Рішення

від 31.07.2023 по справі 910/7779/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2023Справа № 910/7779/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер"

вул. Соборна 114, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ"

проспект Свободи, б. 2-Г, літ. А, м. Київ, 04108

про стягнення 991 193,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" про стягнення 991 193,46 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7779/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Поштове відправлення №0105494475444 вручено відповідачу 29.05.2023.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/7779/23, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

26.01.2021 р. між ТОВ «СНВК «ЮПІТЕР» та ТОВ «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» було укладено договір Договору №41FP417-1055-21 щодо постачання останнім природного газу для потреб непобутових споживачів (надалі - Договір).

Згідно пункту 1.1. Договору «Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу у 2021 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.».

Відповідно до пункту 4.2. Договору Сторони узгодили наступний порядок розрахунку:

Оплата газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку:

- оплата в розмірі 100 % (сто відсотків) здійснюється Споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий Постачальником газ здійснюється Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.

За твердженням позивача, котре належними та допустимими доказами не спростовано відповідачем, у повній відповідності до укладеного Договору ТОВ «СНВК «ЮПІТЕР» здійснювалась попередня оплата в розмірі 100 % за газопостачання.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2022 року, оформлений Відповідачем та підписаний Позивачем 25 липня 2022 р., за ТОВ «КИІВОБЛГАЗ ЗБУТ» рахується заборгованість в сумі 881 833,97 грн.

Аналогічна ситуація й по оборотній відомості по бухгалтерському обліку Позивача щодо контрагента Відповідача.

Як вказує позивач, вказана заборгованість утворилась враховуючи те, що станом на 24.01.2022 р. Відповідач мав заборгованість по авансовим платежам в сумі 1 300 090,75 грн., та 24.01.2022 р. платіжним дорученням №2017 від 24.01.2022 р. Позивач відповідно до умов договору сплатив ще авансовий платіж в сумі 479 419,40 грн., при цьому зі сторони відповідача мала місце реалізація газу в наступному порядку: 31.01.2022 р. акт №82000171 на суму 633544,21 грн.; 28.02.2022 р. акт №82002968 на суму 252805,97 грн.; 31.03.2022 р. акт №82003823 на суму 20,64 грн.; 30.04.2022 р. акт №82005561 на суму 659,40 грн.; 31.05.2022 р. акт №82006524 на суму 645,96 грн.;

В наступні періоди послуги по постачанню газу не надавались до цього часу.

В результаті чого утворилась заборгованість за Відповідачем в сумі 881 833,97 грн.

Вся вказана заборгованість підтверджена вище вказаним Актом звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2022 рок підписаний 25 липня 2022 р.

Враховуючи те, що Відповідач припинив постачання газу, Позивач неодноразово здійснював вимогу щодо погашення вказаної заборгованості, а саме: листом №03/08-1 від 03.08.2022 р.; - листом №01/05-1 від 01.05.2023 р., які були вручені Відповідачу.

05.05.2023 р. було направлено Вимогу № 05/05-1 щодо погашення суми заборгованості, інфляційних, 3% річних в порядку ст.625 ЦК України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив попередню оплату товару загалом на суму 1 779 510,15 грн.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив постачання оплаченого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 881 833,97 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з постачання оплаченого обсягу газу на загальну суму 881 833,97 грн. відповідачем не виконано.

На підтверджеення своїх вимог позивач посилається на Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2022 року, оформлений відповідачем та підписаний позивачем 25 липня 2022 р., за ТОВ «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» рахується заборгованість в сумі 881 833,97 грн.

Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже є визнається судом таким, що є належним та допустимим доказом у справі.

Доказів постачання оплаченого обсягу газу на загальну суму 881 833,97 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 881 833,97 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 20 294,26 грн 3 % річних та 89 065,23 грн. інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів позивачем нараховано 20 294,26 грн 3 % річних та 89 065,23 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20 294,26 грн 3 % річних та 89 065,23 грн. інфляційних втрат, а відтак, суд задовольняє вказані вимоги повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" (проспект Свободи, б. 2-Г, літ. А, м. Київ, 04108; ідентифікаційний код 39592941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СНВК "Юпітер" (вул. Соборна 114, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131; ідентифікаційний код 01195655) 881 833,97 грн. основного боргу, 20 294,26 грн 3 % річних та 89 065,23 грн. інфляційних втрат та 14 867,91 грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов