнат за адресою АДРЕСА_1 на підставі розпорядження голови Жовтневої райадміністрації № 1136 від 19.11.2008.

Згідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 11.12.2008.

Згідно ст. 106 Житлового кодексу Української РСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривому Розі ради від 18.02.2015 № 65 надано дозвіл на зміну договорів найму жилих приміщень внаслідок визнання наймачем іншого члена сім`ї: трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , жилою площею 41,55 кв.м. з вибувшого до іншого місця проживання ОСОБА_1 на сина ОСОБА_2 . Склад сім`ї - один чоловік.

Згідно п. 10 Розділу VII наказу МОУ від 31.07.2018 року № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Заявою від 26.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про виключення житлового службового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , з числа службових.

Відповіддю Квартирно-Експлуатаційного відділу м. Запоріжжя від 17.03.2021 вих. № 894 позивачу не встановлено підстав для задоволення його заяви щодо клопотання про виключення двокімнатної квартири АДРЕСА_5 із числа службових, оскільки позивач раніше за рахунок Міністерства оборони України отримав на склад сім`ї три особи трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 (ордер № 936-«Н») 41,5 житлової площі.

Згідно з ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 40 Житлового кодексу України громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно з п.5 ч.2 даної статті громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщенням або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Відповідно до ст. 37 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та залишили роботу на підприємствах, в установах та організаціях у зв`язку з виходом на пенсію беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов нарівні з працюючими на цих підприємствах, в установах, організаціях громадянами.

Порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, згідно ст. 38 ЖК України встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.200 було затверджено Порядок «Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».

Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей (п. 1 Порядку).

Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.

Крім того, даний порядок передбачає і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством. (п.30).

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбаченого законодавством (п. 19).

Судом встановлено, що на підставі ордеру від 21.11.2008 № 109 серія «С» виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради позивач отримав на склад сім`ї у 2 особи, а саме ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_3 право на зайняття службового житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1

Водночас, відповідно до довідки від 19.11.2008 № 54 ОСОБА_1 в період з 22.03.2002 по 16.02.2007 на склад сім`ї: 3 особи (він, дружина, син) забезпечувався постійним житлом від Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 , трикімнатна, житловою площею 41,5 кв.м. Квартиру в КЕЧ району не здав.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем та членами його сім`ї не було виконано п. 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, оскільки фактично в житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_2 при переведенні позивача до іншого місця служби, а саме до м. Запоріжжя, залишилась проживати член сім`ї (дружина) ОСОБА_1 .

Не передання житлового приміщення у м. Кривий Ріг у КЕЧ району підтверджується і витягом з рішення Виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривому Розі ради від 18.02.2015 № 65, відповідно до якого наймачем жилого приміщення до 18.02.2015 був саме позивач, який в той час вже фактично мешкав в м. Запоріжжі, у службовому приміщенні, тобто з 21.11.2008 року, позивач та члени його сім`ї одночасно мали у користуванні два службових приміщення.

Наразі, наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , відповідно до вищезгаданого витягу є ОСОБА_2 , а саме син позивача.

Також суду не надано підтвердження, що позивачем та членами його сім`ї не було використано право на безоплатну приватизацію житла за адресою АДРЕСА_2 .

Приймаючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач двічі скористався правом на отриманням житлового приміщення, які і до цього часу знаходяться у розпорядженні членів сім`ї позивача, що суперечить передбаченому праву військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей на отримання жилих приміщень для постійного проживання.

Відтак, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність та обґрунтованість вчинених ним дій.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовної заяви розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (69063, м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 4, код ЄДРПОУ 07809992) про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом, відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова