Рішення

від 20.07.2023 по справі 597/17/22

ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2023 р. Справа № 597/17/22

Номер провадження2/608/143/2023

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Запорожець Л. М.

при секретарі судового засідання Фаштиковській М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 в місті Чортків справу цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Заліщицької міської Ради Тернопільської області, спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики Тернопільської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання відділу освіти Заліщицької міської ради виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення солідарно з відповідачів 50000 моральної шкоди та 4378 гривень витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу освіти Заліщицької міської Ради Тернопільської області, спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики Тернопільської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання відділу освіти Заліщицької міської ради виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення солідарно з відповідачів 50000 моральної шкоди та 4378 гривень витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, посилаючись на обставини та факти, які в ній вказані.

В позовній заяві зазначила, що з 01.09.1991 року працює вчителем біології та хімії Спеціалізованої школи І-ІП ступенів ім. О. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики.

У листопаді 2021 року вона стикнулася із грубим порушення її конституційного права на роботу з боку Відповідача 2, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи.

Так, 05 листопада 2021 року їй відповідачем 2 було вручено Наказ про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVSD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 . Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач 2 відсторонює її від роботи.

Представник позивачки звертає окремо увагу суду на те, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та Відповідачем 2 такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження Відповідача 2 на її відсторонення від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Статтею 43 Конституції України, яка має найвищий пріоритет над законодавчими актами, передбачено Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак, це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Враховуючи викладене, вказує представник позивачки та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених, як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Посилається на Загальну декларацію прав людини (ООН, 1948 рік), у статті 23 якої проголошується, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок. Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті і передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: - визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; - забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію

або сприяти їм. Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст. 6).

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім закладів, передбачених законодавством та інші права, встановлені законодавством.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Голоден О.М. вважають, що діями відповідачів їй спричинена і моральна шкода, яку позивачка оцінює в 50000 гривень та просять стягнути солідарно з відповідачів в її користь вказану суму спричиненої моральної шкоди .

Враховуючи подані заяви, відзиви відповідачів, дослідивши письмові докази, розрахунок втраченого заробітку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи із наступних підстав:

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.09.1991 року працює вчителем біології та хімії Спеціалізованої школи І-ІП ступенів ім. О. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики.

05 листопада 2021 року директор спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики Тернопільської області В.Бенев`ят видав наказ «Про відсторонення від виконання обов`язків», яким відсторонив від виконання обов`язків з 08 листопада 2021 року вчителя хімії ОСОБА_1 .

При цьому, доказів того, що напередодні, директором згаданої школи В.Бенев`ят було винесено наказ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID 19 всіх працівників школи, в тому числі вчителів, та зокрема, вчителя ОСОБА_1 до певної встановленої дати та наступне її відсторонення у випадку відсутності щеплення, суду не подано, таким чином суд вважає, що такий наказ директором взагалі не виносився.

28.02.2022 року позивачку ОСОБА_1 , як вказує у доданому розрахунку представник позивачки адвокат Голоден О.М., було допущено до роботи. При цьому, суд зазначає, що будь-яких доказів щодо цього, представником відповідача 2, суду не подано.

Однак, іншим чином встановити даний факт не можливо, заперечень з боку відповідачів щодо вказаної дати допуску вчителя до роботи, не надано, а тому суд вважає доведеним факт допуску позивачки до роботи саме згаданої дати - 28.02.2022 року.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права і в силу статті 129 Основного Закону України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою та другою статті 24 Основного Закону України встановлюють норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря шеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому, в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, тоді може бути виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Разом з тим, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому, в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон 4004) підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону 4004 обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом 4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.041995 № 66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806 (далі Інструкція 66).

Пунктом 2.3 Інструкції 66 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції 66.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Відповідно до рішення від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України», ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції.

Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушень ст. 8 конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити : чи є втручання виправданим відповідно до закону, чи має воно на меті законні цілі, чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство.

Водночас, закони повинні бути, як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю.

Узагальнюючи викладене, відповідач відсторонивши позивачку від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою, як примусові, чим порушено її права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Отже, оспорюваний Наказ про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати, на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи до роботодавця - відповідача 2 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

В той же час, суд вважає зазначеного позивачкою в позовній заяві відповідача 1 не належним відповідачем, оскільки всі кадрові питання, заробітна плата, належать до компетенції директора закладу, а тому належним відповідачем є відповідач 2.

Щодо вимоги позивачки ОСОБА_1 про поновлення на роботі, то суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, позивачку ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08 листопада 2023 року, на підставі наказу № 203-од від 05 листопада 2021 року на підставі постанови КМ України № 1236, зі змінами та Наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Відсторонення працівника від роботи - є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору.

Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з яким не розірвано, і який приступить до роботи коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

Позивачка ОСОБА_1 не була звільненою, в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконувала свої трудові обов`язки, на період відсторонення за позивачкою зберігається її робоче місце.

За таких обставин, підстав для поновлення позивачки ОСОБА_1 немає, оскільки вона не була звільнена з роботи, тому вимога по поновлення на роботі, задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в частині першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період відсторонення позивачки від роботи, їй було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи, без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задоволити позов і в частині стягнення, у зв`язку з цим, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивачки ОСОБА_1 на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем 2, шляхом видання директором спеціалізованої школи1-111 ступенів ім. О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики Володимиром Бенев`ятом незаконного наказу про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права позивачки буде стягнення із відповідача 2 невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

При цьому, суд зазначає, що позивачку ОСОБА_1 було допущено до роботи 28.02.2022 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Середньоденна заробітна плата позивачки ОСОБА_1 , обчислена згідно положень даного порядку, на підставі довідки про доходи, становить 616 грн. 54 копійки.

Відсторонення позивачки ОСОБА_1 тривало з 08.11.2021 по 28.02.2022, а саме: 81 робочий день.

Отже, середньомісячний заробіток за час відсторонення позивачки ОСОБА_1 складає НОМЕР_1 , 24 гривні, які підлягають до стягнення з відповідача 2.

Що стосується вимог позивачки в частині стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне:

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправні діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, суд з`ясовує факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань, втрати немайнового характеру.

В деліктних правовідносинах, саме на позивачку покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки, що призвела до заподіяння шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів того, що їй була заподіяна моральна шкода відповідачами, в тому числі відповідачем 2, а тому на підставі викладеного, в задоволенні позовних вимог позивачки щодо стягнення моральної шкоди з відповідачів, слід відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.С. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ 21130600 ) на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 43, 92 Конституції України, ст.ст. 147-149,151,237-1 КЗпП України, ст. ст. 5, 13, 76, 82, 200, 206, 258, 259, 263, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Скасувати наказ № 203-од від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від виконання обов`язків», виданий директором Спеціалізованої школи 1-111 ст. ім. О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м. Заліщики Тернопільської області про відсторонення від виконання обов`язків з 08 листопада 2021 року вчителя хімії ОСОБА_1 .

Стягнути з Спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.С. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін ( м. Заліщики, вул. Шкільна, 1 Тернопільської області ЄДРПОУ 21130600 ) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час відсторонення позивачки від роботи з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року в розмірі середньомісячної її заробітної плати в сумі - 49939 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) гривень 74 копійки з відрахуванням усіх необхідних платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів солідарно спричиненої позивачці моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Спеціалізованої школи 1-111 ступенів ім. О.С. Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ 21130600 ) на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги в Тернопільський апеляційний суд через Чортківський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлене 30 липня 2023 року.

Суддя/підпис/

Копія вірна:

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 597/17/22

Рішення набрало законної сили " "

Суддя: Л. М. Запорожець

Копію рішення видано " "

Секретар: