Постанова

від 22.06.2023 по справі 910/12913/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. Справа№ 910/12913/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Маренич Г.О.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.06.2023:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023

у справі № 910/12913/22 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"

про стягнення 887 221,26 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі - позивач, ТОВзІІ «АВТ Баварія») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» (далі - відповідач, скаржник, ТОВ «Київоблгаз Збут») про стягнення 887221,26 грн, з яких 885184,12 грн основного боргу та 2037,14 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що відповідач після розірвання Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 не повернув позивачу переплату у розмірі 885 184,12 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 у справі № 910/12913/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" суму основного боргу у розмірі 885184 грн 12 коп., 3% річних у розмірі 2037 грн 14 коп. та судовий збір у розмірі 13308 грн 32 коп.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувавася тим, що оскільки у зв`язку з припиненням дії Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 у відповідача припинився обов`язок постачати позивачу природний газ у наступних розрахункових періодах, а станом на дату розірвання договору у позивача існувала переплата у розмірі 885 184,12 грн, яка не може бути зарахована в оплату за газ у наступних розрахункових періодах, підстави для утримання відповідачем грошових коштів у сумі 885184,12 грн відпала, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу вказану суму безпідставно утриманих грошових коштів.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/12913/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30 000 грн 00 коп. У іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір адвокатських витрат не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" звернулось до Півнчного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/12913/22 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви ТОВзІІ "АВТ Баварія" до ТОВ "Київоблгаз збут" про стягнення суми судового збору у розмірі 885 184,12 грн., 3 % річних у розмірі 2 037, 14 грн. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що умовами договору не передбачено повернення переплати позивачу, а умовами Додаткової угоди від 13.10.2022 про розірвання договору було передбачено, що сторони не мають будь-яких претензій одна до одної.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, скаржник вказує про недоведеність розміру, неспівмірність та завищену вартість адвокатських витрат.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

15.05.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуванні рішення залишити без змін.

Зокрема позивач зазначає, що вимоги позивача у даному спорі не ґрунтуються на положеннях Договору. Незважаючи на те, що основна заборгованість відповідача перед позивачем і виникла у період дії Договору (у зв`язку із авансовим порядком розрахунків за Договором), правовою підставою позову є повернення безпідставно збереженого майна. Відповідне зобов`язання носить позадоговірний характер і ґрунтується на положеннях закону.

Також позивач зазначає, що жодних обґрунтувань та доказів того, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (надання послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позов та/або значенням справи для сторони скаржник не наводить.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2023 у справі № 910/12913/22 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 витребувано справу № 910/1913/22

17.04.2023 справа надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарсьокго суду від 19.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/12913/22 залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.

09.05.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаззбут" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію № 92 від 02.04.2023 про сплату судового збору у розмірі 19 936,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського від 10.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/12913/22. Розгляд справи № 910/12913/22 призначено на 22.06.2023.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 22.06.2023 з`явився представник відповідача (скаржника), який підтримав апеляційну скаргу з викладених у апеляційній скарзі підстав.

У судове засідання 22.06.2023 з`явився представник позивача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд апеляційної інстанції залишити відповідні оскаржувані рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі - споживач) укладено Договір №41ВР417-1003-20 постачання природного газу для потреб не побутових споживачів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Річний плановий обсяг постачання газу - до 87020 куб.м. (п. 1.2 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021).

Відповідно до п. 3.5 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом 2 договору.

Згідно з п. 4.1 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 розрахунковий період за договором становить один календарний місяць.

У п. 4.2 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 сторонами погоджено, що оплата газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України наступним чином - оплата в розмірі 100% здійснюється споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з п. 9.1 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п. 9.2 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або за рішенням суду на вимогу однієї з сторін на підставі та в порядку, встановленими чинним законодавством України до договором.

Згідно з п. 9.15 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 договір вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії. Кількість пролонгацій необмежена.

Як вбачається з Акту звіряння, складеного між сторонами 04.10.2022, станом на січень 2022 року у позивача існував обов`язок з оплати вартості спожитого газу за Договором №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 на суму 111 754,69 грн.

Крім того, у січні 2022 року позивачем було спожито природний газу на суму 978 486,47 грн, а у лютому 2022 року - природний газ на суму 383404,85 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, складеними між сторонами.

Відповідно до платіжних доручень, копії яких долучено позивачем до позовної заяви, встановлено, що 12.01.2022 позивач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 111 754,70 грн, 01.02.2022 - грошові кошти у розмірі 722622,26 грн, 08.02.2022 - грошові кошти у розмірі 978 486,47 грн, 18.02.2022 - грошові кошти у розмірі 496 802,81 грн, 04.03.2022 - грошові кошти у розмірі 49 163,89 грн, що разом становить 2 358 830,13 грн.

Тобто, у позивача виникла переплата за Договором №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 у розмірі 885 184,12 грн

У свою чергу, 13.10.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №12/41ВР417-1003-20 до Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021, у п. 1. якої сторони дійшли згоди припинити дію вказаного договору та виклали п. 9.1 договору у наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 13.10.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

Оскільки за взаємною згодою сторони припинили дію Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021, позивач 13.10.2022 звернувся до відповідача з вимогою (в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України) про повернення протягом 7-ми днів з дня одержання вимоги суми попередньої оплати у розмірі 885 184,12 грн.

Так як відповідач не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 885 184,12 грн, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 885 184,12 грн та 3% річних у розмірі 2 037,14 грн за період з 25.10.2022 по 21.11.2022.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання повинен містити такі істотні умови: 1) обов`язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов`язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника; 2) обов`язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі; 3) обов`язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними; 4) обов`язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації; 5) обов`язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником; 6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.

Згідно з п. 2 розділу ІІ Правил постачання природного газу постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

У п. 20 розділу ІІ Правил постачання природного газу зазначено, що споживач зобов`язується: дотримуватись вимог цих Правил; забезпечувати дотримання дисципліни відбору (споживання) природного газу в обсягах та на умовах, визначених договорами; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами; здійснювати комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню загрози життю або травматизму, пошкодженню обладнання та продукції, негативних екологічних наслідків тощо в разі отримання повідомлення про припинення (обмеження) постачання (розподілу/транспортування) природного газу; забезпечувати допуск представників постачальника за пред`явленням службового посвідчення на територію власних об`єктів для звірки даних фактичного споживання природного газу; самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу у випадках: порушення строків оплати за договором на постачання природного газу; відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу, виділеного споживачу; перевитрат добової норми та/або місячного підтвердженого обсягу природного газу без узгодження з постачальником; відсутності укладеного договору постачання природного газу; інших випадках, передбачених цими Правилами та чинним законодавством.

Як зазначалось колегією суддів вище, 01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» укладено Договір №41ВР417-1003-20 постачання природного газу для потреб не побутових споживачів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Строк дії вказаного договору було продовжено на 2022 рік відповідно до п. 9.15 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021.

Враховуючи обсяги спожитого позивачем природного газу протягом 2021-2022 років та розмір сплачених позивачем грошових коштів, станом на жовтень 2022 року у позивача виникла переплата у сумі 885 184,12 грн., що скаржником не заперечується у своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 4.8 Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 у разі переплати вартості газу сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу на наступний роз ранковий період.

У свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.10.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №12/41ВР417-1003-20 до Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021, у п. 1. якої сторони дійшли згоди припинити дію вказаного договору та виклали п. 9.1 договору у наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 13.10.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).

Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскільки умовами договору не передбачено повернення переплати позивачу, а умовами Додаткової угоди від 13.10.2022 про розірвання договору було передбачено, що сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, то відсутні правові підстави повертати позивачу переплачену суму грошових коштів у розмірі 885 184,12 грн., колегія суддів констатує наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що оскільки у зв`язку з припиненням дії Договору №41ВР417-1003-20 від 01.01.2021 у відповідача припинився обов`язок постачати позивачу природний газ у наступних розрахункових періодах, а станом на дату розірвання договору у позивача існувала переплата у розмірі 885 184,12 грн, що не заперечується самим скаржником, яка не може бути зарахована в оплату за газ у наступних розрахункових періодах, підстава для утримання відповідачем грошових коштів у сумі 885 184,12 грн. відпала, та відповідач зобов`язаний повернути позивачу вказану суму безпідставно утриманих грошових коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 13.10.2022 звернувся до відповідача з вимогою (в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України) про повернення протягом 7-ми днів з дня одержання вимоги суми попередньої оплати у розмірі 885 184,12 грн.

Судом першої інстцнії вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що вказана вимога була отримана відповідачем 17.10.2022, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Таким чином, колегія суддів констатує, що відповідач повинен був повернути позивачу грошові кошти у сумі 885 184,12 грн у строк до 24.10.2022.

Зважаючи на те, що доказів сплати (повернення) відповідачем грошових коштів у розмірі 885 184,12 грн станом як на дату розгляду справи у суді першої інстанції, так і станом на момент перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстцнії, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» суми основного боргу у розмірі 885 184,12 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2037,14 грн за період з 25.10.2022 по 21.11.2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, дійшла висновку про його обґрунтованість, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» 3% річних у розмірі 2037,14 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, на переконання колегії суддів, суд першої інстцнії дійшов цілком обгрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, 06.03.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 85 460,82 грн.

Також, колегією суддів встановлено, що 01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Антіка» (адвокатське об`єднання) укладено Договір №2019/4 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу (правову) допомогу за завданням клієнта на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду за надання правничої допомоги (гонорар). Розмір гонорару, порядок його обчислення та сплати визначаються у Додатковій угоді до цього договору, яка є його невід`ємною частиною.

09.11.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду №2, умовами якої визначено, що клієнт доручає адвокатському об`єднанню надати правничу допомогу, пов`язану з розглядом судами господарської справи за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут».

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 від 09.11.2022 вартість послуг (гонорар) визначається на основі фактично витраченого часу на надання правничої допомоги, виходячи з погодинної ставки, наведеної в п. 3 цієї додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №2 від 09.11.2022 за кожну годину, витрачену адвокатським об`єднанням на надання правничої допомоги клієнту, сторони встановлюють ставку гонорару на рівні еквіваленту 114,00 дол США в гривнях за курсом НБУ на момент пред`явлення рахунку до оплати.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди №2 від 09.11.2022 оплата гонорару буде здійснюватися протягом 5-ти робочих днів з моменту направлення адвокатським об`єднанням рахунку для оплати.

Відповідно до Звіту №АО2023-01 від 06.03.2023, складеного адвокатським об`єднанням, останнім були надані позивачу наступні послуги:

1) систематизація, правовий аналіз наданих клієнтом документів, запит додаткових документів та їх правовий аналіз з метою підготовки позовної заяви - 2,5 години;

2) пошук та правовий аналіз судової практики - 2,5 години;

3) розробка правової позиції та стратегії захисту клієнта, розрахунок суми штрафних санкцій - 1,5 години;

4) підготовка проекту позовної заяви - 5,25 години;

5) оформлення та відправлення позову з додатками відповідачу та до суду - 1,5 години;

6) підготовка, очікування та участь у судовому засіданні 21.12.2022 - 1,75 години;

7) підготовка, очікування та участь у судовому засіданні 25.01.2023 - 1,5 години;

8) підготовка, очікування та участь у судовому засіданні 08.02.2023 - 1 година;

9) підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення - 2 години;

10) оформлення та відправлення заяви відповідачу та до суду - 1 година.

Всього адвокатським об`єднанням витрачено 20,5 годин, що з урахуванням вартості 1 години (114,00 дол США) становить 2337,00 дол США, що в еквіваленті станом на 06.03.2023 становить 85 460,82 грн.

У свою чергу, у заяві про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката відповідач вказав про недоведеність розміру адвокатських витрат, зокрема вказав на їх не співмірність та завищену вартість.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Як вірно встановлено судом першої інстцнії та перевірено колегією суддів, адвокатом вказано, що ним були виконані роботи по систематизації, правового аналізу наданих клієнтом документів, запиту додаткових документів та їх правовий аналіз з метою підготовки позовної заяви - 2,5 години; пошук та правовий аналіз судової практики - 2,5 години; розробка правової позиції та стратегії захисту клієнта, розрахунок суми штрафних санкцій - 1,5 години.

Проте, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстцнії, що вказані види робіт, по суті, охоплюються діями адвоката, які вчиняються при підготовці позовної заяви, а тому їх вартість є неспівмірною з фактично наданим обсягом юридичної допомоги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зважаючи на предмет позову у даній справі, її нескладність та незначний обсяг доказів, які підлягають дослідженню та були подані позивачем, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір адвокатських витрат не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі).

Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстцнії дійшов цілком обгрунтованого висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність, неспівмірність розміру та завищену вартість адвокатських витрат, оскільки дані доводи є нічим іншим як припущеннями самого скаржника не підтверджені належними та допустимими доказами.

Всім іншим доводам, наведененим скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів надано правову оцінку, проте, вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судового рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішеннях, оскаржувані рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі № 910/3758/22 у справі №910/12913/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі №910/12913/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 у справі № 910/12913/22 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі №910/12913/22 - залишити без змін

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут".

5. Матеріали справи №910/12913/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 28.06.2023.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк