Рішення

від 21.07.2023 по справі 216/2827/20

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/2827/20

провадження 2/216/257/23

РІШЕННЯ

іменем України

21 липня 2023 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю:

секретаря судового засідання Гулковського О.С.,

представника позивача адвоката Кудрявцева А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у місті Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приваттранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Приваттранс» в якому просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 95000,00 гривень. Мотивуючи свою заяву тим, що з 02 січня 2018 року працював водієм автотранспортних засобів ТОВ «Приваттранс» на умовах повної зайнятості та з окладом 5000,00 гривень за кожний місяць роботи. 17 липня 2019 року його було звільнено з ТОВ «Приваттранс» за власним бажанням. Вказує, що за період роботи на вказаному вище товаристві не отримував заробітну плату, у зв`язку з чим заборгованість товариства по заробітній платі становить 95000,00 гривень. Факт невиплати відповідачем заробітної плати підтверджується відсутністю доказів її виплати. В порушення норм чинного законодавства України на день звільнення йому не було виплачено від товариства всіх сум, що належить. А тому за захистом своїх прав вимушений звернутися до суду з вищевказаним позовом. Судові витрати по справі просив покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи до суду не з`явився, причини неявки не повідомив, відзиву або будь-яких інших письмових пояснень по суті спору до суду не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв`язку з невиплатою відповідачем на користь позивача заробітної плати.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

За змістом положень статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Матеріалами справи встановлено, що позивач згідно з даними трудової книжки з 02.01.2018 був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Приваттранс»» 17.07.2019 позивач звільнився за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. (а.с. 5)

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано до суду такі письмові докази: копію паспорта громадянина України та копію трудової книжки, а також клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати з ТОВ «Приваттранс» довідку про суму заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою суду від 26.05.2020 було витребувано вказані письмові докази, проте ухвала суду залишилась невиконаною відповідачем.

Відзив на позовну заяву не надходив.

Зважаючи на викладене, суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази достовірно не підтверджують заявлених позивачем позовних вимог, а саме, позивачем не доведено факту невиплати заробітної плати з боку відповідача.

Надані позивачем докази свідчать лише про те, що останній з 02.01.2018 по 17.07.2019 працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Приваттранс»», доказів, які б засвідчували як факт нарахування позивачу заробітної плати так і факт її не виплати за весь час роботи матеріали справи не містять.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належно реалізоване шляхом виключно твердження позивача про існування певних обставин та фактів, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Таким чином, оскільки позивач не подав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог і здійснені судом заходи, щодо встановлення таких виявились безрезультатними, суд відмовляє у задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приваттранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ТОВ «Приваттранс», код ЄДРПОУ: 36040870, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Аляб`єва, буд. 1.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ