Рішення

від 01.08.2023 по справі 922/2224/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2224/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал-Світло" (49100, м. Дніпро, бул. Слави, б. 6, кв. 65) до "Фабрика "Варіант" Товариство з обмеженою відповідальністю (61033, м. Харків, вул. Шевченка, б. 325) про стягнення 119614,99 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал-Світло" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - "Фабрика "Варіант" Товариство з обмеженою відповідальністю, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 119614,99 грн. заборгованості. Позов обґрунтовано невиконанням з боку відповідача договірних зобов`язань з постачання оплаченого позивачем товару.

Попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складається з витрат по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.

Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов у встановлений судом строк не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2023, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно "Фабрика "Варіант" Товариство з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 21170203) повернулась 12.06.2023 до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Також, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи було направлено на офіційну електронну пошту відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2023, повідомлену позивачем у позовній заяві та зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім цього, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи секретарем судового засідання було здійснено відповідну телефонограму на відомі засоби зв`язку, повідомлені позивачем у позовній заяві та зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, телефонограма відповідачем прийнята не була.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, судом було розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Разом з тим, відповідач, у день ухвалення судового рішення по даній справі, а саме 01.08.2023 через систему Електронний суд надав до суду заяву (вх. №20286), в якій, зазначає про те, що внаслідок надзвичайних обставин, незалежних від відповідача у період з 24.02.2022 позбавило останнього можливості здійснювати господарську діяльність та тимчасово припинити дію трудових договорів з деякими працівниками, багато об`єктів нерухомого майна, які належать відповідачу зруйновані внаслідок постійних ракетних обстрілів ворогом, що унеможливило виконання відповідачем зобов`язань, передбачених домовленостями між сторонами. Також, у вказаній заяві відповідач зазначає про часткову сплату суми боргу у загальному розмірі 40000,00 грн., на підтвердження чого разом з заявою надав належним чином засвідчені копії: платіжного доручення №34907 від 27.07.2023 на суму 30000,00 грн. з призначенням платежу: "повернення перерахованих коштів за товар згідно листа №2009/1 від 20.09.2022 у т. ч. ПДВ 20% - 8333,33 грн." та платіжного доручення №1521 від 28.07.2023 на суму 10000,00 грн. з призначенням платежу: "Повернення перерахованих коштів за товар згідно листа №2009/1 від 20.09.2022 У томі числі ПДВ 20% 1666.67 грн."

Подані відповідачем документи досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Отже суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Матеріалами справи установлено, що 07.09.2021 відповідач виставив позивачу рахунок - фактуру від 22.02.2022 № ВА-0001520 на оплату товару: Світильник накл. 4*18 з дзеркальною решіткою для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) в кількості 14 шт. на суму 7720,992 грн. та світильник накл. 4*18 з опаловим розсіювачем для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) в кількості 170 шт. на суму 111894,000 грн.

Відповідно до вищевказаного рахунку-фактури відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, а саме: світильник накл. 4*18 з дзеркальною решіткою для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) у кількості 14 шт. на суму 7720,992 грн. та світильник накл. 4*18 з опаловим розсіювачем для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) у кількості 170 шт. на суму 111894,000 грн.

Із обставин справи слідує, що на виконання вказаної домовленості позивачем було перераховано на рахунок відповідача в якості попередньої оплати грошові кошти у розмірі 119614,99 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 2624 від 22.02.2022 з призначенням платежу: «Оплата за ТМЦ згідно рах. №ВА-0001520 від 22.02.22 У сумі 99679,16 грн., ПДВ 20% 19935,83 грн.» (т.с. 1 а.с. 11).

Окрім того, із обставин справи слідує, що 22.02.2022 відповідачем зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 22.02.2022 № 141 на суму 119614,99 грн. (т.с. 1 а.с. 12)

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що відповідач грошові кошти, які були перераховані позивачем в якості попередньої оплати за товар отримав, втім постачання товару в обумовлені строки не здійснив.

У в`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасного постачання товару, позивач 09.05.2023 на адресу відповідача надіслав Претензію б/н про здійснення поставки товару у строк до 21.05.2023 із зазначенням місця здійснення поставки (т.с. 1 а.с. 13).

Втім вимоги вищевказаної Претензії з боку відповідача лишилися без відповіді та задоволення, у визначений в претензії строк товар поставлений позивачу так і не був.

У подальшому, 22.05.2023 позивач на адресу відповідача надіслав Претензію б/н про розірвання договору поставки (т.с. 1 а.с.15-17), в якій позивач вимагав повернення попередньої оплати на суму 119614,99 грн. у семиденний термін.

Проте вищевказана Претензія з боку відповідача лишилась без відповіді та задоволення, грошові кошти у розмірі 119614,99 грн. позивачу повернуті у визначені в Претензії строки не були.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, про що зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Згідно із ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Згідно із матеріалами справи, 07.09.2021 відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру від 22.02.2022 № ВА-0001520 на оплату товару: Світильник накл. 4*18 з дзеркальною решіткою для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) в кількості 14 шт. на суму 7720,992 грн. та світильник накл. 4*18 з опаловим розсіювачем для світлодіодних ламп (двостороннє підключення) в кількості 170 шт. на суму 111894,000 грн. (т.с. 1 а.с. 10).

22.02.2022 позивач здійснив оплату виставленого відповідачем рахунку.

Враховуючи наведені приписи законодавства, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 ЦК України, досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується факт перерахування позивачем відповідачу попередньої оплати.

Частиною 2 статті 570 ЦК України встановлено, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.18. у справі № 910/45382/17.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу оплаченого згідно з платіжним дорученням №2624 від 22.02.2022 на суму 119614,99 грн. товару.

22.05.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про невиконання зобов`язань, у якій просив у 7-денний термін повернути суму попередньої оплати (т.с. 1 а.с. 15-17).

Отже, у зв`язку з реалізацією покупцем його права на повернення попередньої оплати припиняється зобов`язання з поставки та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу суми попередньої оплати в розмірі 119614,99 грн.

Частиною 2 статті 530 ЦК України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи також підтверджено, що строк виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати настав.

Суд зазначає, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару, визначеного у рахунку-фактрури № ВА-0001520 від 22.02.2022, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 119614,99 грн.

Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що після пред`явлення позову у цій справі, відповідачем здійснено часткову оплату та перераховано на рахунок позивача оплату на загальну суму 40000,00грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень: №34907 від 27.07.2023 на суму 30000,00 грн. та №1521 від 28.07.2023 на суму 10000,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата на загальну суму 40000,00 грн., провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 40000,00 грн. заборгованості підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 79614,99 грн. (119614,99-40000,00=79614,99) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення, оскільки доказів повної оплати відповідачем заборгованості сторонами не надано та в матеріалах справи на час ухвалення судового рішення відсутні.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, судовий збір покладається на відповідача в сумі 1786,46 грн.

Окрім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом також враховано те, що відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Отже, враховуючи імперативність положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» щодо повернення сплаченої суми судового збору виключно за клопотанням особи, яка його сплатила, беручи до уваги відсутність такого клопотання позивача станом на момент ухвалення цього рішення, правові підстави для вирішення питання про повернення 897,54грн. сплаченого позивачем судового збору за подання позову в частині вимог, провадження щодо стягнення яких підлягає закриттю, відсутні. Відтак, судовий збір в сумі 897,54 грн. може бути повернутий позивачу з державного бюджету після набрання цим рішенням законної сили, та за відповідним письмовим клопотанням особи, яка його сплатила (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Окрім того, позивачем у позовній заяві викладено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь вартість витрат на правову допомогу, сплаченої позивачем у зв`язку із поданням позову та розглядом справи на суму 6000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Так, виходячи з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на правову допомогу. В той же час заяви про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, станом на час винесення рішення від позивача не надходило.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи те, що позивачем не надано доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу на заявлену суму, та з огляду на відсутність відповідної заяви про надання таких доказів, поданої у встановлені процесуальним законом строки, тому вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Варіант" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, б. 325, код ЄДРПОУ 211702023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал-Світло" (49100, м. Дніпро, бул. Слави, б. 6, кв. 65, код ЄДРПОУ 42639612) - 79614,99 грн. заборгованості та 1786,46 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 40000,00 грн. заборгованості закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "01" серпня 2023 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв