Рішення

від 31.07.2023 по справі 914/1480/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2023 Справа № 914/1480/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Груп»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Бонус»

про: стягнення 255 561,00 грн.,

без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ:

10.05.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Груп» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Бонус» про стягнення 255 561,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Про розгляд справи позивач та відповідач належним чином повідомлені за адресами, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, кореспонденція, направлена на адреси сторін, повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, зазначена ухвала надіслана позивачу на електронну пошту maletyn@ukr.net, 16.05.2023р., що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції Господарського суду Львівської області у справі № 914/1480/23.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 30.06.2023р. по 28.07.2023р., рішення у даній справі ухвалено судом 31.07.2023р.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб щодо оплати поставленого позивачем товару, зокрема, відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, а також 3% річних та інфляційне збільшення боргу.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ік-Груп» поставило Товариству зобмеженою відповідальністю «Інтер-Бонус» товар - вет-блу на загальну суму 1 095 816,48 грн., згідно накладних: №1 від 07.02.2022р. на суму 508 233,00 грн., №7 від 25.07.2022р. на суму 587 583,48 грн.

Як вказує позивач, по даних поставках була відповідачем проведена часткова оплата за поставлений товар на суму 862 435,90 грн. згідно наступних платіжних доручень: №9 від 10.06.2022р. на 156 760,00 грн., №10 від 05.07.2022р. на 121 280,00 грн., №20 від 28.09.2022р. на 249 807,00 грн., №21 від 28.09.2022р. на 230 193,00 грн., №22 від 14.10.2022р. на 104 395,90 грн.

Підтвердженням часткової оплати саме цього товару є виписки з банку, де в платіжних дорученнях зазначено оплату згідно вищезазначених накладних.

Досудове врегулювання проводилось шляхом подання претензії 21.02.2023р. листом з

описом вкладення.

Відповідач дану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Будь-яких претензій, зауважень чи рекламацій відносно поставленого товару від відповідача матеріали справи не містять, позивач ствердив про здійснення часткової оплати за отриманий товар та про те, що станом на дату звернення до суду заборгованість за поставлений товар склала 233 380,58 грн.

Втім, як зазначив позивач, незважаючи на факт поставки, відповідач свої зобов`язання не виконав в повному обсязі, належних до сплати сум коштів позивачу не перерахував, що і стало підставою звернення до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт поставки товару позивачем відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що свідчить про наявність між сторонами договірних зобов`язань з поставки товару, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.

У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки слідують зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Відтак, судом встановлено, що позивачем був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 1 095 816,48 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, доказів оплати відповідачем зазначеної заборгованості в повному обсязі матеріали справи не містять.

Позивач ствердив про здійснення часткової оплати за отриманий товар та про те, що станом на дату звернення до суду заборгованість за поставлений товар склала 233 380,58 грн.

У зв`язку з зазначеним, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 233 380,58 грн.

Позивач у позові зазначає, що внаслідок порушення строків оплати за поставлений товар, відповідач повинен сплатити 3% річних та інфляційні втрати.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань.

Позивачем заявлено до стягнення 3 977,36 грн. - 3% річних та 18 203,06 грн. інфляційних втрат.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційного збільшення судом встановлено правомірність нарахування 3% річних у сумі 3 893,94 грн. та інфляційного збільшення в розмірі 20 285,77 грн.

На підставі встановленого, позовні вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 3 893,94 грн. та інфляційного збільшення втрат у розмірі 18 203,06 грн. є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню у розмірі: 233 380,58 грн. - основного боргу, 18 203,06 грн. - інфляційних втрат, 3 893,94 грн. - 3 % річних, решта позовних вимог не підлягають задоволенню.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, внаслідок чого з відповідача підлягає до стягнення 233 380,58 грн. основного боргу, 18 203,06 грн. - інфляційних втрат, 3 893,94 грн. - 3 % річних. З огляду на здійснення позивачем арифметично невірного розрахунку 3% річних, в частині позовних вимог щодо стягнення 3% в розмірі 83,36 грн. слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №149 від 24.04.2023р. на суму 4 138,85 грн.

Водночас, суд звертає увагу Позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судовий збір», за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3 833,41 грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 302,24 грн., проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України «Про судовий збір», клопотання, питання про повернення зазначеної суми судового збору, судом не вирішується.

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 3 833,41 грн., сплаченого позивачем судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Суд бере до уваги, що позивачем у позовній заяві зазначено про те, що докази фактичного розміру понесених витрат будуть надані після винесення судом рішення.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 3 832,16 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Бонус» (місцезнаходження: Україна, 79012, Львівська область, місто Львів, вулиця Остроградських, будинок 6, квартира 3; ідентифікаційний код 37919819 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Груп» (місцезнаходження: Україна, 79019, Львівська область, місто Львів, вулиця Циганівка, будинок 12Б; ідентифікаційний код 41355659) суму основного боргу в розмірі 233 380,58 грн., 18 203,06 грн. - інфляційних втрат, 3 893,94 грн. - 3 % річних та 3 832,16 грн. судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.