Рішення

від 29.06.2023 по справі 760/22083/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/22083/20

2/760/5106/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.,

секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, -

встановив:

09 жовтня 2020 року представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10 грудня 2020 року, просив стягнути з відповідача на користь державного підприємства 1129309,84 грн. шкоди, завданої незаконним звільненням працівника та судовий збір у розмірі 16939,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступними обставинами.

Відповідач ОСОБА_1 наказом №320-К від 11 липня 2018 року Державною службою України з питань праці був призначений на посаду директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці».

Наказом директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» Солнцева І.В. від 06.08.2018 року №40-к ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв`язку з систематичним невиконанням обов`язків, покладених на нього трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у справі №756/11396/18, визнано незаконним наказ директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» від 06.08.2018 року №40-к про звільнення ОСОБА_2 за систематичне невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу експертизи та технічного нагляду департаменту експертизи об`єктів котлонагляду, підіймальних споруд та електровимірювань Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» з 06 серпня 2018 року.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 вересня 2020 року у справі №756/3247/20 затверджено мирову угоду, укладену 08 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та Державним підприємством «Київський експертно-технічний центр Держпраці» на таких умовах:

1.Державне підприємство «Київський експертно-технічний центр Держпраці» визнає позов у цивільній справі №756/3247/20 у частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 07 серпня 2018 року по 13 листопада 2019 року на суму 934188,31 грн., який визначено шляхом множення середньої заробітної плати (заробітку) ОСОБА_2 , в розмірі 2928,49 грн., на 319 робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком;

2.Державне підприємство «Київський експертно-технічний центр Держпраці» зобов`язується сплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в розмірі 934188,31 грн., який передбачений у п.1 цієї Угоди, протягом 30 календарних днів, які є наступними за днем постановлення судом ухвали про затвердження цієї Угоди.

01 жовтня 2020 року Державне підприємство «Київський експертно-технічний центр Держпраці» виконало умови мирової угоди та виплатило ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07 серпня 2018 року по 13 листопада 2019 року в сумі 934188,31 грн.

Додатково за платіжним дорученням №31 від 01 жовтня 2020 року позивач перерахував ГУ ДПС у м. Києві єдиний соціальний внесок з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 195121,53 грн.

Наказом №46-ХТ від 10 червня 2019 року Державної служби України з питань праці ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці».

Представник позивача вважає, що відповідач звільняючи працівника ОСОБА_2 з роботи та підписуючи наказ №40-к від 06.08.2018 року, займав посаду директора Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці», а тому як посадова (службова) особа, яка винна у незаконному звільненні працівника в порядку ст. ст. 134, 237 КЗпП України та ст. 1191 ЦК України має відшкодувати підприємству шкоду, завдану незаконним звільненням працівника на загальну суму 1129309,84 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 09.10.2020 року зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року відкрито позовне провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 30.03.2021 року закрито підготовче засідання і призначено справу до судового розгляду.

11 травня 2023 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вказав, що відповідно до ст. 237 КЗпП України покриттю за рахунок службової особи підлягає саме шкода, заподіяна підприємству, установі, організації, у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, а не будь-які інші виплати, зокрема, обов`язкові.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що перебувала в трудових відносинах. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці. Таким чином, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу для підприємства не є шкодою, адже не може назвати шкодою виплату роботодавцем заробітної плати працівнику.

Станом на день ухвалення Оболонським районним судом м. Києва рішення від 13 листопада 2019 року відповідач вже не працював на посаді керівника підприємства, а тому не мав повноважень негайно поновити ОСОБА_2 на посаді і належним чином виконати рішення суду. Такий обов`язок перейшов до нового керівника підприємства Слаблюка А.В., який з червня 2019 року був призначений в.о. директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці», а в липні 2019 року призначений директором.

Вважає, що саме чинний на дату ухвалення рішення про поновлення на роботі ОСОБА_2 , керівник відповідальний за повне та вчасне виконання рішення суду і, зокрема, вчасну та повну виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Саме невиплачена вчасно ОСОБА_2 середньомісячна заробітна плата, стала приводом для його повторного звернення до суду з позовом і керівником був ОСОБА_4 .

Відповідач не займав посаду керівника і не міг уникнути негативних наслідків пов`язаних із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_2 , а тому не є належним відповідачем у справі.

22 травня 2023 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Вказав, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи, відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовим рішенням про незаконність звільнення особи та додаткового правового аналізу не потребує.

Саме відповідач ОСОБА_1 , будучи керівником ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» в період з 11 липня 2018 року по 10 червня 2019 року, не зміг уникнути негативних наслідків своїх дій, спричинених незаконним наказом від 06 серпня 2018 року №40-к «Про звільнення ОСОБА_2 », та заподіяв підприємству шкоду у розмірі 1129309,84 грн.

29 червня 2023 року представник позивача подав додаткові пояснення. Вказав, що єдиний внесок відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплачується в обов`язковому порядку.

Сума середнього заробітку, який підприємство нарахувало та виплатило, незаконно звільненому працівнику за вимушений прогул за рішенням суду була базою для нарахування єдиного соціального внеску. Відрядна оплата праці відноситься до виробничої собівартості робіт (послуг), а виплати за період вимушеного прогулу відносяться до інших операційних витрат.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_6 заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у заявах по суті справи.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Державної служби України з питань праці №320-к від 11 липня 2018 року ОСОБА_1 призначено директором Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» з 12 липня 2018 року, відповідно до укладеного контракту.

Наказом Державної служби України з питань праці №46-кт від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 звільнено 10 червня 2019 року з посади директора Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» за власним бажанням.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у справі №756/11396/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, задоволено частково позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди. Визнано незаконним наказ ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» від 06 серпня 2018 року №40-к про звільнення ОСОБА_2 за систематичне невиконання працівником обов`язків, покладених на нього трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу експертизи та технічного нагляду департаменту експертизи об`єктів котлонагляду, підіймальних споруд та електровимірювань Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» з 06 серпня 2018 року. Стягнуто з ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» на користь ОСОБА_2 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та судовий збір в розмірі 50,34 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» в дохід держави судовий збір у сумі 704,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Суди встановили, що 18 лютого 2008 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду експерта відділу експертизи, сертифікації та контролю якості будівництва об`єктів нафтогазового комплексу ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці». 24 січня 2012 року його переведено на посаду начальника відділу експертизи та технічного нагляду об`єктів нафтогазового та паливно-енергетичного комплексу ДП «Київський експертно-технічний центр держпраці».

31 липня 2015 року ОСОБА_2 був переміщений на посаду начальника відділу експертизи та технічного нагляду департаменту експертизи об`єктів котлонагляду, підіймальних споруд та електровимірювань ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» з 03 серпня 2015 року.

Наказом директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» Солнцева І.В. від 06 серпня 2018 року №40-к ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв`язку з систематичним невиконанням обов`язків, покладених на нього трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки доказів вчинення ОСОБА_2 повторного порушення трудової дисципліни після притягнення його до дисциплінарної відповідальності за відсутність на роботі 21 червня 2018 року шляхом оголошення йому догани наказом від 27 червня 2018 року №28-к, суду надано не було, визнано незаконними дії роботодавця по звільненню ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка підлягає застосуванню виключно у випадку систематичного невиконання працівником трудових обов`язків без поважних причин.

Вказані обставини в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України суд визнає такими, що не підлягають доказуванню, оскільки вони встановлені рішенням суду у цивільній справі, у якій брали участь ті самі особи.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 вересня 2020 року у справі №756/3247/20 затверджено мирову угоду, укладену 08.09.2020 між ОСОБА_2 та Державним підприємством «Київський експертно-технічний центр Держпраці» на таких умовах:

1. Відповідач визнає позов в цивільній справі №756/3247/20 у частині стягнення на користь Позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 07.08.2018 по 13.11.2019, на суму 934188 (дев`ятсот тридцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 31 коп., який визначено шляхом множення середньоденної заробітної плати (заробітку) Позивача, в розмірі 2928 (дві тисячі дев`ятсот двадцять вісім) гривень 49 коп., на 319 робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

2. Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в розмірі 934188 (дев`ятсот тридцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 31 коп., який передбачений у п. 1 цієї Угоди, протягом 30 (тридцяти) календарних днів, які є наступними за днем постановлення судом ухвали про затвердження цієї Угоди.

3. Позивач відмовляється від вимоги до Відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 14.11.2019 по 05.02.2020, в розмірі 173879 (сто сімдесят три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) гривень 07 коп.

4. Сторони відмовляються від взаємних вимог про стягнення судових витрат незалежно від їх розміру та часу виникнення.

5. Ця Угода вступає в силу з дня постановлення судом ухвали про затвердження цієї Угоди.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 01 жовтня 2020 року, Державне підприємство «Київський експертно-технічний центр Держпраці» виплатило йому 752021,59 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підтверджується платіжними дорученнями №32 від 01 жовтня 2020 року.

Згідно з платіжним дорученням №30 від 01 жовтня 2020 року, позивач перерахував УДКСУ у Оболонському районі податок з доходів фізичних осіб з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 168153,90 грн.

Згідно з платіжним дорученням №29 від 01 жовтня 2020 року, позивач перерахував УДКСУ у Оболонському районі військовий збір з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 14012,82 грн.

Згідно з платіжним дорученням №31 від 01 жовтня 2020 року, позивач перерахував ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ в Оболонському районі) єдиний соціальний внесок з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 195121,53 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Даною статтею встановлено загальне правило відповідальності, згідно з яким на боржника за регресною вимогою покладається обов`язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду у України, що містяться в п.20 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціями їх працівниками» право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Відшкодування шкоди, яка заподіяна підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу врегульовано нормами КЗпП України.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Як роз`яснено у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Згідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Статтею 136 КЗпП України визначений порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, а саме, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 на підставі наказу директора ДП «Київський експертно-технічний центр Держпраці» Солнцева І.В. та подальшого поновлення вказаного працівника на роботі за рішенням суду та стягнення з підприємства на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачу, завдано матеріальну шкоду, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі пункту 8 статті 134, статті 237 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявленої заподіяної працівником шкоди.

Факт виплати незаконно звільненому працівнику грошових сум, погоджених у мировій угоді, затвердженій 08 вересня 2020 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/3247/20, у зв`язку з поновленням на роботі та вимушеним прогулом, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень №29, №30, №32 від 01 жовтня 2020 року, що не спростовано відповідачем.

Разом з тим, заявлений позивачем до стягнення з відповідача єдиного соціального внеску з середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму 195121,53 грн. не обумовлений у мировій угоді, затвердженій 08 вересня 2020 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/3247/20 між ОСОБА_2 та Державним підприємством «Київський експертно-технічний центр Держпраці».

Відповідно до п.1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платники єдиного внеску, зазначені в підпунктах 1, 2, 7 цього розділу, є страхувальниками для застрахованих осіб.

Єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Порядок нарахування внеску, визначений цим розділом, поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул; платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

Дані виплати є обов`язковими для підприємства і перераховуються на кожну виплату заробітної плати, кожному працівнику, відносяться на витрати підприємства.

За встановлених обставин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 934188,31 грн. шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 14012,82 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 16, 1191 ЦК України, ст. ст. 130, 134, 237 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273-279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» (код ЄДРПОУ 23510933, адреса: 04073, м. Київ, вул. Ливарська, 1-А) шкоду завдану незаконним звільненням працівника в розмірі 934188 (дев`ятсот тридцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 31 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства «Київський експертно-технічний центр Держпраці» (код ЄДРПОУ 23510933, адреса: 04073, м. Київ, вул. Ливарська, 1-А) компенсацію за сплачений судовий збір в розмірі 14012 грн. 82 коп.

В іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І. Кушнір