Рішення

від 26.07.2023 по справі 922/1682/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2023м. ХарківСправа № 922/1682/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно", 63021, Харківська обл., Богодухівський р-н., смт. Ков"яги, вул. Заводська, буд. 9 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс", 61036, Харківська обл., м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 4 простягнення 5 306 123,20 грн.за участю представників сторін:

позивача: Гріцев В.Б.;

відповідача: Романченко Д.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс" про стягнення коштів у розмірі 5 306 123,20 грн., з яких: 898 352,80 грн. безпідставно отримані кошти, 4 140 632,80 грн. штрафна неустойка за прострочення виконання зобов`язання, 267 137,60 грн. додатковий штраф за прострочення кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року в части повного та своєчасного виконання робіт, у зв`язку із чим, позивач направив повідомлення про часткову відмову від договору, та просить стягнути 898 352,80 грн. безпідставно отримані кошти.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" (вх. 1682/23) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.05.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 11139/23) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" про забезпечення позову (вх.№1682 від 27.04.2023 року).

Ухвалою суду від 08.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "31" травня 2023 р.

10.05.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 11722/23) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 10.05.2023 року заяву (вх. № 11722/23 від 10.05.2023 року) позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено частково.

23.05.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 13064/23) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 29.05.2023 року клопотання (вх. № 13064/23 від 23.05.2023 року) відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено частково.

Ухвалою суду від 31.05.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.06.2023 року. Також, судом задоволено усні клопотання позивача та відповідача від 31.05.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

05.06.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 14151/23).

07.06.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 14467/23).

Ухвалою суду від 12.06.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 господарського процесуального кодексу України, судом за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Закрито підготовче засідання у справі, та призначено справу до розгляду по суті на 10.07.2023 року. Також, судом задоволено усні клопотання позивача та відповідача від 12.06.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

10.07.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 17841/23) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання відповідача від 10.07.2023 року про відкладення розгляду справи. Судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 19 липня 2023 року о(б) 14:00 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача від 10.07.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

18.07.2023 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 18726/23) про відкладення розгляду справи.

19.07.2023 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 18825/23).

Ухвалою суду від 19.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 26 липня 2023 року о(б) 13:00 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача від 19.07.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав усні заперечення щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки, усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, та підтримав заявлене до суду клопотання про зменшення неустойки.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, та надані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 01.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс" (відповідач, підрядник) було укладено договір підряду № ZEL-02/12/21.

Згідно пункту 16.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року включно, а в частині невиконаних сторонами своїх зобов`язань цей договір діє до повного їх виконання) в редакції додаткової угоди № 2 від 20.01.2022 року).

Пунктом 1.1. договору, сторони погодили, що підрядник зобов`язується за завданням замовника власними та залученими силами і засобами, на свій ризик виконати роботи з «Влаштування майданчика під «біг беги та резервуари КАС» та території замовника за адресою: Харківська обл.., Богодухівський р-н., смт. Ков`яги, вул. Заводська, буд. 9 відповідно до вимог державних будівельних нори (ДБН), а також інших вимог чинного законодавства України для таких видів робіт, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.

Згідно пункт 2.1. договору, вартість робіт за цим договором зазначається у кошторисі (додаток № 2) та складає 2563120,00 грн. в тому числі ПДВ 20%.

Відповідно до пункту 3.1. договору, підрядник зобов`язаний розпочати виконання робіт протягом 3 днів з моменту укладання даного договору, надання будівельного матеріалу (фронту робіт) та отримання підрядником передплати згін пункту 10.1. договору.

Кінцевий строк завершення робіт за договором влаштування майданчика під «біг беги та резервуари КАС до 25 лютого 2022 року. При цьому підрядник зобов`язаний виконувати роботи з дотриманням проміжних строків на виконання окремих етапів робіт у випадку їх зазначення (пункт 3.2. у редакції додаткової угоди № 2 до договору).

Пунктом 10.1 договору, сторони визначили, що розрахунки за договором здійснюються у наступному порядку.

10.1.1. оплата замовником вартості матеріалів згідно кошторису здійснюється у наступному порядку.

10.1.1.1 аванс у розмірі 80% від вартості матеріалів згідно кошторису, сплачується замовником протягом 5 робочих днів з дати укладання договору.

10.1.1.2. 20 % від вітисті матеріалів згідно кошторису, сплачується замовником протягом 5 банківських днів з моменту виникнення зобов`язання замовника з оплати 20 % вартості матеріалів згідно цього пункту договору.

Пунктом 10.1.2. визначено, що оплата замовником вартості підрядних робіт згідно кошторису здійснюється у наступному порядку.

10.1.2.1. 80 % від вартості робіт згідно відповідного щомісячного акту сплачується замовником протягом 7 робочих днів, після підписання сторонами відповідного акту виконаних робіт але за умови виконання підрядником свого обов`язку з реєстрації податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму розрахунку вартості матеріалів згідно пункту 10.1.1.2. цього договору.

10.1.2.2.оплата у розмірі 20 % від суми, кожного підписаного щомісячного акту, сплачуються замовником протягом 7 робочих днів з моменту виникнення зобов`язання замовника з оплати 20 % від суми кожного підписаного щомісячного акту цього підпункту договору.

Факт виконання та вартість виконаних робіт підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт (пункт 11.1. договору).

20.01.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 2 якою, зокрема, у пункті 3.2. договору слова і цифри «20 січня» замінили словами та цифрами «25 лютого». У пункті 16.1. договору слово «січня» замінили словом «грудня».

24.01.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 якою, зокрема, збільшили вартість робіт.

Як зазначає позивач, останнім на виконанням умов договору було здійснено передоплату, а саме у розмірі 2 555 942,80 грн. про що свідчать платіжні доручення № 839 від 02.12.2021 року на суму 1 893 664,00 грн., № 989 від 12.01.2022 року на суму 93 866,00 грн., № 1072 від 27.01.2022 року на суму 265 380,80 грн., № 1124 від 08.02.2022 року на суму 164 640,00 грн., № 1182 від 23.02.2022 року на суму 138 392,00 грн.

Проте відповідачем станом на 24.02.2022 року було виконано роботи на загальну суму 378 790,00 грн., про що було підписано між сторонами акти, а саме:

- акт № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 205 800,00 грн.;

- акт № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 172 990,00 грн.

Також позивач зазначає, що 05.05.2022 року на адресу позивача надійшло звернення № 05/05-р, у якому відповідач послався на Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64 /2022 «Про введення воєнного стану», Закон України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу президента «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 конституції України, Закон України «про правовий режим воєнного стану» та пункт 14.1. договору, повідомив що не має можливості виконати свої зобов`язання за договором через воєнну агресію російської федерації.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію вих № 7 від 25.01.2023 року.

У відповідні на претензію від 01.02.2023 року відповідачем зазначено, що останній звільняється від виконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку із настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) на підставі пункту 14.1. договору, статті 14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» та офіційного листа торгово промислової палати України від 28.02.2022 року щодо засвідчення форс мажорних обставин.

Проте, відповідачем в порушення вимог розділу 14 договору, не було надано позивачу своєчасне та належне повідомлення про наявність обставин форс мажору, не було надано відомості про дату виникнення, характеру таких обставин та їх можливі наслідки, а також не було надано відповідне обґрунтування, яким саме чином, такі можливі обставини безумовно унеможливлюють виконання відповідачем договору. У відповіді на претензію відповідачем було також зазначено, що останнім роботи були виконані на більшу суму.

У зв`язку зі чим, як зазначає позивач 17.02.2023 року між сторонами було підписано акт № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 1 278 800,00 грн.

За твердженнями позивача, оскільки відповідачем станом на 06.04.2023 року було порушено строк виконання робіт за договором на загальну суму 1 335 668,00 грн. більше ніж на 15 календарних днів, позивач керуючись положеннями пункту 13.10 договору та статті 188 Господарського кодексу України, прийняв рішення про розірвання договору в частині виконання відповідачем робіт на загальну суму 1 335 688,00 грн.

У зв`язку із чим, 06.02.2023 року позивачем у відповідності до пункту 17.10 договору, відповідачу було надіслано електронне повідомлення про часткове розірвання договору.

Тому, за твердженнями позивача, оскільки відповідач 06.04.2023 року отримав електронне повідомлення, з урахуванням пунктів 1310 та 17.10 договору, позивач вважає, що договір було частково розірвано позивачем 13.04.2023 року, а відповідач був зобов`язаний до 13.04.2023 року повернути позивачу суму передплати за договором.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки позивачем було сплачено відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 2 555 942,80 грн., а відповідачем виконано роботи на суму 1 657 590,00 грн. у відповідача виник обов`язок повернути позивачу суму переплати у розмірі 898 352,80 грн. протягом 7 календарних днів. З моменту отримання повідомлення.

Проте, станом на момент звернення із відповідним позовом до суду, відповідачем суму переплати (авансу) у розмірі 898 352,80 грн. у зв`язку із чим, останній із посиланням на вимоги статті 1212 Цивільного кодексу, зазначає, що позивач має право вимагати повернення сплачених на користь відповідача грошових коштів за умови припинення між сторонами договірних відносин, тобто у випадку, якщо підстава, на якій майно набувалось згодом відпала.

Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року, судом встановлено, що за своєю правовою природою даний договір є договором підряду.

Відповідно до вимог статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Тобто ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. Ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Виконання робіт позивачем та прийняття їх відповідачем є обов`язковою передумовою для виконання замовником своїх грошових зобов`язань перед підрядником. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів, які підтверджують обсяги виконаних робіт та їх вартість. Такі документи складаються та підписуються підрядником і передаються замовнику. Після підписання таких документів у замовника виникає обов`язок сплатити виконані роботи в передбачені договором терміни.

З огляду на вищевикладене, в даному випадку, документом, що підтверджує обсяг виконаних робіт та їх вартість є акт приймання виконаних робіт.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони пунктом 11.1. договору погодили, що факт виконання та вартість виконаних робіт підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було здійснено плату у розмірі 2 555 942,80 грн. про що свідчать платіжні доручення № 839 від 02.12.2021 року на суму 1 893 664,00 грн., № 989 від 12.01.2022 року на суму 93 866,00 грн., № 1072 від 27.01.2022 року на суму 265 380,80 грн., № 1124 від 08.02.2022 року на суму 164 640,00 грн., № 1182 від 23.02.2022 року на суму 138 392,00 грн.

Проте за розрахунком позивача, відповідачем виконано роботи на суму 1 657 590,00 грн., про що свідчать акти виконаних робіт

- акт № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 205 800,00 грн.;

- акт № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 172 990,00 грн.

- акт № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на суму 1 278 800,00 грн.

При цьому, за твердженнями позивача, оскільки відповідачем станом на 06.04.2023 року було порушено строк виконання робіт за договором на загальну суму 1 335 668,00 грн. більше ніж на 15 календарних днів, позивач керуючись положеннями пункту 13.10 договору та статті 188 Господарського кодексу України, прийняв рішення про розірвання договору в частині виконання відповідачем робіт на загальну суму 1 335 688,00 грн. та 06.02.2023 року позивачем у відповідності до пункту 17.10 договору, відповідачу було надіслано електронне повідомлення про часткове розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки позивачем було сплачено відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 2 555 942,80 грн., а відповідачем виконано роботи на суму 1 657 590,00 грн. у відповідача як зазначає позивач виник обов`язок повернути позивачу суму переплати у розмірі 898 352,80 грн. протягом 7 календарних днів. З моменту отримання повідомлення.

Відповідач у наданих до суду 05.06.2023 року додаткових поясненнях (вх. № 14151/23) зазначає, що дійсно між сторонами було укладено договір підряду № ZEL-02/12/21 від 1 грудня 2021 року на виконання робіт з влаштування майданчика під біг-беги та резервуари КАС. Також зазначає, що крім цього, укладалися також додаткові угоди, за якими відповідач у повному обсязі та сумлінно виконував свої зобов`язання. Проте, з 24.03.2022 підприємство відповідача призупинило свою діяльність через постійні обстріли на території Харківської області задля забезпечення безпеки для життя і здоров`я працівників. У подальшому Відповідач намагався відновити свою діяльність та виконати зобов`язання за договором.

За твердженнями відповідача, продовження виконання робіт прямо залежить від наявності плит дорожніх ПАГ-14, які були замовлені та сплачені підприємству ТОВ «Шалімар груп». Нажаль, підприємство не виконало свої зобов`язання за договором, а тому відповідачем ведеться претензійна робота. Також, відповідач неодноразово звертався до позивача із прохання поставитися з розумінням до ситуації, яка склалася. Від своїх зобов`язань відповідач не відмовлявся та проявляв бажання виконати роботу за договором, нажаль, позивач не звернув увагу на воєнну агресію російської федерації щодо України та складні обставини відповідача і надіслав повідомлення про часткове розірвання договору та звернувся до суду.

Також у наданих до суду поясненнях відповідач визначає лише суму боргу у розмірі 898 352,80 грн.

Судом здійснено перевірку заявленої позивачем із відповідача суми у розмірі 898 352,80 грн. та встановлено наступне.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи документів, 01.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс" (відповідач, підрядник) було укладено договором підряду № ZEL-02/12/21.

Згідно пункт 2.1. договору, вартість робіт за цим договором зазначається у кошторисі (додаток № 2) та складає 2563120,00 грн. в тому числі ПДВ 20%.

Крім того, у матеріалах справи наявні платіжні доручення про сплату позивачем на користь суми у розмірі 2555942,80 грн., а саме платіжні доручення:

- № 839 від 02.12.2021 року на суму 1893664,00 грн.;

- № 989 від 12.01.2022 року на суму 93866,00 грн.;

- № 1072 від 27.01.2022 року на суму 265380,80 грн.;

- № 1124 від 08.02.2022 року на суму 164640,00 грн.;

- № 1182 від 23.02.2022 року на суму 138392,00 грн.

Також судом встановлено, що між сторонами було підписано наступні акти виконаних робіт,

- акт № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на загальну суму 205 800,00 грн.;

- акт № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на загальну суму 172 990,00 грн.

- акт № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року на загальну суму 1 419 016,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, та із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що:

- ціна договору становить 2 563 120,00 грн.;

- позивачем здійснено часткову оплату на загальну суму 2 555 942,80 грн., про свідчать платіжні доручення;

- відповідачем виконано роботи відповідно до атів здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року, № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року, № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року на загальну суму 1 797 806,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, та із урахуванням наявних у матеріалах справи документів, сума авансу за договором становить суму у розмірі 758 136,80 грн.

Суд не приймає посилання позивача на додаткову угоду № 1 укладену між сторонами 24.01.2022 року відповідно до якої за твердженнями позивача було збільшено ціну укладеного між сторонами договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року, оскільки у матеріалах справи наявна додаткова угода № 1 до договору підряду ZEL31/12/21 від 31.12.2021 року.

Також суд не приймає посилання позивача та те, що за актом № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року ціна виконаних відповідачем робіт складає суму у розмірі 1 278 800,00 грн., оскільки із наявного у матеріалах справи акту № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року загальна вартість виконаних робіт за договором із урахуванням ПДВ 20% складає суму у розмір 1 419 016,00 грн.

Будь-яких інших додаткової угоди № 1 за договором підряду ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року та акту виконаних робіт на суму 1 278 800,00 грн., матеріали справи не містять, а позивачем відповідні докази в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, за розрахунком суду, сума коштів, яка підлягає до стягнення із відповідача становить суму розмірі 758 136,80 грн.

В частині стягнення суми коштів із відповідача у розмірі 140 216,00 грн. відмовити, як безпідставно заявлених.

Також, у зв`язку із неналежним виконаним умов договору, позивачем заявлено до стягнення із відповідача 4 140 632,80 грн. штрафна неустойка за прострочення виконання зобов`язання, 267 137,60 грн. додатковий штраф за прострочення кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором.

Щодо стягнення із відповідача, заявленої позивачем суми штрафної неустойки за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 4 140 632,80 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 13.2.2. договору, сторони погодили, що у разі порушення підрядником виконаних робіт, у т.ч. окремих їх етапів згідно цього договору, а також гарантійних зобов`язань, у т.ч. усунення виявлених недоліків робіт, підрядник повинен сплатити замовнику штрафні санкції у вигляді штрафної неустойки 1 % від вартості невиконаних робіт, за кожен день прострочення. Нарахування штрафних санкцій за цим пунктом починається з дня, коли зобов`язання мало бути виконане підрядником та припиняється у день повного виконання такого зобов`язання підрядником. Сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання підрядником зобов`язань за даним договором не припиняється строком, визначеним пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного виконання таких зобов`язань, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.

З аналізу вищевикладеного пункту вбачається, що сторони у пункті 13.2.2. погодили саме стягнення пені.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статті 230 Господарського процесуального кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі (частина 1 статті 552 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку суми штрафної неустойки який викладений у тексті позовної заяви, позивачем зазначено що кінцевий строк для виконання відповідачем робіт за договором становив 25.02.2022 року, строк прострочення виконання відповідачем робіт до 31.12.2022 року, та станом на 25.02.2022 року, відповідачем не було виконано роботи по договору на загальну суму 1 335 688,00 грн., яка є різницею між загальною вартістю робіт за договором 2 993 278,00 грн. та вартістю фактично виконаних робіт відповідно до актів на загальну суму 1 657 590,00 грн. Тому саме на суму 1 335 688,00 грн., позивачем було здійснено нарахування штрафної неустойки у розмір 4 140 632,80 грн. за період з 25.02.2022 року по 31.12.2022 року.

Судом здійснено перевірку наведеного вище розрахунку, та встановлено що такі нарахування здійснено не вірно, у зв`язку зі чим, судом здійснено власний розрахунок, та встановлено наступне.

Як вбачається із вищевикладеного, судом із наявних у матеріалах справи документів було встановлено що:

- ціна договору становить суму у розмірі 2563120,00 грн.;

- позивачем здійснено часткову оплату на загальну суму 2 555 942,80 грн., про свідчать платіжні доручення;

- відповідачем виконано роботи відповідно до атів здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року, № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року, № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року на загальну суму 1 797 806,00 грн.

З вищевикладеного вбачається, що відповідачем не було виконано роботи по договору на загальну суму 765 314,00 грн. (що становить різницю між загальною вартістю робіт за договором становить суму у розмірі 2563120,00 грн. та вартістю фактично виконаних робіт відповідно до актів загальну суму 1 797 806,00 грн.).

Вищевикладене спростовує твердження позивача, що сума невиконаних за договором робіт складає 1 335 688,00 грн., оскільки із наявних у матеріалах справи документів вбачається що відповідачем не було виконано роботи по договору саме на загальну суму 765 314,00 грн. У зв`язку із чим, за розрахунком сума штрафної неустойки за період з 25.02.2022 року по 31.12.2022 року арифметично вірною є 2372473,40 грн.

Щодо стягнення із відповідача, заявленої позивачем суми 267 137,60 грн. додаткового штрафу за прострочення кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором, суд зазначає наступне.

Пунктом 13.2.3. договору, сторони визначили, що у разі порушення підрядником кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором більше ніж на 10 днів, підрядник зобов`язаний додатково сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % від вартості невиконаних підрядних робіт згідно кошторису, за цим договором.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування 20 % штрафу останнім було здійснено відповідно до пункту 13.2.3. договору, на суму невиконаних відповідачем робіт 1 335 688,00 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу 267 137,60 грн., судом встановлено, що такі нарахування було здійснено позивачем не вірно та вони не відповідають вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Як вбачається із вищевикладеного, судом було встановлено, що відповідачем не було виконано роботи за договором на загальну суму 765 314,00 грн. (що становить різницю між загальною вартістю робіт за договором становить суму у розмірі 2 563 120,00 грн. та вартістю фактично виконаних робіт відповідно до актів загальну суму 1 797 806,00 грн.).

Враховуючи вищевикладене, при розрахунку штрафу відповідно до умов пункту 13.2.3 договору, потрібно виходити саме із суми 797 806,00 грн.

Судом здійснено власний розрахунок заявленого позивачем до стягнення із відповідача штрафу, та встановлено, що арифметично вірною є сума 153062,80 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач у наданих до суду 05.06.2023 року додаткових поясненнях (вх. № 14151/23) зазначає, що Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності (пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15). Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Судувід 04 квітня 2018 року у справі №367/7401/14 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків (1), та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (2). Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

У зв`язку із чим, відповідач просить суд,, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, просимо зменшити розмір неустойки та штрафу до її розумного розміру.

Позивачем у відповіді на відзив (від 07.06.2023 року вх. № 14467/23).зазначено, що єдиною підставою, відповідно до вище вказаних норм ГК України та ЦК України, для звільнення від господарсько-правової відповідальності, є обставина, яка характеризується одночасно, як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності. Підтвердженням існування обставин непереборної сили є відповідний сертифікат ТТП чи уповноваженої нею регіональної ТПП, який Відповідач станом на дату складання відповіді на відзив так і не надав, тому підстави звільнення Відповідача від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по Договору відсутні. Також, відповідач у додаткових поясненнях на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, просить суд зменшити розмір неустойки та штрафу до її розумного розміру. Позивач проти цього клопотання відповідача заперечує у цілому та просить суд стягнути із відповідача штрафні санкції у повному розмірі.

Розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, суд керується наступним.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

При цьому, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З аналізу вищевикладеного та зі змісту пункту 13.2.2. укладеного сторонами договору, положень статті 611 та статті 649 Цивільного кодексу України, статті 216 та статті 230 Господарського кодексу України які регулюють відповідальність за порушення зобов`язання, заявлена до стягнення із відповідача позивачем сума штрафних санкцій у вигляді штрафної неустойки 1 % від вартості невиконаних робіт, за кожен день прострочення, є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

При цьому, частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України.

При цьому, для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, суд вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 року у справі №924/709/17.

Крім того, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору. З огляду на викладене, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Як вбачається із матеріалів справи та із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що:

- ціна договору становить 2 563 120,00 грн.;

- позивачем здійснено часткову оплату на загальну суму 2 555 942,80 грн., про свідчать платіжні доручення;

- відповідачем виконано роботи відповідно до атів здачі приймання робіт (надання послуг) до договору підряду № ZEL-02/12/21 від 01.12.2021 року № ОУ-0000001 від 02.02.2022 року, № ОУ-0000005 від 17.02.2022 року, № ОУ-0000006 від 17.02.2023 року на загальну суму 1 797 806,00 грн.

Також, судом встановлено що відповідачем не було виконано роботи по договору на загальну суму 765 314,00 грн. (що становить різницю між загальною вартістю робіт за договором становить суму у розмірі 2 563 120,00 грн. та вартістю фактично виконаних робіт відповідно до актів загальну суму 1 797 806,00 грн.) у зв`язку із чим, судом було здійснено власний розрахунок заявленої до стягнення позивачем із відповідача суми штрафної неустойки у розмірі 4 140 632,80 грн. та встановлено, що арифметично вірною є сума у розмірі 2 372 473,40 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, та як встановлено судом, відповідачем було виконано роботи у більшому розмірі, ніж зазначає сам позивач, а саме у сумі 1 797 806, 00 грн. При цьому, позивачем додатково заявлено ще суму штрафу у розмірі 20 % від суми невиконаного зобов`язання зо договором.

З вищевикладеного вбачається, що заявлений позивачем до стягнення із відповідача розмір штрафної неустойки значно перевищує суму, яку останнім заявлено до стягнення (758 136,80 грн.) та така неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено, що останнім було понесено збитків, які перевищують суму договору, та не доведено такого розміру збитків.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення із відповідача неустойки, оскільки сума заявленої позивачем до стягнення із відповідача неустойки значно перевищує суму яку останнім заявлено до стягнення, та яка за розрахунком суду становить суму у розмір 758 136,80 грн., що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, та для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача, та виходячи із засад розумності та справедливості, зменшити розмір штрафної неустойки (яка за розрахунком суду становить суму у розмір 2 372 473,40 грн.) до 593 118,35 грн. (на -75%).

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із відповідача суми коштів у розмірі 758136,80 грн.; штрафної неустойки за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 593118,35 грн., додаткового штрафу за прострочення кінцевого строку виконання робіт у розмірі - 153 062,80 грн.

В частині стягнення суму коштів у розмірі 140 216,00 грн., штрафної неустойки за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 3 547 514,45 грн. та 114 074,80 грн. додаткового штрафу за прострочення кінцевого строку виконання робіт відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, із урахуванням усного клопотання позивача про описку щодо судового збору, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 22564,77 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Задовольнити клопотання відповідача викладене у наданих до суду додаткових поясненнях у справі (вх. № 14151/23 від 05.06.2023 року) про зменшення розміру неустойки та штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс" (61036, Харківська обл., м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 4, ЄДРПОУ 38158551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" (63021, Харківська обл., Богодухівський р-н., смт. Ков"яги, вул. Заводська, буд. 9, ЄДРПОУ 42890871) 758136,80 грн. суму коштів, 593118,35 грн. штрафної неустойки, 153062,80 грн. штрафу та 22564,77 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми коштів у розмірі 140216,00 грн., штрафної неустойки за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 3547514,45 грн. та 114074,80 грн. додаткового штрафу за прострочення кінцевого строку виконання робіт відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ков`ягівське зерно" (63021, Харківська обл., Богодухівський р-н., смт. Ков"яги, вул. Заводська, буд. 9, ЄДРПОУ 42890871);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Декст Буд Сервіс" (61036, Харківська обл., м. Харків, вул. Ковтуна, буд. 4, ЄДРПОУ 38158551).

Повне рішення складено "01" серпня 2023 р.

СуддяО.О. Ємельянова