Постанова

від 26.07.2023 по справі 702/290/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 702/290/22

Провадження № 22-ц/801/1279/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 рокуСправа № 702/290/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Різник Д. С., представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛатАгроІнвест» адвоката Забродця С. В., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у поряд-ку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю

«ЛатАгроІнвест» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

за апеляційноюскаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2023 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Іллінці Вінницької області, за головування судді Олексієнка О. Ю. за відсутності сторін у справі,

В С Т А Н О В И В:

07червня 2022року ОСОБА_1 звернулася уМонастирищенський ра-йоннийсуд Черкаськоїобласті ізпозовом доТовариства зобмеженою відпові-дальністю(далі -ТОВ )«ЛатАгроІнвест» пророзірвання договоруоренди земельноїділянки.Позов мотивованийнаступними обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Іллінці Вінницької області помер батько позивачки - ОСОБА_2 , який за життя склав заповіт на її користь. Після смерті ОСОБА_2 від-крилася спадщина, яку позивачка прийняла, оформивши право власності на зе-мельну ділянку площею 2,2286 га. кадастровий номер 0521285700:01:000:0131, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 листопада 2017 року № 1513, виданим приватним нотаріусом Іллінецького ра-йонного нотаріального округу Нікітчук Н. А., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 лис-топада 2017 року.

У березні 2022 року ОСОБА_1 знайшла договір оренди землі та додат-кові угоди до нього, які за життя уклав покійний батько, а саме: договір оренди землі від 26 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгро-Інвест», зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему у Іллінецькому районі за № 040885700023 від 24 березня 2008 року; додаткову угоду до договору оренди землі від 26 січня 2007 року, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест» від 01 лютого 2015 року № б/н, якою договір оренди землі продовжений до 24 березня 2023 року та ще одну додаткову угоду до договору оренди землі від 26 січня 2007 року, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест» від 24 березня 2016 ро-ку, якою договір продовжений до 24 березня 2028 року.

На даний час у ОСОБА_1 як власниці успадкованої земельної ділянки виникла необхідність у веденні особистого сільськогосподарського виробниц-тва, у використанні своєї земельної ділянки для власних потреб. Не бажаючи мати договірних відносин із відповідачем з приводу належної їй земельної ді-лянки, ОСОБА_1 зверталася із листом-повідомленням від 01 квітня 2022 року до відповідача з вимогою достроково розірвати договір оренди належної їй земельної ділянки, укладений між ним та ОСОБА_2 , невідкладно підпи-сати відповідну угоду, проект якої вона додавала до свого звернення, просила виділити вказану земельну ділянку у натурі на місцевості із встановленням ме-жових знаків. Звернення позивачка направила ТОВ «ЛатАгроІнвест» цінним листом, про що свідчить опис його вкладення, накладна від 18 квітня 2022 року № 2270001571189 та відповідний службовий чек. Проте відповіді ОСОБА_1 не отримала, відповідач її ігнорує, договір оренди землі не розриває. Позовні вимоги обгрунтовані пунктом 12.5 договору оренди землі, у якому зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору». Крім цього ОСОБА_1 вважає несправедливою умову договору про строк його дії до 2028 року, оскільки такий тривалий строк позбавляє її права на використання своєї земельної ділянки для власних потреб, не дає можливості їй як спадкоємиці у повній мірі розпоряджатися спадковим майном на свій розсуд на більш вигідних умовах. За обставин, що мають місце, ОСОБА_1 просила суд першої інстанції розірвати договір оренди землі, укладений 26 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест», заре-єстрований у Відділі Держкомзему в Іллінецькому районі, про що у Державно-му реєстрі земель вчинений запис від 24 березня 2008 року за № 040885700023, стягнути з ТОВ «ЛатАгроІнвест» на її користь понесені судові витрати у справі.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року відповідно із правилами територіальної юрисдикції ( підсуд-ності ) дана справа передана на розгляд Іллінецькому районному суду Вінниць-кої області.

Рішенням Іллінецькогорайонного судуВінницької областівід 17квітня 2023року узадоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЛатАгроІнвест» про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Не погоджуючисьіз ухваленимсудом першоїінстанції рішенням від 17 квітня 2023 року, позивачка ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить скасувати дане рішення суду, ухвалити нове рішення про задо-волення позовних вимог. Скаржниця вважає оскаржуване рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим за неповного, неправильного встановлення обста-вин, які мають значення для справи, неправильного дослідження, оцінки дока-зів. Виклавши у скарзі обгрунтування позовних вимог відповідно до наведеного у самому позові, пославшись на норми ЦК України щодо спадкування, права власності на нерухоме майно та регулювання прав, обов`язків сторін право-чину, зокрема, щодо орендних відносин, Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», ОСОБА_1 наголошує, що не спростовує отри-мання нею орендної плати, однак про порушення свого права вона довідалася у березні 2022 року, коли знайшла сам договір про оренду землі і додаткові до нього угоди, які за життя уклав її покійний нині батько. Позивачка була впев-нена, що договір оренди діє до 2023 року, але, побачивши, що термін його дії закінчується у 2028 році, ОСОБА_1 вважає таку умову договору неспра-ведливою, оскільки такий тривалий строк договірних стосунків із відповідачем позбавляє її права використовувати земельну ділянку для власних потреб, роз-поряджатися спадковим майном на свою користь на більш вигідних умовах.

Представник відповідача ТОВ «ЛатАгроІнвест» адвокат Забродець С. В. скористався передбаченим цивільним процесуальним законом правом, забезпе-ченим ухвалою апеляційного суду від 01 червня 2023 року, на подання відзиву на апеляційну скаргу позивачки. 20 червня 2023 року відзив надійшов у суд апеляційної інстанції, у ньому представник зазначає, що вважає доводи апеля-ційної скарги безпідставними, а скаргу такою, що задоволенню не підлягає. Ви-клавши у відзиві перебіг фактичних обставин у справі, адвокат Забродець С. В. стверджує, що міркування позивачки, наведені в апеляційній скарзі, на увагу не заслуговують. Звернувшись до орендаря із повідомленням про зміну власника орендованої земельної ділянки у порядку спадкування ще у 2017 році, ОСОБА_1 протягом 2017-2021 років отримувала орендну плату, що свідчить про її недобросовісні, наразі, дії. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії скаржниці суперечать її попередній поведінці. Крім цього ОСОБА_3 не виконала зобов`язання, застосоване щодо неї судом, не реалізувала свої можливості надати особисті пояснення у судовому засіданні у якості свід-ка, про що клопотав представник відповідача. Також позивачкою пропущений строк позовної давності для звернення до суду, хоча про наявність договору оренди землі їй було відомо ще за життя батька і вона мала реальну можливість отримати його екземпляр, інформацію про строк його дії, але з відповідними клопотаннями до орендаря вона не зверталася. Представник звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву він просив суд першої інстанції застосувати у вирішен-ні цієї справи позовну давність та відмовити у задоволенні позову. Одразу після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 надала відповідачу копію свого паспорта, реквізити для перерахування орендної плати. Обставини справ, на які посилається в апеляційній скарзі позивачка, за наслідками пере-гляду яких суд касаційної інстанції ухвалив постанови від 21 листопада 2018 року ( справа № 530/545/16-ц ), від 03 лютого ( справа № 530/1578/16-ц ) та від 10 квітня 2020 року ( 624/317/18 ) суттєво відрізняються від фактичних обста-вин цієї справи, у зазначених справах установлена добросовісність позивачів, відсутність фактів згоди орендодавців з умовами оспорюваних договорів орен-ди землі. Тому правові висновки, викладені у вказаних постановах суду каса-ційної інстанції, не можуть ураховуватися у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача висловлює переко-нання, що місцевий суд ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, підтверджених доказами, наявними у матеріалах справи, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи, тому оскаржува-не наразі рішення як законне та обгрунтоване має бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У судове засідання апеляційного суду скаржниця вдруге не з`явилася, 04 липня 2023 року ( а. с. 128 ) нею подана заява про розгляд справи у її відсут-ності. На підставі норм статті 372 ЦПК України, ураховуючи думку представ-ника відповідача адвоката Забродця С. В., який не заперечує перегляду справи у відсутності ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційного суду ухвалила здійсни-ти розгляд справи у порядку апеляційного провадження у відсутності скарж-ниці.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Забродця С. В., дослідивши матеріали спра-ви, проаналізувавши наявні у ній докази у їх сукупності, ретельно перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимо-гам, воно є правильним, таким, що грунтується на встановлених фактичних об-ставинах справи; суд не помилився у застосуванні норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін у цій справі, зробив висновки, які не су-перечать її фактичним обставинам, визнав встановленими доведені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У данійцивільній справімають місценаступні фактичніобставини, які, наразі, не оспорюються позивачкою та відповідачем.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 160997, виданого Іллінецькою районною державною адміністрацією Він-ницької області 01 жовтня 2004 року на підставі розпорядження Іллінецької ра-йонної державної адміністрації від 26 вересня 2003 року № 319, зареєстрова-ного у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 111, ОСОБА_2 за життя належала на праві власності земельна ділянка площею 2,2286 га, з кадастровим номером 0521285700:01:000:0131, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташована на терито-рії Паріївської сільської ради Іллінецького району Вінницької області. 26 січня 2007 року між ОСОБА_2 і ТОВ «ЛатАгроІнвест» укладений договір орен-ди землі, власником якої був ОСОБА_2 ; договір зареєстрований 24 березня 2008 року у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему у Іллінецькому районі за № 040885700023. Додатковою угодою до договору оренди землі від 26 січня 2007 року, укладеною між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест» 01 лютого 2015 року, договір оренди землі продовже-ний до 24 березня 2023 року. Додатковою угодою до договору оренди землі від 26 січня 2007 року, укладеною між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест» 24 березня 2016 року, договір оренди землі продовжений до 24 березня 2028 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті доч-ка ОСОБА_1 ( позивачка у справі ) згідно зі свідоцтвом про право на спад-щину за заповітом від 16 листопада 2017 року серії НМТ 932037, зареєстрова-ним у реєстрі за № 1513, виданим приватним нотаріусом Іллінецького район-ного нотаріального округу Нікітчук Н. А. у спадковій справі № 117/2017, прий-няла спадщину у вигляді земельної ділянки, про що відповідно 16 листопада 2017 року внесені відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме май-но про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 23400565. Викладене підтверджується витягом із зазначеного реєстру, сформованим 16 листопада 2017 року, індексний номер 104007722.

Пунктом 12.5 договору оренди землі від 26 січня 2007 року передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи ( орендаря ) є підставою для зміни умов або розірвання договору. На підставі вказаної умови договору оренди тепер на-лежної їй на праві власності земельної ділянки ОСОБА_1 у зв`язку із успадкуванням після смерті батька ОСОБА_2 орендованої землі вважає таку обставину підставою для розірвання договору оренди землі від 26 січня 2007 року.

Відмовляючи узадоволенні позову ОСОБА_1 про розірваннядогово-руоренди землівід 26січня 2007року,укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ«ЛатАгроІнвест»,суд першоїінстанції урішенні зазначив,що на виконання умов розділу четвертого вищенаведеного договору у частині оплати орендної плати ТОВ «ЛатАгроІнвест» регулярно сплачувало позивачці орендну плату шляхом переведення грошових коштів на її особистий банківський рахунок. Так 13 грудня 2017 року сплачена орендна плата за 2017 рік, 04 травня 2018 ро-ку - за 2018 рік, 17 травня 2019 року - за 2019 рік, 17 червня 2020 року - за 2020 рік та 06 травня 2021 року за 2021 рік. З моменту отримання орендної плати, починаючи із 2017 року, одержуючи платежі від орендаря протягом чотирьох років на виконання умов чинного договору, ОСОБА_1 об`єктивно прий-няла усі умови вказаного правочину. Такі фактичні обставини, зазначив суд, спростовують посилання позивачки на те, що про договір оренди землі вона ді-зналася лише у березні 2022 року.

Посилаючись на текстуально викладені у рішенні норми Закону України «Про оренду землі», статей 317, 638 ЦК України, 148-1 ЗК України, сталу прак-тику Європейського суду з прав людини та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, зокрема, щодо застосування доктрини venire contra factum proprium ( заборони суперечливої поведінки ), суд першої інстанції дійшов переконлиого висновку стосовно відсутності законних та обгрунтованих підстав для задово-лення позову ОСОБА_1 .

Оскаржуючи рішення Іллінецькогорайонного судуВінницької областівід 17квітня 2023року, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі виклала перебіг об-ставин справи, зазначений нею у позовній заяві. У скарзі вона стверджує, що знайшла укладені за життя батьком договір оренди землі та додаткові до нього угоди у березні 2022 року. Оскільки орендар не бажає добровільно розірвати діючий правочин, ігнорує її звернення до нього з цього приводу, скаржниця на підставі положення договору щодо переходу права власності на орендовану зе-мельну ділянку до неї як іншої особи просила задовольнити її вимогу та достро-ково розірвати договір оренди землі, укладений 26 січня 2017 року між її бать-ком ОСОБА_2 і ТОВ «ЛатАгроІнвест». ОСОБА_1 зазначає, що має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку для власних потреб, в ін-тересах сім`ї. Умова договору стосовно строку його дії до 2028 року є неспра-ведливою, такий тривалий строк позбавляє її права на використання своєї зе-мельної ділянки для власних потреб, несправедливо тривалий час не дає мож-ливості у повній мірі розпоряджатися спадковим майном на свою користь на більш вигідних умовах.

Процитувавши в апеляційній скарзі норми Конституції України, ЦК Укра-їни, що регулюють право власності, спадкування, порядок укладення та вико-нання правочинів, Закону України «Про оренду землі» з питань укладення, пе-реходу права власності на земельні ділянки та права розірвання договорів орен-ди землі, ОСОБА_1 акцентує увагу, що пункт 12.5 договору оренди землі від 26 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем, у пов-ній мірі відповідає пункту 40 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі», у зв`язку із чим як новий влас-ник земельної ділянки вона обгрунтовано скористалася своїм правом та ініцію-вала питання про дострокове розірвання договору оренди землі, укладеного ОСОБА_4 із ТОВ «ЛатАгроІнвест». Скаржниця посилається на правові вис-новки, зазначені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 530/545/16-ц ( провадження № 61-19484св18 ), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 ( провадження № 61-30435сво 18 ), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 530/1578/16-ц ( провадження № 61-4697св19 ), згідно із якими суд касаційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість задоволення судами попередніх інстанцій позову про розірвання договору через перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, оскільки відповідне положення було узгоджене сторонами правочину.

Із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 погодитися не можна з огляду на наступне.

На підставі норм статей 15, 16, 141, 525, 526, 629, 651 ЦК України, Закону України «Про оренду землі» правильним та об`єктивним є висновок суду першої інстанції про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 представник ТОВ «ЛатАгро-Інвест» адвокат Забродець С. В. зазначав, що право позивачки вимагати розір-вання договору оренди землі з підстав, викладених у пункті 12.5 цього право-чину, не є абсолютним і безстроковим. Позивачка з власної ініціативи у грудні 2017 року звернулася до відповідача з проханням виплачувати оренду плату, а отже вона була поінформована про існування договору та його зміст. У випадку відсутності у неї свого примірника договору вона могла отримати його в орен-даря, але з цього приводу ніяких звернень від неї товариству не надходило. У платіжних дорученнях від 13 грудня 2017 року, 04 травня 2018 року, 17 травня 2019 року, 17 червня 2020 року, 06 травня 2021 року вказане призначення пла-тежів: «Поповн.рах. НОМЕР_1 ; ОСОБА_1 ; 2756521782; виплата орендної плати за___ рік згідно договору оренди землі». Тобто позивачка знала про наявність укладеного договору оренди землі ще у грудні 2017 року. Однак у суд вона звернулася із цим позовом у червні 2022 ро-ку, більше ніж через чотири роки після набуття статусу орендодавиці за догово-ром оренди землі та після настання моменту для реалізації прав, передбачених пунктом 12.5 цього договору. На підставі статей 256, 257, 261, 267 ЦК України представник відповідача просив суд першої інстанції застосувати у вирішенні спору позовну давність та відмовити у задоволенні позову через пропуск позивачкою трирічного строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції задовольнив таке клопотання представника ТОВ «ЛатАгроІнвест».

Дійсно, убачається надуманим твердження ОСОБА_1 про те, що лише у березні 2022 року вона знайшла договір оренди землі від 26 січня 2017 року, додаткові угоди до договору від 01 лютого 2015 року та від 24 березня 2016 року ці, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест». Такий висновок є об`єктивним з огляду на те, що позивачка як орендодавиця регулярно щорічно отримувала від орендаря плату за користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, де у відповідних платіжних дорученнях кожен раз зазна-чалося призначення платежу на виконання договору оренди землі. Крім цього у власній апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що була впевнена у дії дого-вору оренди землі до 2023 року, бо так говорив за життя її батько. Не погоджу-ючись, наразі, із терміном дії договору оренди землі до 2028 року, ОСОБА_1 вважає цей строк дії несправедливим. Проте, систематично отримуючи орендну плату, будучи переконаною, як вона зазначає, у строку дії договору до 2023 року, уже 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 направила орендарю пові-домлення про те, що на підставі пункту 12.5 договору оренди землі просить до-строково розірвати договір оренди, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгроІнвест». Поведінка орендодавиці свідчить про її незгоду з умовами договору, додаткових угод щодо строку дії правочину, натомість, вона убачає доцільним для себе розірвати договір оренди землі виключно на тій підставі, що внаслідок смерті батька ОСОБА_2 вона успадкувала орендовану земель-ну ділянку та вправі ставити питання про розірвання договору саме через пере-хід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо необхідності відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 , викладеними в оскаржуваному рішенні, визнаючи їх правильними, належно обгрунтованими, апеляційний суд вважає доцільним підкреслити наступне.

Наприкінці 2017 року, оформивши право на спадщину у вигляді орендова-ної відповідачем земельної ділянки, скаржниця повідомила ТОВ «ЛатАгро-Інвест» про перехід до неї права власності на земельну ділянку, надала орен-дарю копії правостановлюючих документів на предмет оренди, свого паспорта, ідентифікаційного номера, повідомила номер карткового рахунку для перераху-вання їй орендної плати.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належ-ним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передба-чено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передба-чених цим Законом та умовами договору, а також на підставах, визначених Зе-мельним кодексом України, іншими законами України. Договір може бути змі-нений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істот-ного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини ( факти ), якими обґрунтову-валися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених об-ставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини стосовно найму ( оренди ) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за до-говором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орен-дареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ( стаття 13 Закону України «Про оренду землі» ).

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повин-на довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до системного аналізу глави 58 ЦК України оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачені спеціальним Законом.

Основоположними принципами цивільного законодавства є справедли-вість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті шостому частини першої статті 3 ЦК України. Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, від-критістю, повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Зазначені принципи визначають характер поведінки учасників договірних відносин з точ-ки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і вико-нання цивільних обов`язків, а також прав та інтересів інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту пору-шеного права. Спрямовані на розірвання договору оренди землі на підставі пункту 12.5 цього правочину дії ОСОБА_1 , ураховуючи її звернення до орендаря ще у 2017 році з повідомленням про зміну власника земельної ділян-ки, отримання орендної плати протягом 2017 - 2021 років, дійсно, як стверджує відповідач, є недобросовісними.

Верховний Суд у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 виклав правовий висновок про те, що доктрина заборони супереч-ливої поведінки грунтується ще на римській максимі - ніхто не може діяти усу-переч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої по-ведінки знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є поведінка, що не відповідає попе-реднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що ОСОБА_1 з часу оформлення 16 листопада 2017 року у порядку спадкування права власності на орендовану земельну ділянку, вико-ристовуючи на свою користь умови дійсного договору оренди землі, укладе-ного 26 січня 2007 року між орендодавцем ОСОБА_2 та ТОВ «ЛатАгро-Інвест», через роки пред`явивши вимогу про розірвання договору саме у зв`язку із зміною власника предмета оренди вчинила дії, що суперечать попередній її поведінці, такі дії є недобросовісними. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю, повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Для сторін у дого-вірних відносинах згадані принципи означають, що вони повинні вчинити усі залежні від них дії для належного виконання зобов`язання, діяти таким чином, аби при цьому не завдати шкоди іншій особі. Застосовуючи норми права під час вирішення спорів у договірних відносинах, суди обов`язково мають ураховува-ти положення про обов`язок учасника цивільних відносин дотримуватися прин-ципу добросовісності.

У даній справі недобросовісних дій орендаря щодо використання земель-ної ділянки скаржниці не установлено.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність в Україні згідно із частиною першою статті 257 ЦК України становить три роки. За приписами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частина четверта статті 267 ЦК України містить правило, відповідно до якого сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц виклав такий правовий висновок: «Відповідно до статті 257 ЦК України загаль-на позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права ( ре-гулятивного ), тобто після виникнення права на захист ( охоронного ). Порів-няльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для вис-новку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх май-нових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Су-ду від 27 листопада 2019 року у справі № 397/1401/15-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 141/ 176/17.

Отримуючи згідноіз умовамидоговору орендиземлі від26січня 2007року оренднуплаті відорендаря протягомпонад чотирьохроків, ОСОБА_1 фактично прийнялаусі умовицього договору.Скаржниця заапеляційною скар-гоюпропустила трирічнийстрок назвернення досуду,оскільки заматеріалами справи,із поясненьсамої позивачки,викладених упозовній заяві,у скарзіна рі-шеннясуду першоїінстанції,убачається,що щеза життяорендодавця ОСОБА_2 їй буловідомо пронаявність договоруоренди землівід 26січня 2007року тавона вважала,що оренднівідносини маютьмісце до2023року.Посилання ОСОБА_1 на окремірішення ВерховногоСуду:від 21листопада 2018року усправі №530/545/16-ц,від 03лютого 2020року усправі №530/1578/16-ц,від 10квітня 2020року усправі №624/317/18як нааналогічні фактичнимобста-винамданої справиє безпідставними,оскільки узазначених справахпозивачі зверталисядо судуза захистомсвоїх праву межахтрирічного строкупозовної давності.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практи-кою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлу-мачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різ-ною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ).

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргу-ментів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті374,статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду цієї справи суд апеля-ційної інстанції керується нормами статті 367 ЦПК України, якими визначені межі вирішення справи: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наяв-ними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обгрунтова-ність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скар-ги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. До-кази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх по-дання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до норм статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витра-ти, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі, зокрема, відмови у по-зові - на позивача. Керуючись вказаною нормою закону, суд першої інстанції 17 квітня 2023 року постановив правильне та законне рішення у частині щодо роз-поділу судових витрат у цій справі, залишивши пов`язані із розглядом справи судові витрати за позивачкою ОСОБА_1 . Понесені скаржницею витрати по сплаті у дохід держави судового збору у зв`язку із апеляційним оскарженням рішення суду першої інстанції також підлягають залишенню за ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 367, 368, 372, 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Това-риства з обмеженою відповідальністю «ЛатАгроІнвест» про розірвання дого-вору оренди землі залишити без змін.

Судові витрати у справі у зв`язку з апеляційним переглядом рішення суду першої інстанції залишити за ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 липня 2023 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді Л. О. Голота

В. П. Рибчинський