Рішення

від 31.07.2023 по справі 369/17946/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/17946/21

Провадження № 2/369/1180/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Світлак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи (вимушеного прогулу),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи (вимушеного прогулу). Свої вимоги мотивував тим, що 15.08.2000 року відповідно до наказу № 155-к від 16.08.2000 року його було призначено на посаду вчителя історії та правознавства Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. 08.11.2021 року наказом № 166-к (надалі -Наказ) відповідачем було відсторонено його від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання ним директору Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини).

Вважає, що відстороняючи його від роботи відповідачем було порушено його конституційні права та було позбавлено його та його родину засобів до існування, він має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_2 , 2004 року народження. При цьому, ані в трудовому договорі, ані в посадовій інструкції, ані в іншому документі, підписаному між ним та відповідачем, такого зобов`язання з його сторони немає. Так само не передбачені повноваження відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності вказаного щеплення. Вважає, відсторонення незаконним та безпідставним. Зазначає, що відповідачем порушено цілий ряд статей Конституції України та міжнародного законодавства. Станом на дату подачі позовної заяви в Україні ні воєнний, ні надзвичайний стан не оголошувався. За таких обставин, встановлення будь-яких обмежень прав людини і громадянина України, які визначені Постановою КМУ від 09.12.2020 року № 1236, із внесеними змінами, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2020 року № 2153 не відповідає Конституції України. Вважає, що, постанови та рішення КМУ та накази МОЗ, які стосуються профілактичних щеплень від COVID-19, не є обов`язковими для виконання громадянами України, оскільки вони на стадії клінічних досліджень (експерименту), суперечать Конституції України, та прийняті в супереч її вимогам.. Зазначає, що згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення від роботи за не пред`явлення сертифікату щодо профілактичного щеплення від COVID-19, не передбачено. Зазначає, що вакцинація є добровільною. Постанови і рішення КМУ та накази МОЗ України, які стосуються профілактичних щеплень від COVID-19, не є обов`язковими для виконання громадянами України, оскільки вони на стадії клінічних досліджень (експерименту), суперечать Конституції України та прийняті в супереч її нормам. Зазначив, що з метою ефективного захисту його порушених прав вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року. На підставі викладеного просить суд:

визнати незаконними та скасувати Наказ № 166-к від 08.11.2021 року, виданий директором Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області;

зобов`язати Петропавлівсько - Борщагівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року.

29 грудня 2021 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

03 червня 2022 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про відмову в задоволенні позову у справі в частині, згідно до якого вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення з 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, не можуть бути задоволені. Згідно з наказом від 16 серпня 2000 року № 155-к ОСОБА_1 призначено вчителем історії та правознавства з 15 серпня 2000 року. Відповідно до наказу Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №166-к від 08 листопада 2021 року, виданого на виконання ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про запровадження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» ОСОБА_1 відсторонено від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання ним директору Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). Із вказаним наказом від 08 листопада 2021 року №166-к позивач ознайомився 08 листопада 2021 року, про що свідчить його підпис на вказаному наказі. За змістом ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом. Таким актом, зокрема, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», який передбачає відсторонення працівників як вразі відмови від обов`язкових щеплень, так і вразі ухилення від обов`язкових щеплень. Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, зокрема працівники Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області. ОСОБА_1 працює вчителем історії в Петропавлівсько - Борщагівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню. Відповідач повідомив позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Як вбачається зі змісту самої позовної заяви та наданих доказів, ОСОБА_1 щеплення не отримував, доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не надавав. Отже, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав. Зазначає, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак у даній справі це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Таким чином, не вбачається порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей. Крім того, 28.02.2022 року наказом № 20-К «Про допуск до роботи вчителя історії ОСОБА_1 » позивача допущено до роботи з 01 березня 2022 року. Виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадиться у випадку незаконного звільнення або переведення. Відповідач ОСОБА_1 не звільняв, а відсторонив від роботи на виконання вимог норм зазначених нормативних актів. Зважаючи на викладене, представник відповідача вважає, що є всі підстави для відмови в задоволенні позову в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08.11.2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Просила суд відмовити в задоволенні позову в цивільній справі № 369/17946/21 за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

05 серпня 2022 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмета позову, згідно до якої просив суд:

змінити позовні вимоги, що стосуються п. 2 позовної заяви та викласти їх у наступній редакції: «Зобов`язати Комунальний заклад загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (Ідентифікаційний код юридичної особи 25667231) визнати незаконними та скасувати Наказ № 166-к від 08.11.2021 року, виданий директором Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (Ідентифікаційний код юридичної особи 25667231) і поновити на роботі ОСОБА_1 , вчителя історії та правознавства з 09 листопада 2021 року;

змінити позовні вимоги, що стосуються п. 3 позовної заяви та викласти їх у наступній редакції: «Зобов`язати Комунальний заклад загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (Ідентифікаційний код юридичної особи 25667231) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 09 листопада 2021 року до 01.03.2022 року у сумі 63806,82 грн. (шістдесят три тисячі вісімсот шість гривень 82 коп.)».

У відкрите судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, надав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримав повністю та наполягав на його задоволенні, проти винесення заочного рішення не заперечував.

У відкрите судове засідання представник відповідача Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Шевчук Л.С. у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без участі відповідача. Просила суд: закрити провадження в цивільній справі № 369/17946/21 за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в частині про визнання незаконним і скасування наказу № 166-К від 08.11.2021 року, виданого директором Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України; відмовити в задоволенні позову в цивільній справі № 369/17946/21 за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до копії наказу по відділу освіти Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області від 16 серпня 2000 року № 155-к «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , випускника Національного педагогічного університету ім.. М.П. Драгоманова, призначено на посаду вчителя історії і правознавства Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з 15 серпня 2000 року.

Згідно до копії наказу Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 166-к «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої распіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» ОСОБА_1 , вчителя історії, з 08 листопада 2021 року було відсторонено від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання ним директору Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). Наказ винесений на виконання ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних при епідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про запровадження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 не погоджується із вищевказаним наказом відповідача в частині відсторонення його від виконання посадових обов`язків та просить визнати незаконним та скасувати цей наказ з підстав його незаконності та безпідставності.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Щодо розуміння терміну «законодавство», який вживається в КЗпП, зокрема в ст. 46 цього Кодексу, суд притримується такої позиції.

Конституційним Судом України (див. Рішення Конституційного Суду України [2] у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III, як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У пункті 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, визначеній постановою від 08 листопада 2021 року N 1237, яка діяла на час виниклих правовідносин) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. N 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей; не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно ч. 2 ст. 54 Закону України "Про освіту" встановлено, що педагогічні працівники зобов`язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стали вимоги ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних при епідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про запровадження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Окрім того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети».

Крім того, у вказаній постанові вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

У вказаній справі позивач перебував на посаді вчителя історії та правознавства Петропавлівсько - Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та контактував з дітьми - учнями вказаної школи, а відтак за характером виконуваних обов`язків вчителя, які пов`язані з контактами з дітьми, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив його від роботи на час до проведення щеплення.

Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Також суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

В ході судового розгляду судом не було встановлено наявність у позивача медичного висновку щодо наявності протипоказань до вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або документу, що підтверджує отримання повного курсу такої вакцинації. Відсутність вказаних документів також підтверджується самим позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення його від виконання посадових обов`язків.

Суд також не знаходить підстав для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 12-13, 263-265 ЦПК України, суд ст.ст.12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи (вимушеного прогулу) - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача: Комунальний заклад загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи 25667231, адреса місцезнаходження: 08129, Київська область, Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 30.

Суддя: І.О. Фінагеєва