Рішення

від 25.07.2023 по справі 914/1605/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2023 Справа № 914/1605/23

За позовом: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел», м. Львів

про стягнення 3 021, 52 грн

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до Приватного підприємства «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел» про стягнення 3 021, 52 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2023 позовну заяву Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до Приватного підприємства «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел» про стягнення 3 021, 52 грн залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.07.2023.

Ухвалою суду від 04.07.2023 розгляд справи по суті відкладено на 25.07.2023, про що сторони повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 25.07.2023 представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

У відповідності до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Князя Романа, буд. 11, кв. 4, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у наявному в матеріалах справи Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Ухвалу суду від 05.06.2023 надіслано 08.06.2023 на адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Князя Романа, буд. 11, кв. 4, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції, однак 12.07.2023 повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414931351 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

17.07.2023 поштовий конверт із вказаним процесуальним документом був повернутий до суду та зареєстрований в системі електронного документообігу (КП «ДСС») за вх. № 17629/23.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

Відтак, відповідач був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду цієї справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція позивача.

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві зазначив про неналежне виконання відповідачем, як споживачем, умов договору на розподіл природного газу від 01.01.2016 № 09420NQR7LAP016 в частині оплати наданих позивачем послуг розподілу природного газу.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3 021, 52 грн заборгованості за розподіл природного газу за період з грудня 2021 по лютий 2023 включно.

Крім того, позивач у наведеному в позовній заяві попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат зазначив, що позивачем понесено судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684 грн та очікується понести судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі не більше 8 000 грн, докази в підтвердження чого будуть подані позивачем в продовж п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався, доказів сплати заборгованості, стягнення якої є предметом спору у цій справі, суду не подав.

Обставини справи.

01.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Львівгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (надалі позивач, оператор ГРМ) та Приватним підприємством «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел» (надалі відповідач, споживач) укладено договір розподілу природного газу №09420NQR7LAP016 шляхом підписання споживачем Заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 01.01.2016р. №09420NQR7LAP016 на умовах Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498 (надалі договір).

Вказану заяву-приєднання підписано керівником та завірено відтиском печатки Приватного підприємства «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел» Аліфановою Інною Аркадіївною.

Оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (п.2.1. договору).

Згідно з п. 5.2. договору, визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим договором.

У відповідності до п. 5.4. договору, порядок визначення об`єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього договору.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 6.4. договору).

Згідно з п.6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п. 6.8. договору).

Споживач зобов`язується: здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (п.п. 1 п. 7.4 договору).

Пунктом 8.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

У відповідності до п.12.1. договору, цей договір укладається на невизначений строк.

Згідно з п. 12.2. договору, якщо у встановленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, оператор ГРМ зобов`язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше, ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.

Актами наданих послуг від 31.12.2021 № ЛВЯ81141381 за грудень 2021 на суму 561, 30 грн, від 31.01.2022 № ЛВЯ82008069 за січень 2022 на суму 53,08 грн, від 28.02.2022 № ЛВЯ82016898 за лютий 2022 на суму 53,05 грн, від 31.03.2022 № ЛВЯ82029441 за березень 2022 на суму 53,08 грн, від 30.04.2022 № ЛВЯ82040910 за квітень 2022 на суму 53,08 грн, від 31.05.2022 № ЛВЯ82051469 за травень 2022 на суму 53,05 грн, від 30.06.2022 № ЛВЯ82065144 за червень 2022 на суму 53,08 грн, від 31.07.2022 № ЛВЯ82074611 за липень 2022 на суму 53,08 грн, від 31.08.2022 № ЛВЯ82086145 за серпень 2022 на суму 53,05 грн, від 30.09.2022 № ЛВЯ82096684 за вересень 2022 на суму 53,08 грн, від 31.10.2022 № ЛВЯ82109431 за жовтень 2022 на суму 53,08 грн, від 30.11.2022 № ЛВЯ82121191 за листопад 2022 на суму 53,05 грн, від 31.12.2022 № ЛВЯ82127517 за грудень 2022 на суму 53,08 грн, від 31.01.2023 № ЛВЯ83000891 за січень 2023 на суму 911, 69 грн, від 28.02.2023 № ЛВЯ83013709 за лютий 2023 на суму 911, 69 грн позивачем надано відповідачу послуги за договором на загальну суму 3 021, 52 грн. Вказані акти підписано повноважним представником та завірено відтиском печатки позивача. Підпис уповноваженої особи відповідача на актах відсутній.

Як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості за розподіл природного газу за договором, річна замовлена потужність споживача на 2021 рік складала 3 340, 99 м.куб., на 2022 рік 314 м.куб., на 2023 рік 5 394, 61 м.куб. Вказаний розрахунок підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток структурних підрозділів позивача.

06.02.2023 позивачем виставлено відповідачу до оплати рахунок на оплату № 63025009, у якому зазначено що сума заборгованості позивача перед відповідачем становить 2 109, 83 грн, вартість послуги розподілу природного газу за лютий 2023 з ПДВ 911, 69 грн.

Досудовим повідомленням про наявність заборгованості за розподіл (доставку) природного газу від 14.03.2023 № 09420NQR7LAP016 позивач повідомляв відповідача про наявну станом на 14.03.2023 заборгованість з оплати наданих за договором послуг на суму 3 021, 52 грн та вказав на необхідність термінового вжиття заходів до її погашення.

Разом з тим, позивач 16.03.2023 супровідним листом надіслав відповідачу акти наданих послуг за період з 31.12.2021 по 28.02.2023, просив підписати такі і повернути по одному примірнику, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листа, поштової квитанції (касового чека) від 16.03.2023 № СПИСОК № 3651, Списку згрупованих відправлень АТ «Львівгаз» від 16.03.2023 № 16.03.23 ЛДВП та описом вкладення до цінного листа від 16.03.2023 № 0504548265884.

Доказів виконання відповідачем пункту 6.8. договору щодо підписання та повернення позивачу надісланих йому актів наданих послуг, а також повного чи часткового погашення суми заборгованості за Договором, стягнення якої є предметом спору у цій справі, сторонами суду не заявлено та не подано.

З метою захисту порушеного права, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 3 021, 52 грн суми основного боргу за розподіл природного газу за договором за період з грудня 2021 по лютий 2023 включно.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Згідно з ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу», розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Пунктами 1 та 2 глави 1 розділу VІ Кодексу ГРМ встановлено, що суб`єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу; доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 в порядку, визначеному цим розділом.

У відповідності до п. 1 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Згідно з пп. 2 п.2 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРМ, на підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ надає послугу споживачу із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 4, 7 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРМ).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З врахуванням встановлених судом обставин, поданих Учасниками справи доказів та наведених доводів суд встановив, що укладений між Сторонами Договір, у відповідності до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, за своєю правовою природою є публічним договором про надання послуг за формою Типового договору розподілу природного газу. Аналогічну правову позицію вкладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 922/1703/20.

Згідно з п.п. 1, 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. З 01.01.2021р. річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу / інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів). Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року. Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між позивачем та відповідачем публічного договору надання послуг на умовах типового, на виконання якого позивачем згідно актів наданих послуг надано відповідачу послуги розподілу природного газу за період грудня 2021 по лютий 2023 включно на суму 3 021, 52 грн, а також невиконання відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг, внаслідок чого право позивача на отримання плати за розподіл природного газу в порядку та строки, визначені договором, за захистом якого він звернувся до господарського суду, є порушеним відповідачем та підлягає захисту судом.

Відтак, беручи до уваги неподання сторонами суду станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті доказів повного чи часткового погашення 3 021, 52 грн суми основного боргу за розподіл природного газу, стягнення якої є предметом спору, суд дійшов висновків про те, що позов є підставним та обґрунтованим, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України ).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін і відображення їх у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду згідно платіжної інструкції від 18.05.2023 № 9540 сплачено за подання до господарського суду позовної заяви 2 684 грн судового збору.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги ціну позову, а також результати вирішення спору у цій справі суд зазначає, що судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2 684 грн слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача 2 684 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Приватне науково-виробниче підприємство «Фанел» (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Князя Романа, буд. 11, кв. 4, ідентифікаційний код 23963273) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, Львівська область, м. Львів, вул. Золота, буд. 42, ідентифікаційний код 03349039) 3 021, 52 грн основного боргу та 2 684 грн судового збору.

Рішення складено 27.07.2023

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.