Рішення

від 27.07.2023 по справі 910/8214/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2023Справа № 910/8214/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМСТРОЙ КИЇВ» (01013 м. Київ, вул. Інженерна, 1-А, офіс 202)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН КОМПАНІЯ» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9, кв.107)

про стягнення 50 498,84 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОМСТРОЙ КИЇВ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН КОМПАНІЯ» про стягнення 50 498,84 грн заборгованості, що складається з суми основного боргу у розмірі 38 406, 24 грн, пені у розмірі 9 785,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 718,92 грн, 3% річних у розмірі 587,14 грн, що виникла у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих йому позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/8214/23 та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.06.2023 вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем було отримано 05.06.2023, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч. 4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Сторонами за усною домовленістю було досягнуто згоди щодо надання відповідачу з боку позивача послуг будівельної техніки з оператором, автомобільного вантажного транспорту, обладнання та механізмів (послуг самоскиду), з огляду на що, позивачем та відповідачем було складено, підписано та скріплено печатками Акт надання послуг № 339 від 06.11.2022 на суму 58 406,24 грн.

Як вбачається із Акту наданих послуг № 339 від 06.11.2022, підписаного та скріпленого печатками з боку позивача та відповідача, вартість послуг була погоджена у розмірі:

- за послуги екскаватора JCB-3CX у кількості 9,5 годин - 7421,87 грн (без ПДВ);

- за послуги самоскида 30 т у кількості 11 тнж.рейсів - 41 250,00 грн (без ПДВ).

В свою чергу, аналогічна вартість послуг визначена у виставленому рахунку на оплату №348 від 05.11.2022.

Крім того, вказаний вище акт має посилання на номер рахунку, найменування послуг, одиницю виміру, кількість та ціну, та був скріплений підписами уповноважених представників позивача та відповідача без зауважень.

Відповідачем було частково оплачено надані позивачем послуги на загальну суму 20 000,00 грн, у зв`язку із чим станом на дату подання позову до суду, непогашеною залишилась заборгованість у розмірі 38 406,24 грн, яка й була заявлена до стягнення позивачем.

Також, позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 1 718,92 грн, 3% річних у розмірі 587,14 грн та 9 785,70 грн пені нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 07.11.2022 по 11.05.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно ч.1, ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

При цьому, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частинами 1-3 ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки доданий до матеріалів справи Акт надання послуг, який містить посилання на номер рахунку, найменування послуг, одиницю виміру, кількість та ціну, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на надання послуг у спрощений спосіб.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За приписами ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Отже, вказане вище, свідчить про те, що чинним законодавством України, визначено істотні умови договору про надання послуг, до яких віднесено, зокрема, предмет, ціну та строки, які сторони повинні погодити в будь-якому разі.

Так, в матеріалах справи наявний рахунок на оплату наданих послуг № 348 від 05.11.2022, в якому зокрема зазначено вид послуг, їх кількість та ціна.

При цьому, відповідачем було частково оплачено надані йому позивачем послуги за відповідним рахунком на оплату у загальному розмірі 20 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7365 від 19.12.2022 на суму 10 000,00 грн та № 7289 від 09.11.2022 на 10 000,00 грн.

Матеріали справи не мстять доказів оплати в повному обсязі наданих позивачем відповідачу послуг.

Нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, закріплено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 251, 253, 253 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позивач звернувся до відповідача 28.03.2023 із претензією № 1 від 28.03.2023, у якій просив терміново сплатити заборгованість, а відтак відповідач був зобов`язаний здійснити розрахунок з позивачем, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, до 04.04.2023 включно (28.03.2023 дата направлення претензії + 7 днів).

Разом з тим, як зазначає позивач та не було спростовано відповідачем, обов`язку зі сплати вартості отриманих послуг у повному обсязі, відповідачем виконано не було, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 38 406,24 грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 38 406,24 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пені у розмірі 9 785,70 грн, 3% річних в розмірі 587,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 718,92 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Однак доказів узгодження сторонами нарахування штрафних санкцій, зокрема пені за порушення відповідачем строків оплати, матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки у вчиненому сторонами у спрощений спосіб правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, пеня може бути нарахована відповідно до чинного законодавства лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Відтак, оскільки ані спеціальним нормативним актом, який регулює правовідносини сторін, ані умовами укладеного у спрощений спосіб Договору не передбачено нарахування пеня за порушення відповідачем строку оплати за надані послуги, вимога про стягнення пені у розмірі 9 785,70 грн задоволенню не підлягає.

Водночас наведене не виключає можливості покладення на боржника відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що позивачем не враховано, що з урахуванням приписів чинного законодавства, відповідач повинен був здійснити розрахунок з позивачем, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а саме до 04.04.2023 включно (28.03.2023 дата направлення претензії + 7 днів).

Відтак, за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 116,80 грн та інфляційні втрати в розмірі 76,81 грн за загальний період з 05.04.2023 по 11.05.2023.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно до задоволених вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 29.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромстрой Київ» (клієнт) та Адвокатом Кириченко Анною Євгенівною (адвокат) був укладений договір про надання правничої допомоги №29/11.

Згідно до п. 1 Договору, клієнт доручає, а адвокат представляє та захищає права, свободи та інтереси клієнта в усіх судах України, в тому числі в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді (Верховний Суд), в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, але не виключно, в органах державної влади та місцевого самоврядування, в усіх відділах (департаментах) державної виконавчої служби України, перед приватними виконавцями, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, громадських організаціях, перед громадянами, посадовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні.

Відповідно до п. 5.1 Договору, порядок оплати послуг адвоката оговорюється сторонами окремою угодою.

Факт надання професійної правничої допомоги адвокатом за договором №29/11 від 29.11.2022 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, Актом прийому-передачі виконаних робіт від 11.05.2023 на загальну суму 3 000,00 грн та рахунком-фактурою № 11/05 від 11.05.2023 на суму 3 000,00 грн

Зі змісту акту прийому-передачі виконаних робіт вбачається, що роботи передбачені Договором про надання правничої допомоги № 29/11 від 29.11.2022 виконані в повному обсязі.

Суд зазначає, що в рахунку-фактурі № 11/05 від 11.05.2023 наведений перелік робіт виконаних адвокатом в рамках укладеного договору, а саме: консультації ТОВ «Ромстрой Київ» щодо підстав та аргументації позовної заяви збір та правовий аналіз доказів для підготовки позовної заяви ТОВ «Ромстрой Київ» до ТОВ «Оріон Компанія», написання претензії, підготовка, написання та подача до суду позовної заяви всього на 3 000,00 грн.

Суд зазначає, що за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 3 000,00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, і відповідач в порядку визначеному п. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 3 000,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромстрой Київ».

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН КОМПАНІЯ» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 9, кім.107, ідентифікаційний код 37859578) на користь Товариства обмеженою відповідальністю «РОМСТРОЙ КИЇВ» (01013 м. Київ, вул. Інженерна, 1-А, офіс 202, ідентифікаційний код: 44224883) основний борг у розмірі 38 406 грн 26 коп., 3% річних у розмірі 116 грн 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 76 грн 81 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 051 грн 57 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.07.2023

Суддя Л.Г. Пукшин