Рішення

від 27.07.2023 по справі 904/578/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2023м. ДніпроСправа № 904/578/23

За позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс", м. Дніпро

Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп", м. Київ

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1, 2 - ОСОБА_1 , м. Дніпро

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1, 2 - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест", м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно

Суддя Красота О.І.

за участю секретаря судового засідання Куліуш Ю.О.

Представники:

від Позивача: Гущина М.С., виписка з ЄДРПОУ;

від Відповідача-1: не з`явився;

від Відповідача-2: не з`явився;

від Третьої особи-1: не з`явився;

від Третьої особи-2: не з`явився;

від Третьої особи-3: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс", Відповідача-2: Компанії "Інвест білдінг груп" і просила суд:

- усунути перешкоди Позивачу у користуванні земельною ділянкою, що розташована по вул. Суворова, буд. 11К у м. Дніпрі, зобов`язавши Відповідача-1 та Відповідача-2 знести самочинно побудований торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11К;

- скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 899028312101), що знаходиться по вул. Суворова, 11К у м. Дніпрі, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності на торгівельний павільйон було зареєстроване на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 у справі № 202/9414/15-ц, яке було скасовано ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016, а також зазначений об`єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, без згоди власника - Позивача. Такий об`єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування і розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Ухвалою суду від 06.02.2023 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу семиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- уточнити повне найменування Відповідача-2;

- надати пояснення щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Корпорейшн" (припинено юридичну особу) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" (в стані припинення);

- вказати офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти учасників справи.

15.02.2023 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву, в якій він просить суд:

- усунути перешкоди Позивачу у користуванні земельною ділянкою, що розташована по вул. Суворова, буд. 11К у м. Дніпрі, зобов`язавши Відповідача-1 та Відповідача-2 знести самочинно побудований торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11К;

- скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 899028312101), що знаходиться по вул. Суворова, 11К у м. Дніпрі, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Ухвалою суду від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16.03.2023 об 11:00 год.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" (49000, м. Дніпро, вул. Героїв Майдану, 1, каб. 416).

Ухвалою суду від 24.02.2023:

- виправлено допущену описку в описово-мотивувальній частині ухвали суду від 20.02.2023, доповнивши її абзацем такого змісту:

"До того ж, з метою розгляду справи, доказів та обгрунтування Позивачем вимог за позовом, існує необхідність залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1, 2 - ОСОБА_1 і Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, оскільки розгляд справи може у подальшому вплинути на їх права та обов`язки.".

- виправлено допущену описку в резолютивній частині ухвали суду від 20.02.2023, доповнивши її абзацами такого змісту:

"Залучити до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1, 2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).";

"Залучити до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1, 2 - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40392181).";

"Третім особам-1, 2, 3 - письмові пояснення щодо позову, які мають відповідати вимогам ст. 168 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали.".

- вирішено вважати Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" третьою особою-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1.

Представники Позивача, Відповідача-1, Відповідача-2, Третьої особи-1, Третьої особи-2 у підготовче засідання 16.03.2023 не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, розписками та оголошенням на сайті суду.

Представник Третьої особи-3 у підготовче засідання 16.03.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, докази його належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання матеріали справи не містять.

Ухвалою суду від 16.03.2023 відкладено підготовче засідання на 30.03.2023 об 11:00 год.

Представник Позивача у підготовчому засіданні 30.03.2023 надав пояснення щодо позовних вимог.

Представники Відповідача-1, Відповідача-2, Третьої особи-1, Третьої особи-2, Третьої особи-3 у підготовче засідання 30.03.2023 не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа та оголошенням на сайті суду.

Ухвалою суду від 30.03.2023 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 04.05.2023 о 10:00 год.

Представники Позивача, Відповідача-2 у підготовчому засіданні 04.05.2023 надали пояснення щодо позовних вимог.

Представник Відповідача-1 у підготовче засідання 04.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайті суду та судової влади, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою.

Представник Третьої особи-1 у підготовче засідання 04.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайті суду та судової влади, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник Третьої особи-2 у підготовче засідання 04.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, оголошеннями на сайті суду та судової влади, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник Третьої особи-3 у підготовче засідання 04.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайті суду та судової влади, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 04.05.2023 відкладено підготовче засідання на 25.05.2023 о 14:00 год.

Представники Позивача, Відповідача-2 у підготовчому засіданні 25.05.2023 надали пояснення щодо позовних вимог.

Представник Відповідача-1 у підготовче засідання 25.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошенням на сайті суду.

Представник Третьої особи-1 у підготовче засідання 25.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошенням на сайті суду.

Представник Третьої особи-2 у підготовче засідання 25.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, оголошенням на сайті суду, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник Третьої особи-3 у підготовче засідання 25.05.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошенням на сайті суду, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 25.05.2023 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2023 об 11:00 год.

Представник Відповідача-1 у судове засідання 22.06.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку.

Представник Відповідача-2 у судове засідання 22.06.2023 не з`явився, 21.06.2023 від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою, про що додатково будуть надані медичні документи.

Представник Третьої особи-1 у судове засідання 22.06.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку.

Представник Третьої особи-2 у судове засідання 22.06.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, оголошенням на сайті суду, розпискою.

Представник Третьої особи-3 у судове засідання 22.06.2023 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду, конвертом Укрпошти, повернутим відділенням поштового зв`язку.

З огляду на відсутність учасників розгляд справи по суті не розпочався. Стосовно відкладення розгляду справи по суті представник Позивача у судовому засіданні 22.06.2023 не заперечував.

Ухвалою суду від 22.06.2023 відкладено розгляд справи по суті на 27.07.2023 о 10:00 год.

Представник Позивача у судовому засіданні 27.07.2023 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Відповідача-1 у судове засідання 27.07.2023 не з`явився, відзив на позов не надав, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду. Поштове повідомлення № 49300 2276450 2 повернуто АТ "Укрпошта" з поміткою "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник Відповідача-2 у судове засідання 27.07.2023 не з`явився, відзив на позов не надав, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду.

Представник Третьої особи-1 у судове засідання 27.07.2023 не з`явився, письмові пояснення щодо позову не надав, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду. Поштове повідомлення № 49300 22764510 вручено 30.06.2023.

Представник Третьої особи-2 у судове засідання 27.07.2023 не з`явився, письмові пояснення щодо позову не надав, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, оголошенням на сайті суду, розпискою.

Представник Третьої особи-3 у судове засідання 27.07.2023 не з`явився, письмові пояснення щодо позову не надав, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується оголошеннями на сайтах судової влади і суду.

Враховуючи те, що матеріали справи є достатніми для її розгляду по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідачів та Третіх осіб.

Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.

У порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Статями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 34 частини 1 статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно, а саме торгівельний павільйон літ. А-1, за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11-К, належить територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпра територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

За приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст.ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 у справі № 202/9414/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДСІТІ - ІНВЕСТ", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, позов задоволено частково, а саме:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкти незавершеного будівництва, у тому числі на торгівельний павільйон літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 квадратних метрів;

- визнано протиправною постанову приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 22 грудня 2015 року, що видана ОСОБА_1 щодо посвідчення договорів оренди нерухомого майна та реєстрації права власності;

- зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. зареєструвати право власності ОСОБА_1 на об`єкти незавершеного будівництва та посвідчити договори оренди.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.02.2016 у справі № 202/9414/15-ц виправлено описки, допущені при наборі тексту заочного рішення від 30 грудня 2015 року, а саме: замінено словосполучення "об`єкти незавершеного будівництва" на словосполучення "об`єкти нерухомості", а також словосполучення "об`єкт незавершеного будівництва" на словосполучення "об`єкт нерухомості".

Так, 11.02.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на торгівельний павільйон літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 квадратних метрів, на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 та ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.02.2016 про виправлення описки у справі № 202/9414/15-ц; номер запису про право власності: 13263514; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 849362812101.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016 у справі № 202/9414/15-ц заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 скасовано та ухвалою від 19.09.2016 позовну заяву залишено без розгляду.

Однак, 12.03.2016 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки нежилого приміщення, за умовами якого ТОВ "Бонд-Інвест" придбало у ОСОБА_1 1/2 частку торгівельного павільйону літ. А-1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 841.

На підставі договору купівлі-продажу 1/2 частки нежилого приміщення від 12.03.2016 № 841 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М.О., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест", номер запису про право власності: 13654790; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 849362812101.

17.03.2016 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН" укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки нежилого приміщення, за умовами якого ТОВ "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН" придбало у ОСОБА_1 1/2 частку торгівельного павільйону літ.А-1, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11-К. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 940.

На підставі договору купівлі-продажу 1/2 частки нежилого приміщення від 17.03.2016 № 940 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М.О., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності Товариством з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН", номер запису про право власності: 13740887; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 849362812101.

11.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН" укладено Договір про поділ нежитлового приміщення, що посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 769, за умовами якого:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" у приватну власність виділено торгівельний комплекс літ. А-1, нежитлове приміщення І поз. 1 площею 24,0 кв.м із залишенням поштової адреси: АДРЕСА_2 ;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" у приватну власність виділено торгівельний комплекс літ. А-1, нежитлове приміщення ІІ поз. 2, площею 24,0 кв.м із залишенням поштової адреси: м. Дніпропетровськ, вул. Суворова, 11-К.

На підставі Договору про поділ нежитлового приміщення від 11.04.2016 № 769 об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 849362812101 торгівельний павільйон літ.А-1, загальною площею 48,0 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11-К, був розділений між двома власниками, про що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В. 11.04.2016, як державним реєстратором, внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, на підставі Договору про поділ нежитлового приміщення від 11.04.2016 № 769 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В., як державним реєстратором, 11.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено:

- запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" на торгівельний комплекс літ. А-1 нежитлове приміщення І, поз.1, площею 24,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 899028312101; номер запису про право власності: 14111087;

- запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШН" на торгівельний комплекс літ. А-1 нежитлове приміщення ІІ, поз.2, площею 24,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 899021812101; номер запису про право власності: 14111187.

У подальшому, по приміщенню І, поз.1, площею 24,0 кв.м, у торгівельному комплексі літ. А-1 реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 899028312101, вчинено такі правочини:

- 22.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонд-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О. і зареєстрований в реєстрі за № 1011, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" придбало зазначений об`єкт нерухомого майна. На підставі цього договору приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про його право власності номер: 15088538.

Надалі, по приміщенню ІІ, поз.2, площею 24,0 кв.м, торгівельний комплекс літ. А-1 реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 899021812101:

- 17.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ КОРПОРЕЙШЕН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп ЛТД" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І. і зареєстрований в реєстрі за № 227, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп ЛТД" придбало вказаний об`єкт нерухомого майна. На підставі цього договору приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер: 16442415.

Як зазначалось вище, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016 у справі № 202/9414/15-ц заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 скасовано та ухвалою від 19.09.2016 позовну заяву залишено без розгляду.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності, скасовано.

На теперішній час власником нежитлового приміщення І за адресою: АДРЕСА_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" та відповідно власником нежитлового приміщення IІ за адресою: АДРЕСА_2 , є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп ЛТД".

Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно по АДРЕСА_2 належить Територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка ОСОБА_1 не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавались.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18, визнання правочинів недійсними не є належним та ефективним способом захисту порушених прав.

За викладених обставин Позивач вважає, що виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, належної на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації; 2) з моменту державної реєстрації.

Стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, розташована по вул. Суворова, буд. 11К у м. Дніпрі, не надавалась Дніпровською міською радою під будівництво жодному із Відповідачів, право користування на неї також наразі відсутнє у Відповідачів.

Відповідно до пункту д) частини 1 статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Згідно з ч. 1 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; частина друга передбачає приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; а також частиною третьою передбачено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За приписами ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до п. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз`яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування". Це майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів (пункт 6 вищезазначеної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України).

Пунктом 29 вищезазначеної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України передбачено, що строк позовної давності на вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, що будується, житлового будинку, прибудови до нього, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, а також про знесення таких об`єктів не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва.

Для особи, яка самочинно забудувала земельну ділянку, Цивільний кодекс України передбачає настання таких негативних наслідків майнового характеру: а) знесення збудованого об`єкта; б) визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об`єкт; в) проведення перебудови; ґ) відшкодування витрат, пов`язаних з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (стаття 1212 Цивільного кодексу України).

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частина третя).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже, у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Згідно зі ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Частинами першою - другою статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Відтак, визначено, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Так, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).

Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із обставин справи, не настала.

Відповідно до п. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Стосовно питань самочинного будівництва членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді надано науковий висновок з таких питань:

1. "Чи втрачаються ознаки нерухомого майна, здійсненого особою шляхом самочинного будівництва, у разі отримання правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно та здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, набуття особою статусу власника відносно об`єкту самочинного будівництва у позасудовий спосіб? "

2. "Чи застосовуються у спорі про знесення такого об`єкта нерухомого майна приписи ст.376 ЦК України?"

Щодо питання 1: "Чи втрачаються ознаки нерухомого майна, здійсненого особою шляхом самочинного будівництва, у разі отримання правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно та здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, набуття особою статусу власника відносно об`єкту самочинного будівництва у позасудовий спосіб?", зазначено таке.

"Значення державної реєстрації права. Відповідаючи на поставлене питання, перш за все, слід мати на увазі, що державна реєстрація речового права далеко не завжди означає, що особа, вказана у реєстрі, дійсно це право має (і навпаки: відсутність реєстрації не завжди свідчить про відсутність права). Таке розуміння існуючих правил про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є усталеним у судовій практиці (з числа багатьох інших прикладів див., наприклад, п. 7.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17). На мій погляд, жодних підстав для відходу від нього немає.

Правила про виникнення права власності з моменту його державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно") визначає лише момент виникнення права власності, але зовсім не означає, що реєстрація є самостійною (автономною, абстрактною) і достатньою підставою для виникнення права. Для того, щоб право виникло, необхідний певний юридичних склад, відсутність елементів якого означає, що право не виникло. Так, незважаючи на проведення державної реєстрації права, воно не може виникнути на підставі, скажімо, нікчемного правочину. Не може виникнути воно і у випадку самочинного будівництва адже цьому запобігає якраз достатньо чітко й однозначно сформульоване положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, відповідно до якого "особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього".

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України права власності не породжує, і нічого не змінює для цілей застосування, зокрема, ч. 4 ст. 376 ЦК України (щодо можливості знесення об`єкту самочинного будівництва).

Правильність такого тлумачення, яке, на мій погляд, є найближчим до букви закону, підтверджується аналізом мотивів, які стоять за встановленням саме такого регулювання.

Принцип superficies solo cedit. Будь-яке нерухоме майно (як «об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення» - ч. 1 ст. 181 ЦК України) за визначенням «приростає» до земельної ділянки, змінює її характеристики. У разі визнання збудованого нерухомим майном, яке належить комусь іншому, окрім власника земельної ділянки, земельна ділянка під збудованим фактично відчужується від власника.

У багатьох сучасних правопорядках таке фактичне відчуження (без формальної передачі титулу на земельну ділянку) не допускається взагалі в силу принципу superficies solo cedit («збудоване слідує за землею»). Наприклад, за законодавством Німеччини будівля розглядається як істотна складова частина земельної ділянки, яка не може бути предметом окремих прав (ст. 93 Цивільного уложення Німеччини) 1. Такий підхід видається розумним, він найбільш повно відбиває специфіку нерухомості нерозривний зв`язок із землею.

В Україні протягом останнього часу також регулярно робляться спроби послідовної імплементації принципу superficies solo cedit. Правила, спрямовані на імплементацію принципу, встановлені як для випадків переходу прав на будівлі і споруди (ст.120 ЗК України, ст.ст.377, 796,1225 ЦК України, ч.4 ст.6 Закону України «Про іпотеку»), так і для випадків нового будівництва.

Набуттю права власності на нерухоме майно, зведене на чужій ділянці без волі власника, запобігає, власне, і ст. 376 ЦК України. Ч.ч.1 та 2 статті, взяті в сукупності, передбачають, що особа не набуває право власності на нерухоме майно, що будується на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети. Ця норма встановлює виняток із загальних правил ч. 1 ст. 331 ЦК України, згідно з якими особа зазвичай набуває право власності на створену нею річ. Таким чином, ст. 376 ЦК України навіть не вступає у конфлікт із ч. 2 ст. 331 ЦК України, яка «прив`язує» момент виникнення права власності до державної реєстрації цього права. Адже про момент виникнення права власності вести мову слід лише тоді, коли право може виникнути. А у випадку з самочинним будівництвом це не так.

Втім, поки що задача імплементації принципу superficies solo cedit законодавчо вирішена не повністю зокрема, загалом допускається набуття орендарем права на збудоване ним на орендованій земельній ділянці, що не природно і нелогічно. Незважаючи на такі прикрі винятки, при тлумаченні закону слід враховувати загальну тенденцію розвитку законодавства, спрямовану на впровадження принципу superficies solo cedit. Будь-які двозначності у регулюванні слід тлумачити на користь цього принципу, який має глибоке раціональне підґрунтя.

Захист прав власника земельної ділянки. Як вже зазначалося, законодавство в цілому спрямоване на запобігання існуванню будівель на чужій землі. Хоча, на жаль, законодавство загалом допускає виникнення права власності на збудоване на чужій землі, воно принаймні запобігає виникненню цього права без згоди власника земельної ділянки. Ідея про неприпустимість виникнення права на збудоване на чужій ділянці всупереч волі власника імплементована не лише у ст. 376 ЦК України, але і у законодавстві про реєстрацію речових прав та будівельному законодавстві. Можна простежити логічний ланцюжок: право власності на новозбудоване нерухоме майно виникає з моменту реєстрації права власності (ч. 2ст.331 ЦК України, ч. 2 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»); умовою реєстрації права власності на нерухоме майно є прийняття в його експлуатацію (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), прийняття в експлуатацію можливе за умови, якщо об`єкт збудований на земельній ділянці, яка була відведена для відповідних цілей (це випливає, зокрема, із п. 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461), до цього початок виконання будівельних робіт також можливий за умови, що об`єкт будується на ділянці, що була відведена для цієї мети (див. п. 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466), отримання містобудівних умов і обмежень або будівельного паспорту також можливі лише за наявності права на земельну ділянку та, у випадку будівельного паспорту, «згоди співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову» (ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України від 05.07.2011 № 103). Регулювання, яке існувало до набрання чинності згаданими нормативно-правовими актами, також виходило із необхідності відведення земельної ділянки для певної мети та необхідності наявності права на земельну ділянку.

Таким чином, якщо закон і допускає отримання права власності на об`єкт, зведений на чужій землі, то лише за згодою її власника. Перевірка виконання цієї умови має здійснюватися неодноразово при проходженні дозвільних процедур, необхідних для початку будівельних робіт, та при прийнятті об`єкта в експлуатацію.

Очевидно, в ситуації, якої стосується справа № 916/2791/13, адміністративні процедури «дали збій», і описані вище правила «не спрацювали», причому неодноразово. Право на збудоване майно було зареєстроване за особою всупереч волі власника земельної ділянки, на земельній ділянці, яка «не була відведена для цієї мети». З точки зору цивільного права відбулося порушення права власності на земельну ділянку. Поява на ділянці нерухомого майна, що належить комусь іншому це дуже істотне втручання у право власності, яке наближається до повного позбавлення права. І успішне проходження забудовником різного роду адміністративних процедур не може нічого змінити у його взаємовідносинах із власником ділянки.

У цьому випадку обмежувальне тлумачення ст. 376 ЦК України, всупереч і букві закону, і його призначенню, означало б, що порушення вимог статті використовується як підстава для її незастосування, що суперечить законам формальної логіки.

Тлумачення, при якому реєстрація права на нерухомість, збудовану на чужій землі, змінює режим збудованого як самочинного будівництва, було б до того ж вкрай несправедливим, адже у випадку колізії однорідних прав на нерухомість двох осіб (власника ділянки та власника будівлі) перевага надавалася б стороні, що діяла недобросовісно (збудувала об`єкт самочинно). Це суперечило б давньому принципу commodum ex injuria sua nemo habere (ніхто не може отримати переваги від своїх неправомірних дій).

Відмова у захисті прав власника земельної ділянки стимулювала б особливо недобросовісний оборот, при якому у власника можна було б відчужити майно (земельну ділянку) без його волі. Жертвами такої практики стали б не лише територіальні громади та держава, але також і приватні власники, що призвело б до порушення гарантій права власності, передбачених ст.1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи із цього, проходження дозвільних процедур у будівництві, адміністративних процедур щодо введення збудованого в експлуатацію та реєстрації речових прав на нього (яке, вочевидь, відбулося з порушенням закону) не може породити у порушника права власності. Збудоване має «приростати» до земельної ділянки, а якщо власник не зацікавлений у цьому, воно підлягає знесенню. Як це і передбачено ст.376 ЦК України, яка, по суті, і не могла б встановити іншого регулювання, не порушивши засадничих вимог справедливості і розумності.".

Щодо питання 2: "Чи застосовуються у спорі про знесення такого об`єкта нерухомого майна приписи ст.376 ЦК України?", зазначено таке.

"З мотивів, викладених вище, вважаю, що приписи ст.376 ЦК України застосовуються і у випадку, коли право власності на об`єкт самочинного будівництва було зареєстроване."

Висновок: отримання правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно та здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не змінює його режим як самочинно збудованого майна в розумінні ст. 376 ЦКУ. Незважаючи на реєстрацію, право власності у особи, що здійснила самочинне будівництво, насправді не виникло.

На підставі цього наукового висновку Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/2761/13 зроблено такий правовий висновок:

"Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті."

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16-ц вказано про таке:

"… до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).

Встановивши, на підставі фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, що житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м та нежитлова будівля літ. О-2 загальною площею 204,1 кв. м, розміщених по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідних дозвільних документів, за що первісного власника було притягнуто до адміністративної відповідальності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить до земель Дніпровської міської ради, що не породжує права власності й свідчить про відсутність підстав для реєстрації відомостей про об`єкт нерухомості. "

"Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Крім того, ЄСПЛ у рішенні «Брайловська проти України» (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося «позбавлення майна» у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися «на умовах, передбачених законом», що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись «в інтересах суспільства» та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі «Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії» (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції («на умовах, передбачених законом») полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy)).

Право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.".

У постанові Верховного Суду від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20 суд дійшов висновку, що "… ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог;

належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є ОСОБА_3, до якої позовні вимоги не пред`являлись, тому ОСОБА_1 не є належним відповідачем за цією вимогою…".

Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16, зокрема зазначено про те, що "Право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті. Судами встановлено, що будівництво спірних будівель здійснювалось з порушенням вимог, встановлених законами України та окремих підзаконних актів. ОСОБА_2 , а також наступні власники спірних будівель, не набули право власності на ці будівлі у встановленому законом порядку, а відтак доводи касаційної скарги про втручання в мирне володіння майном не заслуговують на увагу. "

Постановами Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 та від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, зокрема зроблено правовий висновок щодо приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Оскільки ОСОБА_1 в силу закону не набув право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна торгівельний павільйон літ. А-1, за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11-К, він не мав права розпорядження зазначеним об`єктом нерухомості, на підставі правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16.

Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, зазначену у постановах від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 та від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп ЛТД" повинні повернути земельну ділянку Територіальній громаді м. Дніпра, в особі Дніпровської міської ради, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд.

Враховуючи викладене, порушення законних прав та інтересів Територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що право власності на торгівельний павільйон літ. А-1, за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11-К було зареєстроване на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 у справі № 202/9414/15-ц, яке було скасовано ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016, а також зазначений об`єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, без згоди власника Дніпровської міської ради.

Тому такий об`єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також порушує майнові інтереси Територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Права Дніпровської міської ради, яка є власником майна земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення даного позову з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 376, 1212 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви покладається на Відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" (49000, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 95А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40570114) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 139, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39616752) знести самочинно побудований торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, 11К.

Скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме торгівельний павільйон літ. А-1, загальною площею 48,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 899028312101), що знаходиться по вул. Суворова, 11К у м. Дніпрі, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Праймс" (49000, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 95А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40570114) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26510514) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест білдінг груп" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 139, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39616752) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26510514) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

27.07.2023