Ухвала

від 27.07.2023 по справі 916/3948/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

27 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3948/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Баранця О.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Павлишин А.І. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АМБРА ГРЕЙН"

на рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2022 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА"

до товариства з обмеженою відповідальністю "АМБРА ГРЕЙН"

про стягнення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА" (далі - ТОВ "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА", позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АМБРА ГРЕЙН" (далі - ТОВ "АМБРА ГРЕЙН", відповідач), в якій просить суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23.02.2022, зобов`язати відповідача поставити товар - насіння соняшника у кількості 63,38 МТ на виконання договору від 18.09.2020 № 060111563 (далі - Договір) на поставку сільськогосподарської продукції та стягнути штрафні санкції у розмірі 1 373 279, 15 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо поставки всього обсягу товару, визначеного у пункті 3.1 Договору, а тому на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій та збитків у вищевказаній спірній сумі.

За розрахунком позивача:

- розмір неустойки (пені), нарахованої згідно з пунктом 7.3 Договору становить 157 529, 47 грн.;

- розмір штрафу відповідно до пункту 7.5 Договору становить 591 999, 84 грн.;

- розмір штрафу відповідно до пункту 7.6 Договору становить 591 999, 84 грн.;

- розмір збитків відповідно до пункту 7.1 Договору становить 31 750 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.10.2022 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву ТОВ "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА" до ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" про зобов`язання поставити товар - насіння соняшника у кількості 63,38 МТ 38 кг на виконання Договору та стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 373 279,15 грн - задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" на користь ТОВ "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА" штраф у розмірі 591 999, 84 грн., пеню у розмірі 36 692,43 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 430,38 грн. У задоволенні решти позову - відмовлено.

Місцевим господарським судом зазначено про те, що вимога позивача щодо стягнення пені у розмірі 157 529, 47 грн підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції перевірено, наданий позивачем до матеріалів справи, розрахунок пені та встановлено, що він неправильний, у зв`язку із чим судом здійснено власний розрахунок пені, розмір якої становить 36 692,43 грн.

Суд першої інстанції погодився з наведеним позивачем розрахунком штрафу та зазначив, що у даному випадку наявні підстави для стягнення з ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" штрафу у розмірі 591 999, 84 грн на підставі пункту 7.5 Договору, адже постачальником поставлено товар у меншій кількості, ніж передбачено Договором.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 591 999, 84 грн на підставі пункту 7.6 Договору, місцевий господарський суд зазначив про відсутність доказів у справі щодо односторонньої відмови постачальника від виконання повністю або частково своїх зобов`язань за Договором, а також про неможливість подвійного застосування штрафу за одне й те саме порушення - недопоставку товару. А тому, суд дійшов висновку щодо відмови в частині стягнення штрафу на підставі пункту 7.6 Договору.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив також про те, що позивачем не доведено ані наявності, ані розміру збитків, ані причинно-наслідкового зв`язку між порушенням постачальником Договору і збитками, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення збитків у розмірі 31 750 грн.

Щодо вимоги про зобов`язання виконати умови Договору місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем у цій частині позовних вимог обрано неналежний спосіб захисту, враховуючи, що таке зобов`язання передбачено договором.

Задовольняючи частково позов місцевий господарський суд зазначив щодо доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 591 999,84 грн та пені у розмірі 36 692, 43 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 (колегія суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2022 залишено без змін.

Предметом апеляційного розгляду у даній справі було на думку скаржника недотримання господарським судом норм права під час ухвалення рішення в частині стягнення з ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" на користь ТОВ "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА" штрафу у розмірі 591 999, 84 грн та пені у розмірі 36 692,43 грн, в іншій частині судове рішення не оскаржувалося, а тому Верховним Судом не переглядається.

ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 зі справи у частині стягнення 591 999, 84 грн штрафу та 36 692, 43 грн пені; справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми статті 233 ГК України та 551 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 09.02.2023 у справі №922/4121/20 (в частині вирішення питання щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій в силу приписів статті 233 ГК України та 551 ЦК України).

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ОЛСІДЗ ГРУП УКРАЇНА" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У зв`язку із запланованою відпусткою суддів Колос І.Б. та Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.07.2023, який наявний в матеріалах справи.

Касаційна скарга ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку вказує скаржник), Велика Палата при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, штрафу та процентів річних, зокрема зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22 позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем договору купівлі-продажу природного газу від 19.03.2019 № СМ3-Н-02-2019-270/12 в частині виконання обов`язку отримати та оплатити мінімальний договірний обсяг газу за період з 01.05.2021 до 30.04.2022, внаслідок чого до відповідача підлягає застосуванню відповідальність згідно з пунктом 7.6 договору, в редакції додаткової угоди № 34 - стягнення штрафу у розмірі неприйнятого обсягу газу. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, однак, скориставшись правом на його зменшення - встановивши обставини, які мають істотне значення, за наявності яких господарський суд може зменшити неустойку (частина третя статті 551 ЦК України), зокрема, що порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а стягнення місцевим господарським судом з відповідача 20 000, 00 грн штрафу (зменшення суми штрафу до 0,02%) не забезпечує баланс інтересів сторін у справі та фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 1 033 552, 07 грн штрафу за договором купівлі-продажу природного газу від 19.03.2019 № СМЗ-Н-02-2019-270/12.

Предметом розгляду у справі № 922/4121/20 було стягнення штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору іпотеки, що полягає в укладенні договору оренди нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя, відповідальність за що передбачена договором іпотеки у вигляді штрафу.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

У справі, що розглядається (916/3948/21), перевіривши доводи сторін щодо застосування статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а також подані на їх обґрунтування докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність підстав для застосування своїх дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій та належним чином навели у тексті оскаржуваних судових рішень мотиви їх прийняття.

Водночас, посилаючись на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/17, від 15.02.2023 у справі №920/437/222, від 09.02.2023 у справі №922/4121/20, скаржник фактично намагається спонукати Суд до здійснення переоцінки доказів, на підставі яких судами були встановлені обставини спірних правовідносин, що відповідно до статті 300 ГПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що висновки у наведеній скаржником постанові та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.

Наведені у касаційних скаргах доводи значною мірою зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги та посилання на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки вони є висновками щодо оцінки обставин порушень, встановлених у цій справі, які не є аналогічними обставинам порушень, встановлених у даній справі, що розглядається. Посилаючись на ці висновки, скаржник намагається довести, що суди попередніх інстанцій не правильно встановили обставини у цій справі на підставі здійсненої ними оцінки доказів у їх сукупності, та спонукає Верховний Суд до їх переоцінки, при тому, що з підстав порушення судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 287, частина третя статті 310 ГПК України) судові рішення не оскаржено.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/3948/21.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "АМБРА ГРЕЙН" на рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 у справі № 916/3948/21.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "АМБРА ГРЕЙН" на рішення господарського суду Одеської області від 13.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 у справі № 916/3948/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя О. Баранець

Суддя В. Селіваненко