Рішення

від 01.08.2023 по справі 910/6802/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2023Справа № 910/6802/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Селянського (фермерського) господарства «ОМІС» (27422, Кіровоградська обл., Знам`янський район, с. Дмитрівка, вул. Гагаріна, 9)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явкино Холдинг» (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 30/10, кв. 2А)

про стягнення 137 206,60 грн.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство «ОМІС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Явкино Холдинг» про стягнення 137 206,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань, в частині сплати основного боргу у розмірі 96 364,75 грн за договором поставки, укладеним між сторонами. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 24 289,20 грн, 3% річних у сумі 2 542,45 грн та 14 010,20 грн - інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов`язання відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства «ОМІС» було залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення відповідних недоліків.

24.05.2023 через загальний відділ діловодства суду (направлений засобами поштового зв`язку 19.05.2023) від Селянського (фермерського) господарства «ОМІС» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви із додатковими документами до неї.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

26.05.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в частині основної заборгованості на 82 873,40 грн та копія виписки по рахунку позивача для залучення до матеріалів справи.

Суд, дослідивши наявну у матеріалах справи заяву позивача про зменшення позовних вимог від 26.05.2023, дійшов висновку, що остання подана із дотриманням вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, та приймається судом до розгляду, а відтак має місце нова ціна позову.

При цьому, судом зазначається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 про відкриття провадження у справі, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 26.05.2023 вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем було отримано 28.05.2023, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

24.01.2022 між позивачем (продавець/постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 65703, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним договором, визначається сторонами у специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною.

Як вбачається з п. 2.4 Договору, у разі поставки товару, якісні показники якого не відповідають базисним показникам та/або нормам ДСТУ, визначеним у специфікації, можливість приймання відповідної партії товару з такими якісними показниками та ціна такого товару узгоджується сторонами додатково, шляхом підписання акту перерахунку ціни, у якому будуть відображені фактичні якісні показники товару та відповідно сформована на нього ціна. Ціна товару зменшується на кількість відсотків, яка відповідає різниці між фактичними показниками якості товару та базисними показниками, визначеними у специфікації, але в будь-якому разі зменшення ціни не повинно бути менше суми затрат, понесених покупцем, у зв`язку із доведенням товару до базисних показників якості та/або нормам ДСТУ.

Згідно з п. 5.1. Договору якщо інші умови оплати не погодженні сторонами у Додатковій угоді, покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку:

- 80 % вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з дати поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього договору, підписання сторонами специфікації до договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної;

- 20 % вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів після здійснення продавцем реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки покупцем правильності такої реєстрації відповідної податкової накладної продавцем, за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

За умовами п. 6.5. Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.01.2022, а в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання.

На виконання умов укладеного договору, між сторонами було підписані специфікації, а саме:

- Специфікація № 2 від 26.01.2022 відповідно до якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, що відповідає наступному переліку: найменування товару - кукурудза, ціна за 1 т товару з ПДВ - 7630, 45 грн, кількість товару - 25,961 т, загальна вартість товару з ПДВ - 198 094,20 грн, сума ПДВ, 14% - 24327,36 грн (п.1 Специфікації). Строк поставки товару - до 10 лютого 2022 включно.

- Специфікація № 3 від 30.01.2022 відповідно до якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, що відповідає наступному переліку: найменування товару - кукурудза, ціна за 1 т товару з ПДВ - 7630, 45 грн, кількість товару - 48,16т, загальна вартість товару з ПДВ - 367 482,63 грн, сума ПДВ, 14% - 45 129,45 грн (п.1 Специфікації). Строк поставки товару - до 10 лютого 2022 включно.

- Специфікація № 4 від 01.02.2022 відповідно до якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, що відповідає наступному переліку: найменування товару - кукурудза, ціна за 1 т товару з ПДВ - 7630, 45 грн, кількість товару - 23,824 т, загальна вартість товару з ПДВ - 181 787,92 грн, сума ПДВ, 14% - 22324,83 грн (п.1 Специфікації). Строк поставки товару - до 10 лютого 2022 включно.

За твердженням позивача, 25.01.2022, відповідачем було здійснено передоплату товару у розмірі 651 000,00 грн.

На виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар, а саме: 26.01.2022 на суму 198 094, 20 грн; 30.01.2022 на суму 367 482,63 грн та 01.02.2022 на суму 181 787,92 грн, всього на суму 747 364,75 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 26.01.2022, № 2 від 30.01.2022 та № 3 від 01.02.2022, які підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками.

З наданих позивачем доказів, вбачається, що рішення про реєстрацію податкової накладної від 25.01.2022 на суму 651 000,00 грн було прийнято 15.02.2022 (№ 3801249/31446414), податкової накладної від 01.02.2022 на суму 96 364,74 грн було прийнято 03.06.2022 (№6901349/31446414).

Отже, останнім днем розрахунку відповідача за поставлений товар в силу положень п.5.1 Договору є 08.06.2022.

Серед іншого, заборгованість відповідача підтверджена також Актами звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 29.09.2022 та за період з 01.01.2022 по 06.03.2023, які скріпленими підписами та печатками позивача та відповідача.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати, поставленого позивачем товару за договором поставки, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений, але неоплачений у повному обсязі товар в розмірі 96 364,74 грн, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Отже, на момент розгляду справи по суті заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений йому товар, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, складає 13 491,35 грн.

З огляду на прострочення виконання зобов`язання, позивач також просив стягнути з відповідача 2 542,45 грн - 3% річних, 14 010,20 грн - інфляційних втрат та 24 289,20 грн - пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 65703 від 24.01.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою останній є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписи вказаної статті кореспондуються з нормами статті 712 Цивільного кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України). Аналогічні положення містяться в статті 526 Цивільного кодексу України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 747 364,75 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 26.01.2022, № 2 від 30.01.2022 та № 3 від 01.02.2022, які підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками.

Проте, відповідач оплатив поставлений Товар не в повному обсязі з порушенням встановленого договором строку.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, рішення про реєстрацію податкової накладної від 25.01.2022 на суму 651 000,00 грн було прийнято 15.02.2022 (№ 3801249/31446414), податкової накладної від 01.02.2022 на суму 96 364,74 грн було прийнято 03.06.2022 (№6901349/31446414).

Отже, останнім днем розрахунку відповідача за поставлений товар в силу положень п.5.1 Договору є 08.06.2022.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що кінцевою датою розрахунку за поставлений товар, з урахуванням умов п.п. 5.1 Договору є 08.06.2022, а відтак першим днем з якого почалося прострочення по сплаті боргу за поставлений товар є 09.06.2022.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що у позовній заяві та розрахунках позивачем вірно визначено період нарахування, відтак, до стягнення відповідача на користь позивача підлягає 3% у розмірі 2 542,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 14010,20 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені в сумі 24 289,20 грн, за період визначений позивачем з 09.06.2022 по 09.12.2022.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст.193, ч. 1 ст.216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Так, відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 6.5 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідні періоди прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 289,20 грн пені, тобто у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «ОМІС» повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Явкино Холдинг» (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 30/10, кв. 2А, ідентифікаційний код: 43877851) на користь Селянського (фермерського) господарства «ОМІС» (27422, Кіровоградська обл., Знам`янський район, с. Дмитрівка, вул. Гагаріна, буд. 9, ідентифікаційний код: 31446414) основний борг у розмірі 13 491 грн 35 коп.; пеню у розмірі 24 289 грн 20 коп.; 3 % річних у розмірі 2 542 грн 45 коп.; інфляційні втрати у розмірі 14 010 грн 20 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.08.2023

Суддя Л.Г. Пукшин