Рішення

від 26.07.2023 по справі 202/11989/23

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/11989/23

Провадження № 2/202/2410/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2023 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська

в складі головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Солодухіної Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ініціатива-3» про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

Звернувшись досуду зцим позовом, ОСОБА_1 зазначила,що у 1996році воназі своїмчоловіком отрималиквартиру АДРЕСА_1 .Під їхбалконом булавелика ніша(зовнішнячастина підвальногоприміщення будинку),котру вонизгодом облаштувалипід приміщеннягаражу,де зберігалисвій автомобільі власніречі.Вони поставиливорота,закривши нішу підвальногоприміщення;зробили внутрішнійремонт приміщення.Ніяких претензійз бокусусідів чибудь-якихінших осібдо нихніколи небуло.Тому,посилаючись наположення ст.ст.316,317,319, 321,344ЦК України,позивач просиласуд визнатиза неюправо власностіза набувальною давністю на гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час розгляду справи позивач і її представник, адвокат Сидоренко О.П., позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Голова ОСББ «Ініціатива-3» Жмурко Т.В. направила заяву про розгляд справи без участі представника ОСББ; зазначила, що проти позову не заперечує.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Зі слів представника позивача, адвоката Сидоренка О.П., ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 (відповідних документів про право власності позивача або на право користування цією квартирою не надані).

З копії довідки ОСББ «Ініціатива-3» від 15.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_2 у 1996 році придбала вказану квартиру, проживає в ній по цей час. У 1999 році ОСОБА_1 зі своїм чоловіком облаштували під лоджією приміщення, котре вони використовують під гараж.

Відповідно до листа КП «Дніпропетровського міського бюро технічної інвентаризації» від 11.05.2023 року №4633, згідно інвентаризаційної справи на житловий будинок літ.А-10 за адресою: АДРЕСА_2 гараж за номером АДРЕСА_3 не значиться. Згідно технічної інвентаризації, проведеної у 1997 році в підвалі вказаного житлового будинку будь-які гаражі відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 317,319 ЦК України визначено, що громадянинові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як роз`яснено у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Під час розгляду справи, з пояснень представника позивача, встановлено, що ОСОБА_1 фактично не заволоділа майном (гаражем), котрим добросовісно і відкрито володіла, а самостійно, самовільно, без відповідних дозвільних документів облаштувала зовнішню частину підвального приміщення житлового будинку АДРЕСА_2 під гаражне приміщення, тим самим, зайнявши частину земельної ділянки, котра, ймовірно, призначена для обслуговування цього житлового будинку (відповідних документів щодо належності земельної ділянки і її цільового призначення суду не надано).

Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення, яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно із статтею 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановленим законом, іншими нормативно- правовими актами і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до вимог статі 186 цього Кодексу річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

В Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховний суд України зазначив; «Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може».

Під час розгляду справи встановлено, що вказаний гараж не є самостійною нерухомою річчю, тому на нього, як на окремий об`єкт, не може бути визнано право власності.

Крім того, залучивши у справі у якості відповідача ОСББ «Ініціатива-3», позивачем не доведено, в чому полягає порушення його прав з боку відповідача.

Суд також відзначає, що не приймає до уваги заяву голови ОСББ «Ініціатива-3» про визнання позову, оскільки це суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені, є безпідставними, приходить до висновку про відмову позивачеві у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 4,5,10,13,81,89,259,263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у позові до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ініціатива-3» про визнання права власності за набувальною давністю на гараж №» 1, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя - Бєльченко Л.А.