Рішення

від 31.07.2023 по справі 910/8014/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2023Справа № 910/8014/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. С. Бандери, 52, кв. 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайджест Компані» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 256)

про стягнення 181 515,49 грн.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайджест Компані» про стягнення 181 515,49 грн боргу, який складається із заборгованості за надані відповідачу послуги відповідно до Договору № 108 про надання послуг в організації перевезень вантажів у розмірі 106 490,72 грн, та нарахованих 58 649,54 грн інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 16 375,23 грн, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

29.06.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшли для залучення до матеріалів справи додаткові докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 про відкриття провадження у справі, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Як встановлено судом, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.05.2023 не був отриманий відповідачем та 05.037.2023 повернувся на адресу суду відділом поштового зв`язку з поміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 19.06.2023 про повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням терміну його зберігання, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 23.05.2023.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.05.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

За приписами ч.4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

02.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАЙДЖЕСТ КОМПАНІ» (відповідач, замовник), було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів № 108.

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов`язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов`язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у вагонах (далі - вагони).

Пунктами 3.2, 3.4.1 Договору визначено, що оплата послуг відповідно до Договору здійснюється сторонами у національній валюті України, на умовах попередньої оплати. У разі, якщо сума передоплати перевищує розмір вартості наданих послуг, то сума перевищення враховується, як попередня оплата за організацію майбутніх перевезень. Вартість послуг визначається згідно з Протоколами погодження договірної ціни, які є невід`ємною частиною цього Договору.

На виконання умов договору, позивачем було надано послуги на загальну суму 1 033 292,32 грн, що підтверджується актами наданих послуг, а саме:

- № 4 від 16.01.2020 на суму 311 035,56 грн;

- №6 від 20.01.2020 на суму 113 103,84 грн;

- №16 від 31.01.2020 на суму 140 100,00 грн;

- № 43 від 29.02.2020 на суму 61 843,68 грн;

- № 51 від 12.03.2020 на суму 14 010,00 грн;

- № 52 від 12.03.2020 на суму 37 561,92 грн;

- № 56 від 20.03.2020 на суму 63 490,46 грн;

- № 57 від 31.03.2020 на суму 11 543,72 грн;

- № 66 від 31.03.2020 на суму 7 750,56 грн;

- № 77 від 24.04.2020 на суму 28 494,00 грн;

- № 78 від 27.04.2020 на суму 87 825,60 грн;

- № 81 від 30.04.2020 на суму 24 396,00 грн;

- №115 від 31.05.2020 на суму 48 792,00 грн;

- № 135 від 12.06.2020 на суму 12 000,00 грн;

В порушення умов Договору, відповідачем було частково оплачено, надані позивачем послуги, на загальну суму 926 801,60 грн, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на дату подання позову склала 106 490,72 грн.

Отже, на дань подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем за надані йому послуги складає 106 490,72 грн, за прострочення сплати якої позивачем нараховані 3% річних у сумі 16 375,23 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 58 649,54 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 108 від 02.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 934 ЦК України передбачено, що за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За змістом ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем послуг з організації перевезень вантажів відповідачу, у відповідності до умов договору.

Судом встановлено порушення з боку відповідача грошових зобов`язань щодо оплати наданих послуг, а саме часткової їх оплати у розмірі 926 801,60 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 106 490,72 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних у сумі 16 375,23 грн а також інфляційні втрати у розмірі 58 649,54 грн, за загальний період прострочення визначений позивачем з 17.01.2020 по 10.05.2023.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦКУкраїни) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт прострочення відповідача перед позивачем виконання грошового зобов`язання встановлено, суд, перевіривши розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 58 649,54 грн та 3% річних у розмірі 16 375,23 грн є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі Договору №09/12/2022/т про надання правової (правничої допомоги), який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» (Замовник), в особі директора Паращака Петра Петровича, що діє на підставі Статуту, та Адвокатським об`єднанням «Паритет Права» (виконавець) в особі керуючого партнера Яніва Михайла Васильовича, який діє на підставі Статуту.

Відповідно до п.1.1 Договору Замовник доручає Виконавцю надавати юридичні послуги (професійну правничу допомогу), а Виконавець погоджується надавати Замовнику такі послуги згідно з умовами цього Договору, а Замовник погоджується сплачувати за надані послуги в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Як вбачається, з п.1.2 Договору, послуги, зазначені в п. 1.1., надаються за конкретними запитами уповноважених осіб Замовника (тобто керівника виконавчого органу Замовника, фінансового директора, головного бухгалтера, керівника юридичного відділу, менеджерів та інших співробітників Замовника, щодо яких Виконавець може розумно очікувати, що їм делеговані відповідні повноваження направляти запити від імені Замовника). Запити можуть направлятися як в письмовій, так і в усній формі. Послуги можуть надаватися як в усній, так і в письмовій формі відповідно до домовленості між Сторонами в кожному конкретному випадку. Конкретний обсяг послуг погоджується Сторонами в кожному конкретному випадку.

Додатковою угодою № 12 до Договору № 09/12/2022 про надання правової (правничої) допомоги від 09.12.2022:

1. Сторони дійшли згоди, відповідно до пункту 1.2. Договору про надання правової допомоги від 09.12.2022 узгодити наступний обсяг юридичних послуг:

Правовий супровід інтересів Замовника у Господарському суді міста Києва, щодо справи за позовом ТОВ «ТІП-ТРАНС» до ТОВ «Дайджест Компані» про стягнення заборгованості (що серед іншого включає: консультування Замовника, стосовно справи, ознайомлення з матеріалами справи, розробку правової позиції у справі, підготовку позовної заяви, та інших необхідних документів, представництво в судових засіданнях).

2. Сторони визначили, що надання правової допомоги (юридичних послуг) Виконавцем Замовнику та її оплата буде відбуватися на наступних умовах:

- послуги по підготовці та подачі позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з ТОВ «Дайджест Компані», збору та аналізу доказів, по підготовці та подачі до вказаного суду необхідних процесуальних документів (клопотань, інших документів), складає грошову суму в розмірі - 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн. без ПДВ і оплачується Замовником протягом 3 (трьох) банківських з дати виставлення рахунку.

- вартість послуг при безпосередній участі Замовника в судовому засіданні в режимі відеоконференції складає грошову суму в розмірі - 1 500 (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) без ПДВ за 1 (одне) судове засідання і оплачується Замовником протягом 3 (трьох) банківських з дати судового засідання.

- «Гонорар успіху» складає 10 000 (десять тисяч» грн. 00 коп.) без ПДВ і оплачується Замовником протягом 5 днів з дати прийняття рішення на користь Замовника.

Згідно з Актом виконаних робіт за договором про надання правової (праничої) допомоги, сторони встановили та погодили, що:

1. Виконавець виконав, а Замовник прийняв роботу за Договором про надання правової допомоги №09/12/2022/т від 09 грудня 2022р., а саме:

- послуги по підготовці та подачі позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з ТОВ «Дайджест Компані».

2. Загальна вартість виконаних робіт складає 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн. без ПДВ.

3. Замовник підтверджує, що робота виконана Замовником повністю відповідає вимогам Замовникам, зауважень та претензій до Виконавця по якості, обсягу та/або вартості немає.

Частиною 4-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не подавалось.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС», з покладенням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайджест Компані» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 256, ідентифікаційний код 40989651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІП-ТРАНС» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. С. Бандери, буд. 52, кв. 2; ідентифікаційний код 40807713) основний борг у розмірі 106 490 грн 72 коп., 3% річних у розмірі 16 375 грн 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 58 649 грн 54 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 722 грн 73 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.07.2023.

Суддя Л.Г. Пукшин