Постанова

від 26.07.2023 по справі 240/2978/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 240/2978/22

адміністративне провадження № К/990/10106/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року (суддя: Панкеєва В.А) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року (судді: Гонтарук В.М., Біла Л.М., Матохнюк Д.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - відповідач або ТУ ДСА в Житомирській області), треті особи: Державна судова адміністрація України (далі - третя особа - 1 або ДСА України), Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області (далі - третя особа - 2 або Головне управління Казначейства), у якому просила:

визнати протиправними дії (бездіяльність) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати їй, суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;

зобов`язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при її обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень та виплатити їй недоотриману частину: суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на її користь суддівську винагороду за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року в сумі 63 324,71 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 163 213,77 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в сумі 5 544,00 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 24 155,79 грн;

визнати протиправними дії (бездіяльність) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року з урахуванням та у відповідності до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону Україну «Про Державний бюджет України на 2021 рік», застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області видати їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року з урахуванням та у відповідності до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що відповідач протиправно здійснив нарахування і виплату їй суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку, вхідної допомоги при звільненні за період з січня 2021 року по серпень 2021 року із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102,00 грн.

Позивачка наголосила на тому, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня становить 2270,00 грн.

На підставі викладеного позивачка доводила, що відповідач неправильно визначив розрахункову величину посадового окладу, на основі якої здійснюється розрахунок суддівської винагороди позивачки, застосувавши в розрахунку величину, відмінну від тієї, що встановлена Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 гривень.

Визнано протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року, застосувавши в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому суд першої інстанції зазначив, абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що з 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн.

Натомість, як установив суд першої інстанції, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року позивачці нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода відповідно до абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Аналізуючи зміст Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV суд першої інстанції констатував, що цей Закон закріплює вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. При цьому, норми вказаного Закону не визначають такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Більше того, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Поряд з цим суд першої інстанції зазначив, що норми статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є спеціальними для спірних правовідносин та мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження виплати позивачці суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн є протиправним.

Виходячи з цього суд першої інстанції уважав за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплатити суддівську винагороду, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу при звільненні, матеріальну допомоги на оздоровлення позивачці за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатної особи в розмірі 2270 грн.

Крім того, установивши, що відповідач так і не надав довідку про суддівську винагороду позивачки за її заявою для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року із застосуванням в розрахунку розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270,00 грн, суд першої інстанції уважав за належне визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача видати позивачці таку довідку.

Водночас суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року в сумі 63 324,71 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів, компенсації за невикористану відпустку при звільненні в сумі 163 213,77 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік в сумі 5 544,00 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 24 155,79 грн, оскільки розцінив вказану позовну вимогу як втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Вирішуючи вимоги позивачки щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд першої інстанції уважав, що заявлені витрати не є співмірними із складністю справи, обсягом задоволених вимог та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним переліком, а тому з урахування принципів розумності та співмірності заявлена сума до стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 1 500,00 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позовну ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX, статтею 7 якого визначено, що з 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , покликаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить:

постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року скасувати повністю;

рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на її користь суддівську винагороду за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року в сумі 63 324,71 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 163 213,77 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в сумі 5 544,00 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 24 155,79 грн та прийняти нове рішення у цій частині про задоволення позовних вимог;

рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн змінити, зокрема в мотивувальній частині з мотивів прийнятого рішення, а в резолютивній частині «слово частково» словом «повністю», цифри « 1500,00 грн» цифрами « 15 000,00 грн»;

в іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року залишити без змін;

стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, які були понесені в суді апеляційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржниця указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у співвідношенні зі статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Щодо порушення норм процесуального права скаржниця зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності та здійснював її розгляд в спрощеному позовному провадженні, з огляду на те, що позивачка є службовою особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, а тому ця справа мала бути розглянута за правилами загального позовного провадження.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 25 липня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1672/0/15-21 від 22 липня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади судді Богунського районного суду м. Житомира у зв`язку з поданням заяви про відставку та на підставі наказу №34-К від 18 серпня 2021 року відрахована зі штату Богунського районного суду м. Житомира з 19 серпня 2021 року.

23 листопада 2023 року позивачка звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області з заявою, у якій просила надати відомості щодо помісячного розрахунку нарахованого та виплаченого їй розміру суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 04 серпня 2021 року та провести перерахунок суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомога при звільненні застосувавши прожитковий мінімум для працездатної особи згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у розмірі 2270,00 грн, у разі якщо при обчисленні суддівської винагороди за окреслений період застосовувався прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн.

Відповідач листом від 03 грудня 2021 року № 2725/21-вих повідомив, що за період з 01 січня 2021 року по 04 серпня 2021 року позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн.

30 грудня 2021 року позивачка звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області з заявою, у якій просила надати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» застосувавши прожитковий мінімум для працездатної особи в розмірі 2270,00 грн.

Відповідач листом від 11 січня 2022 року № 73/22-вих відмовив позивачці у видачі запитуваної довідки зазначивши, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. ТУ ДСА України в Житомирській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у кошторисі на 2021 рік. У листі відповідач зазначив, що ТУ ДСА України в Житомирській області нараховувало та виплачувало позивачці суддівську винагороду з січня 2021 року по грудень 2021 року в межах бюджетних асигнувань, тобто відповідно до норм чинного законодавства України.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомога при звільненні з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн, а також відмовою відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 19 серпня 2021 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Спірним у справі, що розглядається є питання правомірності дій ТУ ДСА України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 19 серпня 2021 року обчислено виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», тобто з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Верховний Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень - серпень 2021 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

При цьому Верховний Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону №1402-VIII в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у березні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Тому неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову позивачці у задоволенні позову, з підстав, що наведені в оскаржуваній постанові.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивачка має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

У такому контексті варто зазначити, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання ТУ ДСА України в Житомирській області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 року по 19 серпня 2021 року, обчисливши і нарахувавши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в сумі 2270 грн.

Щодо останнього необхідно зауважити, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачці суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачці) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, - є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

В цій справі позивачка заявила позов до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував їй суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.

Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та направив у зв`язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями надавати оцінку обставинам, які не досліджувалися судами попередніх інстанцій та перевіряти їх відповідними доказами.

Надаючи оцінку доводам скаржниці про порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржниці про те, що ця справа у розумінні частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України не належить до справ незначної складності. Водночас така характеристика справи автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Так, частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Ця справа не підпадає під вичерпний перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак колегія суддів зазначає про відсутність встановлених процесуальним законом перешкод для розгляду і вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; визначити коло осіб, які мають бути залучені до участі в справі; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції не надає оцінку вимогам касаційної скарги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, оскільки питання розподілу судових витрат залежать від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги по суті спору, а отже останній має бути здійснений за наслідками нового розгляду справи.

Судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги позивачки також підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 240/2978/22 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов