Ухвала

від 26.07.2023 по справі 120/10904/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

26 липня 2023 р. Справа № 120/10904/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сервіс К" до Державної податкової служби України, головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сервіс К" до Державної податкової служби України, головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що позовну заяву належить залишити без руху з огляду на таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

1. Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Враховуючи, що ставка судового збору за подання юридичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сплаті підлягає судовий збір у розмірі 2684 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач заявив вимоги про скасування 13 рішень суб`єкта владних повноважень. Отже, позивачем заявлено 2 вимоги немайнового характеру, тому даний адміністративний позов повинен бути оплачений судовим збором в розмірі 2568, 00 грн.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів сплати судового збору.

Підстав для звільнення позивача від сплати судового збору не вбачаю, докази на підтвердження наявності пільг щодо сплати судового збору, передбачених статтею 5 Закону України "Про судовий збір", до позовної заяви не додано.

2. Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

За змістом частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, зазначена норма встановлює строки звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Водночас пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної, зокрема, у постановах від 12.02.2021 у справі № 380/5397/20, від 23.04.2021 у справі № 380/10006/20, зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов`язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 ПК України, а саме оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18. статті 56 ПК України можливість оскаржити "інше рішення контролюючого органу" у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.

Такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду, ухваленою у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18.

Крім того, у постанові № 500/2486/19 від 26.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18 в частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і дійшов до наступного правового висновку.

Норма пункту 56.19 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, і відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, строк звернення платника податків до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень про відмову у реєстрації податкової накладної після застосування процедури адміністративного оскарження становить один місяць.

Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач окрім іншого оскаржує рішення від 08.06.2022 за № 6910306/39995630 комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі накладних або відмову у такій реєстрації, про відмову у реєстрації податкової накладної, складеної позивачем, за № 1 від 01.06.2021 та №6910307/39995630 комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі накладних або відмову у такій реєстрації, про відмову у реєстрації податкової накладної, складеної позивачем, за № 3 від 01.06.2021.

При цьому позивач скористався процедурою адміністративного оскарження відповідного рішення та звернувся зі скаргою до ДПС України.

Рішеннями комісії ДПС України, яка приймає рішеннями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі накладних або відмову у такій реєстрації від 04.07.2022 за № 15987/39995630/2 та №16036/39995630/2 скарги позивача залишено без задоволення, а рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 08.06.2022 за № 6910306/39995630 та №6910307/39995630 без змін.

Таким чином, очевидним є недотримання позивачем строку звернення до суду в цій частині позовні вимог, зважаючи на пред`явлення адміністративного позову лише 19.07.2023.

Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.

В силу положень ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

В позовній заяві представник позивача просить поновити строк звернення до адміністративного суду, посилаючись на те, що відповідно до норм п.п. 69.9 п. 69 підр. 10 розд. ХХ "Перехідні положення" ПКУ на період дії правового режиму воєнного стану, надзвичайного стану продовжено терміни звернення до суду. Також у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, враховуючи непередбачувану ситуацію, яка склалася в країні, а також у зв`язку із тим, що місцезнаходження підприємства знаходилося неподалік стратегічного об`єкту в Хмельницькій області, який починаючи з 24.02.2022 неодноразово підлягав ракетним обстрілам. 03.06.2022 власником підприємства було прийнято рішення змінити місцезнаходження підприємства у м. Києві та вивезення усієї документації за кордон з метою її збереження.

06.10.2022 власником підприємства було прийнято рішення змінити місцезнаходження підприємства з м. Київ в с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області. Місцезнаходження підприємства більше не змінювалася, а оригінали документів були повернуті за місцезнаходження підприємства як тільки це дозволили обставини.

Оцінюючи такі доводи позивача суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас незвернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Оцінюючи мотиви позивача про поновлення строку звернення суду, суд зазначає, що зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, не спричинили припинення діяльності підприємства та виконання керівником й іншими працівниками своїх функціональних обов`язків, а також не свідчать про те, що позивач був обмежений у праві на своєчасне отримання правової допомоги та, як наслідок, вчасного звернення до суду з цим позовом.

Крім того, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що наведені підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд вважає, що в даному випадку позивач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від ситуації, яка склалася в державі, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі щодо вчасного звернення до суду з адміністративним позовом.

Відтак наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки не свідчать про об`єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом внаслідок зміни місцезнаходження підприємства та вивезення документації за кордон. Крім того, суд зауважує, що наведені обставини не стали перешкодою для оскарження рішень в адміністративному порядку.

До того ж свої доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача не підтверджує жодними належними та допустимими доказами, посилаючись виключно на події, без пояснення того, яким чином ці факти і події об`єктивно перешкодило йому вчасно звернутися до суду.

Також критично оцінені та не беруться до уваги судом посилання на п.п. 69.9 п. 69 підр. 10 розд. ХХ "Перехідні положення" ПКУ, оскільки зазначеною нормою передбачено зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім, зокрема, строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду із даними позовними повимогами є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи невідповідність поданого позову вимогам закону, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачу 10-денного строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом подання до суду клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску та подання доказів сплати судового збору у визначені розмірі.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сервіс К" до Державної податкової служби України, головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

2. Запропонувати позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

3. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяКомар Павло Анатолійович