Постанова

від 20.07.2023 по справі 545/1114/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1114/20 Номер провадження 22-ц/814/46/23Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Пилипчук Л.І.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішенняПолтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року, постановлене суддею Путрею О.Г.

по справі за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду з даним позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.03.2017 № 2381-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»; припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2017 за № 19460058 та зобов`язати ОСОБА_1 повернути вищевказану земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.03.2017 № 2381-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» останньому передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

На підставі цього рішеннядо Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 13.03.2017 № 19460058 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.

Вказував, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнятий із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, а тому відповідно достатті 84 ЗК Українине може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першоюстатті 364 КК України, відомості про яке 18 травня 2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), досудове розслідування триває.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги і водоохоронної зони, а також невизначеність їх меж у натурі не означає відсутності цієї смуги та не підтверджує правомірності передання у приватну власність земельної ділянки, розташованої у межах заплави.

Вважав, що відповідачі, враховуючи видимі природні ознаки спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги.

Посилаючись на те, що вказана земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, прокурор просив позов задовольнити.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14грудня 2021року позовні вимогипершого заступникакерівника Полтавськоїмісцевої прокуратуризадоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.03.2017 № 2381-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2017 за № 19460058.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені судові витрати по 3153 гривні з кожного.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, дійшов висновку про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписамстатті 80 ВК України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду прийнято з порушенням принципів змагальності та процесуальної рівності сторін.

Вказав, що у даній справі у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави у суді за наявності компетентного органу - Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Висновки суду обґрунтовані доказами, які надав позивач, що складені на замовлення прокуратури і базуються на припущеннях, висновок експерта отриманий з порушенням порядку, встановленого законом, а тому не є належним та допустимим доказом.

Окрім того, позивачем обрано невірний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Від керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 2381-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0054 ) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів (т.1, а.с. 15 ).

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13 березня 2017 року внесено запис № 19460058 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1196997653240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 площею 0,12 га (т.1, а.с. 16).

Згідно з висновком експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року№ 29639/18-41/24238?24272/19-41, проведеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017171010000088, зареєстрованому в ЄРДР 18 травня 2017 року за ознаками частини першоїстатті 364 КК України, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054, яка є предметом спору у даній справі, розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписамстатті 80ВК України (т. 1, а.с. 53-78).

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня 2017 року спірна земельна ділянка розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т. 1, а.с. 24, зворотня сторона - 25).

У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що згідно з матеріалами перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп - технікум ім. Макаренка) від1992 року (картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду) (т. 1, а.с. 37).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, зокрема, ГУ Держгеокадастру допустив порушення законодавства України, а саме всупереч приписамст. 80 ВК Українипередав фізичній особі у власність земельну ділянку, що розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Згідно частин першої-другоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина першастатті 14 Конституції України).

Щодо представництва прокурора у даній справі.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 4 ЦПК України, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За змістом ст.56ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначено Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Згідно із пунктом «є-1» ч. 1 ст. 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.5Закону України«Про державнийконтроль завикористанням таохороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах вимоги статей 116,118,121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі.

Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Отже, саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу № 2381-СГ від 03 березня 2017 року, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, викладена в ухвалі від 02 березня 2011 року у справі № 6-58303св10).

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Враховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, висновок місцевого суду про те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, є обґрунтованим.

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЗК Українитастатті 4 ВК Українидо земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Прибережні захисні смуги встановлюються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина першастатті 60 ЗК України, частина першастатті 88 ВК України).

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, встановлено що до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри (пункт 3).

Відповідно достатей 61- 62 ЗК України,статей 89-90 ВК України, абзацу другого пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затвердженихнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додатку 13 до цих Правил для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів на прибережних ділянках річок або водоймищ встановлюються водоохоронні зони, до складу яких входять, зокрема, заплава річки, надзаплавні тераси, бровки і круті схили корінних берегів, на яких встановлено режим суворого обмеження господарської діяльності.

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 р., до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Статтею 1 ВК України визначено, що заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Відповідно до пунктів 5, 7 частини першої статті 80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Згідно частини п`ятоїстатті 88 ВК Україниземлі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Частина другастатті 59 ЗК Україниобмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність за виключенням безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів.

Відповідно до частини четвертоїстатті 59 ЗК Україниземельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування громадянам та юридичним особам лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції, що вимагає встановлення особливого порядку їх використання та надання у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених уЗК УкраїнитаВК України.

14.12.2018 року в рамках вищевказаного кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок № 29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 в заплаві річки Коломак.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта відноситься до засобів доказування на підставі частини другої статті 76 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі№ 686/23256/16-цта від 25 березня 2021 року у справі№ 752/21411/17(ЄДРСРУ № 95848812) зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі,є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі№ 522/1029/18(провадження № 14-270цс19).

Висновок експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 № 29639/18-41/241038?24272/19-41, вказаним вимогам закону відповідає.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі№ 461/3675/17зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, 15 квітня 2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі№ 759/15556/18, провадження № 61-15236св20 (ЄДРСРУ № 96406834) зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні,сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз,підтверджено Верховним Судомпри розгляді справ № 678/364/15-ц постанова від 17.10.2019 року, № 461/3675/17 постанова від 05 лютого 2020 року та № 9901/740/18 постанова від 10.03.2020 року, але з дотриманням певних особливостей вказаних вище.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 08.07.2021 в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Маліннікової Д.К. про призначення по справі земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою відмовлено.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07.07.2022 року призначена земельно-технічна експертиза та експертиза з питань землеустрою.

Відповідно до ухвали оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1

28.10.2022 на адресу Полтавського апеляційного суду та ОСОБА_1 надіслано рахунок для оплати проведення експертизи.

Згідно повідомлення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 30.01.2023 судова експертиза у даній справі залишена без виконання внаслідок відсутності її оплати з боку заявника ОСОБА_1 .

Таким чином, висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/24238-24272/19-41 від 04.09.2019 року, відповідно до якого земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, розташована в заплаві річки Коломак є належним та допустимим доказом.

Окрім того, доказом місця розташування спірної земельної ділянки в заплавних землях є лист Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня 2017 року в якому вказано, що спірна земельна ділянка розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У відповіді Ковалівської сільської ради № 868 від 21.09.2017 року зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі - РОВР) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_1 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами Земельного таВодного кодексів України. Згідностатті 60 ЗК Українитастатті 88 ВК Україниуздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62 ЗК Українита ст.ст. 1, 88, 90 ВК України.

Сталою судовою практикою у подібних спірних правовідносинах сформульована правова позиція про те, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги. При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихстаттею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених устатті 59 ЗК України, суперечить нормам статей83, 84цьогоКодексу (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 54)).

У справі, розглянутій судом першої інстанції, наявними і допустимими доказами, а саме письмовим доказом «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року, що затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів № 338 від 31 липня 1981 року, підтверджується, що відповідно до вимог законодавства, чинного на момент розробки зазначених документів, була встановлена водоохоронна зона річки Коломак.

За таких обставин є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 2381-СГ від 03.03.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» суперечать вимогам Закону, тому земельну ділянку слід повернути державі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 викладений правовий висновок, згідно якого «у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).»

«Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.»

«За обставин цієї справи встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, - первинного набувача, проміжної набувачки (які не оскаржували судові рішення), а також кінцевого набувача, - зокрема, щодо їхньої обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.»

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року проєкти землеустрою щодо відведення чи надання у користування юридичним чи фізичним особам земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0044, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом3статті186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського обласного водресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Отже, покладення на ОСОБА_1 обов`язку повернути земельну ділянку, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу, а також є належним способом захисту порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третійстатті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Відповідно до частини другоїстатті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Встановивши, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , знаходиться у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до пункту «д» частини четвертоїстатті 84 ЗК України, пункту 7 частини першоїстатті 80 ВК Українине може передаватись у приватну власність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 18.11.2016 № 9076-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», якою надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва.

Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20 з аналогічним предметом і підставами позову викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.

«Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку.

Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Також Верховний Суд погоджується з висновком судів про задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, так як передана у власність відповідача земельна ділянка, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України.»

Встановлена законом неможливість передачі у приватну власність земель водного фонду унеможливлює виникнення такого права у відповідача, а тому позовні вимоги прокурора про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи та наведених правових нормах. Задовольнивши такі вимоги прокурора, суд першої інстанції не врахував, що в силу закону спірна земельна ділянка не вибула з володіння держави, отже, право власності не неї не набуте відповідачем.

Отже, належним і ефективним способом захисту порушеного права у межах спірних правовідносин є покладення на відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку державі.

Неврахування судом першої інстанції норм матеріального права, які визначають способи захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, та правових позицій Верховного Суду у спірних правовідносинах призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, запису про державну реєстрацію права приватної власності та припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у вказаній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, що не відповідають належному способу захисту порушених прав.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводами апеляційної скарги не спростовується та залишається апеляційним судом без змін.

Частиною 13ст. 141 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив 6 306 грн судового збору (т.1, а.с. 1).

Позовні вимоги задоволено частково1/3 частина. Платником судового збору за подачу позову до суду була Прокуратура Полтавської області (наразіПолтавська обласна прокуратура), до структури якої входить Полтавська місцева прокуратура Полтавської області.

Таким чином, Полтавська обласна прокуратура має право на стягнення з відповідача судових витрат (витрат зі сплати судового збору) з урахуванням відсотку задоволених позовних вимог у розмірі 2 102 грн.

Оскільки ОСОБА_1 відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому вказана сума підлягає компенсації позивачу за рахунок держави.

Подаючи апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 був звільнено від сплати судового збору. Апеляційна скарга задоволена на 2/3 частин.

Таким чином, з Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області на користь держави необхідно стягнути 6306 грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст.374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382, ст. 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14грудня 2021року у частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.03.2017 року № 2381-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2017 за № 19460058, розподілі судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.03.2017 року № 2381-СГ та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0054 залишити без задоволення.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14грудня 2021року залишити без змін.

Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі за рахунок держави судові витрати у сумі 2102 грн.

Стягнути з Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 6306 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді: Г.Л. Карпушин

Л.І. Пилипчук