Рішення

від 27.07.2023 по справі 754/7487/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3654/23

Справа №754/7487/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

27 липня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Париста А.

за відсутністю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Телепростір» про розірвання трудового договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Телепростір» (м. Кив, вул.. Миколи Соловцова, 2,офіс 38) про розірвання трудового договору.

Позивач звернувся до суду з позовом у якому посилаючись на порушення своїх трудових прав та ухилення відповідача від розірвання (припинення) трудових відносин з позивачем, просив розірвати (припинити) трудовий договір, укладений 23.11.2021 між позивачем і відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 06.06.2023 року.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року провадження у справі відкрито, справу визнано малозначною та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явився, в проданій суду заяві не заперечує проти розгляду справи за його відсутності та винесення заочного рішення по справі.

Представник Відповідач ТОВ «Телепростір» в судові засідання не з`являвся, причини неявки суду не повідомляв, про день, час та місце розгляду справи судом повідомлявся завчасно та належним чином, шляхом направлення процесуальних документів за адресою реєстрації, на адресу суду клопотань про відкладення розгляду справи чи відзиву на позовну заяву не надав. При відкритті провадження судом було здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно відповіді № 101342 від 06.06.2023 року ТОВ не перебуває в стадії ліквідації та здійснює свою діяльність.

Згідно п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо адреси сторони судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно ч. 10 ст. 130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями частини 4 ст. 223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи викладені вище обставини та думку позивача, Деснянським районним судом м. Києва постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ст. ст. 223 ч. 4, 280, 281 ЦПК України, без участі відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість задоволення позову з таких підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223, 280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті заочно за відсутності відповідача.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Наказом ТОВ «Телепростір» № 8-к від 23.11.2021 позивача прийнято на роботу до відповідача на посаду телеоператора служби телеоператорів.

Як вказує позивач він на час початку війни Російської Федерації проти України перебував на лікарняному, а після закриття лікарняного листа він не виявив відповідача за його місцезнаходженням. Відповідач трудові відносини з позивачем не розірвав однак в серпні місяці надіслав незаповнену трудову книжку.

Згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством. Установивши, що позивач у заяві про звільнення від 22 червня 2020 року, не визначив датою звільнення день подання заяви, та зі спливом двотижневого строку не приступив до виконання своїх трудових обов`язків, не відкликав подану ним заяву про звільнення, не висловив іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення трудових відносин з ПрАТ на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника. Установивши, що позивач не був звільненим у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушенням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення, що є підставою для задоволення позову. Разом з тим, суди попередніх інстанцій, не врахували положення частини першої статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні, а тому помилково визначили дату звільнення ОСОБА_1 22 червня 2020 року, в день подачі ним заяви на звільнення. Беручи до уваги, що двотижневий строк, визначений частиною першою статті 38 КЗпП України, почав свій перебіг 22 червня 2020 року та сплинув 06 липня 2020 року, датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 06 липня 2020 року - закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення за власним бажанням.».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Будь-яких конкретних правових доказів про повне або часткове спростування позовних вимог, відповідачем суду не надано і судом не здобуто.

За таких обставин, позов задовольняється.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 76-81, 128, 130, 141, 142, 223, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити ОСОБА_1 до ТОВ «Телепростір» про розірвання трудового договору позов.

Розірвати (припинити) трудовий договір, укладений 23.11.2021 між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телепростір» (м. Київ, вул. Соловцова Миколи, 2, офіс 38, ЄДРПОУ: 42567900) на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 06.06.2023 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: