Рішення

від 25.07.2023 по справі 761/19880/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19880/15-ц

Провадження № 2/761/10/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Шевчук Д.В.,

за участю:

представника позивача Воробйова В.В. ,

представника відповідача ОСОБА_2

( ОСОБА_3 )

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1», треті особи: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови, витребування земельної ділянки,

встановив:

До суду надійшла позовна заява Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах Держави до Київської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1» про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови, витребування земельної ділянки, яка була розподілена судді Гуменюк А. І.

В подальшому, розпорядженням Керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва від 28.11.2017 у відповідності до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу за №761/19880/15-ц, провадження № 2/761/210/2017 призначено на повторний автоматичний розподіл, у зв`язку зі звільненням судді Гуменюк А.І. та передано справу судді Рибаку М.А.

На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-76 від 07 лютого 2019 року, протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Макаренко І.О. у зв`язку із закінченням п`ятирічних повноважень судді Рибака М.А.

У зв`язку зі зміною назви прокуратури було замінено позивача Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва на Керівника київської місцевої прокуратури № 10, а в подальшому на Шевченківську окружну прокуратуру міста Києва.

В позовних вимогах позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення ІІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 02.04.2009 №238/1294 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №135752, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01-7-01647 виданий ОСОБА_4 на підставі рішення ІІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 02.04.2009 №238/1294;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 25.12.2013 р. та зареєстрований у реєстрі за №2733;

- визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за адресою: АДРЕСА_1 від 25.12.2013 р., укладений між ОСОБА_3 та обслуговуючим кооперативом «ЖБК-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 25.12.2013 р. та зареєстрований у реєстрі за №2735;

- витребувати земельну ділянку площею 0,10 га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:097:0047 від ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) на користь територіальної громади міста Києва;

- зобов`язати ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) повернути земельну ділянку площею 0,10 га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:097:0047 територіальній громаді міста Києва.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані наступним:

Під час нагляду, що здійснюється прокуратурою у кримінальному провадженні №12014100100007454 було встановлено. що оскаржуваним рішенням затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі оскаржуваного рішення, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку.

Оскаржуване рішення та державний акт видані з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим рішення має бути визнане незаконним і скасовано, а державний акт визнаний недійсним.

Проект землеустрою №ІП-002406 розроблений на підставі листа-доручення заступника Київського міського голови-секретаря Київради від 19.02.2007 року №225-032-998, який відсутній в складі проекту землеустрою. Крім того, згідно з позовною заявою проект землеустрою мав бути розроблений на підставі відповідного рішення сільської, селищної чи міської ради, як передбачено ч.1 ст.116 Земельного Кодексу України, п.35 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 1, 22 Закону України «Про землеустрій».

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах міста Києва за складом мав відповідати вимогам ст.ст.116, 118, 151 Земельного Кодексу України, ст.ст.22, 25, 29, 30, 34 Закону України «Про землеустрій», Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 №677, Еталону 1999. , в різних документах, які є складовими проекту землеустрою зазначена різна інформація про правовий режим території, за рахунок якої ОСОБА_4 відводиться земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Невідповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 позивачем доводитьсявисновком судової земельно-технічної експертизи №12522/14-41 від 17.11.2014 р.

Оспорюване рішення Київради прийнято в порушення вимог ст. ст. 116, 118, 193, 204, 151 Земельного Кодексу України, ст.ст.22, 29 Закону України «Про землеустрій», ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Земельна ділянка, що була надана відповідачу ОСОБА_4 відноситься до «територій зелених насаджень загального користування», тобто до рекреаційних земель, таким чином Київською міською радою порушено статті 51 та 52 Земельного кодексу та в порушення ст. 20 Земельного кодексу України не було змінено цільове призначення земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством України. А тому, на підставі ст.21 Земельного кодексу України, оскаржуване рішення має бути визнане недійсним.

Оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.52, ст.118 ЗК України та п.10.4 ДБН 360-92**.

Так як є підстави для визнання рішення Київської міської ради недійсним, має бути визнаний недійсним виданий на підставі такого рішення державний акт на право власності на земельну ділянку та подальші договори купівлі-продажу йпро право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від останнього набувача на користь територіальної громади міста Києва.

Земельна ділянка відносить до земель рекреаційного призначення її повернення для використання за цільовим призначенням є суспільно-значимим.

Зазначені у позовній заяві порушення мають триваючий характер, то постійно відбувається початковий момент перебігу строку позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. Тому позивачем дотримано строки позовної давності.

Позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист права людини і основоположних свобод. Оскільки спірна земельна ділянка вибула всупереч інтересам народу України, внаслідок протиправних дій, отже існують всі правові підстави для скасування рішення та визнання недійсним акту, договорів та витребування земельної ділянки.

Ухвалою суду від 03.08.2015 відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позовних вимог та обґрунтував ще наступним:

На час звернення до суду позивач пропустив строк позовної давності та позов поданий після закінчення трирічного строку, хоча позивач мав можливість звернутися до суду з позовом протягом трирічного строку так як на засіданні Київської міської ради 02.04.2009 року був присутній заступник прокурора міста Києва Горан В.А., що підтверджується стенограмою пленарного засідання. У зв`язку із пропуском строків позовної давності представник ОСОБА_3 надав заяву про застосування позовної давності у якійпросив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Вказаної позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14.

Позивач відповідно до ст. 45 ЦПК України,ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII, п. 4 ч. 6 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року N 1697-VIIне міг бути самостійним позивачем у справі, оскільки на час подачі позовуДержгеокадастр та Київська міська рада були органами, що здійснювали захист інтересів держави у земельних правовідносинах та позов повинен бути поданий в їх інтересах. Оскільки є органи, які мають функції державного нагляду дотримання земельного законодавства, а позивачем (прокурором) не зазначено органу в інтересах якого він діє, то в позові необхідно відмовити, оскільки відсутні законодавчі підстави для звернення прокурора з позовом без визначення в інтересах якого органу він діє.

Висновок експерта, який надав позивач до позовної заяви не може бути належним та допустимим доказом, оскільки він проведений не в рамках цивільної справи та з його змісту зрозуміло що проект було надано не в повному обсязі. Також, унаданому позивачем висновку експертом зазначено, що у наданих на дослідження копіях Проекту землеустрою №ІП-002406 відсутній лист-доручення заступника Київського міського голови-секретаря Київради від 19.02.2007 №255-032-998 хоча насправді цей документ є у складі розробленого проекту землеустрою. На підтвердження цієї обставини представником ОСОБА_3 надано в матеріали судової справикопію матеріалів кадастрової справи А-10260про передачу гр. ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Норми діючого законодавства на які посилається позивач в позовній заяві жодним чином не були порушені під час розробки оспорюваного проекту землеустрою.

Позивач не надав доказів, що земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.

На час передачі ОСОБА_4 земельної ділянки в приватну власність діяв Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м.Києві, що затверджений рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 року №313/1747 та вказаним Порядком не було передбачено ухвалення рішення Київради щодо розроблення проекту землеустрою. Всі вимоги вказаного порядку були виконані як під час складання проекту землеустрою так і під час підготовки проекту та ухвалення рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення та передачу земельної ділянки у власність.

ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, що придбав земельну ділянку за відплатним договором у ОСОБА_4 , а тому відповідно до ст. ч. 5 статті 12, ст. 388 Цивільного кодексу України відсутні підстави для витребування у нього земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції, рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року,рішенні Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 у справі «Україна-Тюмень проти України» допущені помилки при відведенні земельної ділянки у приватну власність не можуть бути підставою для витребування її у добросовісного набувача.

Представник відповідача - Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1» у поданих до суду документах заперечив проти задоволення позовних вимог та обґрунтував це наступним: права позивача будь-яким чином не порушені, він не є стороною правочину; на час звернення до суду з позовом пропущені строки звернення до суду з позовом, а тому заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності; позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не обгрунтовані; позивач не надав доказів, що земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.

Відповідачі - Київська міська рада та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили, відзив на заявлені вимоги не направили.

Представник третьої особи - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив прийняти рішення у відповідності до положень діючого законодавства. В поясненнях, які 30.03.2017 року надійшли до суду представник зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 погоджений відповідними органами, як визначено ч.9 ст.118 ЗК України. Проект було передано для розгляду Київською міською радою. Після отримання погодження проекту Київською міською радою прийнято рішення від 02.04.2009 року №238/1296 «Про передачу громадянці ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (справа №А-10260). Також, представник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог діючого на той час законодавства компетентним органом у спосіб, встановлений законом.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши сторони, оцінивши в сукупності надані в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Стаття 116 Земельного Кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (ч.1).

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч.2).

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч.4).

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства) (ч.6).

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу (ч.7).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч.8).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч.9).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч.10).

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві, що затверджений рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 р. N 313/1747.

Вказаний Порядок було розроблено з метою впорядкування та оперативного вирішення земельно-правових питань з урахуванням специфіки м. Києва як столиці України, удосконалення процедури набуття права на землю.

Згідно з п.7.5 зазначеного Порядку, в місячний термін з дня отримання запитів Головкиївархітектура, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки щодо відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно.

У відповідності з п. 7.8 Порядку, складений проект відведення земельної ділянки землевпорядна організація подає до управління земельних ресурсів. Управління розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення та передачу у власність або в оренду земельної ділянки.

Після прийняття рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи в оренду здійснюється перенесення її меж у натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або право власності на землю (п.7.9).

Управління земельних ресурсів після виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або право власності на землю, проводить його державну реєстрацію (п.7.10).

Як встановлено судом, рішенням Київської міської ради від 02.04.2009 року №238/1294 «Про передачу громадянці ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на по АДРЕСА_1 відповідно до статей 81, 116, 118, 121 Земельного Кодексу України та розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Київська міська рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на по АДРЕСА_1 (справа №А-10260) та передано громадянці ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2013 року ОСОБА_4 відчужила зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:097:0047 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. 25.12.2013 та зареєстрований у реєстрі за №2733.

В подальшому, 25.12.2013 року між Обслуговуючим кооперативом «ЖБК-1» (далі - Забудовник) та ОСОБА_3 (далі - Землевласник) був укладений Договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за умовами якого Землевласник надав Забудовнику право користування зазначеною земельною ділянкою для будівництва на ній будівлі (споруди).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання листа-доручення заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 19.02.2007 року №225-032-988 та завданням на складання проекту відведення земельної ділянки, Комунальне підприємство «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Вказаний проект землеустрою погоджений висновком Головного управління земельних ресурсів КМДА №05-2392 від 13.12.2007 року.

Станом на 02.04.2009 року, вимоги до складу проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок було врегульовано, головним чином нормативно-технічними актами, насамперед, Еталоном проекту відведення земельної ділянки юридичним та фізичним особам для будь-яких потреб (далі Еталон 1999), затвердженим Першим заступником голови Державного комітету України по земельних ресурсах А.Третяком 18.06.1999 та впровадженим вказівкою Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.07.1999 № 11 "Про впровадження Еталону проекту відведення земельної ділянки (втратила чинність згідно із наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.11.2012 № 583).

Як вказано у вступі до Еталону 1999, він є "обов`язковим для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та інших землевпорядних органів при розробці проектів відведення земельних ділянок».

Згідно із ст. 14 Закону України "Про землеустрій" здійснення землеустрою і державного контролю за його проведенням, розроблення затвердження в установленому законодавством порядку нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 13.5.1996 № 340/96 (чинний в 1999 році), центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем).

Пунктом 3 Положення встановлено, що одним із основних завдань Держкомзему є проведення землеустрою.

Згідно із п.п. 1, 8 п. 4 Положення Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо регулювання земельних відносин, забезпечує механізм її запровадження, розглядає та затверджує нормативно-технічну документацію щодо проектування, у межах своєї компетенції.

Отже, станом на 02.04.2009 Еталон 1999 використовувався як нормативно-технічний акт, яким встановлено вимоги до складу та змісту проекту землеустрою.

Згідно з Еталоном 1999, з урахуванням ст.ст. 116, 123, 124, 151 Земельного кодексу України, ст.ст. 22, 25, 29, 30, 34, 56 Закону України "Про землеустрій", Порядку № 677 (втратив чинність 21.03.2013), Порядку № 174 (втратив чинність 20.08.2012), станом на 02.04.2009 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність фізичній особі мав містити:

- вихідну земельно-кадастрову інформацію;

- пояснювальну записку;

- клопотання (заява) замовника про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою;

- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

- письмову згоду землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, перебуває у користуванні інших осіб);

- копію документа, що посвідчує особу;

- дозвіл відповідного органу на розробку проекту землеустрою;

- умови відведення земельної ділянки;

- технічне завдання;

- план відведення земельної ділянки;

- викопіювання із чергового кадастрового плану;

- відомості про наявність чи відсутність обмежень земельної ділянки;

- план меж зон обмежень і сервітутів (у разі наявності);

- креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі;

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;

- відомості про обчислення площі земельної ділянки;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за формою 6-зем;

- копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів);

- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

- матеріали вибору місця розташування земельної ділянки;

- матеріали погодження проекту землеустрою.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року була призначена судова земельно - технічна експертиза для вирішення питання - чи відповідає розроблена документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Виконання ухвали доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз ( 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6). У розпорядження експертів надати матеріали цивільної справи №761/19880/15-ц.

Для розгляду та вирішення питань, наведених у клопотанні експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання роз`яснень та додаткових відомостей і матеріалів необхідних для проведення дослідження заслухано експерта Бікуса Ю.Ф. представників позивача, відповідачів ОСОБА_3 та Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1».

Представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що звертався для отримання належним чином засвідченої копії матеріалів кадастрової справи А-10260 про передачу гр. ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, але у відповідь була надана незасвідчена копія, яку долучено до матеріалів справи.

Представник позивача повідомив, що довіряє документам, наданим стороною відповідача.

Експерт Бікус Ю.Ф. зазначив, що за таких умов для проведення експертизи достатньо вказівки суду на проведення експертизи за наявними в матеріалах справи документами.

Судом враховано, що відповідно до п. 344 Інструкції з діловодства у виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), районних у місті Києві державних адміністраціях, затвердженої розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.09.2018 р. №1747 установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються у ній. Оскільки, документація із землеустрою, що є об`єктом призначеної судом експертизи перебуває в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке не є її розробником, то існує об`єктивна неможливість отримання її належним чином засвідченої копії.

Також, відповідно до ч. 11ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Таким чином існує об`єктивна неможливість отримання належним чином засвідченого проекту за відсутності у учасників справи сумнівів щодо достовірності наданої в матеріали справи представником ОСОБА_3 копії матеріалів кадастрової справи А-10260 про передачу гр. ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки.

Врахувавши наведені обставини, протокольною ухвалою суду від 30.07.2021 р. задоволено клопотання експерта та у ухвалі про призначення експертизи від 22.10.2019 р. уточнено наступні питання:

1) зазначити «громадянина ОСОБА_4 » замість «громадянин» ОСОБА_4 .

2) проводити експертизу по матеріалам справи;

3) провести експертизу з питань землеустрою;

4) надати дозвіл експерту використовувати інформацію з загальновідомих ресурсів та джерел.

Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою у цивільній справі №761/19880/15-ц від 28.02.2023 р. №1195/23-41 встановлено, що за результатами проведених досліджень копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , розробленого Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» і затвердженого рішенням ІІІ сесії Київської міської ради VI скликання від 02.04.2009 №238/1294, невідповідностей вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату затвердження вказаного проекту землеустрою, які могли виплинути на результати заходів, передбачених цим проектом, не виявлено.

З текстом Висновку вбачається, що експертом виявлено відсутність у проекті певних документів, які у відповідності до чинних на той час нормативних актів мав містити проект землеустрою.

Зокрема, в складі проекту землеустрою відсутні умови відведення земельної ділянки, втім експертом наголошено, що в складі проекту землеустрою є висновок ГУЗР виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13 лютого 2009 року № 05-2392 в якому зазначені умови відведення земельної ділянки.

Також відсутні креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі, проте креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) наявне в складі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, яка розроблена, зокрема, на підставі проекту.

Крім того в складі проекту землеустрою відсутні акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та відомості про обчислення площі земельної ділянки, проте експерт зауважив, що в складі техдокументації міститься акт здачі прийомки перенесених в натуру (на місцевість) зовнішніх меж земельної ділянки переданої у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд від 13.06.2009 р. та координат кутів зовнішніх меж земельної ділянки, за допомогою яких визначаються межі, площі та конфігурації земельних ділянок на земній поверхні.

Отже, відсутність в проекті землеустрою умов відведення земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість), акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання та відомості про обчислення площі земельної ділянки не вплинуло на законність прийнятого Київською міською радою рішення від 02 квітня 2009 року № 238/1294 «Про передачу громадянці ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »

Крім того, суд вважає, що відсутність вказаних документів не може бути підставою для визнання недійсним рішення, оскільки матеріали кадастрової справи А-10260 підтверджують, що проект погоджено з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини в порядку, передбаченому ч.9 ст.118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Звертаючись до суду з позовом, позивач надав копію висновку судової земельно-технічної експертизи №12522/14-41, що складений в листопаді 2014 р. на підтвердження невідповідності проекту вимогам діючого законодавства. Якість наданої позивачем в матеріали справи копії висновку, що досліджувалась судом, не дає можливості встановити дату складання даного висновку.

Проте, суд не може взяти до уваги як належний доказ висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №12522/14-41, що складений в листопаді 2014 р. експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на тій підставі, що з висновку суд позбавлений можливості встановити яка документація досліджувалась (не вказано кількість аркушів та ким вони були завірені) та експерт без погодження слідчого, який призначив експертизу, змінив питання які ставились на його вирішення, враховуючи що експерт зазначив у висновку, що проект землеустрою та технічна документація із землеустрою є різними видами документації із землеустрою, яким передбачено здійснення різних заходів. Суд також не

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що в проекті землеустрою відсутній лист-доручення заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 19.02.2007 року №225-032-998. Про відсутність цього документу зазначено івисновку земельно-технічної експертизи №12522/14-41. Проте, ця обставина спростована матеріалами справи в яких є копія кадастрової справи А-10260, що містить проект землеустрою про передачу гр. ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки в якому такий лист наявний.

Отже, земельно-технічна експертизи №12522/14-41 проводилась на підставі неповних матеріалів проекту землеустрою.

Крім того, висновки експертизи від листопада 2014 року № 12522/14-41 суперечать висновкам експертизи від 28 лютого 2023 р. №1195/23-41, яка проведена на підставі ухвали суду та матеріалів справи в яких міститься копія повної кадастрової справи № А-10260.

Представник позивача в позові зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 19.02.2007 р.) та п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній станом на 19.02.2007 р.), ст. ст. 1, 22 Закону України «Про землеустрій» для розроблення проекту землеустрою необхідне рішення відповідної ради на підставі якого такий проект буде розроблятись.

Проте положеннями ч.1 ст.116 Земельного Кодексу України (в редакції чинній станом на 19.02.2007 р.) передбачено набуття права власності та права користування земельними ділянками на підставі рішення органу місцевого самоврядування, п.35 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції чинній станом на 19.02.2007 р.)» - на пленарних засіданнях відповідних рад вирішується питання затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; та ст.ст.1, 22 Закону України «Про землеустрій» - значення термінів, які вживаються в цьому Законі та підстави здійснення землеустрою.

Жодна із зазначених норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, не передбачала що проект землеустрою розробляється саме на підставі рішення відповідної ради.

На час існування спірних правовідносин в 2007-2009 роках діяло Рішення Київської міської ради від 14 березня 2002 року N 313/1747 «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві», яким (п.7.6.-7.8. статті 7) було встановлено, що розробку проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) здійснюють відповідно до технічних умов управління земельних ресурсів землевпорядні організації, які мають відповідні ліцензії. Розробка проекту відведення земельної ділянки та перенесення її меж в натуру (на місцевість) здійснюється після укладення громадянином відповідних договорів із землевпорядними організаціями. Умови та строки розробки проектів відведення земельних ділянок та перенесення їх меж в натуру (на місцевість) визначаються договорами, укладеними громадянином з виконавцями робіт. Складений проект відведення земельної ділянки землевпорядна організація подає до управління земельних ресурсів. Управління розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення та передачу у власність або в оренду земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується виконання зазначених вимог. Розробка проекту відведення ОСОБА_4 земельної ділянки було виконана відповідно до Договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №796 від 13 червня 2007 р., укладеним ОСОБА_4 з Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», яке було розробником документації із землеустрою та здійснювало в той час діяльність на підставі ліцензії Державного комітету України по земельним ресурсам серії АБ №107977 від 02.09.2005 р.

Відповідно до листа №05-360/5373 від 23.02.2009 року Головне управління земельних ресурсів підготувало проект рішення Київради пропередачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 і разом з кадастровою справою №А-10260 та пояснювальною запискою передало його до Київради.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_4 належить до рекреаційних земель.

У частині першій статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 ЗК України).

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 50 ЗК України).

У статті 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На підтвердження доводів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення позивач посилався на те, що згідно із земельно-кадастровою інформацією на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:097:0047 спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_4 за рахунок земель за формою 6-зем шифр рядка - 96, графа - 56. Тоді як відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем), затвердженого наказом Держкомстату від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)» в рядку 96 зазначаються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме - землі зелених насаджень загального користування.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), зазначено, що довідка 6-зем є документом, який включається до складу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Довідка 6-зем - це певна частина вихідних даних для розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Втім, звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем) у матеріалах справи відсутній, а земельно-кадастрова інформація на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , у сукупності з іншими письмовими доказами, не підтверджує віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Так, згідно з Черговим кадастровим планом (витяг з бази даних Державного земельного кадастру від 18.06.2007 р.), що є у складі проекту, земельна ділянка не перебуває на території зелених зон.

У листах погодженнях проекту відведення земельної ділянки уповноважені державні органи не зазначили, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення.

У листі Державного підприємства «Інститут генерального плану міста Києва» від 28 лютого 2007 року № 576 зазначено, що відповідно до існуючої забудови квартали вздовж АДРЕСА_1 де розташована земельна ділянка, в детальному плані території Шевченківського району прийнято як територію садибної забудови.

У листі Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 30 березня 2007 року № 06-6-25/1689 зазначено, що відповідно до Генерального плану розвитку міста на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 березня 2002 року № 370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території житлової садибної забудови.

У листі Головного державного санітарного лікаря місті Києва від 16 березня 2007 року № 1721 зазначено, що ділянка на АДРЕСА_1 розташована в правобережній планувальній зоні міста, за функціональним призначенням належить до території житлової садибної забудови.

У листі від 02 квітня 2007 року Державна служба з питань національної культурної спадщини зазначила, що земельна ділянка за вищезазначеною адресою розташовується в загальноміській частині історичного ареалу міста, що зберегла стародавній вигляд, в археологічній охоронній зоні та зоні охоронюваного ландшафту.

Згідно з висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 01 червня 2007 року, відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території багатоповерхової житлової забудови. Відповідно до існуючої забудови, квартали вздовж АДРЕСА_1 де розташована земельна ділянка, в детальному плані території Шевченківського району пропонується визначити як квартали з садибною житловою забудовою. Розміщення об`єкта на підставі затвердженої містобудівної документації в установленому порядку планується між існуючими садибними житловими будинками і відповідає погодженому на містобудівній раді проекту траси тунелю Подільсько-Воскресенського мостового переходу.

Крім того, у листах Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №0570291-3685 від 01.03.2017 р. та №0570291-3758 від 02.03.2017 р. повідомлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 відповідно до даних міського земельного кадастру не входила до «Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.

Листом №062/14-10021 (И-2019) від 18.07.2019 р. КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило, що за даними інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 первинна технічна інвентаризація домоволодіння проводилась в 1950 році та на той час домоволодіння складалось з трьох житлових будівель і господарських будівель і споруд, поточні інвентаризації домоволодіння проводились в 1952, 1959 роках, станом на 1977, 1978, 1979 роки процент зносу житлових будівель складав 70% і 67%. В подальшому всі житлові будівлі були знесені.

Позивач не скористався наданим йому процесуальним законодавством правом на заявлення клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою основним завданням якої є, зокрема, визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування (пункт 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5).

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову процесуальним законом не допускається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19)).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) зроблено висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову.

Позивач підставами позову визначив невідповідність проекту землеустрою вимогам щодо його змісту та віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Проте, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_4 належить до земель рекреаційного призначення.

Крім того, як було зазначено вище, статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати, в тому числі, і в приватній власності. Отже, зазначена категорія земель законодавством не визначена як така, право власності на яку не може бути надано фізичній особі за будь-яких умов.

Відтак, навіть у випадку доведення факту віднесення спірної ділянки до земель рекреаційного призначення, зазначений факт не може бути безумовною підставою для скасування рішення Київської міської ради та визнання недійсним державного акту про право власності відповідача на землю, виходячи з наступного.

Отже, під час слухання справи судом не встановлено порушень вимог земельного законодавства, які є відповідно до закону підставою для визнання незаконним та скасування рішення ІІІ сесії VІ скликання Київської міської ради від 02.04.2009 №238/1294 «Про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі частиною 1 ст. 388ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка була виділена у приватну власність ОСОБА_4 ще у 2009 році. ОСОБА_4 , будучи власником земельної ділянки, відчужила її ОСОБА_3 за відплатним договором. ОСОБА_3 передав право на забудову зазначеної ділянки за договором суперфіцію Обслуговуючому кооперативу «ЖБК-1», який, в свою чергу, уклав ряд інвестиційних договорів з громадянами, які виявили бажання отримати збудоване на зазначеній ділянці житло та права яких також будуть порушені. За таких обставин позбавлення відповідача ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, придбану ним за відплатним договором, без визначення конкретного механізму компенсації, з підстав допущення державними органами та органами місцевого самоврядування процедурних порушень під час виділення земельної ділянки у власність попередньому власнику, буде становити для нього індивідуальний надмірний тягар, який не є пропорційним суспільному інтересу та не є необхідним в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, позивачем в позовній заяві, а представником позивача в судовому засіданні не наведено переконливих доводів, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що рішення КМР від 02.04.2009р. №238/1294 є незаконним, а державний акт на право власності на земельну ділянку, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2013 року, договір про право користування земельною ділянкою від 25.12.2013 року було видано та укладено з порушенням вимог чинного законодавства, які б могли стати підставою для визнання їх недійсними. З урахуванням наведеного у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представником ОСОБА_3 подано письмову заяву про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1)прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2)прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів державиза відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів(відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Викладене підтверджується висновком викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16.

Так як суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог по суті, суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову Шевченківської окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-1», треті особи: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови, витребування земельної ділянки, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: