Ухвала

від 26.07.2023 по справі 300/1490/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 липня 2023 року

м. Київ

справа №300/1490/20

адміністративне провадження № К/9901/25714/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судового засідання: Жураковської Б.М.,

учасників справи:

представника Позивача: Суткевича О.О.,

представника Відповідача: Гавадзина М.В.,

розглянувши у судовому засіданні у режимі відеоконференції заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» адвоката Суткевича О.О. про відшкодування судових витрат

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп»

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» (надалі також - Позивач, ТОВ «Санвіта Груп») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України; надалі також - Відповідач, скаржник) від 23 березня 2020 року №0002200507 та №0002180507.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України) залишено без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року - без змін.

4 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» адвоката Суткевича О.О. про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, понесених Позивачем у суді касаційної інстанції. Заявник зауважує, що ним у прохальній частині відзиву на касаційну скаргу зазначалось про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу (пункт 4 прохальної частини), тому просить стягнути на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області понесені на стадії касаційного перегляду витрати на професійну правничу допомогу в сумі 51750 грн. До поданої заяви представником Позивача додано копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 лютого 2020 року №24-02/2020; рахунку від 2 серпня 2021 року №94; платіжного доручення від 3 серпня 2021 року №6322; докази направлення заяви іншим сторонам у справі.

Відповідач подав заперечення щодо заявлених витрат на правову допомогу, у яких просить зменшити розмір заявленої до відшкодування суми судових витрат як необґрунтованої та непідтвердженої детальним розрахунком.

Перевіривши доводи заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та заперечень щодо заявлених витрат на правову допомогу, колегія суддів касаційного суду встановила таке.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, здійснив комплексний аналіз статей 132, 134, 244, 252 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС України) і висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі №640/6209/19 Верховний Суд також зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина перша статті 143 КАС України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За частиною п`ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у пункті 53 постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Ухвалою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд передав заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» про відшкодування судових витрат у справі №300/1490/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правої проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо реалізації права подання доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу у межах судового процесу за правилами спрощеного провадження без проведення судових дебатів.

Ухвалою від 23 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду справу №300/1490/20 разом із заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта груп» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат повернула до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. У цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ТОВ «Санвіта груп» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі №300/1490/20.

В подальшому ухвалою від 9 лютого 2023 року Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передав справу №340/2823/21. Постановляючи цю ухвалу, Суд вказав, що існує неоднаковий підхід до застосування положень КАС України, що регулюють порядок відшкодування судових витрат.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, у якій сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції.

Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції об`єднаної палати Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Проте підстави для розподілу судових витрат , зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.

Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Колегія суддів враховує зазначені висновки Верховного Суду, однак, з огляду на те, що вони сформульовані у правовідносинах, які не є повністю аналогічними тим, що є у цій справі вважає за необхідне звернути увагу й на те, що саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Застосовуючи зазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на касаційну скаргу Позивач: зазначив загальне формулювання про необхідність стягнення судових витрат, однак не вказав розміру витрат, понесених у суді касаційної інстанції, на правничу допомогу, що підлягає стягненню; до ухвалення у справі постанови не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав жодних причин, які унеможливлюють подання ним відповідних доказів та про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою. Не наведені обставини поважності причин неподання відповідних доказів щодо правничої допомоги й у поданій представником Позивача заяві про ухвалення додаткового судового рішення.

Наведене вище дає підстави вважати, що Позивач не подав заяву, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України надавала суду касаційної інстанції правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

В ухвалі Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі N340/2823/21 висловлена позиція про те, що у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані) залишається без розгляду якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу, тобто визначені процесуальні наслідки подання відповідної заяви з порушенням положень КАС України.

Відтак, оскільки Позивач у цій справі своєчасно не визначив розмір судових витрат й не зазначив поважних причин, які унеможливили подання відповідних доказів на підтвердження розміру заявлених до відшкодування витрат, тобто не дотримався процесуальних норм закону, після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 КАС України.

Висновки за результатами розгляду заяви

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на викладене і керуючись статтями 139, 252, 345 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» адвоката Суткевича О.О. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №300/1490/20, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх