Рішення

від 25.07.2023 по справі 916/767/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/767/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, буд.9, офіс 704, код ЄДРПОУ - 39755615, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «БРЕСКУЛ» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, буд.31-Г, офіс 1Б, код ЄДРПОУ - 43306781)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Мальцева А.М.- на підставі ордера серії АА №1270054 від 26.01.2023р.;

Від відповідача: не з`явився.

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Промислова група «БРЕСКУЛ» про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 700 000 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, судове засідання призначено на 23.03.2023р. Ухвалою суду від 23.03.2023р. відкладено судове засідання на 13.04.2023р. Ухвалою суду від 13.04.2023р. відкладено судове засідання на 09.05.2023р. Ухвалою суду від 09.05.2023р. відкладено судове засідання на 04.07.2023р. Ухвалою суду від 04.07.2023р. відкладено судове засідання на 25.07.2023р.

Позивач - ТОВ «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач - ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвали суду у справі №916/767/23, направлені за юридичною адресою відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися до суду не врученими з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

У відповідності до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення скаржника про існуюче судове рішення.

У зв`язку з ненаданням відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку, визначеному ч.9 ст.165 ГПК України.

Звертаючись з позовом до суду позивач у справі зазначив, що ТОВ «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» та ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» на підставі рахунків №7 від 15.12.2020р. та №8 від 18.12.2020р. погоджено поставку товару, а саме: підлогового ПВХ покриття у кількості 1 255 м.кв. , загальною вартістю 599 850 грн , у т.ч. ПДВ 99 975 грн; підлогове ПВХ покриття у кількості 1 155 м.кв. , загальною вартістю 496 650 грн , у т.ч. ПДВ 82 775 грн.

За усними домовленостями сторін оплата за товар мала здійснюватися у формі часткової попередньої оплати.

Відповідно до рахунків позивач здійснив сплату на користь відповідача попередньої оплати, а саме: 15.12.2020р. у розмірі 200 000 грн відповідно до рахунку №7 від 15.12.2020р. за платіжним дорученням від 15.12.2020р. №22695; 18.12.2020р. у розмірі 250 000 грн відповідно до рахунку №8 від 18.12.2020р. за платіжним дорученням від 18.12.2020р. №22776; 24.12.2020р. у розмірі 250 000 грн відповідно до рахунку №7 від 15.12.2020р. за платіжним дорученням від 24.12.2020р. №22931.

Таким чином, загальна сума перерахованої позивачем на рахунок відповідача передплати складає 700 000 грн.

Однак, як стверджує позивач, відповідач не виконав своїх обов`язків з поставки товару, у зв`язку з чим 21.02.2022р. ТОВ «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» було направлено на адресу ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» вимогу вих. №1602/1 від 16.02.2022р., що підтверджується накладною про прийняття поштового відправлення №0407324137923 та описом вкладеного до відправлення. Згідно цієї вимоги у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги відповідач мав здійснити позивачу поставку товару за адресою м. Київ, вул. Семена Скляренка, 9.

31 серпня 2022р. позивачем було повторно направлено вимогу вих. №1608/1 від 16.08.2022р. на адресу відповідача з повторною вимогою у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги здійснити поставку товару за адресою м. Київ, вул. Семена Скляренка, 9, що підтверджується накладною про прийняття поштового відправлення № 0421506469207 та описом вкладеного до відправлення. Однак, зазначена вимога не була отримана відповідачем та повернулась позивачу у зв`язку із закінченням встановлено терміну зберігання.

Позивач зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На підставі зазначеного, враховуючи порушення ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» своїх обов`язків з поставки товару, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів позивач просить стягнути на свою користь суми попередньої оплати у розмірі 700 000 грн.

В якості нормативного обґрунтування позивач посилається на положення ст. ст. 181, 193, 206, 265 Господарського кодексу України та ст.ст. 207, 525, 526, 530, 538, 599, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист.

Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів та передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч., ч. 1, 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» виставлено ТОВ «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» рахунки на оплату №7 від 15.12.2020р. на суму 599 850 грн та №8 від 18.12.2020р. на суму 496 650 грн.

За вказаним рахунком товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р Постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Згідно платіжних доручень №22776 від 18.12.2020р. позивачем сплачено 250 000 грн згідно рахунку №8 від 18.12.2020р.; №22931 від 24.12.2020р. позивачем сплачено 250 000 грн згідно рахунку №7 від 15.12.2020р.; №22695 від 15.12.2020р. позивачем сплачено 200 000 грн згідно рахунку №7 від 15.12.2020р.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини щодо поставки, купівлі-продажу товару на підставі договору поставки, укладеного у спрощеній формі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що позивачем здійснено передоплату на користь ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» у розмірі 450 000 грн за рахунком №7 від 15.12.2020р. та 250 000 грн за рахунком №8 від 18.12.2020р.

Між тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування між сторонами у справі домовленостей щодо розміру попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався з вимогами щодо поставки товару за вих.№1602/1 від 16.02.2020р. та за вих.№1608/1 від 16.08.2022р., однак, поставку товару на користь позивача здійснено не було.

16 вересня 2022р. позивач звернувся до відповідача з претензію за вих.№1609/1 від 16.09.2022р. щодо повернення коштів у розмірі 700 000 грн, сплачених на підставі рахунків №7 від 15.12.2020р. та №8 від 18.12.2020р.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 року у справі №910/5444/17 від 31.10.2018 року у справі №910/13318/16, від 26.10.2018 року у справі №910/1775/18 від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Визначене ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару (певної партії товару) і виникає нове грошове зобов`язання.

За ст.615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Суд зауважує на тому, що жодний із наявних в матеріалах справи доказів не визначає, на яких умовах між сторонами було укладено договір поставки, який строк виконання зобов`язань сторін за вказаним договором, який обсяг зобов`язань за вказаним договором.

Разом з тим, відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження обставин, що на суму, отриману ним від позивача, ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» станом на час подання позовної заяви відвантажило позивачу (або принаймні придбало чи виготовило) відповідний товар, так само як не надав і доказів повного або часткового повернення вказаних коштів позивачу.

Відповіді на вимоги та претензію позивача ТОВ «Промислова група «БРЕСКУЛ» також надано не надходило. Від відповідача також не було виставлено додаткові умови чи рахунки, необхідні для поставки товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача на повернення перерахованої відповідачеві суми попередньої оплати в розмірі 700 000 грн є порушеним і підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позову, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 130, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «БРЕСКУЛ» про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 700 000 грн - задовольнити повністю .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «БРЕСКУЛ» (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, буд.31-Г, офіс 1Б, код ЄДРПОУ - 43306781) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД КОМПЛЕКТ» (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, буд.9, офіс 704, код ЄДРПОУ - 39755615, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1) грошові кошти у розмірі 700 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 500 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили .

Повний текст рішення складено 31 липня 2023 р.

Суддя Н.В. Рога