Постанова

від 11.08.2010 по справі 9072/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд  

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

11.08.2010 р.                                                                                           справа №2а-9072/10/2070                                Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання –Міхно А.О.,

за участі представників :

позивача - не прибув, надав заяву про розгляд справи без участі його представника,

відповідача - не прибув, надав заяву про розгляд справи без участі його представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Харківський обласний центр зайнятості   

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації"   

про

стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

          Позивач, Харківський обласний центр зайнятості, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації" заборгованість по оплаті штрафу в сумі 24.430,52 грн.

          В обґрунтування заявлених вимоги указав, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації" відповідно до вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" повинен був надати до Харківського місцевого центру зайнятості звітність за формою 4-ПН про фактичне вивільнення наступних працівників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які згідно з Наказом ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" від 01.02.10р. № 3-ок були звільнені з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП. Відповідач названого звіту до МЦЗ не подав. Проведеною позивачем перевіркою було виявлено факт порушення п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", про що складено акт №60 від 26.05.2010р. Приписом № 10 від 26.05.2010р. на відповідача було покладено обов'язок самостійно оплатити суму штрафу в розмірі 24.430,52грн. Відповідач вказаного припису не оскаржував, але суми накладеного цим приписом штрафу не оплатив, що і спричинило утворення спірної суми заборгованості. Позивач підтримав доводи і вимоги заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову, надав заяву про розгляд справи без участі його представника.           

          Відповідач, ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" до судового засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без участі його представника. У вказаній заяві одночасно позовні вимоги визнав у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

          Матеріалами справи підтверджено, що відповідач - ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з ідентифікаційним кодом 03491277, як роботодавець, зареєстрований в Харківському  місцевому центрі зайнятості.

          Позивач, Харківський обласний центр зайнятості в силу положень ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та за визначенням ст.3 КАС України є суб’єктом владних повноважень, звернувся до суду з позовом про стягнення штрафу, обов'язок по оплаті якого був покладений на відповідача - ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" винесеним позивачем правовим актом індивідуальної дії - приписом № 10 від 26.05.2010р.

          При вирішенні справи суд бере до уваги, що згідно з п.4 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

          Наведеній нормі кодексу прямо кореспондують приписи ч.4 ст.50 КАС України, де вказано, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

          Разом з тим, проаналізувавши норми КАС України та положення інших процесуальних законів, суд доходить висновку, що в національному законодавстві України взагалі відсутні норми, які б визначали, що конкретний суб'єкт права може бути відповідачем за певною вимогою особи, право якої порушено або матеріальний інтерес якої оспорено або яка звернулась до суду на виконання наданих їй повноважень. Натомість законодавець при регламентуванні суспільних правовідносин використовує таку юридичну конструкцію, згідно з якою відповідачем за загальним правилом є особа, якій висунуто вимогу. З огляду на викладене, суд зауважує, що відсутність норми закону, якою було б прямо передбачено, що суб'єкти господарювання можуть бути відповідачами у справах за позовами органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про стягнення визначених ними штрафів не може бути визнана розумною правовою перешкодою для розгляду та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

          Положеннями ст..41 Конституції України запроваджено припис щодо непорушності права власності. Звідси слідує, що вирішення питання про примусове відчуження будь-яких активів (майна), що охоплюється вимогою про стягнення, згідно з ст..124 Конституції України належить до юрисдикції судових органів.

Тому наявність у суб'єкта владних повноважень права на визначення штрафу означає наявність у нього і права звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті такого штрафу, так як в даному випадку право на звернення до суду є похідним від права на застосування штрафу.

Оскільки штраф був застосований по-перше, особою, яка в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, по-друге, у сфері публічно-правових відносин, а по-третє, при виконанні цим суб'єктом владних управлінських функцій, то суд вважає, що спір про стягнення даного штрафу також повинен вирішуватись в порядку процесуального закону, який унормовує порядок розгляду спорів у публічно-правових відносинах при виконанні суб'єктами владних повноважень управлінських функцій, тобто в порядку КАС України.

          Правових підстав для висновку про те, що даний спір має бути вирішений за правилами іншого процесуального закону суд не знаходить, позаяк це б суперечило встановленому ст.8 Конституції України принципу верховенства права та погіршувало б правове становище відповідача, бо унеможливлювало б застосування до спірних правовідносин припису ч.1 ст.2 КАС України в частині завдань адміністративного судочинства.

          За матеріалами справи 26.05.2010р. відносно відповідача було складено акт №60, в якому відображено порушення ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації"  вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення". Дане порушення полягало у ненаданні відповідачем до Харківського міського центру зайнятості звітності за формою 4-ПН про фактичне вивільнення працівників відповідача -  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. З посиланням на акт від 26.05.2010р. №106 позивачем на адресу ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" було винесено припис № 10 від 26.05.2010р. Згідно з п.2 названого припису на відповідача покладений обов'язок оплатити штраф у розмірі річної заробітної плати кожного вивільненого працівника, інформація про якого не була за встановленою формою подана до служби зайнятості населення.

          Дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати положення п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", відповідно до абз.1 п.5 якої при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.

          Міра юридичної відповідальності за недотримання суб'єктом права вимог абз.1 п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" встановлена абз.2 цього ж пункту, де вказано, що у разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

          З долучених до матеріалів справи документів слідує, що Наказом відповідача - ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" №3-ок від 01.02.2010р. його працівники  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звільнені з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

          Доказів виконання відповідачем вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" і повідомлення відповідного органу державної служби зайнятості про наступне вивільнення своїх працівників ТОВ "Управління виробничо-технологічної комплектації" до суду не подавало, а суд самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України в частині офіційного з'ясування всіх обставин по справі ознак існування таких доказів не виявив.

          Наявність між відповідачем та  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 трудових правовідносин та обрахований позивачем під час винесення припису від 26.05.2010р. №10 розмір штрафу у сумі 24.430,52 грн. підтверджується наявними у справі довідками №2,3,4 від 26.05.2010р. про нараховану заробітну плату звільнених працівників, зазначених в акті перевірки № 60 від 26.05.2010р.  

          Оглянувши припис від 26.05.2010р. №10, суд відзначає, що за формою, змістом, підставами прийняття та порядком ухвалення оглянутий припис відповідає повноваженням робочого органу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а також визначеній Положенням про державну службу зайнятості (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47) процедурі реалізації таких повноважень.

Підстав для висновку про неправомірність означеного припису з матеріалів справи не вбачається.

До такого висновку суд доходить у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи взагалі будь-яких доказів вжиття відповідачем достатніх організаційно-правових заходів згідно з ст.218 Господарського кодексу України, спрямованих на унеможливлення настання господарського правовопорушення, а саме: порушення п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", а також у зв'язку з доведеністю факту застоcування позивачем визначеної чинним законодавством адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу з дотриманням вимог ст.250 Господарського кодексу України.

          Доказів оплати спірної суми заборгованості сторонами по справі до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України в частині офіційного з’ясування всіх обставин по справі не виявлено.

          При цьому, суд враховує, що оскільки письмовим клопотанням  відповідач визнав вимоги позову, то в суду не має правових підстав для висновку про те, що дана позовна вимога порушує його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          За таких обставин, суд доходить висновку, що вимога про стягнення спірної суми заборгованості є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України,  ст.ст. 7, 8, 9,  10, 11, 12, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162,  ст. 163 КАС України,  суд, –

П О С Т А Н О В И В:

          Адміністративний позов Харківського обласного центру зайнятості  до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації"  про  стягнення заборгованості   –  задовольнити. 

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічної комплектації"  (ідентифікаційний код - 04403829; місцезнаходження - 61052, вул. Котлова, буд.54) на користь Харківського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код - 03491277; місцезнаходження - 61068, вул. Броненосця Потьомкіна, б.1 "а"  м. Харків, р/р - 37172300900001 в УДКУ в Харківській області, МФО 0351259) заборгованість в сумі 24.430 (двадцять чотири тисячі чотириста тридцять) грн. 52 коп.

          Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу,  про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

          Постанова у повному обсязі виготовлена 16.08.2010р.

          Суддя                                                                                                Сліденко А.В.