Рішення

від 31.07.2023 по справі 916/1294/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1294/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1294/23

за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, № 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, № 6, код ЄДРПОУ 40081221)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант ЛТД» (65014, м. Одеса, вул. Канатна, № 22, код ЄДРПОУ 41793436)

про стягнення 145 666,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції учасників справи.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант ЛТД» про стягнення коштів в розмірі 145666,67 грн .

В обґрунтування позовної заяви позивач вказав, що відповідач не надав позивачу зареєстровані податкові накладні на поставлений товар відповідно до видаткових накладних № 29 та 31 від 26.11.2018 та квитанції про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН, що завдало позивачу збитки та позбавило останнього права на включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту.

Як зауважує позивач, 17.09.2018 між ТОВ «Адамант ЛТД» та АТ «Українська залізниця» укладено договір поставки №ПЗ/Е-181441/НЮ, згідно якого відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивачу певну продукцію, відповідно до Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Позивач вказує, що відповідачем на виконання умов договору згідно видаткової накладної №29 від 26.11.2018 поставлено позивачу, а останнім оплачено товар на загальну суму 696000,00 грн., в тому числі сума ПДВ становить 116 000,00 грн.

У зв`язку з цим відповідач 26.11.2018 за фактом першої події (поставка товару) склав податкову накладну №1 від 26.11.2018 на поставлений товар, а саме вишку ізолюючу з`ємну композитну ВИС-4М на загальну суму 696 000,00 грн., в тому числі 580 000,00 грн. суму без ПДВ, сума податку на додану вартість становить 116 000,00 грн, яка останнім не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За ствердженням позивача, ним зобов`язання по оплаті коштів за поставлений відповідачем товар згідно умов договору та видаткової накладної №29 від 26.11.2018 на загальну суму 696 000,00 грн., де сума ПДВ становить 116 000,00 грн., виконано повністю, що підтверджується платіжним дорученням №1557395 від 04.02.2019. Однак, відповідачем податкова накладна на поставлений товар відповідно до договору та видаткової накладної №29 від 26.11.2018 на загальну суму 696 000,00 грн., не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних ні на дату поставки товару за договором, ні на дату здійснення позивачем оплати такого товару, ні на даний час.

Окрім того, позивач зазначив, що відповідач направив позивачу, а саме регіональній філії «Південно-Західна залізниця» AT «Українська залізниця» рахунок на оплату №71 від 26.11.2018 на загальну суму 178 000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 29 666,67 грн.

Відповідно до платіжного дорученням №773 від 28.11.2018 наданий відповідачем рахунок оплачено позивачем, а саме 28.11.2018 залізницею перераховано на розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 178 000,00 грн. як попередня оплату згідно рахунку №71 від 26.11.2018 за постачання трансформаторів ОМЖС-2,5/27,5.

В подальшому, відповідачем згідно видаткової накладної №31 від 26.11.2018 поставлено позивачу товар, який останнім оплачено 28.11.2018 на загальну суму 178 000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 29 666,67 грн.

Позивачем зобов язання по оплаті вищезазначеного рахунку виконано повністю, проте, як вказує позивач, відповідачем податкова накладна на поставлений товар відповідно до видаткової накладної №31 від 26.11.2018 не складена та не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних ні на дату здійснення позивачем оплати вартості товару, ні на дату поставки такого товару, ні на даний час.

Таким чином, позивач підсумовує, що відповідач повинен був скласти та зареєструвати податкову накладну на поставлений товар відповідно до видаткових накладних №29 та №31 від 26.11.2018- до 15.12.2018 включно.

Проте, станом на даний час відповідачем податкові накладні на поставлений товар відповідно до видаткових накладних №29 та №31 від 26.11.2018 не складені та не зареєстровані, відповідач не надав позивачу зареєстровані податкові накладні з квитанцією про підтвердження реєстрації (прийняття) таких податкових накладних, чим, на переконання позивача, завдав Залізниці збитків в сумі 145 666,67 грн. у зв`язку з недоотриманням податкового кредиту на суму сплаченого позивачем податку на додану вартість у зв`язку з придбанням товару згідно вказаних видаткових накладних.

Позивач наголошує, що нормами абзацу 3 пункту 198.6 статті 198. абзацу 2 пункту 201.10 статті 210 ПК України встановлено причинно-наслідковий зв`язок між фактом складання і реєстрації податкової накладної та виникненням права у платника податку нараховувати певні суми як такі, що відносяться до податкового кредиту. Отже, на думку позивача, встановленою і доведеною є наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між відсутністю факту реєстрації податкових накладних на суму 696 000 грн в тому числі ПДВ в сумі 116 000,00 грн, і на суму 178 000,00 грн в тому числі ПДВ в сумі 29 666,67 грн., та невключенням сум податку до податкового кредиту позивача.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України на поставлений товар відповідно до видаткових накладних №29 №31 від 26.11.2018 склав та не зареєстрував податкові накладні в ЄРПН, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на загальну суму 145 666,67 грн.

Ураховуючи наведене, порушення відповідачем порядку складання та реєстрації податкових накладних в ЄРПН позбавило позивача права на включення суми 145 666,67 грн. ПДВ до податкового кредиту, внаслідок чого останньому завдано збитків на вказану суму.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023 позовна заява вх.№ 1342/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2023 позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№1342/23 від 28.03.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`ятиднів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.04.2023 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 10789/23), із змісту якої заяви вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 31.03.2023..

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 було прийнято позовну заяву (вх.№ 1342/23 від 28.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1294/23, постановлено справу № 916/1294/23 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.04.2023 була надіслана на електронні адреси pzz@sw.uz.gov.ua та uz@uz.gov.ua, що були зазначені позивачем у позовній заяві.

Відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Адамант ЛТД» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.04.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65014, м. Одеса, вул. Канатна, № 22, проте ухвала повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№12065/23 від 23.05.2023.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 10.04.2023 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме: на сайті Судової влади України розміщувалось відповідне оголошення від 02.06.2023. З опублікуванням оголошення за змістом ст. 122 ГПК України відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

При цьому, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Так, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд враховує, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

13.04.2023 позивач надав до суду заяву (вх. № 12028/23) про подання доказу сплати судового збору, яка судом була разом із доказами долучена до матеріалів справи № 916/1294/23.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», №2542023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

31.07.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

17.09.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі начальника виробничого підрозділу Козітинська дистанція електропостачання регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамант ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки ПЗ/Е-181441/НЮ, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовнику певну продукцію (далі товар) відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною даного договору, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Найменування товару: Лейтера (вишка ізолююча з`ємна композитна ВИС-4М 2018 року випуску) (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації №1 (Додаток № 1) до даного договору.

Сума по договору становить: 580 000,00 грн, ПДВ 20% 116 000,00 грн, разом 696 000,00 грн (п. 3.4. договору).

Пунктами 4.1., 4.2. договору сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі. Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 20 банківських днів з дня отримання товару, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважаться день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної та акту прийманій -передачі товару.

За умовами п.п. 5.1., 5.2. договору товар повинен бути поставлений замовнику не пізніше 30.11.2018. Товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад замовника на умовах DDP (22100, Вінницька обл., м. Козятин, вул. Привокзальна, 1), у відповідності до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у ред. 2010 р.).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 12.1. договору).

17.09.2018 сторонами підписано Специфікацію №1 (Додаток №1 до договору), якою визначено найменування товару - вишка ізолююча з`ємна композитна ВИС-4М, виробника ТОВ «Слов`янський електротехнічний завод», технічні характеристики ДСТУ ТУ У 32.01056327.007-96, одиницю виміру та кількість - 10 шт, ціну без ПДВ 58000,00, суму без ПДВ 580 000,00 грн.

Загальна сума поставки за Специфікацією №1 складає 696 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 116000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №69 від 26.11.2018 на суму 696000,00 грн, у тому числі з ПДВ 116000,00 грн.

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 696000,00 грн, у тому числі ПДВ - 116000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №29 від 26.11.2018.

Позивачем здійснено оплату за поставлений товару в повному обсязі у розмірі 696000,00 грн, у тому числі ПДВ 116000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №1557395 (260099239601) від 18.02.2019.

У матеріалах справи також наявний рахунок № 71 від 26.11.2018 на оплату товару трансформатору ОМЖС-2,5/27,5 в кількості 5 шт на суму 178000,00 грн (у т.ч. ПДВ 29666,67 грн), поставленого на підставі видаткової накладної № 31 від 26.11.2018, який 28.11.2018 був оплачений позивачем на користь відповідача, що вбачається із платіжного доручення № 733 (224895427311) від 28.11.2018 з призначенням платежу: «Перераховуються кошти зг рах № 71 від 28.11.2018 РФ ПЗЗ ПАТ УЗ 40081221/419 в т.ч. ПДВ 20% - 29666,67».

Оскільки позивач оплатив рахунок відповідача за поставку товару, тому ця дія є прийняттям пропозиції укласти договір на поставку товару, як передбачено ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи свідчать про те, що у сторін відсутні будь-які зауваження щодо виконання умов договору в частині поставки та оплати товару.

Як вказує позивач у позові та вбачається з матеріалів справи, 26.11.2018 відповідачем складено податкову накладну №1 на суму 696000,00 грн, з якої податок на додану вартість у розмірі 116000,00 грн, однак у строки, передбачені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, її не було зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, позивач стверджує, що податкова накладна на поставлений товар відповідно видаткової накладної № 31 від 26.11.2018 відповідачем взагалі не складена та не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача права на включення суми в загальному розмірі 145 666,67 грн ПДВ до податкового кредиту та стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

При цьому за правилами ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 15 Цивільного кодексу Українит визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити /реалізувати/ своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати рядок у сфері господарювання.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в силу вимог ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до приписів ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що , підтверджено податковою накладною.

За п. 198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Положення п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України визначають, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.4. ст.200 Податкового кодексу України).

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як визначено п. 201.4 ст. 201 ПК України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту… Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач оплатив відповідачу за отриманий товар кошти на загальну суму 874000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 145666,67 грн.).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, відповідач повинен був скласти та зареєструвати податкові накладні на поставлений товар відповідно до видаткових накладних №29 та № 31 від 26.11.2018 до 15.12.2019 включно.

Відповідач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та не надав позивачу зареєстровані податкові накладні з квитанціями про підтвердження реєстрації (прийняття) таких податкових накладних.

Доказів отримання ДПС та реєстрації відповідачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних на загальну суму 874000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 145666,67 грн.) матеріали справи не містять.

Згідно з пунктами 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Нормами абзацу 3 пункту 198.6 статті 198. абзацу 2 пункту 201.10 статті 210 ПК України встановлено причинно-наслідковий зв`язок між фактом складання і реєстрації податкової накладної та виникненням права у платника податку нараховувати певні суми як такі, що відносяться до податкового кредиту. Отже, встановленою і доведеною є наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між відсутністю факту реєстрації податкової накладної на суму 696000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 116000,00 грн, а також факту складання та реєстрації податкової накладної на суму 178000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 29666,67 грн та невключенням сум податку до податкового кредиту позивача.

Таким чином, відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України на поставлений товар відповідно до видаткової накладної №29 та видаткової накладної № 31 від 26.11.2018 не склав та не зареєстрував податкові накладні в ЄРПН, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 145666,67 грн.

Тобто сума податку на додану вартість, що не включена до податкового кредиту позивача внаслідок невиконання своїх обов`язків зі своєчасної реєстрації податкових декларацій, є його збитками.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п.1 ст.611 ЦК та ст.224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, тобто зазначена сума, фактично, є збитками цієї особи (постанова від 03.08.2018 у справі №908/76/18).

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

При цьому хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18).

Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Позивач не може скористатись підставами для нарахування сум, що відноситься до податкового кредиту, які визначені пунктом 201.11 ст. 201 Податкового Кодексу України, без отримання податкових накладних.

Відтак, за загальним правилом, приписи пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.

З системного аналізу вище викладеного вбачається, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Так, за приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Отже, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.

Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Таким чином, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Доказів щодо вчинення відповідачем дій у визначені законом порядку та строки щодо належної реєстрації податкових накладних суду не подано. Порушення відповідачем норм Податкового кодексу України позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 145666,67 грн., тобто позивач поніс збитки.

Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні у встановлені законом порядку та строки і неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу правопорушення.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на стягнення збитків у зв`язку з порушенням відповідачем обов`язку щодо реєстрації податкових накладних.

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням вказаних вище обставин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку щодо складання та реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, як обґрунтованих, підтверджених належними доказами та наявними матеріалами справи, у зв`язку з чим з відповідача слід стягнути на користь позивача 145 666,67 грн.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант ЛТД» (65014, м. Одеса, вул. Канатна, № 22, код ЄДРПОУ 41793436) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, № 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, № 6, код ЄДРПОУ 40081221) грошові кошти у сумі 145 666 (сто сорок п`ять тисяч шістсот шістдесят шість) грн 67 коп та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 31 липня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський