Рішення

від 27.07.2023 по справі 902/877/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" липня 2023 р. Cправа № 902/877/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОУ СІДС" (вул. Івана Богуна, 2, офіс. 304, м. Вінниця, 21010)

до: Фермерського господарства "УКРАЇНА ВР" (вул. Лобатюка Петра, буд. 34, с. Конищів, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23410)

про стягнення 111050,43 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОУ СІДС" з вимогами до Фермерського господарства "УКРАЇНА ВР" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 18/02-2 від 18.02.2022 в сумі 111 050,43 грн, з яких: 37 069,88 грн - основний борг з урахуванням індексації на курсову різницю; 27 367,13 грн - пеня; 29 700,00 грн. - штраф; 16 913,42 грн - 30% річних та понесені судові витрати.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 18/02-2 від 18.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Суд, ухвалою від 30.06.2023, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/877/23 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 27.07.2023.

24.07.2023 до суду надійшов відзив №б/н від 21.07.2023 (вх. №01-34/6816/23) за підписом представника відповідача - адвоката Бевз О.І., в якому зазначено, що сума заборгованості з урахуванням індексації вартості товару по відношенню до курсу валют у розмірі 37 069, 88 грн. виникла внаслідок стрімкого збільшення курсу іноземної валюти. Тобто, така сума виникла не з умисних дій відповідача, а внаслідок збігу обставин, які не залежали від волі відповідача.

Поряд з цим відповідач вказує, що здійснюючи господарську діяльність в аграрному секторі, зазнав значних збитків внаслідок озброєного конфлікту, введення воєнного стану, блокування портів, знецінення національної валюти. Внаслідок зазначених вище обставин, відповідач не зміг реалізувати врожай за попередній сезон, стрімке зростання вартості паливо-мастильних матеріалів, зростання вартості посівного матеріалу, засобів обробки рослин, призов до війська частини кваліфікованого персоналу, що в сукупності призвело до фінансових труднощів у господарства.

Відповідач вважає, що стягнення штрафних санкцій призведе до надмірного фінансового навантаження. До того ж зауважує на тому, що заявлені до стягнення штрафні санкції в сукупності перевищують суму основного борту в двічі. При цьому стягнення курсової різниці вартості товару у повній мірі прокриває фінансові ризики позивача за невчасно сплачений товар.

Посилаючись на те, що ФГ «Україна ВР» сплатило основну вартість товару, не мало умислу ухилятись від виконання зобов`язань, а сума боргу виникла внаслідок курсової різниці вартості товару за обставин, що не залежать від волі відповідача, внаслідок наявних фінансових труднощів, та те, що штрафні санкції, є надмірно великими порівняно зі збитками позивача у зобов`язаннях по Договору поставки № 18/02-2 від 18.02.2022, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки та стягнути пеню, штраф та 30 % річних у мінімальному розмірі.

24.07.2023 до суду надійшла заява №б/н від 24.07.2023 (вх. №01-34/6821/23) за підписом представника відповідача - адвоката Бевз О.І про розгляд справи за відсутності відповідача.

На визначену судом дату представник відповідача не з`явився.

Позивач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи позивача повідомлено у належний спосіб, ухвалою суду від 30.06.2023, яка направлена на адресу його електронної пошти.

За наслідками судового засідання 27.07.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРОУ СІДС" (Позивач, за Договором Постачальник) та Фермерським господарством "Україна ВР" (Відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №18/02-2 (надалі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива, та/або інший товар, погоджений Сторонами у специфікаціях до даного Договору), визначений Сторонами у специфікаціях до даного Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (специфікаціями до нього).

Предметом поставки є визначений Товар з найменуванням, у кількості та за ціною, зазначеними у специфікаціях, підписаних Постачальником та Покупцем, які є невід`ємними частинами цього Договору. Ціна Товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату їх складання.

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається загальною кількістю Товару, визначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього Договору.

Якість Товару повинна відповідати вимогам Державних стандартів та/або Технічних умов, які діють на території України, що підтверджується відповідними висновками (сертифікатами). (п. 2.4. Договору)

За змістом п. 3.1. Договору ціна Товару, що є предметом даного Договору, вказується у Специфікаціях до даного Договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість Товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США та Євро).

Поставка Товару Покупцю здійснюється Постачальником на умовах EXW у відповідності до вимог міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), якщо інше не передбачено у специфікації. (п. 4.1. Договору)

Відповідно до п. 5.2. Договору розрахунки за Товар за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому Договорі. Відсутність виписаного Постачальником рахунку-фактури не звільняє Покупця від оплати за Товар та не являється простроченням кредитора. У такому випадку Покупець зобов`язується здійснити оплату на підставі даного Договору.

За змістом п. 5.4. Договору Товар вважається оплаченим у момент надходження грошових коштів| на рахунок Постачальника. Всі витрати по перерахуванню грошових коштів несе Покупець.

Порядок та строки оплати Товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого Товару. (п. 5.5. Договору)

У п. 5.6. Договору сторони погодили, що у зв`язку із тим, що Товар буде оплачуватися Покупцем не в момент укладення Договору та підписання Специфікації, то всі платежі, що передбачені Договором, підлягають індексації, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику проіндексовані суми відповідних платежів у строки, встановлені Договором.

Згідно п. 5.7. Договору у випадку, коли курс долара США до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США, на день проведення розрахунків є нижчим до курсу долара США до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на дату підписання Договору, Специфікації та/або відвантаження Товару, Покупець для оплати зобов`язується використовувати курс долара США до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на дату підписання даного Договору та Специфікації.

Відповідно до п. 5.8. Договору, зокрема, у тому випадку, коли курс іноземної валюти (долара США) до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу даної іноземної валюти, на день проведення розрахунків є вищим за такий курс на день укладення Договору. Сторони для визначення належної до сплати суми вартості Товару використовують наступну формулу:

S=(А2/А1) * В. де:

S- Ціна на момент оплати;

В - Ціна на момент підписання;

А1 - курс долара США до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на день підписання Договору/Специфікації;

А2- курс долара США до гривні, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США на день перерахування грошових коштів згідно вказаних валютних змін.

Пунктом 5.10. Договору передбачено, що на дату здійснення платежу за Договором Покупець самостійно, без пред`явлення йому рахунку із збоку Постачальника, проводить його індексацію у вище встановленому порядку та перераховує Постачальнику проіндексовану суму платежу. Якщо до дати здійснення платежу за Договором Покупець перераховував Постачальнику гроші в оплату Товару, то на дату здійснення платежу за Договором Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику різницю між вже перерахованими сумами і проіндексованою сумою платежу.

Відповідно до п. 5.11. Договору при зверненні Постачальника до суду з позовною заявою про стягнення з Покупця заборгованості за цим Договором, суми прострочених і несплачених Покупцем платежів індексуються у вищевказаному порядку, але показник А2 для них визначається станом на дату складання позовної заяви Постачальником про стягнення із Покупця заборгованості за цим Договором. Проіндексована сума прострочених і несплачених Покупцем платежів не може бути меншою від проіндексованої суми таких платежів на дату їх здійснення за Договором. Якщо показник А2 під час розгляду справи в суді зменшується, то перерахунок суми індексації ціни Товару не проводиться. Якщо показник А2 під час розгляду справи в суді збільшується порівняно із таким показником на дату складання позовної заяви, то Постачальник має право провести перерахунок суми індексації ціни Товару на день подання заяви про збільшення позовних вимог.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми Договору, визначеної в порядку п. 3.2. Договору.

Згідно п. 7.8. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Пунктом 7.9. Договору передбачено наступне: відповідно до ст. 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від обов`язку виконати зобов`язання за ним, які виникли під час його дії. (п. 9.1. Договору)

В межах Договору Сторонами підписано Специфікацію № 1 від 18.02.2022 в якій погоджено найменування, кількість, ціну за одиницю виміру в гривнях та в доларах США, загальну вартість товару в гривнях - 99 000,00 грн, загальну вартість товару в доларах США - 3 449,48 грн; визначено офіційний курс долара США щодо гривні станом на день її складання - 28,70 грн..

За наявними матеріалами справи, Позивачем на виконання умов Договору поставки № 18/02-2 від 18.02.2022, згідно Специфікації № 1 від 18.02.2022, за видатковою накладною № 63 від 22.02.2022 поставлено Відповідачу Товар на загальну суму 99 000,00 грн.

Специфікацією №1 від 18.02.2022 визначено, що оплата Товару здійснюється наступним чином: 10 000,00 грн - оплачується Покупцем в строк до 22.02.2022; 89 000,00 грн - оплачується Покупцем в строк до 29.07.2022.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем 07.02.2023 здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 99 000,00 грн. Докази розрахунків судом досліджено та прийнято - виписка банку за 07.02.2023 на суму 99 000,00 грн..

За таких обставин, станом на момент звернення з позовом до суду Відповідач оплатив вартість Товару, визначену у Специфікації та видатковій накладній. При цьому, за доводами Позивача, здійснений Відповідачем платіж не включає в себе сплату курсової різниці вартості Товару.

За розрахунком Позивача, курсова різниця за Договором становить 37 069,88 грн., яка заявлена до стягнення в позовній заяві.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої стаття 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Перерахованими Специфікацією до Договору та видатковою накладною підтверджується факт отримання Відповідачем від Позивача товару за Договором на загальну суму 99 000,00 грн. Виписка банку по рахунку Позивача свідчить, що Відповідач оплатив визначену у видатковій накладній вартість Товару. Поряд з цим останнім не сплачено курсової різниці вартості поставленого Товару, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 37 069,88 грн.

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок курсової різниці вартості товару судом встановлено, що означений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Відтак вимога позивача про стягнення 37 069,88 грн основного боргу з урахуванням індексанції на курсову різницю є правомірною та обґрунтованою.

Поряд з цим, за порушення Відповідачем взятих на себе зобов`язань, Позивачем заявлено до стягнення 16 913,42 грн. 30% річних, 27 367,13 грн. пені та 29 700,00 грн. штрафу.

Розглядаючи вимоги щодо стягнення пені та штрафу, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми Договору, визначеної в порядку п. 3.2. Договору.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

При перевірці розрахунку пені та штрафу судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 7.4. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення Відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 27 367,13 грн та штрафу в розмірі 29 700,00 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними.

Розглядаючи вимогу про стягнення 30% річних в розмірі 16 913,42 грн, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, п. 7.8. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 30%.

Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 30% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіривши розрахунок процентів річних судом не виявлено помилок, що є підставою для задоволення зазначеної вимоги.

Суд акцентує увагу, що Відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного Позивачем розрахунку пені, штрафу та 30% річних, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Поряд з цим, Відповідач у відзиві на позовну заяву просив про зменшення розміру пені, штраф та 30 % річних до мінімального розміру.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Також, у п.8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, вказаних вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій та відсотків річних.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання Відповідачем потягло за собою значні збитки для Позивача;

- відсутність підстав вважати, що в діях Відповідача наявні умисні дії (заздалегідь передбачувані);

- Відповідач є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з російською федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;

- умовами Договору сторони, серед іншого, збільшили розмір відсотків річних, які підлягають нарахуванню відповідно до ст. 625 ЦК України до 30 %, а розмір нарахованих у сукупності сум штрафу, пені, відсотків річних складають більше 65 % від ціни позову.

З іншого боку суд враховує, що:

- Відповідач на власний розсуд погодився на укладення Договору з умовами, що передбачають застосування санкцій за прострочення виконання зобов`язання;

- прострочення виконання зобов`язання Відповідачем мало місце протягом тривалого часу;

- матеріали справи не містять доказів щодо дійсного майнового стану як Позивача, так і Відповідача;

- підприємництво суб`єктами господарювання здійснюється на власник ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає справедливим та достатнім зменшити розмір заявлених Позивачем пені, штрафу та відсотків річних, які підлягають стягненню з Відповідача, на 30%, з заявлених 27 367,13 грн пені до 19 157,00 грн, з заявлених 29 700,00 грн штрафу до 20 790,00 грн та з заявлених 16 913,42 грн 30% річних до 11 839,40 грн.

При цьому таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів обох сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для Позивача, так і для Відповідача.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 8 210,13 грн пені, 8 910,00 грн. штрафу та 5 074,02 грн відсотків річних слід відмовити.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

В силу приписів ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом, в тому рахунку в частині зменшення сум штрафних санкцій, покладаються на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 130, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "УКРАЇНА ВР" (вул. Лобатюка Петра, буд. 34, с. Конищів, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23410; код ЄДРПОУ 40841157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРОУ СІДС" (вул. Івана Богуна, 2, офіс. 304, м. Вінниця, 21010; код ЄДРПОУ 40884934) 37 069 грн. 88 коп. - основного боргу з урахуванням індексації на курсову різницю; 19 157 грн. 00 коп. - пені; 20 790 грн. 00 коп. - штрафу; 11 839 грн. 40 коп. - 30% річних та 2 684 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду адреси електронної пошти: представника Позивача - a.snitsarenko@ukr.net, представника Відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 01 серпня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Івана Богуна, 2, офіс. 304, м. Вінниця, 21010)

3 - відповідачу (вул. Лобатюка Петра, буд. 34, с. Конищів, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23410)