Постанова

від 26.07.2023 по справі 459/2230/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 459/2230/22

провадження № 61-4805св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., КоломієцьГ. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Гаражний кооператив № 6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 30 серпня 2022 року у складі судді Дем`яновської Ю. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Гаражного кооперативу № 6 про визнання рішень засідання загальних зборів незаконними, відновлення трифазного електропостачання гаража.

Позовна заява мотивована тим, що вони є членами Гаражного кооперативу № 6, в якому мають гараж № НОМЕР_1 , завжди своєчасно і в повному обсязі вносили плату за споживання електроенергії та сплачували членські внески. 22 січня 2022 року на черговому засіданні загальних зборів кооперативу було прийнято рішення про відключення їхнього гаража від мережі електропостачання у зв`язку з несплатою ними заборгованості, яка утворилась внаслідок підвищення тарифу за користування електроенергією.

Позивачі вважали відключення їхнього гаража від мережі електропостачання незаконним.

При цьому, незаконність прийнятих рішень пов`язували із недотриманням процедури проведення загальних зборів та перевищенням їх повноважень, зокрема, про встановлення і затвердження тарифів на електричну енергію, доплат до них та/або компенсаційних витрат, а також щодо відключення від мережі електропостачання гаражів, які належать членам гаражного кооперативу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- визнати недійсними рішення засідання чергових загальних зборів та уповноважених членів Гаражного кооперативу № 6 м. Червонограда в частині відключення від подачі електроенергії гаража № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі № 6 м. Червонограда та встановлення тарифу компенсаційних витрат членам гаражного кооперативу, що зазначені в протоколі зборів гаражного кооперативу від 22 січня 2022 року;

- зобов`язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення їхніх прав, шляхом підключення гаража № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі № 6 м. Червонограда до мережі загального трифазного електропостачання всіх гаражів кооперативу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 30 серпня 2022 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18, районний суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки спір про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених осіб є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 30 серпня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний спір, предметом якого є оспорювання рішень загальних зборів та уповноважених членів Гаражного кооперативу № 6 м. Червонограда, є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому правильно відмовив у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд першої інстанції правильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 30 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року справу у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_3 на підставі повідомлень судді Лідовця Р. А. від 25 липня 2023 року призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д.Д., Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Гулько Б. І.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили юридичну природу гаражного кооперативу та характер їхніх правовідносин з кооперативом, називаючи їх корпоративними, а їх - носіями корпоративних прав. Суди неправильно застосували норми ЦК України і ГК України, як і правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які до цієї справи не є релевантними.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначає те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Вважають, що спір не є корпоративним та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Гаражний кооператив № 6 м. Червонограда не є виробничим кооперативом та не здійснює господарської діяльності, яка б мала на меті одержання прибутку, а тому не наділений корпоративними правами. Вважають, що суди фактично позбавили їх права на доступ до правосуддя.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»).

Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19).

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про непідсудність заявлених позовних вимог судам загальної юрисдикції.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що суди правильно встановили корпоративний характер правовідносин між сторонами, відтак, правильно відмовили у відкритті провадження у справі.

Оскільки ознакою належності спору до господарських правовідносин є корпоративний характер відносин між учасником (членом) юридичної особи та юридичною особою, пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, отже, зазначений спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У віднесенні цієї справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , будучи членами Гаражного кооперативу № 6 та носіями корпоративних прав, мають право звертатися до господарського суду з відповідними позовами, з метою захисту своїх порушених прав, завданих діяльністю Гаражного кооперативу № 6.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю прийнятих Гаражним кооперативом № 6 рішень, відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про корпоративний характер правовідносин між сторонами.

З урахуванням наведеного та меж перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, а касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишенню без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 30 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець