Рішення

від 18.07.2023 по справі 927/1085/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1085/22 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А.І.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс Трейдінг",

код ЄДРПОУ 36823116, вул. Дніпровська, 34, м. Чернігів, 14010

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент Груп",

ОГРН 5157746005588, провулок Кожевницький 1-й, будинок, 6, будова 1, офіс 18Ж, поверх 2, приміщення VI, м. Москва, Російська Федерація, 115114

Предмет спору: про стягнення 21 709 037,15 російських рублів, що станом на день подання позову складає за офіційним курсом НБУ 12 958 124,27 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Роменець М. О., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс Трейд" звернулось з позовом до суду звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент Груп", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 21 709 037,15 російських рублів заборгованості, що станом на день подання позову складає по курсу НБУ 12 958 124,27 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 07.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 21.02.2023 о 10:00 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Оскільки відповідачем у справі є іноземна юридична особа, тому виникла необхідність звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 366 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Згідно ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, яка набрала чинності для України 19 грудня 1992 року, (далі - Угода) компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.

В пункті 12.2 Контракту в редакції Додаткової угоди № 18 від 11.01.2022 сторони передбачили, що всі спори та розбіжності, які виникають з або в зв`язку з даним контрактом, в тому числі в зв`язку з його укладанням, зобов`язаннями по контракту та припиненням строку його дії, а також всі інші укладені угоди або заяви, оформлені з метою виконання даного контракту, передаються на розгляд до Господарського суду Чернігівської області, м. Чернігів, Україна.

Пунктом 3.2 Угоди про відступлення прав сторони визначили, що всі спори та розбіжності, які виникають з або в зв`язку з даною угодою, в тому числі в зв`язку з її укладанням, зобов`язаннями по угоді та припиненням строку його дії, а також всі інші укладені угоди або заяви, оформлені з метою виконання даної, передаються на розгляд до Господарського суду Чернігівської області, м. Чернігів, Україна.

Отже, позовна заява підлягає прийняттю до розгляду Господарським судом Чернігівської області.

Згідно зі ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Відповідно до ст. 5 Угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо.

Таким чином, провадження у справі підлягало зупиненню у зв`язку з необхідністю належного повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про розгляд цієї справи в Господарському суді Чернігівської області.

Разом з тим, 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану на території України АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, була неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

З огляду на вищевикладене, через неможливість звернення з відповідним судовим дорученням про вручення документів до Арбітражного суду м. Москви, відправку уповноваженому органу доручення про вручення судових документів судом було зупинено.

Також ухвалою суду від 07.12.2022 запропоновано позивачу отримати в суді копію ухвали про відкриття провадження у справі у справі № 927/1085/22 від 07.12.2022 та самостійно вручити її відповідачу. Належні докази вручення ухвали відповідачу необхідно надати суду разом з інформацією, що підтверджує поточний правовий статус відповідача за законами Російської Федерації (виписки з торгового, банківського, судового або іншого реєстру про реєстрацію відповідача як юридичної особи), його місцезнаходження та з обов`язковим зазначенням керівника (уповноваженої особи) товариства відповідача.

Вищезазначеною ухвалою суду провадження у справі №927/1085/22 зупинено до 21.02.2023.

08.12.2022 судом здійснено публікацію на сайті Судової влади України з метою повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Груп» в порядку ст. 120-121 ГПК України про те, що ухвалою від 07.12.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.02.2023 о 10:00.

Позивачем 09.02.2022 подано суду заяву про видачу копії ухвали суду про відкриття провадження у справі для вручення відповідачу, яку було надано судом в той же день - 29.02.2022.

27.12.2022 позивачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: доказів вручення відповідачу ухвали суду від 07.12.2022 та виписки з ЄДР щодо відповідача по справі.

З наданих позивачем документів вбачається, що копія ухвали суду від 07.12.2022 отримана генеральним директором товариства відповідача Стамбурською І. 23.12.2022, що підтверджується оригінальними підписом останньої та відтиском печатки товариства.

Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 09.01.2023.

Ухвалою суду від 21.02.2023 поновлено провадження у справі № 927/1085/22.

У підготовче засідання 21.02.2023 з`явився повноважний представник позивача. Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але у підготовче засідання не з`явився. Про поважні причини неявки в судове засідання не повідомив.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, підготовче засідання 21.02.2022 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

Представник позивача у підготовчому засіданні надав суду копію відзиву на позов відповідача у справі та копії доказів направлення його суду.

Судом долучено до матеріалів копію відзиву на позов, проте як вбачається з доказів направлення суду копії відзиву на позов, він направлений суду 16.02.2023, тобто з пропущенням строку, встановленого судом для його подання.

У відзиві на позов відповідачем поважних причин пропущення строку на подання відзиву на позов не зазначено, клопотання про поновлення пропущеного строку вказана заява по суті не містить.

Суд у підготовчому засіданні не прийняв відзив на позов до розгляду з огляду на пропущений строк для подання та незаявлення відповідачем клопотання про поновлення пропущеного строку для його подання.

У відзиві на позов також міститься клопотання про розстрочення суми заборгованості, однак згідно приписів Господарського процесуального кодексу таке клопотання може бути заявлено на будь-якій стадії судового процесу, у т.ч. на стадії виконання судового рішення і не обмежується строком для подання відзиву на позов, тому в цій частині прийнято судом до розгляду.

Судом у підготовчому засіданні постановлено встановити позивачу 10-денний строк з моменту проголошення ухвали для подання суду відповідних заперечень з доказами направлення відповідачу у вказаний строк.

Ухвалою суду від 21.02.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.04.2023 о 10:00.

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» з 23.12.2022 зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

Згідно Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності», який набрав чинності 05.02.2023, постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року.

Разом з цим, і Україна, і Російська Федерація є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.

Згідно з ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, яка ратифікована Україною 19.10.2000, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном. Ця Конвенція не застосовується, якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Конвенції, Центральний Орган запитуваної Держави або будь-який орган, який вона може призначити для цього, складає підтвердження відповідно до формуляра, доданого до цієї Конвенції. У підтвердженні підтверджується факт вручення документу і зазначається спосіб, місце та дату вручення, а також особа, якій документ було вручено. Якщо документ не був вручений, в підтвердженні зазначаються причини, які перешкодили врученню.

Згідно п. 6.7. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008, суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних 1965 року до Центрального органу іноземної держави напряму.

Відповідно до ст. 3, 5 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках. Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом, зокрема, у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

Статтею 15 Конвенції визначено, що якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території; b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією;

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців;

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Враховуючи положення ст. 367 Господарського процесуального кодексу України та з метою належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Груп» про час та місце судового засідання з розгляду справи по суті, керуючись положеннями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, господарський суд вважав за необхідне звернутися до компетентного органу Російської Федерації із судовим дорученням про вручення відповідачу судових документів.

Отже, у зв`язку із зверненням із судовим дорученням про вручення відповідачу судових документів, провадження у справі підлягало зупиненню до отримання доказів виконання компетентним органом Російської Федерації судового доручення про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Акцент Груп».

Разом з тим, з огляду на неможливість звернення з відповідним судовим дорученням про вручення документів до компетентного органу Російської Федерації, відправка уповноваженому органу доручення про вручення судових документів була неможлива.

Ухвалою суду від 21.02.2023 запропоновано позивачу отримати в суді копію ухвали від 21.02.2023 у справі № 927/1085/22 та самостійно вручити її відповідачу. Належні докази вручення ухвали відповідачу надати суду.

Вищезазначеною ухвалою суду провадження у справі №927/1085/22 зупинено до 25.04.2023.

Позивачем 27.02.2023 подано суду заяву про видачу копії ухвали суду від 21.02.2023 для вручення відповідачу, яку було надано судом в той же день - 27.02.2023.

До початку судового засідання від відповідача надійшов відзив на позов, аналогічного змісту з тим, копія якого була надана позивачем та вже долучена судом до матеріалів справи.

02.03.2023 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про розстрочення суми заборгованості.

Ухвалою суду від 25.04.2023 поновлено провадження у справі № 927/1085/22.

У судове засідання з`явився повноважний представник позивача.

Відповідач у судове засідання 25.04.2023 не з`явися.

При поданні до суду заперечень позивачем було додано поштову квитанцію № 6776990323 від 02.03.2023 про відправлення з Республіки Польща на адресу відповідача заперечень та ухвали суду.

Судом здійснено відстеження на сайті "DXL" вказаного поштового відправлення, в якому станом на 07.03.2023 зазначено - "вантаж повернено відправнику".

Отже, відповідач належним чином не повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Ухвала суду, якою призначено судове засідання з розгляду справи по суті, на адресу відповідача не направлялась.

Ухвалою суду від 25.04.2023 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 18.07.2023 на 10:30; за можливості особистого вручення копії цієї ухвали суду запропоновано позивачу отримати в суді вказану ухвалу та самостійно передати її відповідачу; належні докази вручення ухвали відповідачу надати суду до початку судового засідання; зупинено провадження у справі у справі до 18.07.2023.

Відповідно до п. 250 Практичного керівництва із застосування Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах Гаазької конференції з міжнародного приватного права від 01.12.2005 (далі - Практичне керівництво) спеціальна комісія дійшла висновку, що міжнародна передача документів відповідно до Конвенції про вручення документів повинна і може здійснюватися засобами, що передбачають використання інформаційних технологій, у тому числі електронної пошти.

Одним з найважливіших завдань Конвенції є покращення судової взаємодопомоги. Застосування сучасних технологій, безсумнівно, має значною мірою сприяти співробітництву між компетентними органами держави, що запитує та запитується, і вдосконалювати таке (п. 257 Практичного керівництва).

Оскільки на даний час заблоковано доступ до офіційної електронної пошти Арбітражного суду м. Москви, суд позбавлений можливості здійснити відправлення компетентному органу відповідного судового доручення про вручення документів, в зв`язку з чим вважає за необхідне направити процесуальний документ відповідачу по справі.

З огляду на вищевикладене, через неможливість звернення з відповідним судовим дорученням про вручення документів компетентного органу Російської Федерації, відправку уповноваженому органу доручення про вручення судових документів слід тимчасово зупинити.

Разом з тим, суд вважає за необхідне одночасно вжити додаткових заходів надсилання цієї ухвали суду відповідачу.

Так, статтею 10 Конвенції 1965 року передбачено, що в разі відсутності заперечень запитуваної Держави, ця Конвенція не обмежує:

a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном;

b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави;

c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

Російська Федерація не заперечує проти застосування ст. 10 (а) Конвенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 121 Арбітражного процесуального кодексу російської Федерації у випадках, що не терплять зволікання, арбітражний суд може сповістити або викликати осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників арбітражного процесу телефонограмою, телеграмою, факсимільним або електронним листом або з використанням інших засобів зв`язку.

Частиною 1 ст. 122 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації визначено, що копія судового акта надсилається арбітражним судом поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом вручення адресату під розписку безпосередньо в арбітражному суді або за місцем знаходження адресата, а у випадках, що не терплять зволікання, шляхом направлення телефонограми, телеграми, факсимильним зв`язком або електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку.

Арбітражний суд також має право сповістити зазначених осіб про подальші судові засідання або вчинення окремих процесуальних дій у справі шляхом направлення телефонограми, телеграми, факсимільним зв`язком або електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку.

У пункті 247 Практичного керівництва із застосування Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах Гаазької конференції з міжнародного приватного права від 01.12.2005 (далі - Практичне керівництво) викладено, що відзначивши значні технологічні зміни стосовно умов, у яких діють три зазначені конвенції, Спеціальна комісія дійшла такого висновку: «незважаючи на те, що під час ухвалення трьох Конвенцій передбачати таку еволюцію було неможливо, сучасні технології є невід`ємною частиною життя нинішнього суспільства, та їх використання є існуючу реальність. Щодо цього Спеціальна комісія зазначила, що дух і літера Конвенцій не перешкоджають використанню сучасних технологій і що застосування та дія Конвенцій може надалі удосконалюватися завдяки застосуванню подібних технологій».

Пунктом 262 Практичного керівництва визначено, що відповідно до частини 1 статті 5 Конвенції виконання запиту про вручення документа регулюється законодавством запитуваної держави. Звідси випливає, що питання про дійсність вручення документа по каналах електронного зв`язку також регулюється внутрішніми законами конкретної держави, а не Конвенцією. Що стосується вручення з дотриманням формальних вимог, то в принципі вважається, що вручення, яке здійснюється у запитуваній державі відповідно до формальних вимог законодавства останнього є достатньою гарантією дійсності вручення документа, тобто того, що документ був своєчасно доведений до відома адресата, щоб він міг підготуватися до свого захисту.

На питання чи може отримання та прочитання електронного повідомлення розглядатися як вручення документа без дотримання формальних вимог, у принципі, Комісія дала ствердну відповідь на це питання, за умови, що законодавство запитуваної держави не забороняє вручення (п. 263 Практичного керівництва).

Враховуючи викладене вище, суд вбачав за можливе з метою повідомлення відповідача про час, дату та місце наступного судового засідання вжити додаткових заходів та направити ухвалу суду за допомогою програмного додатку для обміну повідомленнями (месенджер) на телефон відповідача - НОМЕР_1 або на його електронну адресу - info@axentgroup.ru, які особисто були зазначені відповідачем у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 18.07.2023 поновлено провадження у справі № 927/1085/22.

У судове засідання 18.07.2023 з`явився повноважний представник позивача.

До початку судового засідання представник позивача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів вручення відповідачу ухвал суду від 25.04.2023 та від 21.02.2023, а також заперечень позивача на клопотання про розстрочення суми заборгованості.

З наданих позивачем документів вбачається, що копії вказаних документів отримані генеральним директором товариства відповідача Стамбурською І. під розписку, що підтверджується оригінальними підписом останньої та відтиском печатки товариства.

Крім того, 28.04.2023 суд направив копію ухвали від 25.04.2023 на електронну адресу відповідача - info@axentgroup.ru.

Хоча підтвердження про отримання цієї ухвали до суду від відповідача не надійшло, однак направлення ухвали на електронну пошту учасника справи відповідно до положень ст. 121, 122 Арбітражного процесуального кодексу російської федерації є належним способом повідомлення його про час та місце розгляду справи.

Отже, відповідач був належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання, але у судове засідання з розгляду справи по суті від 18.07.2023 не з`явився, будь-яких клопотань та заяв від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 18.07.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У судовому засіданні 18.07.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016 та угодою про відступлення прав від 23.09.2022 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар, в зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 21 709 037,15 російських рублів, що станом на день подання позову складає по курсу НБУ 12 958 124,27 грн.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Відповідачем подано клопотання про розстрочення виконання рішення суду згідно графіка, обґрунтоване тим, що затримка в здійсненні платежу викликана нестабільною ситуацією в країні, внаслідок чого постраждала канцелярська галузь, також посилається на падіння продаж. Вказує, що на даний час в провадженні арбітражних судів знаходиться 5 справ про стягнення на користь позивача заборгованості на суму більш ніж 14 000 000 рублів.

Позивач у запереченні на клопотання відповідача зазначає, що останній просить розстрочити суму заборгованості більш ніж на 1,5 роки, що значно перевищує строк, визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України. Вказує, що відповідачем не надано доказів існування судових справ, не наведено жодних доказів щодо фінансового становища та жодних обставин, що можуть істотно ускладнити виконання рішення або зробити його неможливим. Звертає увагу суду, що фактичний строк необґрунтованого прострочення грошових зобов`язань з боку відповідача становить майже 1 рік, і тому надання розстрочення виконання рішення суду може призвести до істотного порушення прав позивача.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

07.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент Груп» (далі - Покупець) укладено контракт № ВТ 07/06/16 (далі - Контракт) (а.с. 10-13).

Відповідно до п. 1.1 Контракту на умовах, визначених даним Контрактом, продавець зобов`язується поставляти покупцю, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар, поставлений продавцем.

Загальна сума даного контракту складає 2 000 000,00 рублів РФ (п. 1.2 Контракту).

Згідно п. 1.4 Контракту найменування, асортимент, кількість та ціна товару, який підлягає поставці, в кожній конкретній партії визначається в експортному рахунку (інвойсе), який є невід`ємною частиною даного контракту.

Умови поставки: FCA Чернігів, CPT Москва (Інкотермс-2010) (п. 2.3 Контракту).

Відповідно до п. 3.1 Контракту розрахунки за товар, який поставляється по даному контракту, здійснюється банківським переказом в рублях РФ на протязі 90 днів від дати інвойса.

Згідно п. 4.7 Контракту погоджені сторонами та належним чином складені експортні рахунки (інвойси) є невід`ємними частинами даного контракту.

Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2017 (п. 13.1 Контракту).

Між сторонами укладено додаткові угоді до Контракту № 1 від 01.09.2016, № 2 від 01.12.2016, № 3 від 13.10.2017, № 4 від 29.12.2017, № 5 від 16.03.2018, № 6 від 16.07.2018, № 7 від 07.12.2018, № 8 від 26.12.2018, № 9 від 30.01.2019, № 10 від 25.02.2019, № 11 від 04.03.2019, № 12 від 09.08.2019, № 13 від 22.10.2019, № 14 від 31.12.2019, № 15 від 03.09.2020, № 16 від 28.12.2020, № 17 від 30.12.2021, № 18 від 11.01.2022.

Додатковою угодою № 1 від 01.09.2016 до Контракту (а.с 14) сторони дійшли згоди внести зміни та викласти п. 2.1 в наступній редакції: «Загальна сума даного контракту складає 6 000 000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 2 від 01.12.2016 до Контракту (а.с. 15) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 10000000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 3 від 13.10.2016 до Контракту (а.с. 16) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 20000000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 4 від 29.12.2017 до Контракту (а.с. 17) сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 в наступній редакції: « 13.1. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2018 року».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 5 від 16.03.2018 до Контракту (а.с. 18) в зв`язку зі зміною юридичної адреси покупця сторони внесли зміни в розділ 15 «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін» Контракту в частині «Покупець» і юридичною адресою є: 115114, м. Москва, пров. Кожевницький 1-й, д. 6, будова 1, оф. 18Ж, поверх 2, приміщенні VI.

Додатковою угодою № 6 від 16.07.2018 до Контракту (а.с. 19) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 50000000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 7 від 07.12.2018 до Контракту (а.с. 20) сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 в наступній редакції: « 13.1. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2019».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 8 від 07.12.2018 до Контракту (а.с. 21) сторони дійшли згоди викласти п. 2.3 в наступній редакції: « 2.3. FCA Чернігів, CPT Москва, CPT Брянськ (Інкотермс-2010)».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 9 від 30.01.2019 до Контракту (а.с. 22) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 100000000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 12 від 09.08.2019 до Контракту (а.с. 25) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 150 000 000,00 рублів РФ».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 14 від 31.12.2019 до Контракту (а.с. 27) сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 в наступній редакції: « 13.1. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2020».

Всі інші пункти контракту залишаються незмінними.

Додатковою угодою № 15 від 03.09.2020 до Контракту (а.с. 28) сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 в наступній редакції: « 1.2. Загальна сума даного контракту складає 250 000 000,00 рублів РФ».

У всьому іншому, що не обумовлено даною угодою, сторони керуються положеннями контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016.

Додатковою угодою № 16 від 28.12.2020 до Контракту (а.с. 29) сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 в наступній редакції: « 13.1. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021».

У всьому іншому, що не обумовлено даною угодою, сторони керуються положеннями контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016.

Додатковою угодою № 17 від 30.12.2021 до Контракту (а.с. 30) сторони дійшли згоди викласти п. 13.1 в наступній редакції: « 13.1. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022».

У всьому іншому, що не обумовлено даною угодою, сторони керуються положеннями контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016.

Додатковою угодою № 18 від 11.01.2022 до Контракту (а.с. 31) сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 в наступній редакції: « 3.1. Розрахунки за товар, який поставляється по даному контракту, здійснюється банківським переказом в рублях РФ на протязі 90 днів від дати інвойса. Сторони дійшли згоди, що в незалежності від призначення платежу, кошти зараховуються на погашення заборгованості за строками її виникнення, починаючи з найбільш ранньої дати».

У всьому іншому, що не обумовлено даною угодою, сторони керуються положеннями контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» було виставлено відповідачу рахунки на оплату № ТР-0093377 від 02.12.2021 на суму 4 398 353,94 рублів; № ТР-0097400 від 16.12.2021 на суму 3 885 217,69 рублів, № ТР-0098922 від 18.01.2022 на суму 5 263 427,62 рублів, № ТР-0101969 від 03.02.2022 на суму 3 619 520,02 рублів, № ТР-0106450 від 18.02.2022 на суму 6 423 544,92 рублів (а.с. 39-42, 44-47, 56-63, 73-75, 84-87).

Відповідно до митних декларацій №UA102180/2021/012727 від 03.12.2021, №UA102180/2021/013501 від 17.12.2021 ТОВ «Віват Трейдінг», № UA102180/2022/000841 від 21.01.2022, №UA102180/2022/001727 від 04.02.2022, №UA102180/2022/002484 від 18.02.2022 здійснено декларування вантажу - приладдя канцелярське і шкільне в асортименті на загальну суму 4 398 353,94 рублів, 3 885 217,69 рублів, 5 263 427,62 рублів, 3 619 520,02 рублів, 6 423 544,92 рублів відповідно, відправником якого є ТОВ «Віват Трейдінг», а одержувачем - ТОВ «Акцент Груп» (а.с. 33-38, 48-54, 64-71, 76-82, 88-94).

Відправником ТОВ «Віват Трейдінг» направлено одержувачу ТОВ «Акцент Груп» вантаж на загальну суму 23 590 064,19 рублів, перевізник ФОП Йосик Ярослав, згідно з міжнародними товарно-транспортною накладними (CMR) від 03.12.2021, який отримано 06.12.2021, А №794933 від 17.12.2021 - отримано 20.12.2021, А №794935 від 21.01.2022 - отримано 25.01.2022, А №915948 від 04.02.2022 - отримано 07.02.2022, А №7954804 від 18.02.2022 - отримано 21.02.2022.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару в сумі 1 881 027,04 рублів згідно виписки банку від 23.02.2022 (а.с. 96-97).

Проте відповідач своїх зобов`язань належним чином не виконав, за отриманий товар в повному розмірі не розрахувався.

Між ТОВ «Віват Трейдінг» та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2021 - 22.09.2023, згідно якого заборгованість відповідача становить 21 709 037,15 рублів (а.с. 98).

23.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імекс Трейдінг» (далі - Цесіонарій), Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» (далі - Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент Груп» (далі - Боржник) укладено угоду про відступлення прав (далі - Угода) (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 1.1 Угоди цедент відступає, а цесіонарій приймає права вимоги до боржника, яке належить цеденту згідно Контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016, по якому боржник є покупцем, а цедент - постачальником, а саме: право вимоги оплати повної вартості поставленого, але неоплаченого товару, на загальну суму 21 709 037,15 рублів, що еквівалентно 13 317 408,84 грн по курсу НБУ на момент укладення даної угоди.

Згідно п. 1.2 Угоди права цедента переходять до цесіонарія на тих умова, які є у цедента до моменту переходу прав вимоги до цесіонарія, в тому числі, але не виключно: право вимоги оплати повної вартості поставленого, але неоплаченого товару, указану в п. 1.1 Угоди суму; всі інші права, надані цеденту в силу закону та інших нормативно-правових актів України, в повному об`ємі.

В рамках угоди під контрактом розуміється контракт № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016 включаючи всі додаткові угоди, додатки до нього, а також інші документи, які є його невід`ємною частиною (п. 1.3 Угоди).

Відповідно до п. 1.4 Угоди боржник згоден з переуступленням прав цедента цесіонарію згідно з умовами Угоди.

Згідно п. 1.5 Угоди підписанням даної угоди сторони підтверджують передачу цедентом цесіонарію всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги до боржника.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару по Контракту та Угоді про відступлення прав, в зв`язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 21709037,15 рублів.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 366 Господарського процесуального кодексу України Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Пунктом 12.2 Контракту в редакції Додаткової угоди № 18 від 11.01.2022 сторони передбачили, що всі спори та розбіжності, які виникають з або в зв`язку з даним контрактом, в тому числі в зв`язку з його укладанням, зобов`язаннями по контракту та припиненням строку його дії, а також всі інші укладені угоди або заяви, оформлені з метою виконання даного контракту, передаються на розгляд до Господарського суду Чернігівської області, м. Чернігів, Україна.

У пункті 3.2 Угоди про відступлення прав сторони визначили, що всі спори та розбіжності, які виникають з або в зв`язку з даною угодою, в тому числі в зв`язку з її укладанням, зобов`язаннями по угоді та припиненням строку його дії, а також всі інші укладені угоди або заяви, оформлені з метою виконання даної, передаються на розгляд до Господарського суду Чернігівської області, м. Чернігів, Україна.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дана справа підвідомча та підсудна Господарському суду Чернігівської області, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Укладений між ТОВ «Віват Трейдінг» та відповідачем контракт № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016 за своєю правовою природою є договором поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Як встановив суд, Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» передав відповідачу товар на загальну суму 23 590 064,19 рублів, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 03.12.2021, А № 794933 від 17.12.2021, А №794935 від 21.01.2022, А №915948 від 04.02.2022, А №7954804 від 18.02.2022.

Пунктом 3.1 Контракту (у редакції додаткової угоди № 18 від 11.01.2022) визначено, що розрахунки за товар, який поставляється по даному контракту, здійснюється банківським переказом в рублях РФ на протязі 90 днів від дати інвойса. Сторони дійшли згоди, що в незалежності від призначення платежу, кошти зараховуються на погашення заборгованості за строками її виникнення, починаючи з найбільш ранньої дати.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» було виставлено відповідачу рахунки на оплату № ТР-0093377 від 02.12.2021 на суму 4 398 353,94 рублів; № ТР-0097400 від 16.12.2021 на суму 3 885 217,69 рублів, № ТР-0098922 від 18.01.2022 на суму 5 263 427,62 рублів, № ТР-0101969 від 03.02.2022 на суму 3 619 520,02 рублів, № ТР-0106450 від 18.02.2022 на суму 6 423 544,92 рублів.

Враховуючи умови п. 3.1 Контракту відповідач повинен був розрахуватися за товар на протязі 90 днів від дати інвойса, тобто до 02.03.2022, 16.03.2022, 18.04.2022, 04.05.2022, 19.05.2022, відповідно.

Отже, прострочення відповідачем зобов`язання по оплаті починається з 03.03.2022, 17.03.2022, 19.04.2022, 05.05.2022, 20.05.2022.

Як зазначає позивач відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 1 881 027,04 рублів що підтверджується випискою банку за 23.02.2022.

Крім того, як вбачається з акту звірки, підписаного та скріпленого печатками сторін за період з 01.12.2021 по 22.09.2022, початкове сальдо становить 38 118 972,96 рублів, за період з 03.12.2021 по 18.02.2022 здійснено поставку товару на загальну суму 23 590 064,19 рублів, проведено оплати на загальну суму 40 000 000,00 грн у період з 09.12.2021 по 23.02.2022, внаслідок чого заборгованість відповідача становить 21 709 037,15 рублів.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Таким чином, суд дійшов висновку, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний та скріплений печаткою боржника, є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару у розмірі 21 709 037,15 рублів.

Відповідач за поставлений товар в повному обсязі та у визначені Контрактом строки не розрахувався.

Як встановив суд, 23.09.2022 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват Трейдінг» боржником укладено угоду про відступлення прав, пунктом 1.1 якої цедент відступає, а цесіонарій приймає права вимоги до боржника, яке належить цеденту згідно Контракту № ВТ 07/06/16 від 07.06.2016, по якому боржник є покупцем, а цедент - постачальником, а саме: право вимоги оплати повної вартості поставленого, але неоплаченого товару, на загальну суму 21 709 037,15 рублів, що еквівалентно 13 317 408,84 грн по курсу НБУ на момент укладення даної угоди.

Пунктом 1.2 Угоди визначено, що права цедента переходять до цесіонарія на тих умова, які є у цедента до моменту переходу прав вимоги до цесіонарія, в тому числі, але не виключно: право вимоги оплати повної вартості поставленого, але неоплаченого товару, указану в п. 1.1 Угоди суму; всі інші права, надані цеденту в силу закону та інших нормативно-правових актів України, в повному об`ємі.

Відповідач доказів оплати поставленого товару в повному обсязі суду не надав.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 21 709 037,15 рублів.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив кошти за отриманий ним товар у визначений Контрактом строк у повному обсязі, враховуючи укладення Угоди про відступлення прав вимоги, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за переданий товар у розмірі 21 709 037,15 рублів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідач просить розстрочити виконання рішення суду згідно з наступним графіком: до кінця 1 кварталу 2023 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 2 кварталу 2023 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 3 кварталу 2023 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 4 кварталу 2023 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 1 кварталу 2024 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 2 кварталу 2023 року - 3 000 000,00 руб, до кінця 3 кварталу 2024 року - 3 709 097,15 руб.

Відповідачем подано клопотання про розстрочення виконання рішення суду згідно графіка, обґрунтоване тим, що затримка в здійсненні платежу викликана нестабільною ситуацією в країні, внаслідок чого постраждала канцелярська галузь, також посилається на падіння продаж. Вказує, що на даний час в провадженні арбітражних судів знаходиться 5 справ про стягнення на користь позивача заборгованості на суму більш ніж 14 000 000 рублів.

Позивач у запереченні на клопотання відповідача зазначає, що останній просить розстрочити суму заборгованості більш ніж на 1,5 роки, що значно перевищує строк, визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України. Вказує, що відповідачем не надано доказів існування судових справ, не наведено жодних доказів щодо фінансового становища та жодних обставин, що можуть істотно ускладнити виконання рішення або зробити його неможливим. Звертає увагу суду, що фактичний строк необґрунтованого прострочення грошових зобов`язань з боку відповідача становить майже 1 рік, і тому надання розстрочення виконання рішення суду може призвести до істотного порушення прав позивача.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України).

Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки або розстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку або розстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника.

Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов`язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Пунктом 5 ст. 331 ГПК України визначні певні обмеження щодо строків надання розстрочки, згідно яких розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

У поданій заяві відповідач просить розстрочити виконання рішення з кінця 1 кварталу 2023 року певними частинами з останнім строком погашення до кінця 3 кварталу 2024 року, що по суті є відстрочкою виконання рішення майже на 1,5 роки. А таке відстрочення виконання рішення є порушенням балансу прав і законних інтересів сторін.

Відповідачем належними доказами не доведено падіння продаж в канцелярській галузі та не підтверджено, що затримка виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань спричинена нестабільною ситуацією в країні.

Будь-яких доказів щодо наявності в провадженні арбітражних судів справ, в яких відповідач виступає позивачем, на суму заборгованості понад 14 000 000 рублів, також суду не надано.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Оскільки відповідач належними та допустимими доказами не довів суду обставин щодо падіння продаж в канцелярській галузі, нестабільності ситуації в країні, якою спричинено невиконання відповідачем грошових зобов`язань та наявності судових спорів щодо стягнення на користь позивача значної суми заборгованості, усі негативні наслідки цього повинні покладатися на нього.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів на підтвердження існування таких виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про розстрочення рішення суду.

При цьому суд зауважує, що строк першої оплати в сумі 3 000 000,00 руб, згідно наданого відповідачем графіку, до кінця 1 кварталу 2023 року, а тому, враховуючи дату ухвалення рішення, цей строк взагалі є неактуальним.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент Груп" (ОГРН 5157746005588, провулок Кожевницький 1-й, будинок, 6, будова 1, офіс 18Ж, поверх 2, приміщення VI, м. Москва, Російська Федерація, 115114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Трейдінг" (код ЄДРПОУ 36823116, вул. Дніпровська, 34, м. Чернігів, 14010) борг в сумі 21 709 037,15 рублів та 194 371,86 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 28.07.2023.

Суддя В. В. Шморгун